Постанова

від 12.06.2019 по справі 640/565/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/565/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення № 1279, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 звернулося до суду з позовом про визнання протиправним рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене листом № 1279 від 30.11.2018, про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва та зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Закон України Про регулювання містобудівної діяльності , Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109, та зазначає, що Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протиправно відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 подано вичерпний перелік документів. Також позивач вказує на відсутність правових підстав для відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 28.03.2019 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене листом № 1279 від 30.11.2018 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва. Зобов`язано Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що полягає у неврахуванні судом того факту, що розміщення такого об`єкта, як центр з продажу автомобілів, суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, вимогам ДБН 360-92**, Закону України Про автомобільні дороги . Відповідач у межах своєї компетенції керується містобудівною документацією на місцевому рівні, а саме: Генеральним планом міста Києва, який визначає функціональне призначення території. Суд першої інстанції помилково ототожнює вказаний у Державному земельному кадастрі вид використання земельної ділянки з функціональним призначенням територій міста Києва згідно із Генпланом, позаяк останній визначає функціональне призначення території, а не види цільового використання, категорії земельних ділянок, які є різними правовими категоріями. Вважає, що відмова у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень, вчинена відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також апелянт вважає, що законодавством не визначено права адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізовуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення. При вирішенні справи судом першої інстанції було досліджено документи, подані позивачем до Департаменту та зроблено висновок про повноту поданого позивачем пакету документів.

Стосовно невідповідності намірів забудови земельної ділянки, позивач зазначає, що на офіційному сайті Держгеокадастру оприлюднено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:147: 0038 , згідно яких цільовим призначенням такої земельної ділянки є: будівництво та обслуговування будівель торгівлі. Зазначене підтверджується також змістом договору оренди земельної ділянки та відомостями з ДЗК про земельну ділянку . Цільовим призначенням земельної ділянки по проспекту Валерія Лобановського, 126-а вказано: для обслуговування та будівель торгівлі, категорія земель землі житлової та громадської забудови. Вид використання: для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону по продажу автомобілів . На думку позивача, вказане підтверджує його право на планування та забудову орендованої ним земельної ділянки в межах її цільового призначення, визначеного в ДЗК.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 звернулося до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень на об`єкт Реконструкція будівлі кафе під центр з продажу автомобілів по проспекту Валерія Лобановського, 126-а .

Листом від 30.11.2018 за № 1279 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів по проспекту Валерія Лобановського, 126-а. Підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень зазначено наступне:

- невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка за функціональним призначенням знаходиться переважно в межах території вулиць і доріг, частково в межах території садибної житлової забудови, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804;

- подання неповного пакету документів, який визначено частиною третьою статті 29 Закону, а саме: відсутність документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копії договору суперфіцію (із здійсненням державної реєстрації відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"); копії документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, або згоди його власника, засвідченої в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; витягу із Державного земельного кадастру;

- відсутністю доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відмова відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:147: 0038 , яка знаходиться за адресою: проспект Лобановського, 126-а у Голосіївському районі м.Києва є протиправною, позаяк позивачем було подано повний перелік документів для видачі містобудівних умов та обмежень, а наміри забудови земельної ділянки відповідають її цільовому призначенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначаються Законом України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до ст. 6 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, іншими спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ст. 17 Закону №3038-VІ).

Частина 2 ст. 24 Закону № 3038-VI закріплює, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями. Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.

Частинами першою, другою та п`ятою ст. 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що режим забудови територій визначається в Генеральних планах населених пунктів, зокрема, у планах зонування та детальних планах територій, які є основними видами містобудівної документації на місцевому рівні. На підставі вказаних містобудівних документів визначається цільове призначення земельної ділянки в межах якого може здійснюватися забудова земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, між Київською міською радою (надалі - орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 (надалі - орендар ) укладено договір оренди земельної ділянки від 03.04.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за № 157, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. за № 598/3174 Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 передає орендарю земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону по продажу автомобілів на проспекті Червонозоряному, 126-а у Голосіївському районі м.Києва , кадастровий номер земельної ділянки № 8 000 000 000 :79:147 :0038 . Договір укладено строком на 15 років.

Таким чином, рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 598/3174 позивачу було передано в оренду земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки № 8 000 000 000:79:147:0038 із цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону з продажу автомобілів на проспекті Червонозоряному, 126-а у Голосіївському районі м.Києва .

В той же час, як встановлено судом першої інстанції, однією з підстав для відмови у наданні містобудівних умов позивачу стало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка за функціональним призначенням знаходиться переважно в межах території вулиць і доріг, частково в межах території садибної житлової забудови, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Надаючи оцінку вищевказаним доводам відповідача, суд першої інстанції зазначив, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач є законним орендарем відповідної земельної ділянки, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.04.2006 за № 157, він має право планування та забудови такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону № 3038-VI до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Суд першої інстанції зазначив, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель) в розумінні Земельного кодексу України та функціональне призначення території в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Так, стаття 1 Закону України Про землеустрій від 22 травня 2003 року N 858-IV (надалі - Закон N 858-IV) містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно зі змістом ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг) , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.

Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України Про Державний земельний кадастр на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості про Генеральний план м. Києва та про цільове призначення земельних ділянок.

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

У відповідності до наведених вимог, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) оприлюднено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:147: 0038 , згідно яких цільовим призначенням такої земельної ділянки є: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Генеральним планом визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.

Колегія суддів враховує положення п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону N 3038-VI, яке визначає поняття детальний план території та означає містобудівну документацію, що визначає планувальну організацію та розвиток території .

Порядок розроблення містобудівної документації, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Відповідно до п. 4.1 Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території , яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пп. 4.3 цього ж Порядку).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону N 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Згідно з ч. 4 ст. 19 цього ж Закону детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього.

Отже, передаючи в оренду земельну ділянку із відповідним цільовим призначенням, яке не відповідає її функціональному призначенню, Київська міська рада повинна була розробити та внести зміни до Генерального плану м.Києва шляхом затвердження детального плану території чи плану зонування, яким би уточнювалось функціональне призначення переданої в оренду земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Пунктом 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 визначається, що використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

В контексті вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням інтенсивності використання території під забудову та її щільність станом на 2019 рік, Генеральний план м.Києва, який був прийнятий у 2002 році може не враховувати всієї її структури планування, а тому законодавцем визначено таке поняття як супутні функції забудови до яких можливо віднести об`єкт будівництва (реконструкції) позивача.

Отже, прийняття рішень щодо підвищення інтенсивності функціонально-планувальних якостей території без прийняття документів, які уточнюють їх функціональне призначення, що покладається на відповідний орган місцевої виконавчої влади не може свідчити про його невідповідність містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки вказують на інші супутні функції такої території, які не суперечать функціям, що переважають, а саме: часткової садибної житлової забудови та часткової території вулиць і доріг.

Тобто часткове визначення функціонального призначення території не забороняє будівництво (реконструкцію) іншого супутнього об`єкту, який підпадає під визначення додаткових супутніх функцій , дозвіл на будівництво якого надано відповідним органом виконавчої влади, а тому не потребує обов`язкового відображення в Генеральному плані м.Києва.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що прийняття Київською міською радою рішення від 28.03.2002 р. № 370/1804 про передачу позивачу в оренду земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування павільйону по продажу автомобілів не можливе без урахування її функціонального призначення, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.

Таким чином, невідповідність намірів забудови земельної ділянки її функціональному призначенню спростовується, зокрема, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, яке на час розгляду справи є чинним.

Колегія суддів також враховує, що, з урахуванням інтенсивності забудови та її невідповідності Генеральному плану м.Києва до 2020 року, Комунальною організацією Інститут Генерального Плану м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розробляється новий Генеральний план розвитку м.Києва та його приміської зони до 2025 року.

Відповідно ст. 1 Закону України Про автомобільні дороги від 8 вересня 2005 року N 2862-IV (надалі - Закон 2862-IV) автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.

Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

Відповідно до п. 3.3 Генерального плану визначена наступна структура житлового будівництва: садибна та котедж на (1-3 поверхи), малоповерхова та блокована (1-3 поверхи), середньоповерхова (4-9 поверхи), багатоповерхова (9 поверхів та більше).

Ознайомившись із наявною в матеріалах справи ситуаційною схемою, фрагментом схеми Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, колегія суддів приходить до висновку, що розміщення такого об`єкта, як центр з продажу автомобілів, не суперечить вимогам Закону України Про автомобільний транспорт , оскільки жодним чином не порушує їх структуру та не перешкоджає руху автомобілів.

Колегією суддів встановлено, що в межах території доріг по проспекту Лобановського в Голосіївському районі м.Києва побудовано ряд торгівельних центрів, магазинів, спортивних комплексів та інших торгівельних павільйонів, будівництво яких також не узгоджується із Генеральним планом м.Києва до 2020 р.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б свідчили, що надані позивачем документи порушують принципи планувально-просторової організації забудови, режими чи параметри забудови земельної ділянки чи вказують на недоцільність розташування вказаної забудови в рамках архітектурно планувального завдання тощо.

Таким чином, побудова центру з продажу автомобілів, які знаходяться в межах дороги не суперечить основним функціям території, визначеної Генеральним планом м.Києва, а лише вказує на супутні функції такої території, що необхідне для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста та компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції та не може свідчити в даному випадку про невідповідність будівництва центру з торгівлі автомобілів містобудівній документації на місцевому рівні та ДБН 360-92**.

З урахуванням вищевикладеного, колегія судів приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача стосовно невідповідності намірів забудови функціональному призначенню земельної ділянки, розташованої за адресою: проспект Лобановського, 126-а у Голосіївському районі м.Києва.

З матеріалів справи вбачається, що ще однією підставою для відмови у видачі позивачу містобудівних умов стало те, що останнім подано неповний пакет документів, відсутня доступна інформація про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

За приписами пунктів 1, 2, 3 ч. 5 ст. 26 ст. 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.

Основними складовими вихідних даних відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону № 3038-VI є містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання та проектування.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Частиною 3 ст. 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 20.11.2018 р. звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень.

Як зазначив позивач, до заяви про видачу будівельних умов та обмежень Товариством з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 подано наступні документи:

- копію договору оренди від 03.04.2006;

- копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.07.2013;

- викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

- витяг з Державного земельного кадастру;

- містобудівний розрахунок.

При цьому, відповідачем зроблений висновок про неподання позивачем в повному обсязі документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:147:0038 .

Суд не погоджується з вказаним висновком відповідача, оскільки право користування земельною ділянкою по проспекту Валерія Лобановського , 126-а підтверджується копією договору оренди від 03.04.2006 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, які залучені до матеріалів справи.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на неподання позивачем копії документу, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000 та витягу з Державного земельного кадастру, оскільки позивачем надано суду вказані матеріали. Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів, які б спростовували доводи позивача щодо подання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000 та витягу з Державного земельного кадастру.

Одночасно, суд першої інстанції зазначив, що позивач має намір здійснити реконструкцію будівлі кафе під центр з продажу автомобілів по проспекту Валерія Лобановського, 126-а, а тому позивачем правомірно надано докази права власності саме на об`єкт нерухомості, якій підлягає реконструкції. Надання доказів права власності на інші об`єкти нерухомості, які знаходяться на орендованій позивачем земельній ділянці в силу пункту 2 частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI, в даному випадку не є обов`язковими.

Щодо відсутності доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до заяви про видачу будівельних умов та обмежень додано містобудівний розрахунок на об`єкт "Реконструкція будівлі кафе під центр з продажу автомобілів по проспекту Валерія Лобановського, 126-а", виконаний архітектором ОСОБА_2 .

При цьому, суд зазначає, що містобудівний розрахунок - розрахунок щодо граничнодопустимих параметрів забудови, умови ув`язки архітектурно-планувального та об`ємно-просторового рішення, системи обслуговування, інженерних комунікацій, транспортного обслуговування та благоустрою з існуючою забудовою із дотриманням чинних нормативних документів. Містобудівний розрахунок не є стадією проектування і розробляється та надається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкту будівництва та його техніко-економічні показники (назва об`єкту, поверховість, площа забудови, загальна площа об`єкту, відповідність щільності забудови (при житловому будівництві) та інша інформація, яка на думку інвестора дає повне уявлення про його наміри.

З аналізу наявної в матеріалах справи копії містобудівного розрахунку судом встановлено, що в ньому наявні дані щодо основних параметрів об`єкта будівництва.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що факт допущення недоліків в оформленні містобудівного розрахунку не визначений частиною четвертою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

З огляду на зазначене посилання відповідача на відсутність доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, як на підставу для відмови у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є необґрунтованими.

Суд першої інстанції також зазначив, що право користування земельною ділянкою по проспекту Валерія Лобановського , 126-а підтверджується копією договору оренди від 03.04.2006 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивачем подано неповний перелік документів, який визначено ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI є необґрунтованими та спростовуються документами наявними в матеріалах справи.

В контексті наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем подано повний перелік документів, визначений частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI та, які є достатніми для видачі містобудівних умов та обмежень.

За правилами ч. 4 ст. 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch - United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ( Brumarescu v. Romania № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ( Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova № 45701/99).

Отже, у даному випадку позивач правомірно здійснює використання земельної ділянки за призначенням, визначеним у рішенні Київської міської ради від 07.07.2015 р. № 598/3174 та договорі оренди земельної ділянки від 03.04.2006 р., та наміри забудови відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, беручи до уваги те, що доводи відповідача щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 8 000 000 000 :79:147:0038 не підтверджується належними доказами та спростовуються матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що відмова Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-А у Голосіївському районі міста Києва є протиправною, а відтак обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Щодо твердження відповідача про те, що позовна вимога про зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 частини другої ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Як встановлено вище, відповідач, відмовляючи у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, діяв не на підставі, не в межах повноважень та у не спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача, зобов`язуючи останнього видати позивачу містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Разом з тим, умови, за яких орган відмовляє у наданні містобудівних умов і обмежень, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати містобудівні умови і обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати або не надати (відмовити) містобудівні умов і обмеження. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Відтак, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов`язання надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень відповідач зобов`язаний надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва вказаної земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів враховує, що інших підстав для відмови ТОВ Жемчужина-3 у наданні містобудівних умов та обмежень для реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів по проспекту Валерія Лобановського, 126-а в Голосіївському районі м.Києва з матеріалів справи не вбачається.

При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, у справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, відповідач, відмовляючи позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень з вищевказаних підстав, порушив необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи результатів державного нагляду.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно зобов`язав Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю Жемчужина-3 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта реконструкції будівлі кафе під центр з продажу автомобілів на проспекті Лобановського, 126-а у Голосіївському районі міста Києва.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 28 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М.Кузьмишина

Судді: Л.О.Костюк

О.Є.Пилипенко