Постанова

від 10.06.2019 по справі 520/9110/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 р.Справа № 520/9110/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Старосєльцева О.В.) від 06.02.2019 року (повний текст рішення складено 13.02.2019р.) по справі № 520/9110/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000361421 від 06.07.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЬКО ІНСТРУМЕНТ", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000361421 від 06.07.2018 року про зменшення суми податкового зобов`язання у розмірі 73713 грн та зменшення суми податкового кредиту на суму 53349 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами - ТОВ "ПСВ-Енергопроммонтаж" та ТОВ "Оптметхім-2015", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.07.2018р. №00000361421 в частині зменшення суми податкового зобов`язання на суму 8.171,17 грн. та зменшення суми податкового кредиту на суму 5.994,20 грн.

В решті вимог - позов залишено без задоволення.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 196,43 грн.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування податкового зобов`язання на суму 65541,83 грн. податкового кредиту на суму 47354,8 грн. Зазначив, що надані позивачем первинні документи об`єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Оптметхім - 2015", а тому висновки податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про порушення платником вимог діючого законодавства є необґрунтованими.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч.4 ст.229 та ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області провдено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ЕЛЬКО ІНСТРУМЕНТ" з питань правильності визначення повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами: ТОВ "ПСВ-Енергопроммонтаж" за січень 2016 року, ТОВ "Оптметхім-2015" за грудень 2015 року, а також, податкового зобов`язання за ланцюгом постачання, за наслідком якої складено Акт від 14.06.2018 р. №2393/20-40-14-21-07/39740546.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено податкові зобов`язання на суму 73713 грн., в тому числі за січень 2016 року на суму ПДВ 64846 грн., лютий 2016 року на суму ПДВ 8867 грн.;

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 53349 грн., в тому числі за січень 2016 року на суму ПДВ 36918 грн., за лютий 2016 року на суму ПДВ 16431 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000361421 від 06.07.2018 року, яким зменшено суму податкового зобов`язання у загальному розмірі 73713 грн. (січень 2016 - 64846 грн., лютий 2016 - 8867 грн.) та зменшено податковий кредит у загальному розмірі 53349 грн. (січень 2016 - 36918 грн., лютий 2016 - 16431 грн.)

Позивач, не погоджуючись із правомірністю вказаного податкового повідомлення-рішення, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "ПСВ-Енергопроммонтаж" та ТОВ "Оптметхім-2015", господарських операцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об`єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "ПСВ-Енергопроммонтаж", тому висновки податкового органу про порушення платником вимог діючого законодавства є необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині зменшення суми податкового зобов`язання на суму 8171,17 грн. та зменшення суми податкового кредиту на суму 5994,20 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження позивачем реального характеру господарських операцій із контрагентом ТОВ "Оптметхім-2015", та як наслідок, правомірності встановлених за наслідком перевірки порушень та законності зменшення суми податкового зобов`язання та податкового кредиту по вказаним правовідносинам на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду в частині задоволених позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, на підставі положень ч. 1 ст. 308 КАС України не підлягає апеляційному перегляду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.185.1 ст.185 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини, серед іншого, із контрагентом - ТОВ "Оптметхім-2015".

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, між ТОВ Оптметхім-2015 (Продавець) та ТОВ "Елько Інструмент" (Покупець) були укладені договори поставки №30/11-1 від 30.11.2015 року, №0412 від 04.12.2015 року, № 1012 від 10.12.2015 року, предметом яких була поставка товару - деревообробного інструменту (фрези, пили, ножі, сверла, сегменти, пластинки, викрутки).

Відповідно до умов вищезазначених договорів, поставка товару здійснюється на адресу м.Харків, вул. Академіка Павлова, буд.82, при цьому постачальник зобов`язаний поставити товар згідно із товаросупровідним документом - накладної.

В межах вищевказаних правочинів між сторонами проведені господарські операції з поставки (передачі) товарів, які оформлені:

- за договором поставки №30/11-1 від 30.11.2015 р: видатковою накладною № 212-14 від 02.12.2015 р., податковою накладною № 14 від 02.12.2015 р. на загальну суму 71 976,00 грн., в тому числі ПДВ - 11 996,00 грн., згідно з яких поставлено товар - фрези у кількості 49 шт., сегмент- 50 шт., ніж - 20 шт., пила - 11 шт.

- за договором поставки № 0412 від 04.12.2015 р: видатковими накладними № 812-30 від 08.12.2015 р., № 812-31 від 08.12.2015 р; № 1012-34 від 10.12.2015 р., податковими накладними №30 від 08.12.2015 р. на загальну суму 51 334,80 грн., в тому числі ПДВ - 8 555,80 грн., № 31 від 08.12.2015 р. на загальну суму 6150,00 грн., в тому числі ПДВ - 1 025,00 грн., № 34 від 10.12.2015 р. на загальну суму 68 202,00 грн., в тому числі ПДВ - 11 367,00 грн., згідно з яких поставлено товар - пластинка у кількості 42 шт., фреза - 1 шт., ніж - 69 шт., пила -27 шт., сверло- 31 шт.

- за договором поставки № 1012 від 10.12.2015 р: видатковою накладною № 1512-47 від 15.12.2015 р., податковою накладною № 47 від 15.12.2015 р. на загальну суму 23 844,00 грн., у тому числі ПДВ - 3974,00 грн., згідно з яких поставлено товар - фрези у кількості 2 шт., пила- 10 шт., пластинка - 16 шт., сверло - 6 шт., отвертка - 2 шт.

- за рахунком на оплату № 97 від 28.12.2015 р: видатковою накладною № 2812-97 від 28.12.2015 р., податковою накладною № 97 від 28.12.2015 р. на загальну суму 10 056,00 грн., у тому числі ПДВ - 1676,00 грн. згідно з яких поставлено товар - пила- 7 шт.

- за рахунком на оплату № 103 від 29.12.2015 р: видатковою накладною № 2912-103 від 29.12.2015 р., податковою накладною № 103 від 29.12.2015 р. на загальну суму 52 566,00 грн., у тому числі ПДВ - 8761,00 грн. згідно з яких поставлено товар - пила у кількості 13 шт., фреза - 9 шт., пластинка - 370 шт.

Зазначені первинні документи підписані та скріплені печатками з боку постачальника - ОСОБА_1 та з боку покупця - ОСОБА_2

Матеріалами справи підтверджено, що оплата за придбаний товар від контрагента проведена частково на підставі платіжного доручення від 11.02.2016 №157 у сумі 131000,00 грн. Також судом встановлено, що у позивача наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ Оптметхім-2015 у розмірі 153128,80 грн.

На підтвердження факту отримання ТМЦ позивачем додано та долучено до матеріалів справи копії відповідних довіреностей.

Станом на час виконання умов договірних відносин підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Представник позивача під час судового розгляду вказував, що придбаний товар в подальшому використано у власній господарській діяльності, а саме реалізований іншим суб`єктам господарювання, на підтвердження чого надано та долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, платіжних доручень, оборотно-сальдові відомості.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

З приводу посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, на відсутність реального характеру господарських операцій через відсутність ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність ТТН або наявність у них певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, транспортування придбаного товару, враховуючи його дрібні габарити та невеликі партії, здійснювалось у ручній поклажі за допомогою особистого або звичайного пасажирського (громадського та /або міжміського) без залучення окремого комерційного транспорту для його перевезення. На підтвердження вказаних пояснень позивачем долучено копії каталогів виробника продукції, які містять зображення, креслення та фізичні характеристики кожної позиції товару, який зазначено у видаткових накладених.

Не визнаючи господарські операції позивача з ТОВ Оптметхім-2015 реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента з приводу відсутності в останнього необхідних трудових ресурсів.

Разом з тим, відповідач в даному випадку жодним чином не спростував твердження представника позивача про те, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

З приводу посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, як на підставу відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій, на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2017 р. у кримінальному провадженні № 1-кп/335/152/2017 по справі №335/13457/16-к відносно гр. ОСОБА_3 за участь у діяльності ТОВ Оптметхім-2015 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, основне питання, яке має значення для вирішення цього адміністративного спору, пов`язане із оцінкою вироків у кримінальному провадженні, якими встановлена фіктивність контрагентів, за результатами взаємовідносин з якими позивачем сформовано відповідні показники.

Сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31.07.2018 року по справі №808/1507/16 та від 20.12.2018 року по справі №826/20081/16.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2018 у справі №805/649/15-а, відсутність у вироку конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи спростовує доводи заявника касаційної скарги, що цей вирок є належним доказом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

Колегією суддів досліджено всі наявні в матеріалах справи первині документи та встановлено, що громадянин ОСОБА_3 жодного з них не підписував, таким чином вищевказаний вирок від 20.02.2017 року у справі №35/13457/16-к не може впливати на правомірність господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Суд вважає, що у даній справі відсутні обставини звільнення від доказування, за загально правовим процесуальним принципом преюдиції в розумінні частини четвертої статті 78 КАС України, оскільки дії або бездіяльність особи щодо якої ухвалений вирок в питаннях вчиненого діяння певною особою, відсутнє.

Відтак, на момент укладення договорів, їх виконання та відображення наслідків в документах бухгалтерського та податкового обліку контрагент позивача повною мірою мав всі повноваження для реалізації загальної та спеціальної право дієздатності в межах податкових правовідносин.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.06.2018 року №814/1698/16.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

Доводи податкового органу про ненадання позивачем під час перевірки банківських відомостей, обліково-сальдових відомостей по взаємовідносинам із контрагентами-покупцями, колегія суддів відхиляє, оскільки суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 17.10.2018 року по справі №2а-3684/12/0970, від 19.02.2019 року по справі №813/3/14, від 26.03.2019 року по справі №812/8245/13-а, від 09.04.2019 року по справі №826/18650/14.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому висновки суду першої інстанції є помилковими.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про їх задоволення.

Судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на підставі положень ст. 139 КАС України підлягають розподілу, шляхом стягнення сплачених сум за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року по справі №520/9110/18 скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент".

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 06.07.2018 року №00000361421 в частині зменшення суми податкового зобов`язання на суму 65541 грн. 83 коп. та зменшення суми податкового кредиту на суму 47354 грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елько Інструмент" (вул. Академіка Павлова, 82, м. Харків, 61038, код ЄДРПОУ 39740546) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп. та за подання адміністративного позову у розмірі 1565 (одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 57 коп.

В частині задоволення позовних вимог та стягнення частини судових витрат рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року по справі №520/9110/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 14.06.2019 року