Постанова

від 13.06.2019 по справі 127/10011/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/10011/18

Провадження № 22-ц/801/985/2019

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 рокуСправа № 127/10011/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),

суддів Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивачі (особи які подали апеляційну скаргу):

ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач Вінницька міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , поданою їхнім представником адвокатом Марусичем Максимом Сергійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Короля О. П., в м. Вінниця, дата складення повного судового рішення 11 березня 2019 року,-

в с т а н о в и в:

26 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, у якому ставили вимогу: визнати за ними право власності за кожним по Ѕ частці земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0, 8302 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , під належними ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності по Ѕ частці об`єктами нерухомості - комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є власниками комплексу будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2016 року, який укладений з ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. та зареєстровано в реєстрі № 70. Цей комплекс будівель та споруд розташований на земельній ділянці площею 0,8302 га з кадастровим номером НОМЕР_2 . Відтак оскільки вони набули права власності на будівлі та споруди, то мають право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Отже, земельна ділянка повинна належати їм на праві власності, однак Вінницька міська рада вважає, що дана земельна ділянка не належить позивачам на праві власності і у зв`язку з її використанням необхідно укласти договір з департаментом комунального господарства на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до інформації з публічної кадастрової карти відомості про земельну ділянку, на яку позивачі просять визнати право власності (кадастровий номер НОМЕР_2 ), відсутні, отже, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 не сформована належним чином відповідно до ст. 79-1 ЗК, та не є об`єктом цивільних прав, а в пункті 1 договору купівлі-продажу від 21 січня 2016 року зазначено, що земельна ділянка, кадастровий № НОМЕР_2 не є власністю продавця ОСОБА_4 . Отже, згідно з положенням ст. 377 ЦК України у зв`язку з переходом права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, право власності на земельну ділянку не може переходити до позивачів, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності на земельну ділянку. Крім того, судом звернуто увагу на те, що позивачі відповідно до положень Земельного кодексу України мають право оформити виключно право землекористування земельною ділянкою, загальною площею 0,8302 га., однак з питанням оформлення прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Вінницької міської ради не зверталися.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, 10 квітня 2019 року позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 через свого представника Марусича М. С. подали апеляційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того що суд не врахував принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, та те що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Крім того, в порушення судом норм процесуального права, вказують на те, що в судовому засіданні 01 березня 2019 року було подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку № 065/18 від 04 грудня 2018 року експерта за результатами проведення оціночної земельної експертизи, у задоволенні якого суд відмовив, чим порушив права сторони щодо обов`язку доказування та подання доказів, а тому позивачі просять дослідити та оцінити висновок № 065/18 від 04 грудня 2018 року експерта за результатами проведення оціночної земельної експертизи, як новий доказ, нові обставини, що підлягають встановленню.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача, впродовж встановленого апеляційним судом строку, не надходив.

В судове засідання апеляційного суду позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Марусич М. С. не з`явилися, про день та час розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Причини неявки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не повідомили, від адвоката Марусича М. С. надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеного на 13.06.2019 року, в якій він зазначив, що захищає інтереси іншого клієнта у судовому засіданні Шевченківського районного суду м. Києва. Судом було відхилене клопотання Марусича М. С. про відкладення розгляду справи, так як на підтвердження викладеної у ній підстави для відкладення адвокатом надано фотокопію судової повістки на ім`я ОСОБА_6 , проте доказів того, що адвокат Марусич М. С. надає зазначеній особі правничу допомогу, немає, відтак суд ухвалив проводити розгляд справи у відсутність осіб які не з`явилися та були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи.

Представник Вінницької міської ради Москальчук Ю. Г. в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, зазначив, що вона безпідставна, а рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Спірні правовідносини виникли між позивачами та відповідачем з приводу визнання права власності на земельну ділянку на якій розміщений належний позивачам на праві власності комплекс будівель та споруд.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, до особи, яка набула права власності на будівлю чи споруду, в силу імперативного законодавчого припису, переходить право на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідний правовий висновок щодо застосування норм права висловлено Верховним Судом у постановах № 910/18560/ 16 від 04 грудня 2018 року, № 907/68/18 від 16 квітня 2019 року.

Суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 , відповідно до вимог ст. 79-1 ЗК, не сформована належним чином, оскільки відповідно до інформації з публічної кадастрової карти відсутні відомості про цю земельну ділянку (а.с. 118 т. 1), а тому вона не може бути об`єктом цивільних прав.

В пункті 1 договору купівлі-продажу від 21 січня 2016 року зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,8302 га, на якій знаходиться комплекс будівель та споруд, придбаний ОСОБА_2 . та ОСОБА_3 , не була власністю продавця ОСОБА_4 (а.с. 8, 55 т. 1).

Відповідно до абзацу першого частини шостої статті 120 ЗК України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Аналогічні положення містить частина друга статті 377 ЦК України.

Укладенню ж договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, передує виділення цієї частини в окрему земельну ділянку (абзаци перший та другий частини шостої статті 120 ЗК України).

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у державному земельному кадастрі. Відповідно до ст. 1 Закону України Про державний земельний кадастр передбачено, що кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 29 грудня 2017 року про земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,8302 га , (а.с. 56 т. 1) інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, земельна ділянка зареєстрована Управлінням Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області 21 грудня 2015 року.

Отже, земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування, тощо) не зареєстровано. З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково вважав, що земельна ділянка, на якій розміщені придбані позивачами споруди, не сформована як об`єкт цивільних прав.

Разом з тим, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям Позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

Що стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції не задовольнив їх клопотання про долучення до матеріалів справи висновку № 065/18 від 04 грудня 2018 року експерта за результатами проведення оціночної земельної експертизи, слід зазначити наступне:

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом позовних вимог у цій справі є визнання права власності на земельну ділянку. З наданого позивачами висновку експерта слідує, що на вирішення експертизи було поставлено питання визначення ринкової вартості спірної земельної ділянки (а.с. 9 т.2). У даній справі ринкова вартість спірної земельної ділянки не належить до предмета доказування у цій справі, а отже, наданий висновок експерта не є тим доказом без якого неможливо встановити відповідні обставини у даній справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану їхнім представником адвокатом Марусичем Максимом Сергійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча підпис Т. М. Шемета

Судді підпис О. С. Панасюк

підпис Т. Б. Сало

Згідно з оригіналом

головуючий суддя Т. М. Шемета

Повний текст постанови складено 14 червня 2019 року.