Рішення

від 10.06.2019 по справі 902/103/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2019 р. Cправа № 902/103/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф. , при секретарі судового засідання Вознюк К.В. , розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (21000, м.Вінниця, вул. Грушевського, 27)

до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (21050, м.Вінниця, вул. Театральна, 10)

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення об`єктів нерухомого майна

Представники сторін:

позивача: Косенко М.С. - за довіреністю № 53/16/52-2003 - нт від 02.11.2018 р.;

відповідача: Довбенко М.П. - за довіреністю № 68 від 02.01.2019 р.

В С Т А Н О В И В :

12.02.2019 р. до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення об`єктів нерухомого майна. Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником автобоксів загальною площею 270,3 кв.м., які, за твердженнями останнього, перебувають в користуванні відповідача без достатніх правових підстав.

Ухвалою від 15.02.2019 р. було відкрито провадження у справі № 902/103/19, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 14.03.2019 р.

06.03.2019 р. до суду надійшов зустрічний позов Головного управління Національної поліції у Вінницькій області до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання за Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області права власності за набувальною давністю на приміщення гаражів загальною площею 270,3 кв.м., розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Грушевського, 27. Ухвалою від 07.03.2019 р. зустрічний позов було повернуто Головному управлінню Національної поліції у Вінницькій області.

Ухвалою суду від 14.03.2019 р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/103/19 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.04.2019 р.

23.04.2019 р. судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.05.2019 р.

Ухвалою від 14.05.2019 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/103/19 для судового розгляду по суті на 04.06.2019 р.

03.06.2019 р. від представника відповідача до суду надійшло клопотання №163/26-2019 від 03.05.2019 р. про відкладення судового засідання на іншу дату, мотивоване зайнятістю повноважних представників.

06.06.2019 р. від Управління Служби безпеки України у Вінницькій області надійшло клопотання "про встановлення факту невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами, вчинення дій та допущення бездіяльності у розгляді справи Головним управлінню Національної поліції у Вінницькій області".

Посилаючись на недобросовісне невиконання відповідачем вимог суду, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області просило накласти на Головне управління Національної поліції у Вінницькій області 19210,00 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 04.06.2019 р. розгляд справи по суті відкладено на 10.06.2019 р.

В судове засідання на вказану дату прибули представники обох сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Суд відхиляє клопотання Управління Служби безпеки України у Вінницькій області від 06.06.2019 р. про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Застосування таких заходів є виключною прерогативою суду і в даній справі суд не вбачає підстав для застосування таких заходів.

Частиною 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд під час судового розгляду справи здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судові засідання здійснювались із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК "Оберіг".

В судовому засіданні 10.06.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Стислий виклад позицій учасників судового процесу.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, в якості підстав своїх позовних вимог зазначає наступне.

Впродовж 2017 року в Управлінні проводилась перевірка законності відчуження нерухомого майна, яке належало Службі безпеки України. Під час перевірки було встановлено, що згідно актів прийому-передачі, затверджених начальником УМВС та начальником КДБ у Вінницькій області від 15.06.1987 р., автобокси Управління загальною площею 270,3 кв. м. повинні були залишатись у тимчасовому користуванні УМВС до 1 січня 1993 року. В зв`язку з цим Управлінням МВС було тимчасово побудовано додаткові ворота зі своєї території, а зі сторони КДБ вони були замуровані.

Позивач також послався на те, що після відновлення правовстановлюючих документів, комісією Управління під час проведення планової інвентаризації було встановлено протиправне заволодіння автобоксами з боку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області у Вінницькій області.

Позивач стверджує, що вказані гаражі (автобокси) не були повернуті Управлінню Служби безпеки України у встановлений строк та перебувають у незаконному користуванні відповідача - Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.

З цих підстав позивач звернувся з даним позовом до суду та просив зобов`язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення гаражів (автобоксів).

Відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області в судових засіданнях та у відзиві на позов, наданому до суду 06.03.2019 р. (лист № 58/26-2019 від 05.03.2019 р., а.с. 44-48, т.1) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до спільного акту УМВС України у Вінницькій області та Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР у Вінницькій області від 24.05.1954 р., приміщення гаража (майстерні, контори, боксів для стоянки автомашин, бензосховище з бензоколонкою, інші побудови гаража, разом з територією внутрішнього двору) залишені у користування УМВС. Надалі, спільним актом від 15.07.1987 р. № 279 бокси за №№ 1-10 залишено у тимчасовому користуванні УВС до 01.01.1993 р.

За твердженнями відповідача, з 1954 року УМВС у Вінницькій області, а з 07.11.2015 - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області - добросовісно, відкрито, безперервно володіє вказаним майном, здійснює його ремонт та обслуговування, несе витрати по його утриманню, а тому відповідач вважає, що на підставі ст. 344 ЦК України він набув право власності на спірне майно за набувальною давністю.

06.03.2019 р. відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 02.1-34/2096/19 від 06.03.2019 р., а.с. 56-57, т.1), мотивовану тим, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду, визначений ст. 256 ЦК України.

За твердженнями Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, з 1954 року по теперішній час технічні приміщення (автомобільні бокси) використовувались для забезпечення діяльності працівників апарату. Відповідно до спільного акту Управління КДБ УРСР у Вінницькій області та УВС Вінницького облвиконкому від 15.06.1987 р. № 279 в тимчасове користування УВС до 01.01.1993 р. залишаються бокси під №№ 1-10.

Як вказало Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, після 01.01.1993 р. з вимогами про звільнення спірних приміщень гаражів до Управління ніхто не звертався, а тому продовжувалось добросовісне володіння.

Вважаючи, що моментом закінчення терміну користування гаражами з боку Управління МВС є 01.01.1993 р., а свідоцтво про право власності Служби безпеки України на майновий комплекс, було видано ще 04.08.2011 р., відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності. Також вказує, що в період з 01.01.1993 року по січень 2019 року з вимогами про усунення перешкод у користуванні гаражами до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області також ніхто не звертався.

На переконання Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, позивачем не доведено та належними доказами не підтверджено поважність пропуску строку звернення до суду за захистом інтересів, тому відсутні правові підстави для його поновлення. За вказаних обставин, відповідач наполягає на відмові в позові.

Позивач доводи відповідача відхиляє та у своїй відповіді на відзив (лист №53/16/52-1407нт від 11.03.2019 р., а.с. 69-78) зазначив наступне:

Користування спірним приміщенням автобоксів виникло внаслідок прийняття спільних міжвідомчих рішень упродовж 1986-1987 р.р. про розподіл території та об`єктів нерухомості по вулиці Театральній, 10 в м. Вінниці між Управлінням МВС та Управлінням КДБ у Вінницькій області. Після чого новоствореними відомствами були зареєстровані відповідні права на розподілене майно. Жодних претензій щодо обставин розподілу нерухомого майна за вказаною адресою сторони не пред`являли. Оскільки будівництво нових приміщень зумовлювало додаткові витрати та відповідний період часу, тому тимчасово на добровільних засадах використовувались для забезпечення неперервного процесу виконання правоохоронних функцій, як Управління МВС так і Управлінням СБУ у Вінницькій області. Вказаний розподіл приміщень здійснювався шляхом оформлення відповідних актів, які затверджувались керівниками відповідних регіональних правоохоронних відомств.

Управлінням СБУ у Вінницькій області було надано Управлінню МВС у Вінницькій області в користування свої приміщення автобоксів тимчасово, до створення власних автомобільних боксів (гаражів).

Позивач стверджує, що після ліквідації Управління МВС, користування приміщеннями СБУ з 07.11.2015 р. здійснюється безпідставно новоствореною юридичною особою - Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області.

Впродовж вказаного періоду Управління СБУ у Вінницькій області намагалось вирішити спір у досудовому порядку. Зокрема, про відсутність будь-яких правових підстав на користування приміщенням стало відомо у 2017 році після отримання відповіді від Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та наданих ними документів.

Відносно заяви відповідача про застосування позовної давності, позивач зазначив, що не пропустив позовну давність, а тому не вважає за необхідне клопотати перед судом про поновлення вказаного строку.

21.03.2019 р. відповідач подав до суду заперечення щодо відповіді на відзив (лист № 71/26-2019 від 19.03.2019 р., а.с. 156-159, т.1), де зазначив, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, є правонаступником Управління МВС, що, на думку відповідача, підтверджено постановою Верховного суду від 23.05.2018 р. у справі № П/811/3414/15.

Також відповідач зазначив, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області з 1954 року по 2019 рік відкрито користувалась спірними гаражними приміщеннями. При цьому вважає, що право користування вказаними приміщеннями виникло у відповідача на підставі адміністративного акта, що не суперечить діючому на той момент законодавству та підтверджує факт добросовісності користування.

З цих підстав Головне управління Національної поліції у Вінницькій області просило відмовити в задоволенні позову.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про право власності від 04.08.2011 р. (а.с. 24, т.1), виданого Виконкомом Вінницької міської ради, державі в особі Служби безпеки України, на праві власності належить комплекс будівель 19/25 часток, який розташований в місті Вінниці по вул. Грушевського, 27. Комплекс знаходиться в оперативному управлінні Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.

До вказаного комплексу входять, серед іншого майна та споруд, будівлі гаражів літ "М" площею 270,3 кв.м.

Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 04.08.2011 р. за № 1866.

Також відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 25, т.1), цілісний майновий комплекс загальною площею 11513,1 кв.м., розмір частки 19/25 перебуває в оперативному управлінні Служби безпеки України у Вінницькій області, власником є держава в особі Служби безпеки України.

Споруди, які входять до складу даного цілісного майнового комплексу, в т.ч. спірні гаражі (автобокси), знаходяться на земельній ділянці державної форми власності площею 1,3065 га, наданій Управлінню служби безпеки України у Вінницькій області в постійне користування, згідно державного Акту серії ЯЯ №3018390 від 22.11.2011 р., з кадастровим номером 0510136600:02:027:0038 (а.с.26, т. 1).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 2 цього закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ч.1 ст.182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тотожну норму містить і ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої державній реєстрації підлягає, зокрема право власності.

Отже, необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із правовстановлюючих документів, перелік яких наведено у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , а також у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Таким чином вищевказаними документами підтверджується, що речові права користування на комплекс будівель та земельну ділянку, зареєстровані за позивачем - Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області. Власником комплексу є держава в особі Управління Служби безпеки України. Реєстрація вказаних прав відповідає порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується наявними у справі Витягами.

Згідно наявного в матеріалах справи технічного паспорту на виробничий будинок (нежитлові будівлі) по вул. Грушевського, 27 в м. Вінниці, спірні будівлі гаражів побудовані у 1939 році, позначені на Плані експлікації літерою "М" та складаються з семи боксів, кімнати відпочинку і трьох побутових приміщень (а.с. 29-39, т.1).

Згідно технічного паспорту власником-користувачем комплексу, в т.р. гаражів являється Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.

Вказані гаражі (автобокси) обліковуються на відповідальному зберіганні сектору господарського забезпечення, перебувають на балансі Управління СБУ у Вінницькій області під інвентарним номером 101310009, загальною вартістю 23730,00 грн., знос - 100%.

Разом з тим, спірні гаражі і на сьогоднішній день використовуються Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області. Цього відповідач не заперечує, вважаючи використання ним автобоксів правомірним і на законних підставах.

Так, як вбачається із акту складеного 24.05.1954 р. комісією у складі посадових осіб Управління МВС по Вінницькій області та Управління КДБ по Вінницькій області, УМВС передало, а УКДБ прийняло на баланс адміністративно-службові і житлові будівлі, складські та господарські побудови, територію двору по вул. Дзержинського, 20.

Згідно п. 6 вказаного акту, приміщення гаража разом з територією двору передано на баланс УКДБ, при цьому залишивши їх частину в користування УМВС на рівних правах з УКДБ, на строк, необхідний для побудови гаража УМВС (а.с. 49, т.1).

Судом встановлено, що відповідно до спільного акту УМВС у Вінницькій області та УКДБ при РМ УРСР у Вінницькій області від 24.05.1954 р., приміщення гаража (майстерні, контори, боксів для стоянки автомашин, бензосховище з бензоколонкою, інші побудови гаража, разом з територією внутрішнього двору) були залишені у користування Управління МВС.

В подальшому, спільним актом від 15.07.1987 р. за № 279, залишено у тимчасовому користуванні УВС до 01.01.993 бокси №№ 1-10. Дані акти складались та підписувались представниками як УМВС так і УКДБ.

25.06.1986 р. спільною комісією УКДБ-УВС складено акт про те, що до 01 серпня 1986 року УВС повертає займану тимчасово згідно двостороннього акту від 24.05.1954 р. територію та передає на баланс УКДБ зведені на ній побудови.

При цьому в акті зазначено, що на прохання УВС до 01 липня 1987 року за ним залишаються бокси №№5, 6, 7, 8 і 9 для п`яти легкових автомобілів керівного складу.

З метою створення можливостей побудови гаражів для автомобілів керівного складу УВС, йому передано частину території з цегляними побудовами та навісами (а.с. 22, т.1).

15.06.1987 р. начальники Управління КДБ по Вінницькій області та Управління внутрішніх справ на зміну спільного акту від 25.06.1986 р. дійшли до згоди про те, що в тимчасовому користуванні УВС до 01 січня 1993 року залишаються спірні бокси №1-10 (а.с. 23, т.1).

Наведене підтверджено матеріалами справи та визнається сторонами у ході судового розгляду.

За усною домовленістю між керівництвом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, технічні приміщення (автобокси) загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по вул. Грушевського, 27 в м. Вінниці тимчасово використовуються Управлінням Національної поліції у Вінницькій області, а Управлінню СБУ у Вінницькій області взамін передано в тимчасове користування приміщення загальною площею 110,7 кв.м., у місті Гайсині, вул АДРЕСА_1 Волонтерів, АДРЕСА_2 , (Гайсинське МРВ АДРЕСА_3 ..

Вказане підтверджується листом заступника начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 22.03.2017 р. № 144/05/34-2017 р. (а.с.19, т.1).

Даний лист було направлено позивачу у відповідь на запит останнього (лист №53/16/52-347ит від 14.03.2017 р.) з приводу того, на яких правових підставах Головне управління Національної поліції у Вінницькій області використовує технічне приміщення Управління СБУ у Вінницькій області загальною площею 270,3 кв.м. (автобокси).

Таким чином, суд приходить до висновку, спірні приміщення (автобокси) до цього часу використовуються відповідачем в обмін на використання позивачем приміщень у місті Гайсині Вінницької області по вул. Волонтерів, 20.

Разом з тим, відповідач згідно листа від 29.01.2019 р. вимагав від Управління СБУ у Вінницькій області звільнити приміщення у місті Гайсині Вінницької по вул. Волонтерів, 20, що використовується Гайсинським МРВ, оскільки вважав, що між сторонами існують усні домовленості.

08.02.2019 р. позивачем було звільнено вказані приміщення у місті Гайсині, про що повідомлено Головне управління Національної поліції у Вінницькій області.

13.02.2019 р. позивачем отримано лист від начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 12.02.2019 р. за вих. № 325/01/11-2019 про неможливість звільнення приміщень.

Дані обставини стали підставою для звернення Управління СБУ у Вінницькій області з даним позовом до суду про зобов`язання Головного управління Національної поліції у Вінницькій області усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_4 .

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи таким чином даний спір, суд виходить з наступного.

Право власності та принцип непорушності права власності встановлено приписами Конституції України, Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачу належить право оперативного управління на підставі наявного у держави в особі Служби безпеки України права власності на гаражі (автобокси), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_4 Вінниці

Наведені вище норми закріплюють недопустимість примусового позбавлення особи права власності. При цьому, ЦК України не встановлює винятків з наведеного правила, право власності є непорушним як таке, незалежно від форми власності.

Відтак, з огляду на те, що держава є суб`єктом права власності, на неї як на учасника цивільних відносин, також поширюються зазначені гарантії щодо непорушності права власності.

Відповідно до частини 1 ст.133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 147 Господарського кодексу України, майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд вважає за необхідне вказати, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто, особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу положень ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки матеріалами справи достеменно підтверджено наявність зареєстрованого у встановленому Законом порядку права позивача використовувати в порядку оперативного управління приміщення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_5 Грушевського, 27 у місті Вінниці, суд відзначає, що Управління Служби безпеки України у Вінницькій області правомірно звернулось за захистом своїх прав.

Щодо тверджень відповідача про те, що ним набуто право власності на приміщення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_4 за набувальною давністю, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідач посилається на приписи ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Такого рішення суду відповідачем не надано.

При цьому за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Натомість, спірне майно не являється безхазяйним.

Оскільки використання відповідачем приміщень автобоксів здійснювалось на підставі домовленості з власником майна в обмін на право використання майна, потрібного позивачу, а саме приміщень у місті Гайсині Вінницької області по вул. Волонтерів, 20, застосування положень ст. 344 ЦК України до даних правовідносин є безпідставним.

Щодо доводів відповідача про наявність права на спірні приміщення гаражів в порядку правонаступництва, суд відзначає неспроможність таких доводів, оскільки не набуте право не може переходити в порядку правонаступництва.

Хоча дана обставина не впливає на вирішення даного спору по суті, проте відповідачем не надано достеменних та достатніх доказів про те, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області являється правонаступником Управління МВС України у Вінницькій області. Зокрема, Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 р. такого правонаступництва теж не передбачає.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд відзначає, що згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Таким чином, суду слід з`ясувати, коли саме позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушене своє право діями відповідача.

Суд вважає, що позивач не пропустив строку позовної давності, оскільки він до моменту відмови відповідача повернути спірні приміщення гаражів та використовуючи за обміном приміщення відповідача у місті Гайсині Вінницької області по вул. Волонтерів, 20, не вважав, що його право оперативного управління приміщеннями гаражів оспорюється відповідачем.

В даному контексті судом з`ясовано, що правовідносини між Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області та Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області з приводу використання автобоксів загальною площею 270,3 кв.м. набули характеру спірних внаслідок відмови відповідачем їх повернути (що, зокрема випливає з листа від 22.03.2017 р. за № 144/05/34-2017), а не внаслідок тривалого, як вказує відповідач, тобто незаявлення позиваче про свої права на спірні приміщення з 01.01.1993 р.

Відтак заява відповідача про застосування позовної давності судом відхиляється, оскільки строк на звернення позивача за захистом своїх прав судом не визнано пропущеним.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача, відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 86, 129, ч.9 ст.165, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна 10, код 40108672) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_5 Грушевського АДРЕСА_4 та належать Управлінню Служби безпеки України у Вінницькій області (адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Грушевського, 27; код за ЄДРПОУ 20001473) на праві оперативного управління.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна 10;код 40108672) на користь Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (адреса: 21000, м.Вінниця, вул. Грушевського, 27; код за ЄДРПОУ 20001473) 1921,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 14 червня 2019 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21000, м. Вінниця, вул. Грушевського, 27)

3 - відповідачу (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10)