Постанова

від 13.06.2019 по справі 475/327/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.06.19

22-ц/812/1087/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М. із секретарем судового засідання Богуславською О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2019 року, постановлену в приміщенні того ж суду у складі судді Єгорової Н.І., по справі № 475/327/19-ц, провадження № 22-ц/812/1087/19, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган місцевого самоврядування -Зеленоярська сільська рада про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку нерухомого спадкового майна,

В С Т А Н О В И В :

21 березня 2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків заяви з тих підстав, що заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання заяви в розмірі 1536, 68 грн. та зазначити підстави неможливості оформлення права власності шляхом звернення до нотаріальної контори (а.с. 30-31).

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю визнано неподаною та повернуто заявнику.

Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (а.с. 35).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявник зазначав, що звільнений від сплати судового збору з підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , як учасник бойових дій. На підтвердження вказаної обставини заявником долучено до апеляційної скарги ксерокопію посвідчення серії НОМЕР_1 виданого на ім`я ОСОБА_1 . Крім того, зазначає що не мав можливості вчасно отримати копію повного тексту ухвали суду від 22.03.2019 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я під час перебування за межами села.

Враховуючи викладене, просив оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 43).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Згідно з ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п.п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що 21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган місцевого самоврядування - Зеленоярська сільська рада про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку нерухомого спадкового майна.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк, з моменту отримання копії ухвали, для усунення недоліків позову шляхом сплати судового збору за подання заяви в розмірі 1536, 68 грн. та зазначення підстави неможливості оформлення права власності шляхом звернення до нотаріальної контори.

Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що заявником недоліки, зазначені в ухвалі Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року, усунуто не було, а тому відповідно до положень статті 185 ЦПК України заява вважається неподаною та повертається заявнику.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч.3 ст.185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до п.п.5,8 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

При цьому, вказана норма не встановлює вимог щодо обов`язку позивача подати докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, одночасно з поданням позову, оскільки зібрання доказів здійснюється під час проведення підготовчого провадження у справі (п.3 ч.1 ст.189 ЦПК України).

Крім того, слід зазначити, що ст.185 ЦПК України чітко визначено підстави для залишення позовної заяви без руху та подальше її повернення, а саме недотримання вимог ст.ст. 175 і 177 ЦПК України, між тим, невиконання положень викладених у ст. 83 ЦПК України до таких підстав не належить.

Як роз`яснив Верховний Суд України в п.7 постанови Пленуму № 2 від 12 червня 2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

У справі, що переглядається, установлено, що копія ухвали від 22 березня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху була надіслана заявнику за адресою, вказаною в позові, але була повернута до суду з відміткою адресат не проживає (а.с. 33), тобто фіксація отримання заявником кореспонденції відсутня.

Повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі, про що зазначено у правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Повертаючи заяву, суд першої інстанції не врахував, що заявник не ухилявся від виконання вимог ухвали суду від 22 березня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки вказану ухвалу не отримував.

Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 не вживав заходи для отримання судової кореспонденції, направленої на зазначену ним у позові та єдину відому суду адресу, є недостатнім для повернення позовної заяви, оскільки суд повторно не направляв заявнику ухвалу без руху та не вживав інших заходів до належного повідомлення останнього про судову кореспонденцію, передбачених статтями 130-131 ЦПК України.

Отже, в суду були відсутні підстави для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Стосовно вказівки суду на необхідність сплати позивачем судового збору слід зазначити таке.

На учасників бойових дій розповсюджується дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII, який визначає статус, зокрема, і учасників бойових дій та гарантії їх соціального захисту.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов`язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.

Згідно із частиною 8 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про безоплатну правову допомогу" 06 листопада 2012 року N 5477-VI частину другу статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викласти в такій редакції: "Ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань".

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року N 3674-VI.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року N 484-VIII (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України "Про судовий збір" (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Зазначена норма статті даного Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності ясності і недвозначності і правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не включає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31 - 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява N 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частини перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" в першу чергу пов`язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України "Про судовий збір", проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Таким чином, до 01 вересня 2015 року надання пільг по сплаті судового збору ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було унормоване частиною другою статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за змістом якої, такі пільги надавалися у випадках, коли спір виник з відносин, що врегульовані безпосередньо цим Законом, проте з 01 вересня 2015 року правове регулювання пільг по сплаті судового збору здійснюється на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмету судового захисту порушених прав.

На думку колегія суддів звужене тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" не може вважатися необґрунтованим (Постанова Верховний Суд|Касаційний цивільний суд, від 27.06.2018 року № 572/2088/17|61-12842св18).

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність сплати позивачем судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", як учасника бойових дій, на що посилався позивач в поданій позовній заяві.

Щодо посилання суду на те, що в позовній заяві не зазначені підстави неможливості оформлення права власності шляхом звернення до нотаріальної контори, то вони є помилковими, оскільки до позовної заяви додана копія постанови Доманівської державної нотаріальної контори від 25 вересня 2018 року, з тексту якої вбачається, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 29).

Таким чином безпідставне залишення позову без руху призвело в подальшому до прийняття рішення про визнання його неподаним та повернення, яке на думку колегії суддів не ґрунтується на законі та суперечить положенням ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень ст.ст. 3,15 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу та свідчить про порушення судом порядку вирішення питання.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду від 22 квітня 2019 року постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Доманівського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2019 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 13 червня 2019 року