Рішення

від 31.05.2019 по справі 920/160/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.05.2019 Справа № 920/160/19 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання ГребенюкС.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/160/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Комунального підприємства Ромникомунтепло Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, ідентифікаційний код 33219263),

до відповідача: Сумського національного аграрного університету (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 160, ідентифікаційний код 04718013) в особі Роменського коледжу Сумського національного аграрного університету (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Горького, 56-а, ідентифікаційний код 26378227),

про стягнення 490029,37 грн. заборгованості за договором № 44 від 11.06.2018 про закупівлю товару (теплова енергія) за державні кошти та договору № 35 від 21.03.2018 купівлі-продажу теплової енергії, укладених між сторонами.

представники сторін:

позивача: Михайлова Л.Ю. за довіреністю б/н від 04.01.2019,

відповідача: Максименко О.М. за довіреністю № 1077 від 28.03.2019.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Комунальне підприємство Ромникомунтепло Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, ідентифікаційний код 33219263) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом № 75 від 08.02.2019, у якому просить суд стягнути з відповідача - Сумського національного аграрного університету (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 160, ідентифікаційний код 04718013) в особі Роменського коледжу Сумського національного аграрного університету (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Горького, 56-а, ідентифікаційний код 26378227) на свою користь 490029,37 грн. заборгованості за договором № 44 від 11.06.2018 про закупівлю товару (теплова енергія) за державні кошти та договору № 35 від 21.03.2018 купівлі-продажу теплової енергії, з них: основний борг в сумі 227025,58 грн., пеня в сумі 227025,58 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційні втрати в сумі 23955,05 грн.; судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умов укладених договорів та приписів статей 526, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 275 Господарського кодексу України, Закону України Про теплопостачання , Закону України Про житлово-комунальні послуги допущено прострочення виконання своїх зобов`язань щодо оплати коштів задоговором № 44 від 11.06.2018 про закупівлю товару (теплова енергія) за державні кошти та за договором № 35 від 21.03.2018 купівлі-продажу теплової енергії. Крім того, за прострочення виконання грошових зобов`язань, позивачем заявлено до застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені згідно з умовами договорів, а також застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суд від 18.02.2019 у справі № 920/160/19 позовну заяву залишено без руху до усунення недоліків.

28.02.2019 позивачем подано до суду клопотання № 105 від 2702.2019 (вх. № 1600 від 28.02.2019) про приєднання доказів до матеріалів справи, разом з яким позивач надав докази надсилання копії позовної заяви разом із доданими до неї документами на адресу Роменського коледжу Сумського національного аграрного університету (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Горького, 56-а, ідентифікаційний код 26378227), а саме: належним чином засвідчені копії фіскального чеку № 01705890147886 від 27.02.2019, поштової накладної № 4200008087150 від 27.02.2019 та оригінал опису вкладення у цінний лист ф. 107.

Ухвалою суду від 05.03.2019 відкрито провадження у справі № 920/160/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.03.2019 о 12 год. 50 хв. з повідомленням учасників справи.

20.03.2019 від відповідача до суду надійшов відзив № 107 від 19.03.2019, в якому відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що дійсно відповідач отримав від позивача у період з 01.01.2018 по 01.01.2019 теплову енергію на суму 1345662,47 грн., станом на 03.03.2019 сума простроченого боргу відповідача перед позивачем становила 227025,58 грн., і станом на 04.03.2019 відповідачем перераховано на рахунок позивача заборгованість за теплову енергію в сумі 227025,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 596 від 04.03.2019 та листом № 88 від 04.03.2019 про зарахування коштів в рахунок заборгованості. Щодо нарахування позивачем відповідачеві пені в сумі 227025,58 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційних втрат в сумі 23955,05 грн. відповідач зазначає, що відповідні розрахунки позивача містять методологічні та арифметичні помилки, а отже не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

20.03.2019 від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 134 від 19.03.2019, відповідно до якої позивач, у зв`язку з частковим погашення відповідачем заборгованості щодо сплати суми основного боргу в розмірі 227025,58 грн., просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 263003,79 грн., у тому числі пеня в сумі 227025,58 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційні втрати в сумі 23955,05 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3945,06 грн.; а також позивач просить суд вирішити питання щодо повернення позивачеві з державного бюджету 3405,38 грн. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 113 від 08.02.2019.

Враховуючи права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, суд прийняв вищезазначену заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

20.03.2019 позивачем подано до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якому позивач просить суд визнати справу № 920/160/19 малозначною та розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження.

Приймаючи до уваги те, що нормами Господарського процесуального кодексу України не допускається можливість переходу від розгляду справи за правилами загального позовного провадження до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд ухвалою від 28.03.2019 у даній справі відмовив у задоволенні клопотання позивача № 135 від 19.03.2019 (вх. № 787к від 20.03.2019) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Також ухвалою від 28.03.2019 у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 25.04.2019 з повідомленням учасників справи.

10.04.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 170 від 09.04.2019, в якій позивач зазначає, що не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 263003,79 грн.(з них: пеня в сумі 227025,58 грн., 3 % річні в сумі 12023,16 грн, інфляційні втрати в сумі 23955,05 грн.), витрати по сплаті судового збору в сумі 3945,06 грн. та вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 3405,38 грн. надмірно сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 113 від 08.02.2019.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 25.04.2019 закрив підготовче провадження у справі № 920/160/19 та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.05.2019, 11:20 з повідомленням учасників справи.

У зв`язку з відрядженням судді Господарського суду Сумської області ОСОБА_1 , ухвалою від 28.05.2019 у справі № 920/160/19 розгляд даної справи по суті перенесено та призначено 31.05.2019 об 11 год. 20 хв.

Представник позивача в судовому засіданні 31.05.2019 усно зазначив, що підтримує позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, наполягає на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та просить суд вирішити питання щодо повернення позивачеві з державного бюджету 3405,38 грн. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 113 від 08.02.2019.

Представник відповідача проти позову заперечує посилаючись на те, що відповідач є бюджетною установою і фінансується з державного бюджету, тому у зв`язку з недостатнім фінансуванням свої зобов`язання не виконав і прострочив оплату.

Посилаючись на відсутність заборгованості за вищевказаними договорами станом на 05.03.2019, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

В судовому засіданні 31.05.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

21.03.2018 між Комунальним підприємством Ромникомунтепло Роменської міської ради і Роменським коледжем Сумського Національного аграрного університету було укладено договір № 35 про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти (далі за текстом договір 1 ), а також 11.06.2018 між сторонами укладено договір № 44 купівлі-продажу теплової енергії (далі за текстом договір 2 ).

Відповідно до пункту 1 договору 1, позивач зобов`язувався протягом січня-березня 2018 року поставити відповідачу теплову енергію (кодом ДК 021:2015 - 09320000-8 - (пара, гаряча вода та пов`язана продукція), а відповідач прийняти та оплатити за постачання теплової енергії, за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором 1.

Відповідно до пункту 6 договору 1, розрахунки за теплову енергію здійснюється за тарифами (цінами), затвердженими в установленому законодавством порядку. Тариф на теплову енергію на момент укладення договору 1 становить: 2056,71 грн./Гкал (з ПДВ), в т.ч. виробництво т/е: 1655,84 грн./Гкал (без ПДВ), транспортування т/е: 41,68 грн./Гкал (без ПДВ), постачання т/е: 16,41 грн./кал (без ПДВ). При розрахунках до тарифу без ПДВ додатково нараховується податок на додану вартість. Зміна тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії по договору 1 з моменту набрання чинності документом, що встановлює тариф, або з іншої дати, вказаної в документі.

Згідно з пунктом 7 договору 1, розрахунки за теплову енергію здійснюються:

- за наявності приладу обліку теплової енергії по тарифу за 1 Гкал та показникам вузла обліку теплової енергії;

- у випадку припинення роботи приладу обліку теплової енергії або при його відсутності - по тарифу за 1 Гкал згідно з договірним тепловим навантаженням, визначеним пунктом 4 договору 1, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 9 договору 1, ціна цього договору становить 190000,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 15 договору 1 встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Пунктом 16 договору 1 визначено, що послуги оплачуються в безготівковій формі. Плата вноситься за послуги на рахунок позивача. До рахунка додається акт приймання-передачі робіт (послуг).

У разі наявності у відповідача заборгованості за отриману теплову енергію, в т.ч. за попередні періоди, позивач має право зараховувати кошти від відповідача, незалежно від вказаного призначення платежу визначеного відповідачем, як погашення заборгованості за попередній період, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості (пункт 17 договору 1).

У разі наявності у відповідача заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від відповідача, погашає вимоги позивача у такій черговості незалежно від вказаного призначення платежу визначено відповідачем: у першу чергу відшкодовуються витрати позивача, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу - сплачується пеня, інфляційні нарахування, 3 % річних, у третю чергу - погашається основна сума боргу (пункт 18 договору 1).

Пунктом 31 договору 1 встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині реалізації теплової енергії до 31 березня 2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, сторони встановлюють, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до моменту його укладення, а саме з 01 січня 2018 року (в тому числі щодо оплати за надану теплову енергію).

Відповідно до пункту 33 договору 1 припинення/закінчення дії договору не звільняє відповідача від обов`язку повної сплати за спожиту теплову енергію.

Відповідно до пункту 1.1 договору 2, позивач зобов`язувався протягом 2018 року виробляти, транспортувати, постачати відповідачеві теплову енергію, а відповідач зобов`язувався прийняти і оплатити за постачання теплової енергії за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору 2, найменування товару/послуги: за кодом CPV за ДК 021:2015 - 09320000-8 (пара, гаряча вода та пов`язана продукція) в обсязі 541,00 Гкал - для потреб населення, 505,00 Гкал - для потреб бюджетних установ.

Відповідно до пункту 1.4 договору 2 оплата за теплову енергію здійснюється за тарифами, затвердженими в установленому порядку. Одиниця виміру гігакалорія. Зміна тарифу проводиться в установленому законодавством порядку. Тариф на теплову енергію для потреб бюджетних установ на момент укладення цього договору становить: 2056,71 грн./Гкал (з ПДВ), в т.ч. виробництво т/е: 1655,84 грн./Гкал (без ПДВ), транспортування т/е: 41,68 грн./Гкал (без ПДВ); постачання т/е:16,41 грн./Гкал (без ПДВ). При розрахунках до тарифу без ПДВ додатково нараховується податок на додану вартість. Зміна тарифів 2 з моменту набрання чинності документом, що встановлює тариф, або з іншої дати, вказаної в документі.

Пунктом 1.5 договору 2 передбачено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються:

- за наявності приладу обліку теплової енергії - по тарифу за 1 Гкал та показникам вузла обліку теплової енергії;

- у випадку припинення роботи приладу обліку теплової енергії або при його відсутності - по тарифу за 1 Гкал згідно з договірним тепловим навантаженням, визначеним сторонами, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 3.1 договору 2 ціна цього договору становить 1843514,80 грн., в т.ч. ПДВ 307252,47 грн.

Умовами договору 2 (пункт 4.1) встановлено, що розрахунки за отриману теплову енергію проводяться виключно у грошовій формі шляхом оплати відповідачем після пред`явлення позивачем рахунку на оплату товару/послуг (далі-рахунок). У разі несплати або несвоєчасної сплати вартості отриманої теплової енергії згідно із складеним позивачем та надісланим відповідачеві рахунком, відповідач несе відповідальність перед позивачем на умовах, визначених договором 2 та законодавством.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим (пункт 4.2 договору 2).

Плата за теплову енергію вноситься в безготівковій формі на поточний рахунок позивача. До рахунка додається: акт приймання - передачі товару/послуг. Відповідач підтверджує, що підписаний сторонами акт здачі-прийняття товару (робіт/послуг) за розрахунковий місяць означає повне виконання позивачем своїх зобов`язань в частині постачання теплової енергії за цим договором у відповідному місяці (пункти 4.5, 4.6 договору 2).

Пунктом 4.8 договору 2 визначено, що у разі наявності у відповідача заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від відповідача, погашає вимоги позивача у такій черговості незалежно від вказаного призначення платежу визначено відповідачем: у першу чергу відшкодовуються витрати позивача, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу - сплачується пеня, інфляційні нарахування, 3 % річних, у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Відповідно до пункту 5.1 договору 2 строк (термін) надання товару/послуг: протягом 2018 року.

Пунктом 10.1 договору 2 встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Дія даного договору може продовжитися на строк достатній для проведення процедури закупівлі теплової енергії на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % ціни даного договору.

Правовідносини в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Законом України Про теплопостачання , Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила) та іншими нормативно-правовими актами України.

Позивач є монополістом відповідно до положень Закону України Про природні монополії та відповідно до статті 19 Закону України Про теплопостачання не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Відповідно до статті 1 Закону України Про теплопостачання , теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів (стаття 24 Закону України Про теплопостачання ). Аналогічні положення закріплено у пункті 14 Правил.

Частиною другою статті 275 Господарського кодексу України визначено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Позивач здійснював постачання теплової енергії за адресою: вул. Горького, 56-а, м. Ромни, Сумська область.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої стаття 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (стаття 714 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.

На виконання умов вищезазначених договорів позивач відпустив теплову енергію, а відповідач отримав у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 797,02 Гкал на загальну суму 1345662,47 грн., що підтверджується виставленими позивачем рахунками на оплату теплової енергії (а.с. 26-45) та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 46-65). Акти підписані уповноваженими представниками сторін та їх підписи скріплені печатками сторін. Зауважень з приводу наданих послуг з теплопостачання відповідачем не було заявлено.

Станом на 04.03.2019 відповідачем було сплачено за отримані послуги з теплопостачання у розмірі 227025,58 грн., вказаний факт підтверджується платіжним дорученням № 596 від 04.03.2019, копією виписки з банківського рахунку відповідача за 05.03.2019.

Відповідач у своєму відзиві від 19.03.2019 за № 107 на позовну заяву зазначив, що позовні вимоги визнає частково в сумі 227025,58 грн. основного боргу, зазначена заборгованість перед позивачем виникла у зв?язку з недостатнім бюджетним фінансуванням. Станом на 04.03.2019 року сума простроченого основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 227025,58 грн. перерахована на відповідачем рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 596 від 04.03.2019 року та листом № 88 від 04.03.2019 про зарахування коштів в рахунок заборгованості. Щодо нарахування позивачем відповідачеві пені в сумі 227025,58 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційних втрат в сумі 23955,05 грн. відповідач зазначає, що відповідні розрахунки позивача містять методологічні та арифметичні помилки, а отже не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Посилаючись на положення статей 231, 233 Господарського кодексу України, 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , пункту 3.17.4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , статті 551 Цивільного кодексу України та пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів відповідача зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великі порівняно із збитками позивача.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста статті 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до підпункту 2 пункту 27 договору 1 відповідач за несвоєчасне внесення платежів за теплову енергію несе відповідальність, що передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а також відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 1,0 % від суми прострочення платежу за кожен прострочений день, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Пунктом 7.2 договору 2 передбачено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 4.2 договору 2, останній зобов`язується сплатити позивачеві пеню в розмірі 1,0 % від суми прострочення платежу за кожен прострочений день.

Як вбачається з матеріалів справи, за порушення відповідачем умов договорів щодо несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію, позивачем нарахована відповідачу пеня у розмірі встановленому договором 1 та договором 2, а саме 1,0 % від суми прострочення платежу за кожен прострочений день: за періоди: з 12.02.2018 по 18.06.2018 та з 19.06.2018 по 19.07.2018 на загальну суму 346288,45 грн.; з 12.03.2018 по 19.07.2018, з 20.07.2018 по 11.09.2018, з 12.09.2018 по 23.10.2018 на загальну суму 541893,48 грн.; з 12.04.2018 по 11.10.2018, з 12.10.2018 по 23.10.2018 на загальну суму 229690,47 грн.; з 12.05.2018 по 23.10.2018 на загальну суму 55016,87 грн.; з 12.12.2018 по 26.12.2018, з 27.12.2019 по 30.01.2018 на загальну суму 17364,53 грн.; з 12.01.2019 по 30.01.2019 та з 31.01.2019 по 05.02.2019 на загальну суму 65107,08 грн.; а всього 1255360,88 грн.

Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов`язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій .

З огляду на суми та строки прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем, з урахуванням приписів Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов укладених у 2018 році договорів складає 227025,58 грн., тобто не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач посилається на норми Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , зазначаючи, що позивачем невірно розрахована сума пені.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня.

Суд не погоджується з твердженням відповідача щодо необхідності в даному випадку застосування подвійної облікової ставки Національного банку України при розрахунку суми пені, з огляду на наступне.

Згідно преамбули Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , він встановлює відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій.

В той же час Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , згідно його преамбули, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Частиною другою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій встановлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки правовідносини між сторонами даного спору виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, якими є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби, зокрема, юридичної особи у забезпеченні тепловою енергією, що використовується для опалення нежилих приміщень, то до цих правовідносин має застосовуватися положення спеціального нормативного-правового акта, а саме Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , який регулює ці відносини.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки невиконаному в встановлений договорами термін зобов`язанню відповідачем (сума пені, заявлена до стягнення, становить 100 % від суми заборгованості), а також те, що заборгованість за отриману теплову енергію відповідачем сплачена в повному обсязі, вважає за доцільне зменшити розмір пені до 10 відсотків.

Отже, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 22702,56 грн.

Крім того, позивачем пред`явлені до стягнення сума 3 % річних в розмірі 12023,16 грн. та сума інфляційних витрат в розмірі 23955,05 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надані розрахунки судом перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство та встановлено, що сума індексу інфляції та 3 % річних розрахована арифметично вірно, вимоги щодо їх стягнення позивачем доведені.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із пунктом 4 стаття 129 Конституції України, статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивачем було сплачено 7350,44 грн. судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 113 від 08.02.2019 (а.с.14).

20.03.2019 від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 134 від 19.03.2019, відповідно до якої позивач, у зв`язку з частковим погашення відповідачем заборгованості щодо сплати суми основного боргу в розмірі 227025,58 грн., просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 263003,79 грн., у тому числі пеня в сумі 227025,58 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційні втрати в сумі 23955,05 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3945,06 грн.; а також позивач просить суд вирішити питання щодо повернення позивачеві з державного бюджету 3405,38 грн. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 113 від 08.02.2019.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тому, згідно із положеннями зазначеної правової норми, Комунального підприємства Ромникомунтепло Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, ідентифікаційний код 33219263) підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у сумі 3405,38 грн., надмірно сплачений відповідно до платіжного доручення № 113 від 08.02.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/160/19 .

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір , повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3945,06 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір та статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Сумського національного аграрного університету (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 160, ідентифікаційний код 04718013) в особі Роменського коледжу Сумського національного аграрного університету (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Горького, 56-а, ідентифікаційний код 26378227) на користь Комунального підприємства Ромникомунтепло Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, ідентифікаційний код 33219263) пеню в сумі 22702,56 грн., 3 % річних в сумі 12023,16 грн., інфляційні втрати в сумі 23955,05 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3945,06 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Комунальному підприємству Ромникомунтепло Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, ідентифікаційний код 33219263) з державного бюджету України (р/р 34311206083032, отримувач коштів УК у м. Сумах/м. Суми/22030101, код отримувача 37970593, банк отримувач Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998) судовий збір в сумі 3405,38 грн., надмірно сплачений відповідно до платіжного доручення № 113 від 08.02.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/160/19.

6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07 червня 2019 року.

Суддя Н.О. Спиридонова