Постанова

від 10.06.2019 по справі 813/7107/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2019 року

Київ

справа №813/7107/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Кузана Р.І. від 27 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дяковича В.П., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. від 16 квітня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства М-Студія до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року Приватне підприємство М-Студія (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2013 року №0001802210, №0001792210, №0001812210.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) за наслідками господарської діяльності Підприємства з ТОВ Будівельна компанія АРС (код ЄДРПОУ 37264634), ПП СМУ-600 (код ЄДРПОУ 21687550), ТОВ Лідерком (код ЄДРПОУ 35197074), ПП Біко агротрейд (код ЄДРПОУ 36677875), ТОВ Ейс Контракшн менеджмент (код ЄДРПОУ 36757122) за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2013 року.

Підприємство не погодилось із рішеннями Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки від 04 вересня 2013 року №123/22-10/32483719, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2013 року №0001802210, №0001792210, №0001812210.

Застосувавши положення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, статей 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ Будівельна компанія АРС , ПП СМУ-600 , ТОВ Лідерком , ПП Біко агротрейд , ТОВ Ейс Контракшн менеджмент ) щодо поставки комплектуючих до меблевої фурнітури та надання послуг по транспортуванню готових виробів є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Зазначив, що у ході проведеної перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел Підприємства на укладення договорів без наміру створення наслідків, які ними передбачені.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2014 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Зазначає про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, відсутність у контрагентів власних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що виключає можливість виконання ними зобов`язань, передбачених умовами договорів, укладених із позивачем.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТОВ Будівельна компанія АРС (код ЄДРПОУ 37264634), ПП СМУ-600 (код ЄДРПОУ 21687550), ТОВ Лідерком (код ЄДРПОУ 35197074), ПП Біко агротрейд (код ЄДРПОУ 36677875), ТОВ Ейс Контракшн менеджмент (код ЄДРПОУ 36757122) за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2013 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або про подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначених контрагентів, за результатами якої складено акт від 04 вересня 2013 року №123/22-10/32483719, в якому встановлено порушення позивачем вимог: пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1, пункту 138.1, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток всього на суму 194215 грн., в тому числі за 3 квартал 2011 року на суму 82239 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 39436 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 72540 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено зниження ПДВ всього на суму 194860 грн., в тому числі за: липень 2011 року на суму 19500 грн., за серпень 2011 року на суму 22525 грн., за вересень 2011 року на суму 39446 грн., за жовтень 2011 року на суму 12417 грн., за листопад 2011 року на суму 22520 грн., за грудень 2011 року на суму 48423 грн., за січень 2012 року на суму 1666 грн., за лютий 2012 року на суму 25363грн., за березень 2012 року на суму 3000 грн.; пункту 44.3 статті 44 ПК України, а саме ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів та їх копій, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із вказаними контрагентами без їх належного документального підтвердження. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціях з придбання/продажу товарів (послуг) та необхідних ресурсів, отриману за результатами податкового контролю контрагентів, так і на наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2013 року: №0001802210, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 212350,00 грн., в тому числі за основним платежем 194215,00 грн. та за штрафними санкціями 18135,00 грн.; №0001792210, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 292090,00 грн., в тому числі за основним платежем 194860,00 грн. та за штрафними санкціями 97430,00 грн.; №0001812210, яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають, окрім іншого, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Підприємством (покупець) та ПП СМУ -600 (постачальник) укладено договір поставки від 20 грудня 2011 року №20/12, згідно умов якого покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених даним договором, на свій ризик за завданням покупця, поставити меблеву фурнітуру/комплектуючі згідно з специфікацією (додаток №1 до даного договору).

Згідно аналогічних за змістом договорів поставки від 27 липня 2011 року №27/07, від 21 вересня 2011 року №21/09, від 27 жовтня 2011 року №27/10, від 28 листопада 2011 року №28/11, від 20 грудня 2012 року №20/12, укладених між Підприємством (покупець) та ТОВ Ейс-контракшен менеджмент (постачальних), покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених даним договором, на свій ризик за завданням покупця поставити меблеву фурнітуру/комплектуючі згідно з специфікацією (додаток №1 до даного договору).

Крім того між позивачем та ТОВ Ейс-контракшен менеджмент укладено договір поставки від 24 листопада 2011 року №0112, за умовами якого ПП М-Студія (покупець) доручає, а ТОВ Ейс-контракшен менеджмент (постачальник) приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених даним договором, на свій ризик за завданням покупця поставити інструмент згідно з специфікацією (додаток №1 до даного договору).

Між Підприємством (покупець) та ПП Біко-Агротрейд (постачальник) укладено договір №15/02 від 15 лютого 2012 року, згідно з умовами якого покупець доручає, а постачальник приймає на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених даним договором, на свій ризик за завданням покупця поставити меблеву фурнітуру/комплектуючі згідно з специфікацією (додаток №1 до даного договору).

Із вказаним контрагентом та позивачем укладено також договори транспортного експедирування від 01 лютого 2012 року №01/02 та від 15 березня 2012 року №15/03, за умовами яких Підприємство (замовник) доручає, а ПП Біко Агротейд (експедитор) бере на себе зобов`язання забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу замовника автомобільним транспортом в межах території України. За домовленістю сторін договору експедитор також може надавати додаткові послуги, необхідні для поставки вантажу (перевірка кількості і стану вантажу, його цілісність і схоронність, вантажно-розвантажувальні роботи).

З ТОВ Лідерком позивачем укладено договір транспортного експедирування від 20 жовтня 2011 року №20/10, згідно з умовами якого Підприємство (замовник) доручає, а ТОВ Лідерком (експедитор) бере на себе зобов`язання забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу замовника автомобільним транспортом в межах території України. За домовленістю сторін договору експедитор також може надавати додаткові послуги, необхідні для поставки вантажу (перевірка кількості і стану вантажу, його цілісність і схоронність, вантажно-розвантажувальні роботи).

Аналогічний за змістом договір транспортного експедирування укладено Підприємством також із ТОВ Будівельна компанія АРС від 20 липня 2011 року №20/07.

Суди зазначили, що фактичне виконання господарських зобов`язань за вказаними договорами підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Верховний Суд вважає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов`язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідач у акті перевірки посилається на те, що діяльність контрагентів позивача має ознаки фіктивності і свої доводи обґрунтовував обставинами порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), серед яких ТОВ Будівельна компанія АРС , ПП СМУ-600 , ТОВ Лідерком , ПП Біко агротрейд , ТОВ Ейс Контракшн менеджмент .

Також Інспекція зазначила, що відповідно до протоколів допиту свідків від 07 травня 2012 року та від 26 липня 2012 року директора ТОВ Ейс Контракшн менеджмент - ОСОБА_1, ТОВ Лідерком - ОСОБА_2 та ТОВ Будівельна компанія АРС - ОСОБА_3 повідомили про відсутність свого відношення до діяльності вказаних підприємств, а директор ПП СМУ-600 та ПП Біко агротрейд - ОСОБА_4 в ході його допиту, посилаючись на статтю 63 Конституції України, відмовився від дачі показів.

Частиною 1 статті 69 цього КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 КАС України).

Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.

Разом з тим, суди не надали будь-якої правової оцінки таким обставинам й, як наслідок, так і не встановили, хто ж саме від імені директорів вказаних контрагентів підписав документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача.

Не досліджено й руху активів на шляху до позивача у справі, участь ТОВ Будівельна компанія АРС , ПП СМУ-600 , ТОВ Лідерком , ПП Біко агротрейд , ТОВ Ейс Контракшн менеджмент у такому ланцюгу та її дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов`язань Підприємства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків.

Роблячи висновок про реальність згаданих операцій суди попередніх інстанцій не навели відповідних мотивів, з посиланням на конкретні умови передачі товарно-матеріальних цінностей та надання послуг по транспортуванню, за яких додані до матеріалів справи документи свідчать про фактичне виконання зобов`язань (справжність операцій).

У цій справі недослідженими залишились й обставини наявності у контрагентів трудових та інших ресурсів, які, з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єктам господарювання для їх виконання.

З огляду на це, висновки судів про товарність господарських операцій і про те, що вони підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами, не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.

За відсутності належної доказової бази касаційний суд обмежений в можливості сформулювати правовий висновок про те, як слід правильно застосовувати норми податкового законодавства, правильність застосування яких оспорюється в касаційній скарзі.

Статтею 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду