Рішення

від 11.06.2019 по справі 580/908/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року справа № 580/908/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,

представника позивача - Лупацького А.О. (за посадою),

представника відповідача - Павленко М.В. (за довіреністю),

розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду адміністративну справу за позовом Державної установи Уманська виправна колонія (№129) до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась Державна установа Уманська виправна колонія (№129) (вул. Енергетична, 6, м. Умань, Черкаська обл., далі - позивач) до Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м.Черкаси, 18002, далі - відповідач) в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Черкаській області;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 26.12.2018 №0147931304, №0147921304, №0147911304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ю-0148021304, рішення від 26.12.2018 №0148031304.

Ухвалою суду від 10.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Черкаській області є протиправними та підлягають до скасування, оскільки Державна установа Уманська виправна колонія (№129) не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками позивача в розумінні Кодексу законів про працю України, що виключає обов`язок сплати позивачем грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Відповідач позов не визнав, представник відповідача в судовому засіданні просив суд у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що позивачем всупереч вимогам Податкового кодексу України та Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не було відображено в податкових розрахунках відомості про суми нарахованої (виплаченої) заробітної плати на користь осіб, засуджених до позбавлення волі, та суми утриманого з них податку на доходи фізичних осіб і занижено базу нарахованого єдиного внеску, тому, на думку відповідача, оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Черкаській області є правомірними та скасуванню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Державна установа Уманська виправна колонія (№129) зареєстрована 16.04.1998, номер державної реєстрації 261, код за ЄДРПОУ 08564892.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у Черкаській області від 27.11.2018 №2347, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи Уманська виправна колонія (№129) з питань перевірки інформації про нараховані (виплачені) доходи (за рахунок фонду оплати праці) на користь фізичних осіб - платників податків та суми нарахованих (утриманих), сплачених з них обов`язкових податків та зборів за період з 01.10.2015 по 30.09.2018. Результати перевірки оформлені актом від 10.12.2018 (вірна дата реєстрації акту 11.12.2018) №604/23-00-13-0214/08564892.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп. 51.1 ст. 51 та п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в частині неподання в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 4 квартал 2015 року, 1-4 квартал 2016 року, 1-4 квартал 2017 року, 1-3 квартал 2018 року;

- п. п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме занижено базу нарахування єдиного внеску на загальну суму 3458667,43 грн. у жовтні-грудні 2016 року, січні-грудні 2017 року та січні вересні 2018 року за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати частини засуджених;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а саме занижено суму нарахованого єдиного внеску на загальну суму 760906,83 грн. у жовтні-грудні 2016 року, січні-грудні 2017 року та січні вересні 2018 року за рахунок не нарахування єдиного внеску заробітної плати частини засуджених;

- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2. п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за жовтень-грудень 2015 року, січень-квітень, червень-серпень, листопад, грудень 2016 року, січень-квітень, червень-листопад 2017 року, квітень-червень, вересень 2018 року;

- пп. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, в частині несвоєчасної сплати до бюджету сум військового збору за жовтень, грудень 2015 року, січень, липень, листопад, грудень 2016 року, січень, квітень, липень-вересень, листопад, грудень 2017 року, квітень, травень, липень-вересень 2018 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДФС у Черкаській області винесені податкові повідомлення-рішення від 26.12.2018 №0147931304, №0147921304, №0147911304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ю-0148021304, рішення від 26.12.2018 №0148031304.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пунктом 38.2 статті 38 Податкового кодексу України передбачено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом,

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу,

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Підпунктом 171.1 пункту 171 Податкового кодексу України передбачено, що собою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з пунктом 16 підрозділу 10 „Інші перехідні положення» Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1.4 пункту 16і підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Однак, суд, визначаючи правовий статус позивача по відношенню до осіб, засуджених до позбавлення волі, виходить з нижченаведеного з урахуванням норм законодавства, в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Державна установа Уманська виправна колонія (№129) - це колонія мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання (для тримання жінок, які вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк), яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, органом управління якої є Міністерство юстиції України. Виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до чинного законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України Про Державну кримінально - виконавчу службу України від 23 червня 2005 року №2713-VI підприємства установи виконання покарань входять до структури Державної кримінально - виконавчої служби України.

Пунктом 1 ст. 3 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Частинами 2 та 4 ст. 7 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджені мають право на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю, у тому числі щодо тривалості, умов та оплати праці.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно-корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

У ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України закріплена норма, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, і залучаються до суспільно-корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність.

Згідно ст. 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно-корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно-корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно-корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, який становить 40 годин. (ч. 1 ст. 119 Кримінально-виконавчого кодексу України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції України) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю, але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Однак, суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Міністерством юстиції України за №396/5 від 07.03.2013 року виданий наказ Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі , який зареєстрований 11 березня 2013 року за №387/22919 (далі - Інструкція №396/5).

Пунктами 2.1. та 2.2 Інструкції №396/5 передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Вимогами пунктів 5.2. та 5.3. цієї Інструкції №396/5 визначено, що праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовується на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку. Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і колективну (бригадну) системи оплати праці. При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовленої продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу. При колективній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установленому порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Згідно пункту 5.4. Інструкції №396/5 погодинна система оплати праці для засуджених застосовується лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку.

Суд зазначає, що трудовий договір укладається відповідно до глави ІІІ Кодексу законів про працю України. Статтею 22 КЗпП України встановлено гарантії щодо укладення трудового договору.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженої органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу згідно з кваліфікацією і підлягає правилам внутрішнього розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи. За трудовим договором громадянин набуває статусу працівник , його трудові відносини регулює законодавство про працю. Він має право на відпочинок відповідно до законів про обмеження трудового дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на матеріальне забезпечення у порядку соціального страхування в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності та інші права, встановлені законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів, які регламентують спірні правовідносини, дозволяє суду зробити висновок про те, що в силу вимог закону Державна установа Уманська виправна колонія (№129) не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі, не є найманими працівниками в розумінні ст. 2 Кодексу законів про працю України, яка окреслює основні трудові права працівників: Право громадян України на працю , тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством . Крім того, засудженим до позбавлення волі, відповідно до ст. 59 Кримінально-виконавчого кодексу України - не передбачено надання і щорічної відпустки.

Суд зазначає, що чинним податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку здійснення сплати податків та єдиних внесків за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, дає можливість застосовувати презумпцію правомірності рішення платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.12.2018 №0147911304, тому дійшов висновку визнати його протиправним і скасувати.

Відповідно до підпунктів 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 162.1.3 платниками податку є податковий агент. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, зокрема те, що суд дійшов висновку про відсутність обов`язку в позивача сплатити податок на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, відсутні також підстави для застосування штрафних санкцій стосовно позивача, передбачених абзацом б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України з урахуванням вимог пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.12.2018 №0147921304 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами

Положеннями частини четвертої статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Крім того, пунктом 16-1 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 16-1 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Оскільки за результатами розгляду справи судом встановлено відсутність обов`язку у позивача щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, то наявні підстави для визнання протиправними (з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України) та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ю-0148021304, рішення від 26.12.2018 №0148031304 та податкового повідомлення-рішення від 26.12.2018 №0147931304 (яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податків і зборів, у тому числі військового збору).

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Черкаській області, то в цій частині позову суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачем не зазначено та не обґрунтовано, які саме дії Головного управління ДФС у Черкаській області, на його думку, є протиправними і з яких саме підстав.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 26.12.2018 №0147931304, №0147921304, №0147911304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 №Ю-0148021304, рішення від 26.12.2018 №0148031304.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь Державної установи Уманська виправна колонія (№129) сплачений судовий збір в розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення суду складено у повному обсязі 14.06.2019.