Рішення

від 27.05.2019 по справі 922/597/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/597/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави, в особі Нововодолазької селищної ради, смт. Н. Водолага до 1. Фермерського господарства "Носовський ", с. Сосонівка , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа ОСОБА_1 , м. Харків. 2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання недійсними договорів, повернення ділянок за участю представників сторін:

прокурора - Клейн Л.В., службове посвідчення № 051089 від 02.10.2018;

позивача - Єфіменко А.В., довіреність № 02-53/784 від 09.04.2019;

першого відповідача - Гордейчук В.В., ордер Серія ХВ № 1395 000182 від 02.05.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2007 від 13.04.2016;

другого відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Первомайська місцева прокуратура Харківської області, м. Первомайський, в інтересах держави, в особі Нововодолазької селищної ради, смт. Нова Водолага, звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Носовський ", с. Сосонівка, в якому просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1934-СГ від 19.08.2014 про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 .

2. Визнати недійсним договір оренди земельних ділянок з кадастровим номером 6324284700: НОМЕР_1 : НОМЕР_2 площею 21.2460 га та з кадастровим номером 6324284700: НОМЕР_1 : НОМЕР_3 площею 35,4159 га від 27.08.2014, строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2014 за №№ 81 16165 та 8117679, скасувавши його державну реєстрацію.

3. Зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_4 ) передати земельні ділянки з кадастровим номером 6324284700 НОМЕР_5 01:000: НОМЕР_6 площею 21,2460 га та з кадастровим номером 6324284700:01:000:0846 площею 35,4159 Нововодолазькій селищній раді шляхом складання акту прийому передачі.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2019 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.04.2019 об 11:30 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичну особу ОСОБА_1 , м. Харків.

15.04.2019 другим відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 9199), в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що за результатами розгляду заяви гр. ОСОБА_1 та доданих до неї документів Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ від 19.08.2014 № 1934-СГ, яким земельні ділянки площею 21,2460 га (кадастровий номер 6324284700:01:000:0845), та площею 35,4159 (кадастровий номер 6324284700:01:000:0846) були надані в оренду гр. ОСОБА_1 в оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства. На підставі викладеного, на думку другого відповідача, наказ Головного управління від 19.08.2014 № 1934-СГ прийнятий у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства, а саме відповідно до унормувань Земельного кодексу України, Закону України Про фермерське господарство , у межах наданої компетенції та спосіб, встановлений законом, тому підстав для його визнання його недійсним немає. Окрім цього, відповідач наголошує, що до компетенції Головного управління (станом на час підписання договору оренди землі від 27.08.2014) належала передача відповідно до закону земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області відповідно до вимог статті 122 ЗК України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Таким чином, Головним управлінням у межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу від 19.08.2014 № 1934-СГ укладено договори оренди від 27.08.2014 земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення ділянки площею 21,2460 га (кадастровий номер 6324284700:01:000: НОМЕР_6 ), та площею 35,4159 (кадастровий номер 6324284700:01:000:0846) між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та гр. ОСОБА_1 було укладено договори оренди земельних ділянок від 27.08.2014. А, отже, другий відповідач вважає, що, зважаючи на дотримання вимог цивільного, земельного законодавства, Закону України "Про оренду землі", передбачені законодавством підстави для визнання недійсними договорів оренди землі від 27.08.2014, укладеного із гр. Носовським ОСОБА_2 . ОСОБА_3 . відсутні.

03.05.2019 першим відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 10839), в якому перший відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що прокурором до суду не надано жодних доказів неможливості позивача, як уповноваженого органу місцевого самоврядування, належним чином захистити свої інтереси та порушені права. Саме тому прокурором у даному процесі, на думку відповідача, порушено вимоги ст.53 ГПК України, ст.23 Закону України Про прокуратуру та наказу Генеральної прокуратури України №6-гн від 28.05.2015р. Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень . Окрім цього, перший відповідач зауважує, що з аналізу позовної заяви не вбачається, яким чином укладення оскаржуваного договору оренди порушує права позивача. Також перший відповідач вважає, що, на його думку, вбачаються необґрунтованими доводи позивача щодо неможливості виділення першому відповідачу земель для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, через той факт, що раніше ОСОБА_4 . ОСОБА_5 вже виділилися земельні ділянки для таких цілей, оскільки жодною нормою Земельного кодексу України чи Закону України Про фермерське господарство не передбачено обмежень щодо кількості земель необхідних для ведення фермерського законодавства та обмежень щодо безоплатного виділення земель для ведення такого виду діяльності без проведення торгів. Окрім цього, перший відповідач зазначив про сплив строку позовної давності для звернення прокурором до господарського суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду від 15.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/597/19 до судового розгляду по суті на 27.05.2019 об 11:15 год.

У судовому засіданні 27.05.2019 прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 27.05.2019 залишив вирішення даного спору на розсуд суду.

Представники першого та другого відповідачів у судовому засіданні 27.05.2019 проти позову заперечували, зазначили про відсутність підстав для задоволення позову.

Третя особа у судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.05.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

ГІервомайською місцевою прокуратурою в ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Нововодолазького району Харківської області, встановлено, що розпорядженням Нововодолазької районної державної адміністрації на підставі клопотання громадянина Носовського ОСОБА_6 18.12.2012 винесено розпорядження №779 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства площами 21,2460 та 35,4159 га, розташованих на території Сосонівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області №1934-СГ від 19.08.2014 Носовському Вадиму ОСОБА_7 надано в оренду 2 земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 56,6619 га (21,2460 га та 35,4159 га) за кадастровими номерами 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846 відповідно, для ведення фермерського господарства, розташовані за межами населених пунктів на території Сосонівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області строком на 49 років.

На виконання вищезазначеного наказу № 1934-СГ між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди 2 земельних ділянок з кадастровим номером 6324284700:01:000: НОМЕР_6 площею 21.2460 га та з кадастровим номером 6324284700:01:000:0846 від 27.08.2014, строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2014 за №№ 8116165 та 8117679.

На вищезазначені земельні ділянки у 2013 виготовлено технічну документацію з нормативної грошової оцінки, так нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6324284700 НОМЕР_1 : НОМЕР_7 : НОМЕР_6 становить - 585618,00 грн. та земельної ділянки з кадастровим номером 6324284700:01:000:0846 - 737072,00 грн.

Відповідно до додатку №1 до податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 02.11.2015 "Відомості про наявність земельних ділянок" вказані земельні ділянки включені до складу ФГ "Носовський", чим, за твердженням прокурора, відбулася фактична заміна орендаря та обов`язки землекористувача земельною ділянкою перейшли від ОСОБА_1 до ФГ "Носовський".

Відповідно до п.п. 1,14 вищевказаного договору оренди від 27.08.2014, в оренду передаються земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Поряд із цим, як вказує прокурор, згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Носовський Вадим Пантелеймонович з 20.12.2012 є засновником Фермерського господарства "Носовський", яке вже мало на момент отримання спірних земель та має на даний час в користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6324283500:04:001:0364, 6324283502:02:001:0671, 6324283500:04:001:0274, 6324283500:04:001:0275, 6324283500:04:001:0276, 6324283500:04:001:0277, 6324283502:02:001:0672, 6324283502:02:001:0666, 6324283502:02:001:0667, 6324283502:02:001:0668, 6324283502:02:001:0669, 6324283502:02:001:0670, 6324283500:04:001:0278, 6324283500:01: НОМЕР_8 , отримані останнім за пільговою процедурою. Таким чином, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6324284700:01:000: НОМЕР_6 та 6324284700 НОМЕР_9 отримані в користування ОСОБА_8 після створення останнім фермерського господарство "Носовський" та отримання ним попередньо земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою конкурсних торгів.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 . з ГУ Держземагенства у Харківській області у грудні 2013 року укладені та пройшли державну реєстрацію договори оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6324283500:04:001:0364, 6324283502:02:001:0671, 6324283500:04:001:0274, 6324283500:04:001:0275, 6324283500:04:001:0276, 6324283500:04:001:0277, 6324283502:02:001:0672, 6324283502:02:001:0666, 6324283502:02:001:0667, 6324283502:02:001:0668, 6324283502:02:001:0669, 6324283502:02:001:0670, 6324283500:04:001:0278, 6324283500:01:002:0070.

Вказані земельні ділянки були ним отримані на праві оренди для створення фермерського господарства "Носовський", яке зареєстроване у грудні 2012 року, тобто раніше, ніж зареєстровано право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846, що, на думку прокурора, свідчить про те, що ОСОБА_1 вже скористався правом на отримання земельних ділянок для створення фермерського господарства, а земельні ділянки площами 21,2460 га та 35,4159 га, отримані останнім з метою розширення створеного ним фермерського господарства та поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до даних Південної ОДПІ ГУ ДФС в Харківській області Носовський Вадим Пантелеймонович є засновником ще 3 підприємств, які займаються сільськогосподарською діяльністю, а саме: ТОВ "Вільхуватка" (зареєстровано - 20.12.2012); СТОВ "Сосонівка-агро" (зареєстровано 07.03.2008); ФГ "Носовського В.ГІ." (22.03.2016)- та мають в своєму користуванні земельні ділянки.

Таким чином, прокурор зазначає, що Носовський ОСОБА_9 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, фактично отримав земельні ділянки не для створення фермерського господарства, а з метою штучного збільшення земельного банку Фермерського господарства "Носовський" без проведення процедури аукціону, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Також прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якій зазначив про поважність причини пропуску на звернення до господарського суду та просить поновити даний строк.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене, необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116,123-126, 134, 137 ЗК України, статями 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України і статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано тим, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області (другий відповідач) передало першому відповідачеві спірну земельну ділянку в оренду, без проведення процедури земельних торгів.

Прокурор зазначає, що у січні 2017 року створено Нововодолазьку селищну раду, до складу якої увійшли Нововодолазька селищна рада, Сосонівська, Староводолазька, Знам`янська та Одринська сільські ради Нововодолазького району.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області Хе 4105-СГ від 06.06.2018 земельні ділянки з кадастровими номерами 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846 передані у комунальну власність Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади на території Нововодолазького району Харківської області.

Таким чином, на даний час, розпорядником земель сільськогосподарського призначення на території Нововодолазького селищної ради Харківської області - є, безпосередньо, Нововодолазька селищна рада.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 6324284700:01:000:0845 та 6324284700:01:000:0846 розташовані на території колишньої Сосонівської сільської ради, увійшла до об`єднаної територіальної громади, а саме Нововодолазької селищної ради.

Прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, визначив позивачем Нововодолазьку селищну раду, оскільки фактично, на даний час, порушені її фінансові інтереси, а, отже, у органів прокуратури наявні підстави для представництва інтересів ради в суді.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, ЗУ Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах ЗУ Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, за нормами якого фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян та підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина 1 статті 5, частина 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство , у редакції діючій на момент прийняття оскаржуваного наказу).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 вказаного Закону). Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 цього Закону вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

За частинами 1 та 3 статті 114 ГК України, фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 1 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації, як юридична особа або фізична особа - підприємець.

За статтею 5 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. При цьому, дана стаття не передбачає будь-яких обмежень права дієздатної фізичної особи-громадянина України щодо заснування кількох фермерських господарств. Наведене узгоджується з принципом свободи підприємницької діяльності (стаття 6 ГК України).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано статтею 7 Закону України Про фермерське господарство . Так, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державна адміністрація або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк та в разі її задоволення надають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

У відповідності до статті 31 ЗК України, статті 12 ЗУ Про фермерське господарство , землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі (а); земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності (б); земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (в).

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). При цьому, права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (стаття 32 ЗК України). Аналогічна норма закріплена статтею 13 ЗУ Про фермерське господарство (частини 1-3).

З наведених норм слідує, що громадянам України, які виявили намір вести фермерське господарство, можуть бути надані на праві власності та/або на праві користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності. При цьому, розмір (площа) земельних ділянок, що може безоплатно набуватися у власність членами фермерських господарств, законодавчо обмежений (статті 31, 32, п. 1 частина 1 статті 121 ЗК України), на відміну від розміру (площ) земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення фермерського господарства на праві користування на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Крім цього, особа, яка виявила бажання створити фермерське господарство на землях, отриманих у власність чи користування зі складу земель державної чи комунальної власності, повинна мати досвід роботи у сільському господарстві або освіту, здобуту в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

При створенні фермерського господарства, зазначені вище вимоги висуваються лише до особи, яка виступає засновником фермерського господарства та яка буде набувати права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Засновник фермерського господарства, після його реєстрації, набуває статусу голови фермерського господарства, а інші члени сім`ї, за умови їх згоди, стають членами нього господарства.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Таким чином, суд зазначає, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; створення та державна реєстрація фермерського господарства.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Разом з цим ст. 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі.

З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що фермерське господарство, після державної реєстрації має право на отримання земельної ділянки, виключно, як юридична особа.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 створено 20.12.2012 фермерське господарство. В подальшому, з метою отримання в оренду земельних ділянок для розширення земель фермерського господарства, ним здійснено звернення до Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Тобто, ОСОБА_1 отримав земельні ділянки з основною метою - для розширення створеного ним фермерського господарства та поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (ст. 134 ЗК України).

Частиною 2 статті 134 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства. Згідно положень Закону України "Про фермерське господарство" громадянин, як фізична особа, звертається з відповідним клопотанням про одержання земельної ділянки у власність або користування та після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Системний аналіз Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство в аспекті даного спору свідчить про наступне: (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства, останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 ЗК України.

Таким чином, отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів, є порушенням закону, а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті даних правовідносин, є невірним.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 11.05.2016 у справі №6-2903цс 15 та від 18.05.2016 у справі №6-248цс16.

Вищезазначені земельні ділянки були включені до банку земель ФГ "Носовський" та на даний час використовуються ним же, що підтверджується поданими до 2015 року до Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області відомостями про наявні із фермерського господарства земельні ділянки.

Аналогічні відомості про подальше використання зазначених земельних ділянок подані ФГ "Носовський" до Південної ОДПІ ГУ ДФС в Харківській області протягом 2016-2018 років.

За таких підстав, наказ Головного управління Держземагенбтва у Харківській області № 1934-СГ від 13.06.2014, яким ОСОБА_1 надано в оренду дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 56,6619 га (21,2460 га, 35,4159 га) за кадастровими номерами 6324284700:01:000:0845, 6324284700:01:000:0846, відповідно для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів на території Сосонівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області строком на 49 років, підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Враховуючи, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди землі, укладений на його підставі підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. І ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.З ст. 215 ЦК України).

Крім того, ст. 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Також, ст. 16 вказаного Закону встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

При цьому, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", відповідно до ст. 15 цього закону, є підставою для визнання недійсним такого договору.

Таким чином, укладання договору оренди державних земель є похідним, від правового акту, на підставі якого він укладається.

Наведені норми з урахуванням обставин справи, відповідно до ст. ст. 203, 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України дають підстави для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України.

Аналогічні висновки застосування закону вказані у постанові та правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6-11 цс 13 від 22.05.2014.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Проте, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня. коли, особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 3 ст. 13 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

До того ж, наказом від 19.09.2005 № 3гн Генеральний прокурор України основним завданням наглядової діяльності прокуратури визначив захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою мало бути забезпечено нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 № 3гн, від 12.04.2011 № 3гн, від 07.11.2012 № 3гн.

Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з серпня 2014 року були усі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що зроблено не було.

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірне рішення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом, зокрема, із вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1934-СГ від 19.08.2014 про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду Харківської області перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області надав заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Розглянувши клопотання прокурора про відновлення пропущеного строку позовної давності, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

Щодо визнання поважності причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Прокурор, в обгрунтування причин пропуску строку позовної давності, посилається на те, що про незаконність оспорюваних наказів, Нововодолазькій селищній раді стало відомо лише з моменту направлення листа про представництво їхніх інтересів Первомайською місцевою прокуратурою, оскільки зазначені в позовній заяві порушення вимог чинного земельного законодавства виявлені шляхом отримання інформації з Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відносно ОСОБА_1 . Нововодолазька селищна рада не являється володільцем або розпорядником інформації щодо наявності в ФГ Носовський земельних ділянок та дати його створення, у зв`язку з чим, про вищезазначені порушення вимог законодавства довідатись не могла.

Окрім того, на думку прокурора, оскільки Нововодолазька селищна об`єднана територіальна громада, до якої увійшла Сосонівська сільська рада, створена у січні 2017 року, то порушення інтересів Нововодолазької селищної ради, розпочалося з 2017 року, у зв`язку з чим, строк позовної давності для них розпочався з січня 2017 року.

Таким чином, за твердженням прокурора, строк позовної давності органами прокуратури пропущено з поважних причин, а тому останній підлягає поновленню.

У п. 2.1., п. 2.2, п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 господарським судам роз`яснено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За таких обставин, суд не вважає зазначені прокурором у заяві підстави пропуску строку на звернення до суду, поважними, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідної заяви прокурора та, з огляду на заяву першого відповідача про застосування позовної давності, відмовляє в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на прокурора, оскільки у позові відмовлено повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Прокурор - Перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, пл. Кооперативна, 22);

Позивач - Нововодолазька селищна рада (63202, Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вуд. Донця Григорія, 14);

Перший відповідач - Фермерське господарство "Носовський" (63200, Харківська область, Нововодолазький район, с. Сосонівка, вул. Миру, 17);

Другий відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., 1 пов.).

Третя особа - Фізична особа Носовський Вадим Пантелеймонович (м. Харків, пр. Л. Свободи, 36-А).

Повне рішення складено 06.06.2019.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/597/19