Постанова

від 05.06.2019 по справі 1840/2917/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Соколов В.М.

05 червня 2019 р.Справа № 1840/2917/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Кононенко З.О. , Калитки О. М. ,

за участю секретаря судового засідання - Ковальчук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Національне агентство з питань державної служби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати, -

В с т а н о в и л а:

30.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог /т. 1, а.с. 226-227, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України (подалі - ПФУ) від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Охтирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (подалі - Охтирське ОУПФУ) від 04.07.2018 року № 1-о Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 2-о Про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні ;

- поновити його на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року;

- зобов`язати Пенсійний фонд ПФУ на рівнозначну посаду в Південному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області (подалі - Південне ОУПФУ), як правонаступника прав та обов`язків Охтирського ОУПФУ;

- стягнути з Південного ОУПФУ на його користь суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Також позивач просить зобов`язати ПФУ та Південне ОУПФУ подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року та стягнення з Південного ОУПФУ на його користь суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 04.07.2018 року він був звільнений з посади начальника Охтирського ОУПФУ у зв`язку з реорганізацією відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу . Звільнення його із займаної посади є результатом незаконних дій ПФУ, пов`язаних з порушенням норм законодавства, що регулюють трудові відносини, а саме процедури звільнення з роботи.

Позивач зауважує, що в порушення норм Кодексу законів про працю України йому не запропоновано рівнозначну посаду у новоствореному органі - Південному ОУПФУ, хоча на час звільнення такі посади були вакантні. Натомість, йому запропоновано взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад начальника, першого заступника та заступника начальника управління, що не було його обов`язком, а є відповідним правом, тому відмова від участі у конкурсі не може свідчити про законність звільнення з посади.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що ним подавалися заяви до ПФУ про призначення в порядку переведення на вакантну рівнозначну посаду начальника Південного ОУПФУ, які повернуті без розгляду з повідомленням про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад.

Крім того, ПФУ не надало письмове підтвердження виконання наказу № 288-о. Головою комісії з припинення ОСОБА_2 самостійно видано наказ Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 1-о Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 , хоча вона не мала права видавати його і визначати дату звільнення, а саме 04.07.2018 року, так як дане питання не входить до її повноважень (це компетенція суб`єкта призначення, голови правління ПФУ ОСОБА_8).

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1, у відзиві на адміністративний позов відповідач ПФУ зазначає, що в даних спірних правовідносинах має місце реорганізація і, як наслідок, скорочення посад начальників територіальних управлінь ПФУ - Великописарівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, Охтирського ОУПФУ та управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області. Таким чином, посади всіх трьох начальників зазначених територіальних управлінь підлягали скороченню, так само, як і посади їх перших заступників. У Південному ОУПФУ передбачена 1 (одна) одиниця посади начальника управління.

Відповідач стверджує, що позивач був попереджений про наступне вивільнення 16.04.2018 року, йому запропоновано всі наявні вакантні посади в Південному ОУПФУ. З метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 246, в редакції постанови Кабінету Міністрів України 18.08.2017 року № 648, ПФУ наказом від 03.05.2018 року № 82 Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби оголосив конкурс на зайняття, зокрема, вакантної посади начальника Південного ОУПФУ.

ПФУ запропонував позивачу взяти участь у конкурсі на посади начальника Південного ОУПФУ, його першого заступника та заступника. Протягом періоду з 16.04.2018 року по 27.06.2018 року від позивача згода на будь-яку із запропонованих вакантних посад та заяви на участь у конкурсі не надходило.

Відповідач зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Враховуючи зазначене відповідач вважає виконаним свій обов`язок щодо пропозицій вакантних посад позивачу.

На думку відповідача, надання переваги позивачу, у випадку його переведення на посаду начальника Південного ОУПФУ без оголошення конкурсу, свідчило б про дискримінацію по відношенню до вивільняємих начальників інших територіальних управлінь та недотримання принципу державної служби, який полягає в забезпеченні рівного доступу до державної служби.

Крім того, ПФУ наголосив, що повноваження голови комісії з припинення територіального органу виконавчої влади передбачені ч. 4 ст. 105 ЦК України, зокрема, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, а тому правомірно прийняті оскаржені накази.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 , у відзиві на позов відповідач Південне ОУПФУ підтримав позицію, викладену у відзиві ПФУ та просив відмовити у задоволенні позову.

У поясненнях на позов ОСОБА_1 , третя особа Національне агентство з питань державної служби зазначає, що необхідною умовою звільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу - є відсутність у штаті новоутвореного органу посади відповідно до кваліфікації державного службовця, на яку він може бути переведений або якщо він відмовляється від такого переведення.

На переконання третьої особи, у даному випадку пропозиція взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника Південного ОУПФУ не є пропозицією рівнозначної посади державного службовця. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року (рішення у повному обсязі складено 02.01.2019 року) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково наступним чином.

Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 . поновлений на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року.

Стягнути з Південного ОУПФУ на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 64.975,20 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині позивачу відмовлено.

Судом проведений розподіл судових витрат, а саме: стягнуто на користь ОСОБА_1 з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Південного ОУПФУ витрати за надання правової допомоги і пов`язані з прибуттям до суду в сумі 2.719,40 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань ПФУ витрати за надання правової допомоги і пов`язані з прибуттям до суду в сумі 2.719,40 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року та стягнення з Південного ОУПФУ на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця допущено до негайного виконання.

Висновок суду вмотивований тим, що пропозиція взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника Південного ОУПФУ не є пропозицією рівнозначної посади державного службовця. Таким чином, відповідачами не виконано вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме не виконано обов`язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування всіх посад, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Жодних доказів невідповідності позивача спеціальності та кваліфікації посаді, рівнозначній за посадовими обов`язками у Південному ОУПФУ посаді, яку займав позивач до звільнення, як і доказів вжиття заходів щодо переведення позивача на такі вакантні посади у реорганізованому територіальному органі ПФУ, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказу ПФУ від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, суд визначився про задоволення вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року.

Вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 1-о Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 та визнання протиправним та скасування наказу Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 2-о Про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу ПФУ від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 . Дані накази фактично вичерпали свою дію в момент їх виконання. В даному випадку достатнім і належним засобом захисту порушеного права позивача буде скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі.

З огляду фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходив з того, що вимоги про зобов`язання після поновлення позивача на роботі перевести його на рівнозначну посаду в Південному ОУПФУ є передчасними, а відтак задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу (з 05.07.2018 року по 21.12.2018 року) складає 120 робочих днів, розмір середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу становить 64.975,20 грн.

Оскільки права та обов`язки Охтирського ОУПФУ, яке на день розгляду справи припинене, в порядку правонаступництва перейшли до Південного ОУПФУ, яке є самостійним розпорядником бюджетних коштів, належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є саме Південне ОУПФУ.

Суд, з посиланням на нормативне регулювання, судове рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року та стягнення з Південного ОУПФУ на його користь суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця - допустив до негайного виконання, а також визначився із розподілом судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач Південне ОУПФУ , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняте нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, за своїм змістом аналогічні аргументам, наведеним ним та відповідачем ПФУ у заявах по суті суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу позивач фактично мотивує тим, що наведено ним у позові, та просить залишити апеляційну скаргу Південного ОУПФУ без задоволення, а судове рішення, - без змін.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 наказом № 57 від 01.08.1994 року призначений на посаду начальника Охтирського міськвідділу Пенсійного фонду за конкурсом, наказом № 31-о від 17.05.2002 року призначений на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка в порядку переведення, наказом № 1-о від 27.10.2011 року призначений на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в м. Охтирці та Охтирському районі (з 27.01.2016 року управління перейменоване на Охтирське ОУПФУ), що підтверджується даними трудової книжки позивача /т. 1, а.с. 18-24/.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 року № 988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України (подалі - Постанова № 988) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року № 5 Деякі питання реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України Сумської області , прийнято рішення утворити Південне ОУПФУ, реорганізувавши шляхом злиття Великописарівське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Охтирське ОУПФУ, Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі.

Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.03.2018 року затверджено штатний розпис Південного ОУПФУ на 2018 рік /т. 1, а.с. 27/.

Наказом ПФУ від 13.04.2018 року № 165-о попереджено про наступне вивільнення ОСОБА_1 , який працював на посаді начальника Охтирського ОУПФУ /т. 1, а.с. 25/.

Листом ПФУ від 16.04.2018 року запропоновано позивачу зайняти посаду, враховуючи власну освітньо-кваліфікаційну підготовку, зазначену в штатному розписі Південного ОУПФУ на 2018 рік, за таких умов: на посаду начальника Південного ОУПФУ, його першого заступника та заступника - за результатами конкурсу; на інші посади категорії Б та всі посади категорії В - за переведенням на підставі відповідної заяви /т. 1, а.с. 26/.

27.02.2018 року та 29.03.2018 року позивач ОСОБА_1 звертався до голови правління ПФУ ОСОБА_8 із заявами щодо його призначення в порядку переведення на рівнозначну вакантну посаду начальника Південного ОУПФУ, відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України Про державну службу /т. 1, а.с. 28-32/. Зазначені заяви повернуті ПФУ позивачу /т. 1, а.с. 33, 34/.

ПФУ листом від 13.04.2018 року № 13452/05-10 повідомив Національне агентство України з питань державної служби про те, що на посаду заступника начальника Південного ОУПФУ не подано жодної заяви. Кандидати ОСОБА_4 , яка подавала документи на посаду начальника Південного ОУПФУ та ОСОБА_2 - на посаду першого заступника начальника, не з`явились на тестування /т. 1, а.с. 35/.

16.04.2018 року позивачем повторно на ім`я голови правління ПФУ ОСОБА_8 направлялася заява про призначення його в порядку переведення на вакантну рівнозначну посаду начальника Південного ОУПФУ /т. 1, а.с. 36/. Зазначена заява повернута без розгляду по суті із повідомленням про вже друге оголошення конкурсу згідно з наказом ПФУ від 03.05.2018 року № 82 Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби на вакантні посади начальника, першого заступника начальника та заступника начальника Південного ОУПФУ /т. 1, а.с. 28/.

ПФУ листом від 25.05.2018 року № 17978/05-10 повідомив Національне агентство України з питань державної служби, що переможцями конкурсу на посади начальника та першого заступника начальника Південного ОУПФУ оголошено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ., відповідно. На посаду заступника начальника управління не подано жодної заяви /т. 1, а.с. 39/.

Наказом ПФУ від 27.06.2018 року № 288-о позивача ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Охтирського ОУПФУ, у зв`язку із реорганізацією, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу /т. 1, а.с. 42/.

Наказом Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 1-о за підписом голови комісії з припинення ОСОБА_2 оголошено наказ ПФУ від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Охтирського ОУПФУ. Вважати звільненим ОСОБА_1 з посади начальника Охтирського ОУПФУ 04.07.2018 року /т. 1, а.с. 47/.

Наказом Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 2-о за підписом голови комісії з припинення ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати /т. 1, а.с. 48/.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України Про державну службу від 10.12.2015 року № 889-VIII (подалі - Закон № 889-VIII).

Частиною першою статті 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України Про державну службу , а у частині, що ним не врегульовані - норми законодавства про працю.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

У разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (ч. 4 ст. 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (подалі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40).

Під час розгляду трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, до обов`язкового з`ясування підлягають обставини того, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19.01.1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Як установлено судовим розглядом, оскаржуваний наказ, яким позивача ОСОБА_1 звільнено з посади, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 року № 988 Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України .

Цим Урядовим актом прийнято рішення утворити Південне ОУПФУ, реорганізувавши шляхом злиття Великописарівське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Охтирське ОУПФУ, Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі.

Установлено, що штатні розписи Великописарівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на 2017, 2018 роки передбачали штат у кількості 41 штатна одиниця. Штатні розписи Охтирського ОУПФУ на 2017, 2018 роки - 61 штатна одиниця. Штатні розписи Тростянецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на 2017, 2018 роки - 30 штатних одиниць.

Штатний розпис Південного ОУПФУ на 2018 рік, затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області, передбачає штат у кількості 99 штатних одиниць /т. 1, а.с. 105-106/, а саме:

- керівництво у кількості 3 штатні одиниці: начальник управління, перший заступник начальника управління, заступник начальника управління;

- відділ обслуговування громадян № 1 у кількості 11 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (10 штатних одиниць);

- відділ обслуговування громадян № 2 у кількості 5 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (4 штатні одиниці);

- відділ обслуговування громадян № 3 у кількості 8 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (7 штатних одиниць);

- відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 1 у кількості 21 штатної одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст (20 штатних одиниць);

- відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (8 штатних одиниць);

- відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 3 у кількості 13 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (12 штатних одиниць);

- фінансово-економічний відділ у кількості 6 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (4 штатні одиниці), провідний спеціаліст;

- відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації у кількості 11 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (8 штатних одиниць), провідний спеціаліст, спеціаліст;

- сектор по роботі з персоналом у кількості 2 штатні одиниці: завідувач сектору, головний спеціаліст;

- юридичний відділ у кількості 5 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст-юрисконсульт (4 штатні одиниці);

- провідний інспектор - 3 штатні одиниці;

- завідувач господарством;

- водій автотранспортних засобів.

Таким чином, матеріалами підтверджується, що при утворенні Південного ОУПФУ шляхом злиття Великописарівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України, Охтирського ОУПФУ, Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі відбулось скорочення штату.

Колегія суддів зазначає, що необхідною умовою звільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу - є відсутність у штаті новоутвореного органу посади відповідно до кваліфікації державного службовця, на яку він може бути переведений або якщо він відмовляється від такого переведення.

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 Закону (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII).

Відтак, наявність вакантної посади у структурі державного органу, який утворюється внаслідок реорганізації державного органу, не є достатньою підставою для переведення на неї державного службовця, посада якого скорочується. Визначальне значення при переведенні державного службовця має його кваліфікація і її відповідність посаді, яка є вакантною.

Згідно із абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 ст. 49 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Із системного аналізу наведених правових норм слідує, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо).

Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (статті 43 Конституції України).

Таким чином, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 3 ст. 87 Закону та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Матеріалами справи посвідчується та обставина, що листом ПФУ від 16.04.2018 року позивачу ОСОБА_1 запропоновано зайняти посаду, враховуючи власну освітньо-кваліфікаційну підготовку, зазначену в штатному розписі Південного ОУПФУ на 2018 рік, за таких умов: на посаду начальника Південного ОУПФУ, його першого заступника та заступника - за результатами конкурсу; на інші посади категорії Б та всі посади категорії В - за переведенням на підставі відповідної заяви /т. 1, а.с. 26/.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

За визначенням п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII рівнозначною є посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Групи оплати праці та схеми посадових окладів державних службовців визначено статтею 51 Закону № 889-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24).

Так, до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24), передбачено, що керівники самостійних управлінь та служб належать до 4 групи оплати праці.

За наведеного, колегія суддів зазначає, що посада начальника Південного ОУПФУ та начальника Охтирського ОУПФУ належать до 4 групи посад керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів. Посади заступників начальника Південного ОУПФУ відносяться до 5 групи оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Статтею 19 цього Закону визначено, що право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій А і Б , бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії В .

Таким чином, пропозиція взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника Південного ОУПФУ не є пропозицією рівнозначної посади державного службовця.

За наведеного, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про те, що відповідачами в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, не виконано обов`язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування всіх посад, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач ОСОБА_1 працював в органах ПФУ з 1994 року, у нього є наявні заохочення за успіхи у роботі, що підтверджується записами в трудовій книжці /т. 1, а.с. 18-24/.

Жодних доказів невідповідності позивача спеціальності та кваліфікації посаді, рівнозначній за посадовими обов`язками у Південному ОУПФУ посаді, яку займав позивач до звільнення, як і доказів вжиття заходів щодо переведення позивача на такі вакантні посади у реорганізованому територіальному органі ПФУ, судам першої та апеляційної інстанції відповідачами не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося із порушенням установленого законом порядку, відтак, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказу ПФУ від 27.06.2018 року №288-о Про звільнення ОСОБА_1 є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Охтирське ОУПФУ припинено, про що 29.08.2018 року внесено відповідний запис до реєстру /т. 3, а.с. 169-170/.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 01.02.2018 року у справі № 661/1171/16-ц (номер в ЄДРСР 72044208), від 01.08.2018 у справі № 826/16311/16 (номер в ЄДРСР 75673562) зазначено, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Як установлено судовим розглядом, останнім днем роботи позивача є 04.07.2018 року, відтак, днем його поновлення на посаді є перший робочий день, який наступає за днем звільнення, тобто 05.07.2018 року.

Крім наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 1-о Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 та визнання протиправним та скасування наказу Охтирського ОУПФУ від 04.07.2018 року № 2-о Про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні до задоволення не підлягають, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу ПФУ від 27.06.2018 року № 288-о Про звільнення ОСОБА_1 , і фактично вичерпали свою дію в момент їх виконання. Відтак, достатнім і належним засобом захисту порушеного права позивача є скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

За встановленими судовим розглядом обставинами, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов`язання після поновлення на роботі перевести його на рівнозначну посаду в Південному ОУПФУ є передчасними, відтак, і задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку № 100).

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням даних довідки Південного ОУПФУ розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає до виплати позивачу ОСОБА_1 , становить 64.975,20 грн.

При цьому, в розумінні п. 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за № 41/26486, - стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає з Південного ОУПФУ, як правонаступника ОСОБА_7 ОУПФУ.

З урахуванням положень п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського ОУПФУ з 05.07.2018 року та стягнення з Південного ОУПФУ на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця - підлягає допущенню до негайного виконання.

Крім наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині проведеного розподілу судових витрат на користь позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10.02.2010 року).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 316 КАС України).

За приписами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 3 цієї ж статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також наймання житла, несуть сторони (ч. 1 ст. 135 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 цієї ж статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, понесені позивачем витрати, пов`язані із його прибуттям до суду апеляційної інстанції для розгляду справи, підтверджується наступними чеками ПАТ ХПАС № 176358, № 167181 та ТОВ СУМИОБЛАВТОТРАНС № 584818 , № 820292 на загальну суму 390,70 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Південного ОУПФУ підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із його прибуттям до суду апеляційної інстанції, у розмірі 390,70 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, - без змін.

Стягнути з Південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 390,70 грн. (триста дев`яносто гривень 70 копійок) у відшкодування судових витрат.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Калитка

Постанова у повному обсязі складена і підписана 14 червня 2019 року.