Постанова

від 12.06.2019 по справі 620/107/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/107/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,

за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації, в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати її чоловікові, ОСОБА_2 , одноразової компенсації в сумі 284,40 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 , а також зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити, з урахуванням отриманої суми, одноразову компенсацію, призначену за втрату здоров`я як інваліду І групи у розмірі - 60 мінімальних заробітних плат, згідно абзацу другого частини першої статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи. Вказує, що попередньою редакцією статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи було передбачено розмір одноразової компенсації, призначеної за втрату здоров`я як інваліду II групи - 45 мінімальних заробітних плат, інваліду I групи - 60 мінімальних заробітних плат.

При цьому, сума, визначена у Постанові Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 не може розумітись як компенсація за втрату здоров`я, виходячи з принципу розумності, виваженості та справедливості, яким мають відповідати як акти органів державної влади, так і судові рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що станом на момент встановлення чоловіку ОСОБА_1 інвалідності порядок виплати відповідної компенсації не затверджено та відповідні видатки не передбачені в Державному бюджеті України.

При цьому, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 позивач була працездатною особою та не мала права на отримання одноразової компенсації у зв`язку із втратою годувальника, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, то виплата компенсації була проведена непрацездатному батьку.

У запереченні на відзив звернено увагу, що при встановленні інвалідності ОСОБА_2 не було виплачено одноразової компенсації, яка була гарантована положеннями статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Однак, Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 спотворено право ліквідатора на отримання реальної компенсації за втрату здоров`я.

В судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити та рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, з 17.04.2018 був інвалідом ІІ групи, загальне захворювання, що підтверджується копією довідки до акту МСЕК серії НОМЕР_3 від 25.04.2018 (огляд інваліда - первинно) (а.с. 18).

У відповідності до копії довідки до акту МСЕК серії НОМЕР_4 від 26.06.2018 при повторному огляді інваліда, підтверджена ІІ група інвалідності та змінена причина інвалідності на захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 16), ступінь втрати працездатності 70% (а.с. 17).

У подальшому 20.09.2018 чоловіку ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з 11.09.2018 безтерміново, що підтверджується копією довідки до акту МСЕК серії НОМЕР_5 (а.с. 14) та встановлено ступінь втрати працездатності 90% (а.с. 19).

Згідно зі свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 - чоловік позивача помер.

Відповідно до експертного висновку центральної міжвідомчої експертної комісії № 60 від 23.10.2018 встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 15).

Вважаючи, що відповідач протиправно виплачував померлому чоловікові одноразову компенсацію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі меншому, ніж встановлено статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , а при встановленні І групи інвалідності взагалі не сплачено компенсації та зважаючи на те, що вона після смерті чоловіка є спадкоємицею першої черги, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач оскаржує правомірність одноразових компенсаційних виплат, що стосуються саме її чоловіка, який в свою чергу помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а зважаючи на те, що позивач як спадкоємець першої черги не має права на вказані виплати, позаяк останні не входять до складу спадщини, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).

У статті 13 Закону № 796-XII передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 19 цього Закону компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.

За правилами статті 48 Закону №796-ХІІ (у редакції на час встановлення чоловіку позивача - ОСОБА_2 інвалідності) одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин , який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14 травня 2015 року № 285 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України , якою визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого виплачується інвалідам II групи у розмірі 284,40 грн, а інвалідам I групи у розмірі 379,3 грн.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Із набуттям чинності Закону України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин від 28 грудня 2014 року Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

При цьому, Положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин , яким розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України та постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285, яка прийнята на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягали застосуванню при визначенні суми одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що для визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи необхідно застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України , а статтю 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , яка, в попередній редакції визначала, що: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат .

З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою з інвалідністю, а саме інвалідом ІІІ групи, що підтверджується копією довідки до акту МСЕК серії АВБ № 068853 від 20.12.2018 (а.с. 12).

Крім того, відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 від 20.11.2018 позивач є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів 1 категорії, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою (а.с. 10).

Згідно з частиною 2 статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

У той же час, норма статті 48 Закону №796-ХІІ не встановлює необхідність наявності інвалідності саме на час смерті годувальника, відтак позивач не позбавлений права на отримання одноразової компенсації як дружині померлого чоловіка, смерть якого настала в зв`язку з захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Однак, в даному випадку позивач не заявляє позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити їй компенсаційні виплати як дружині, чоловік якої помер в наслідок захворювання, що пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, чи зверталась позивач до відповідача за призначенням їй цієї компенсаційної виплати, а останнім було відмовлено в проведенні цієї виплати.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Як свідчать матеріали справи, позивач оскаржує правомірність одноразових компенсаційних виплат, що стосуються виплати саме її чоловіку, який в свою чергу помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у той же час одноразова компенсація ОСОБА_2 за шкоду заподіяну здоров`ю при встановленні йому I групи інвалідності не підлягає спадкуванню, оскільки такі вимоги не входять до складу спадщини, відтак ОСОБА_1 не має права на вказану виплату.

За таких обставин, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. І. Шурко

Повний текст постанови виготовлено 13.06.2019