Рішення

від 12.06.2019 по справі 926/976/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

12 червня 2019 року Справа № 926/976/19

Суддя Т.І. Ковальчук, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/976/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сват Городищенське» , с. Городище Шепетівського району Хмельницької області,

до Приватного акціонерного товариства «Добробут АГ» , с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області,

про стягнення заборгованості у сумі 182100,00 грн.,

за участю секретаря судового засідання Боднарчука В.В.,

представників сторін:

позивача - Сапожнік С.В., адвокат, ордер серія ЧЦ № 16362 від 14.05.2019 р.,

відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сват Городищенське» , с. Городище Шепетівського району Хмельницької області, звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Добробут АГ» , с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, про стягнення заборгованості за позикою (поворотною фінансовою допомогою) на суму 182100,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в порушення умов договору позики № 24/11-2016ГД (поворотної фінансової допомоги) від 24.11.2016 р. відповідач у передбачений договором строк не повернув позичені йому кошти в розмірі 182100,00 грн.

Ухвалою від 05.04.2019 р. позовну заяву ТОВ «Сват Городищенське» залишено без розгляду, заявнику встановлено 10-тиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених у ній недоліків позовної заяви.

Заявою від 11.04.2019 р., яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області 16.04.2019 р., позивач усунув недоліки позовної заяви, після чого ухвалою від 17.04.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за участю представників сторін, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 16.05.2019 р., зобов`язано позивача надати відповідь на відзив, а відповідача - відзив на позов та докази на його обгрунтування, докази їх надіслання позивачеві, заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, якщо такі заперечення наявні.

07.05.2019 р. від ПрАТ «Добробут АГ» надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги відхилив з посиланням на те, що договір поворотної фінансової допомоги № 24/11-2016ГД від 24.11.2016 р., яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, є недійсним, оскільки укладений особою, яка не мала на те повноважень (а.с. 67-68). Так, зазначає відповідач у відзиві, пунктом 8.4.2 13) Статуту ПрАТ «Добробут АГ» передбачені обмеження щодо укладання директором господарських договорів на суму, що перевищує 100000,00 грн., про що позивач про укладанні спірного договору знав/повинен був знати, оскільки в договорі є вказівка на те, що директор діє на підставі статуту ПрАТ «Добробут АГ» . При цьому, вчинення дій на виконання спірного правочину особою, яка не мала повноважень на його вчинення, не може вважатися схваленням правочину, відтак, усі подальші дії з його виконання також вчинені з перевищенням повноважень. Таким чином, доводить відповідач у відзиві, договір зворотної фінансової допомоги є нікчемним, тому позивач не має права посилатися на нього з вимогою про стягнення коштів.

У судовому засіданні 16.05.2019 р. судом з`ясовано, що представництво інтересів відповідача у суді замість адвоката Грищенко І.С. (довіреність від 08.04.2019 р., а.с. 95) здійснюватиме адвокат Бошелюк Ю.М. на підставі ордера серія ЧЦ № 31002 від 16.05.2019 р. та договору про надання правової допомоги № 1 від 02.05.2019 р., у зв`язку з чим не розглядалося клопотання адвоката Грищенко І.С. від 02.05.2019 р. про перенесення підготовчого засідання на іншу дату та проведення всіх судових засідань у режимі відеоконференції у зв`язку з її проживанням у м. Києві.

За усним клопотанням представників сторін у судовому засіданні 16.05.2019 р. оголошувалася перерва до 10-00 год. 30.05.2019 р.: позивача - для надання відповіді на позов, відповідача - для ознайомлення з матеріалами справи в зв`язку із заміною адвоката.

21.05.2019 р. від позивача надійшла відповідь на відзив на позов з додатками та доказами надіслання цих документів на адресу відповідача (а.с. 119-135). У відповіді на відзив позивач на спростування доводів відповідача вказав, що реальне перерахування коштів фінансової допомоги відповідачеві свідчить про те, що договір є укладеним, а погодження його відбулося не Наглядовою радою згідно з пунктом 8.3.2 Статуту ПрАТ «Добробут АГ» , а загальними зборами акціонерів відповідно до статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» , якою передбачено, що в разі неприйняття наглядовою радою рішення про надання згоди на вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.

Представник позивача адвокат Сапожнік І.В. у судовому засіданні 30.05.2019 р. позовні вимоги підтримав, пояснив, що на виконання укладеного між сторонами договору, який було погоджено загальними зборами акціонерів відповідача, позивач надав останньому кошти поворотної фінансової допомоги, яку відповідач в установлений договором строк не повернув, у зв`язку з чим просить стягнути заборгованість з позики у сумі 182100,00 грн.

Представник відповідача адвокат Бошелюк Ю.М. у судовому засіданні 30.05.2019 р. заперечила факт отримання спірної позики та звернула увагу на те, що всупереч Статуту ТОВ «Добробут АГ» договір поворотної фінансової допомоги укладений директором товариства, який обмежений у повноваженнях вчиняти низку правочинів, без попереднього погодження Наглядовою радою, у зв`язку з чим цей договір є недійсним і не породжує будь-яких наслідків, окрім пов`язаних з його недійсністю, з цих підстав просила відмовити у задоволенні позову.

За усним клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 30.05.2019 р. оголошувалася перерва до 15-00 год. 12.06.2019 р. для додаткового ознайомлення з відповіддю на відзив та доданими до неї документами.

11.06.2019 року електронною поштою від адвоката Грищенко І.С. надійшло клопотання від 10.06.2019 р. про відкладення розгляду справи № 926/976/19 на іншу дату та проведення його в режимі відеокоференції в одному з поіменованих судів у м. Києві у зв`язку з тим, що вона як представник ПрАТ «Добробут АГ» не зможе взяти участь у засіданні 12.06.2019 р., оскільки є також представником ПП «Кристал» і 12.06.2019 р. братиме участь у судовому засіданні в Північно-Західному апеляційному господарському суді у справі № 924/1050/18.

До початку судового засідання 12.06.2019 р. через канцелярію суду надійшло клопотання адвоката Бошелюк І.Ю. від 12.06.2019 р. про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що вона в цей день перебуватиме за межами Чернівецької області через сімейні обставини та не зможе представляти інтереси відповідача.

У судове засідання 12.06.2019 р. жоден з представників відповідача не з`явився.

Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2019 р. проти відкладення розгляду справи заперечив, зазначив, що клопотання адвоката Бошелюк Ю.М. є необґрунтованим, оскільки до нього не додано жодних підтверджуючих документів про існування в неї поважних сімейних проблем, які перешкоджають можливості взяти участь у справі. Також представник позивача заперечив проти клопотання адвоката Грищенко І.С., зауважив, що останньою теж не подано доказів, що саме вона брала чи братиме участь в іншому судовому засіданні як представник ПП «Кристал» , оскільки додана до клопотання довіреність сама по собі таких обставин не доводить. У зв`язку з викладеним представник позивача просив завершити розгляд справи по суті в судовому засіданні 12.06.2019 р.

Розглядаючи клопотання адвокатів відповідача про відкладення розгляду справи, суд виходить з наступного.

За змістом частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право» , Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а й на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 р. у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» ).

При цьому, суд бере до уваги, що провадження у справі, як малозначній, здійснюється за правилами спрощеного провадження, яким не передбачено проведення підготовчого засідання і дебатів, у судовому засіданні двічі оголошувалися перерви достатньої тривалості для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, у тому числі на представництво інтересів у суді та ознайомлення з матеріалами справи, а визначений відповідно до статті 248 ГПК України шестидесятиденний строк розгляду справи в порядку спрощеного провадження спливає 17.06.2019 р.

Також суд зауважує, що ним у судовому засіданні безпосередньо заслухано усні пояснення представників сторін (у тому числі відповідача) по суті спору та за їх участю досліджено усі докази у справі.

Окрім відзиву, упродовж судового розгляду справи відповідач не подав до суду будь-яких додаткових письмових пояснень чи доказів щодо суті спору.

Отже, за таких обставин суд доходить до висновку, що неявка представників відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті в судовому засіданні 12.06.2019 року, а підстав для задоволення клопотань представників відповідача про відкладення розгляду справи немає.

У судовому засіданні 12.06.2019 р. суд продовжив розгляд справи, оглянув надані представником позивача оригінали договору позики № 24/11-2016ГД (поворотної фінансової допомоги) від 24.11.2016 р. та платіжного доручення № 612 від 25.11.2016 р. про перерахування відповідачеві коштів позики у сумі 182100,00 грн. та вийшов у нарадчу кімнату, в якій прийняв дане рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні 30.05.2019 р., розглянувши матеріали справи в судових засіданнях 30.05.2019 р. та 12.06.2019 р., встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

24 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сват Городищенське» (Позикодавець) і Приватним акціонерним товариством «Добробут» (Позичальник) було укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 24/11-2016 ГД (далі - Договір позики, а.с. 10-11).

Оригінал указаного Договору позики оглянуто судом у засіданні 12.06.2019 р. і не викликає у суду сумнівів щодо укладення його сторонами спору, наявна в матеріалах справи засвідчена копія Договору відповідає оригіналу.

Згідно з пунктами 1.1, 2.1, 3.2, 4.1 Договору позики Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі 182100,00 грн. строком на 12 місяців шляхом перерахування їх у безготівковій формі на поточний рахунок ОСОБА_1 , а Позичальник зобов`язується повернути позику протягом 10 днів після закінчення строку, на який її надано, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позикодавця.

Пунктом 6.1 Договору позики визначено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики Позичальникові, а згідно з пунктом 6.2 строк Договору закінчується в момент виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до Статуту Приватного акціонерного товариства «Добробут АГ» (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства «Добробут» (протокол № 28/04-2016/Д від 28.04.2016 р.), Приватне акціонерне товариство «Добробут АГ» засноване у відповідності до Установчого договору та рішення Зборів засновників Закритого акціонерного товариства «Добробут» (протокол № 1 від 17 лютого 1999 р.).

Відповідно до рішення позачергових Загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства «Добробут» (протокол № 5 від 20 листопада 2014 р.) та на виконання Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI із змінами та доповненнями, Закрите акціонерне товариство Добробут» змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Добробут» , яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «Добробут» .

Відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Добробут» (протокол № 28/04-2016/Д від 28 квітня 2016 року) Товариство перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Добробут АГ» , яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Приватного акціонерного товариства «Добробут» .

Отже, Приватне акціонерне товариство «Добробут АГ» є належним відповідачем у справі.

Позивач у позові та його представник у судовому засіданні стверджують, що на виконання Договору позики позивач перерахував відповідачеві кошти фінансової допомоги на загальну суму 182100,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 612 від 25.11.2016 р. і що вказані кошти після спливу строку користування позикою відповідач йому не повернув.

Представник відповідача заперечує отримання відповідачем коштів позики від позивача згідно з платіжним дорученням № 612 від 25.11.2016 р. та стверджує, що сам Договір позики є недійсним як такий, що укладений директором відповідача з перевищенням повноважень, про що позивач не міг не знати.

Указане платіжне доручення у засвідченій копії наявний у матеріалах справи (а.с. 25), його оригінал оглянуто в судовому засіданні 12.06.2019 р.

Суд констатує, що дефектів форми і реквізитів дане платіжне доручення не має, відповідає всім ознакам первинного документа у розумінні статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні» і підтверджує господарську операцію позивача з надання відповідачеві поворотної фінансової допомоги у розмірі 182100,00 грн.

Тому у відповідності до положень статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України указане платіжне доручення визнається судом як належний, допустимий, достовірний і достатній доказ, який підтверджує перерахування позивачем відповідачеві коштів позики у розмірі 182100,00 грн. на підставі Договору позики.

З умов Договору позики випливає, що така повинна бути повернута позичальником - відповідачем, не пізніше 04 грудня 2017 року (ст.ст. 251-254 Цивільного кодексу України).

Доказів повернення коштів позики відповідач не надав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статі 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частини 1, 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 1 статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до статей 173-174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Надання позивачем відповідачеві поворотної фінансової допомоги на безоплатній основі згідно з Договором свідчить про наявність між сторонами правовідносин позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1048 Цивільного кодексу допускає укладення безпроцентного договору позики.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що Договір позики укладено від імені відповідача директором ПрАТ «Добробут АГ» з перевищенням наданих йому Статутом повноважень.

Так, у відповідності до підпункту 22 пункту 8.3.2 Статуту ПрАТ «Добробут АГ» (нова редакція) до компетенції Наглядової ради, окрім інших повноважень, належить погодження (попереднє) укладення директором:

- господарських договорів (угод, контрактів, інших правочинів) на суму, що перевищує 100000,00 грн. для одного договору (правочину) протягом одного календарного місяця, та на суму, що перевищує 300000,00 грн. для сукупності договорів (угод, контрактів, інших правочинів) протягом одного календарного місяця;

- договорів позики (позички, безвідсоткової фінансової допомоги і т.п.).

Згідно з пунктом 8.4.1 Статуту ПрАТ «Добробут АГ» (нова редакція) виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор.

Відповідно до підпункту 13 пункту 8.4.2 Статуту ПрАТ «Добробут АГ» (нова редакція) директор Товариства управляє майном і грошовими коштами Товариства в межах своїх повноважень (в т.ч. за наявності погодження (попереднього) Наглядової ради укладає:

- господарські договори (угоди, контракти, інші правочини) на суму, що перевищує 100000,00 грн. для одного договору (правочину) протягом одного календарного місяця, та на суму, що перевищує 300000,00 грн. для сукупності договорів (угод, контрактів, інших правочинів) протягом одного календарного місяця;

- договори позики (позички, безвідсоткової фінансової допомоги і т.п.).

Відповідач стверджує, що Договір позики не було попередньо погоджено Наглядовою радою ПрАТ «Добробут АГ» , відтак, директор Товариства діяв з перевищенням повноважень, про що позивач не міг не знати, оскільки в Договорі позики вказано, що особа, яка представляє ОСОБА_1 - директор ПрАТ «Добробут» , діє на підставі Статуту.

Також відповідач доводить, що Договір позики не було в подальшому схвалено ПрАТ «Добробут АГ» , у зв`язку з чим з огляду на положення статей 203, 215, 241 Цивільного кодексу України названий договір є недійсним.

Визначення правочину надає стаття 202 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, і бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу закріплює принцип презумпції правомірності правочину.

Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України в редакції, що була чинною станом на 24.11.2016 р. та в якій містяться вимоги до письмової форми правочину, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

З матеріалів справи вбачається, що Договір позики підписано сторонами договору: від ТОВ «Сват Городищенське» Договір підписав директор Коломійчук П.М., від ПрАТ «Добробут» - директор Свидинюк О.В.

Факт перерахування позивачем відповідачеві коштів позики у сумі 182100,00 грн. за вказаним договором відповідно до платіжного доручення № 612 від 25.11.2016 р. установлено в судовому засіданні на підставі належних і допустимих доказів, відтак, Договір позики є таким, що укладений сторонами і виконаний позивачем.

Окрім того, вказаний Договір є чинним та в судовому порядку не оскаржувався.

При цьому, дійсність Договору позики не є предметом розгляду у справі № 926/976/19, адже вимога позивача стосується стягнення заборгованості за вказаним Договором, а відповідач хоча й заявляє в обгрунтування заперечень проти позову про недійсність Договору позики, однак не подав до господарського суду зустрічного чи окремого позову щодо визнання його недійсним.

Слід також зазначити, що чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права суду вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, як це передбачалось Господарським процесуальним кодексом України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Разом з тим, суд не позбавлений можливості оцінити доводи відповідача про недійсність Договору позики як такого, що підписаний представником відповідача з перевищенням повноважень.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Як зазначалося вище, згідно Статуту ПрАТ «Добробут АГ» господарські договори на суму, що перевищує 100000,00 грн. для одного договору (правочину) протягом одного календарного місяця, та договори позики (позички, безвідсоткової фінансової допомоги) укладаються директором Товариства за попереднім погодженням Наглядової ради.

Відповідач стверджує, що таке погодження не відбувалося, також не мало місця наступне схвалення Договору позики, позаяк вчинення дій на виконання спірного правочину особою, яка не мала повноважень на його вчинення, не може вважатися схваленням правочину.

Однак, позивачем подано протокол № 28/04-2016/Д Загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Добробут» від 28.04.2016 р., з якого видно, що до порядку денного зборів під номером 12 включено питання щодо попереднього схвалення значних правочинів. За результатами розгляду цього питання Загальними зборами прийнято рішення попередньо схвалити вчинення Товариством у 2016 році значних правочинів та надати повноваження директору Товариства у 2016 році на вчинення від імені Товариства значних правочинів та укладення договорів (купівлі-продажу, міни, дарування кредитних договорів, договорів лізингу, поруки, застави/іпотеки тощо), граничною сукупною вартістю до 100 відсотків вартості активів Товариства за 2015 рік за умови отримання попередньої згоди Наглядової ради.

Аналогічно Загальними зборами акціонерів Приватного акціонерного товариства «Добробут» від 25.04.2017 р. (протокол № 25/04-2017 від 25.04.2017 р.) прийнято рішення про погодження укладених Товариства договорів, згода на укладення яких надавалася Наглядовою радою Товариства у 2016 році.

Суд звертає увагу, що значним у розумінні Статуту ПрАТ «Добробут АГ» визначено правочин, якщо:

- ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, рішення про вчинення такого значного правочину приймається загальними зборами акціонерів (підпункт 17 пункту 8.2.3 Статуту);

- ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, рішення про вчинення такого значного правочину приймається Наглядовою радою Товариства (підпункт 19 пункту 8.3.2 Статуту).

За наявними у справі матеріалами суд не може оцінити, чи є значним правочин, утілений у Договорі позики.

У будь-якому випадку цей Договір підлягав попередньому погодженню Наглядовою радою ПрАТ «Добробут АГ» відповідно до підпункту 22 пункту 8.3.2 його Статуту і як договір, сума якого перевищує 100000,00 грн., і як договір позики (безвідсоткової фінансової допомоги).

Разом з тим, стверджуючи, що Наглядова рада ПрАТ «Добробут АГ» не схвалювала Договір позики, відповідач не надав доказів на підтвердження цих доводів.

При цьому, рішенням Загальних зборів акціонерів від 25.04.2017 р. (протокол № 25/04-2017 від 25.04.2017 р.) погоджено укладені Товариством договори, згода на укладення яких надавалася Наглядовою радою Товариства у 2016 році, інформації про несхвалення будь-яких укладених у 2016 році правочинів (зокрема, Договору позики) зазначене рішення зборів не містить.

Стаття 32 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає загальні збори вищим органом акціонерного товариства.

Частиною 1 статті 33 названого Закону унормовано, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради.

Аналогічне положення міститься в пункті 8.2.3 Статуту ПрАТ «Добробут АГ» (нова редакція), в якому передбачено, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності Товариства.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Згідно із статтею 52 названого Закону в редакції, чинній на дату укладення Договору позики, до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. До виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону (пункт 18 частини 2 статті 52 Закону).

Статтею 70 Закону України «Про акціонерні товариства» в редакції, чинній на дату укладення Договору позики, значний правочин, рішення про надання згоди на вчинення якого приймає наглядова рада, визначено таким, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину.

Віднесення до виключної компетенції наглядової ради інших видів договорів Закон України «Про акціонерні товариства» не передбачає.

Статут ПрАТ «Добробут АГ» також не містить застереження що затвердження договорів, сума яких перевищує 100000,00 грн., і договорів позики (безвідсоткової фінансової допомоги) належить до виключної компетенції Наглядової ради ПрАТ «Добробут АГ» .

Отже, Загальні збори акціонерів ПрАТ «Добробут АГ» не позбавлені права схвалити (погодити) укладення на майбутнє, або по факту уже укладені директором товариства відповідні господарські договори.

З наведеного суд доходить висновку, що за наявності рішень Загальних зборів акціонерів про ПрАТ «Добробут АГ» про попереднє схвалення вчинення Товариством у 2016 році значних правочинів та надання повноважень директору Товариства у 2016 році на вчинення значних правочинів та укладення інших договорів не виключного переліку (купівлі-продажу, міни, дарування кредитних договорів, договорів лізингу, поруки, застави/іпотеки тощо), а також погодження укладених Товариства договорів, згода на укладення яких надавалася Наглядовою радою Товариства у 2016 році, відповідач не довів належними і допустимими доказами, що Договір позики не було схвалено відповідачем у передбаченому Статутом порядку.

При цьому, суд бере до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дій відповідача, які б свідчили про не визнання Договору позики в період до звернення позивача з позовом у даній справі до господарського суду.

Так, відсутнє будь-яке листування відповідача з позивачем з приводу недійсності цього Договору чи вчинення відповідачем дій з повернення позики, отриманої за недійсним договором.

Також суд зазначає про помилковість доводів відповідача, що Договір позики є нікчемним, тому визнання його недійсним судом не вимагається.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Жодним актом цивільного чи господарського законодавства не встановлено, що господарський договір, який попередньо не схвалений органом управління господарського товариства, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, є нікчемним.

Отже, Договір позики не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним у судовому порядку, тобто цей Договір є оспорюваним договором.

Враховуючи, що статтею 204 Цивільного кодексу презюмується правомірність правочину, а відповідач не надав належних доказів у підтвердження недійсності даного договору, суд доходить висновку, що відповідач не спростував позовних вимог позивача.

Відтак, вирішуючи спір у цій справі, місцевий господарський суд повинен встановити наявність/відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором позики та в залежності від встановлених обставин прийняти рішення про задоволення позову або відмову у позові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, передбачено статтею 1049 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За результатами розгляду справи в судовому засіданні суд на підставі досліджених і оцінених в сукупності за правилами статті 86 ГПК України доказів дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Сват Городищенське» про стягнення з відповідача ПрАТ «Добробут АГ» 182100,00 грн. коштів позики (поворотної фінансової допомоги) є обгрунтованими та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір у сумі 2731,50 грн. належить стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 20, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Добробут АГ» (60235, Чернівецька область, Сокирянський район, село Ломачинці, вул. Українська, 24, код ЄДРПОУ 30149639) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сват Городищенське» (30423, Хмельницька область, Шепетівський район, село Городище, код ЄДРПОУ 35478811) 182100,00 грн. боргу та 2731,50 грн. судового збору.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

У судовому засіданні 12.06.2019 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст підписано 13 червня 2019 року.

Суддя Т.І. Ковальчук