Постанова

від 03.06.2019 по справі 922/2439/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2019 р. Справа № 922/2439/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх. 127 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2018 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Жигалкіним І.П., повний текст якого складено 14.12.2018 року, у справі

за позовом: Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі в інтересах держави в особі:

1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, с. Павлівка,

до: Фермерського господарства "Процер", м. с. Павлівка,

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області звернуся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати відсутнім у СФГ "Процер" права постійного користування земельною ділянкою ділянку сільськогосподарського призначення розміром 32,73 га, розташованою на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, повернувши її у власність держави.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представники позивачів в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 , виданого на підставі розпорядження Богодухівської РДА народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 18.12.1996 р. № 750, ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 32,73 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 246. Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 № 609643 від 15.12.2017 р. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно заповіту Церковного В.О. від 15.11.2017 р., зареєстрованого в реєстрі № 62, належне йому майно заповідає ОСОБА_2 .

Згідно рішення зборів членів селянського (фермерського) господарства "Процер" № 37 від 28.03.2018 р. виключено зі складу членів господарства Церковного В.О. призначено головою Церковного Р.В. Але з грудня 2017 р. по теперішній час СФГ "Процер" продовжує використовувати земельну ділянку на праві постійного користування без належних підстав.

Прокурор зазначає, що дія державного акту про право постійного користування землею серії ХР-04-00-000916 від 01.10.1998 р. фактично припинилась 14.12.2017 р. зі смертю засновника СФГ "Процер" - ОСОБА_1 , а право постійного користування земельною ділянкою, яке було у нього до спадкоємця ОСОБА_2 не перейшло. Порушення інтересів держави полягає в тому, що СФГ "Процер" безпідставно використовує на праві постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, сплачуючи до бюджету лише земельний податок, а не орендну плату.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором обраний неналежний спосіб захисту права - "визнати відсутнім у СФГ "Процер" права постійного користування земельною ділянкою ділянку сільськогосподарського призначення розміром 32,73 га, розташованою на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, повернувши її у власність держави", а тому суд не вбачає підстав для реалізації свого права на визначення ефективного способу захисту самостійно відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що місцевий господарський суд вірно зазначив про припинення правовідносин щодо постійного користування землею внаслідок смерті фізичної особи - ОСОБА_1 , на ім`я якого видавався державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, проте, на думку прокурора, місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про невірне обрання прокурором способу судового захисту у даній справі.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що з положень ст. 2, 5, 9, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", чинних на момент створення зазначеного господарства випливає, що хоча державний акт на право користування земельною ділянкою виписувався на фізичну особу-засновника фермерського господарства, сама земельна ділянка мала тісний зв`язок з конкретним фермерським господарством, для створення якого вона надавалась, в подальшому використовувалась саме фермерським господарством як юридичною особою з покладенням на нього всіх прав та обов`язків землекористувача, обліковувалась сільською радою, відділом земельних ресурсів та податковим органом саме за юридичною особою. Оформлення правовстановлюючого документа на фермерське господарство було неможливим, оскільки саме отримання державного акта його засновником було необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Але після створення, державної реєстрації фермерського господарства саме воно є фактичним землекористувачем земельної ділянки.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

В 1993 році ОСОБА_1 вирішив створити селянське (фермерське) господарство.

Відповідно до положень ст. 51 Земельного кодексу України (в редакції від 15.01.1993 р.), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство для одержання земельної ділянки в користування подають до сільської Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Так, голова новостворюваного СФГ Церковний Василь Оксентійович подав до Павлівської сільської ради народних депутатів заяву про виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням Павлівської сільської ради народних депутатів від 15.06.1993 р. "Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства" вирішено на підставі ст. 19 і 50-52 Земельного кодексу України надати в постійне користування громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 43,4 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу.

В ч. 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції, чинній на момент створення С(Ф)Г "Процер" закріплено, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право постійного користування землею. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

16.05.1994 р.на підставі рішення Павлівської сільської Ради народних депутатів від 15.06.1993 р., ОСОБА_1 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000309.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону, після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала в користування земельну ділянку.

25.05.1994 р. розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області № 20 вирішено зареєструвати селянське (фермерське) господарство "Процер". Згідно п. 3 розпорядження, С(Ф)Г "Процер" набуло статус юридичної особи з моменту підписання розпорядження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції, чинній на момент створення С(Ф)Г "Процер", після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку їз своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Виходячи з положень ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції, чинній на момент створення С(Ф)Г "Процер", отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства було можливим лише при дотриманні умови про державну реєстрацію вказаного господарства у формі юридичної особи впродовж 30 днів після отримання Державного акту.

Ч. 3 ст. 9 Закону передбачено, що занесення до спеціальної по господарської книги даних про надану в користування саме господарству земельну ділянку.

В 1996 році ОСОБА_1 подав заяву до Богодухівської РДА Харківської області.

18.12.1996 р. Розпорядженням № 750 Богодухівської РДА Харківської області передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,4 га ріллі відповідно до розрахунку середньої земельної частки та зобов`язано ОСОБА_1 замовити державний акт на право приватної власності на землю.

На підставі договору № 124 від 28.05.1997 р. Харківським філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою було розроблено Технічний звіт по підготовці до видачі Державного акту на право приватної власності на землю відповідно до розрахунку середньої земельної частки і розрахунку грошової оцінки земель ФГ "Процер".

Згідно стор. 4 "Пояснювальна записка" вказаного технічного звіту, роз`яснено, що площа ділянки, що передається в приватну власність при перерахунку кадастрових гектарів в фізичні склала 10,17. Збільшення площі, що передається в приватну власність на 4,77 га відбулось за рахунок уточнення середньої частки.

В стор. 5 Технічного звіту, в результаті виконаних робіт були виготовлені акти на право приватної власності ХР-04-00-000605 та на право постійного користування землею ХР-04-00-000916.

01.10.1998 р. Розпорядженням № 440 Богодухівської РДА Харківської області було затверджено Технічний звіт, розроблений згідно Розпорядження Богодухівської РДА від 18.12.1996 р. та видано Церковному В.А. Державний акт на право приватної власності на землю площею 10,17 ХР-04-00-000605 та Державний акт на право постійного користування землею площею 32,73 га. Державний акт на право постійного користування землею ХР-04-00-000309, виданий Церковному В.А. 16.05.1994 р. наказано вважати недійсним.

З 01.10.1998 р. частина земельної ділянки площею 10,17 га перейшла у приватну власність ОСОБА_1 , а інша частина площею 32,73 га залишилась в постійному користуванні на підставі Державного акту, оформленого на ім`я голови С(Ф)Г. 14.12.2017 р. Церковний В.О. - голова селянського (фермерського) господарства помер. 28.03.2018 р. рішенням № 37 зборів членів селянського (фермерського) господарства "Процер" зі списку членів господарства виключено у зв`язку зі смертю.

Внаслідок настання юридичного факту - смерті фізичної особи ОСОБА_3 Оксентійовича правовідносини, пов`язані з постійним користуванням земельною ділянкою є такими, що припинились, не зважаючи на відсутність такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою як смерть фізичної особи.

Крім того, правовідносини в порядку універсального чи сингулярного правонаступництва відносно права постійного користування за такими відносинами також не передбачені (Постанови Верховного Суду України № 6-2329ЦС16, № 6-3113ЦС15).

У Земельному кодексі України міститься вичерпний перелік суб`єктів (ст. 92 Земельного кодексу України), яким може належати земельна ділянка на праві постійного користування.

Також право постійного користування є правом суб`єкта, яке нерозривно пов`язане з особою, якій це право було надане. Це твердження відповідає змісту рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками).

Крім того, з метою правильного вирішення спору у даній справі, колегією суддів було зупинено апеляційне провадження у справі №922/2439/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №922/3312/17.

Так, колегією суддів встановлено, що матеріали іншої господарської справи №922/3312/17 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Відродження" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання за Селянським( фермерським) господарством Відродження права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га з кадастровим номером 6322081500 НОМЕР_3 : НОМЕР_4 : НОМЕР_5 , розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства та визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків №5383-СГ від 06.04.2017р. Про припинення права користування земельною ділянкою , ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2018р. передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.

Зазначену ухвалу мотивовано тим, що в пункті 19 постанови від 07.03.2018 у справі № 911/436/17 Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду за результатами системного аналізу Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" вказав, що (1) земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою; (2) після створення (державної реєстрації) фермерського господарства останнє набуває земельні ділянки державної або комунальної власності у користування або власність виключно на підставі земельних торгів відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України; через що дійшов висновку, що отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів є порушенням закону, а ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контексті спірних правовідносин є неправильним.

В постанові від 29.03.2018 у справі № 926/590/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що передання засновнику позивача фізичній особі Буймістрюку В.І. для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з Державним актом на право постійного користування від 12.07.1996 у постійне користування земельної ділянки виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем, як за юридичною особою, права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Суд касаційної інстанції у вказаній вище ухвалі від 22.05.2018 року у справі №922/3312/17 дійшов висновку про передачу справи №922/3312/17 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного суду.

18.03.2019 року Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі №922/3312/17, в якій зазначено про правильність висновків місцевого господарського суду про те, що постійним користувачем земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт і видавався.

З моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка автоматично не переходила в постійне користування селянського (фермерського) господарства, як про це помилково зазначає позивач, хоча господарство і отримувало право використовувати ту земельну ділянку, яка була передана її засновнику на весь час поки він залишався членом селянського (фермерського) господарства та мав право постійного користування цією земельною ділянкою.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність можливості приналежності СФГ на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування фізичній особі на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

Зазначені вище висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів Східного апеляційного господарського суду.

Щодо доводів місцевого господарського суду про те, що прокурором невірно обрано неналежний спосіб захисту права - "визнати відсутнім у СФГ "Процер" права постійного користування земельною ділянкою", колегія суддів з такими висновками місцевого господарського суду погодитись не може, оскільки відповідно до частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів, при цьому, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

За викладених обставин колегія суддів, з урахуванням позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора та про наявність правових підстав для їх задоволення.

Вищевказані обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду, що призвело до прийняття оскаржуваного рішення за умов неповного з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим, це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати відсутнім у Селянського (фермерського) господарства "Процер" (62133, Харківська обл., Богодухівський район, с. Павлівка, вул. Піщана, 9, ЄДРПОУ 22678872) права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 32,73 га, що розташована на території Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, повернувши її у власність держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.06.2019

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін