Рішення

від 12.06.2019 по справі 914/390/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2019 Справа № 914/390/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., при секретарі Н.Петровській, розглянувши матеріали

позовної заяви: Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» , м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства Виробничо-торговельної фірми «Доброчин» , м.Львів

про стягнення 508 697,81 грн.

Представники сторін:

від позивача :Фурик А.Я. - адвокат

від відповідача :Мосейчук С.І. - директор

Судом роз`яснено зміст ст.ст.35,46 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов`язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Позов заявлено Приватним акціонерним товариством «Львівський локомотиворемонтний завод» до відповідача Приватного підприємства Виробничо-торговельної фірми «Доброчин» про стягнення 508 697,81 грн.

Ухвалою суду від 04.03.19 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 20.03.19 р.

Ухвалою суду від 20.03.2019р.підготовче судове засідання відкладено на 08.05.2019 р. Ухвалою суду від 08.05.2019р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/390/19 на 30 днів, підготовче судове засідання відкладено на 29.05.19 р. Ухвалою суду від 29.05.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового на 12.06.2019р.

Позиції сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують договірні відносини на підставі договору оренди державного майна від 23.06.2000 р. №3/Б-03/265ЮК (№ВКБ-003/13). Згідно умовами даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування будівлю матеріального складу. Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату.

30.11.2014 р. між сторонами укладено договір про відшкодування плати за земельну ділянку № ВКБ 015/14. Відповідно до умов вказаного договору орендар проводить відшкодування плати за земельну ділянку площею 447,3 кв. м.

29.12.2018 р. між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди державного майна від 23.06.2000 р. Також 29.12.2018 р. між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору ВКБ-015/14 про відшкодування сплати за земельну ділянку від 30.11.2014 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладених між сторонами договорівне здійснив в повному обсязі орендної плати за оренду державного майна та не здійснив відшкодування сплати за земельну ділянку, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 290 422,66 грн. Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договорів позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 194 427,16 грн., 3% річних у розмірі 3 518,40 грн. та втрат від інфляції у розмірі 20 329,58 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що внаслідок важкого фінансового стану не зміг в повному обсязі виконати договірні зобов`язання за укладеними договорами. Відповідач зазначає, що розмір пені за невиконання грошових зобов`язань за договором №ВКБ-003/13 (№ 3/Б-03/265ЮК) від 23.06.2000 р. повинен становити 16998,35грн. та надав розрахунок пені. Відповідач просить позов задоволити частково, а саме, в частині стягнення 290422,66 грн. основного боргу, 3518,40 грн. 3% річних, 20 329,58 грн. інфляційних витрат та 16 998,35 грн. пені. В решті позову просить відмовити.

Заяви і клопотання сторін .

28.05.19 р. відповідачем подано відзив на позов за вх. №22255/19, відповідно до якого, останній просить суд задоволити позов частково.

Інших заяв, клопотань та заперечень сторони не подавали.

Обставини справи.

23.06.2000 р. між Приватним акціонерним товариством Львівський локомотиворемонтний завод (орендодавцем) та Приватним підприємством Виробничо-торговельною фірмою Доброчин (орендарем) укладено договір оренди державного майна від №3/Б-03/265ЮК (№ВКБ-003/13). Згідно з умовами даного договору орендодавець - позивач передав, а орендар - відповідач прийняв у строкове платне користування будівлю матеріального складу, що знаходиться у власності позивача та розташована за адресою вул. Залізнична, 1а у м. Львові загальною площею 510,8 кв.м. В подальшому до договору вносились зміни відповідно до додаткових угод укладених між сторонами.

Згідно з п. 3.1 договору оренди плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду орендованого майна, зі змінами і доповненнями, затвердженої КМУ, і становить 8% від експертної оцінки вартості майна на рік, що складає 1 135,11 грн. за перший місяць (затрати на утримання приміщень та експлуатаційні витрати окремо).

В подальшому до договору сторонами вносились зміни відповідно до додаткових угод.

Орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, з врахуванням щомісячного індексу інфляції, таким чином: 70% орендної плати за рахунок орендодавця, 30 % орендної плати до державного бюджету (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору оренди орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання приміщень.

Крім того, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 та в доповнення до договору оренди нерухомого майна, 30.11.2014 р. між сторонами укладено договір про відшкодування плати за земельну ділянку № ВКБ 015/14. Відповідно до умов вказаного договору орендар - відповідач проводить відшкодування плати за земельну ділянку площею 447,3 кв. м.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що орендар проводить відшкодування плати за земельну ділянку площею 447,3 кв. м., яка за базовий місяць складає 190,70 грн.

Згідно з п. 1.2 договору орендар забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі матеріального складу, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Залізнична, 1а, загальною площею 515,7 кв. м., а також утримання прибудинкової території площею 447,3 кв. м.

В подальшому до договору сторонами вносились зміни відповідно до додаткових угод.

14.02.2018 р. та 30.10.2018 р. позивач звертався до відповідача з претензіями щодо сплати боргу, однак претензії залишились не виконаними.

29.12.2018 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди державного майна від 23.06.2000 р. Відповідно до п. 3.1 вказаної додаткової угоди орендар повертає орендодавцю борг, нарахованої орендної плати в розмірі 260 491,22 грн., а також нараховану пеню за несвоєчасну сплату в розмірі 114 499,36 грн.

Додатком № 1 до додаткової угоди про розірвання договору №3/Б-03/265ЮК (№ВКБ-003/13) оренди державного майна є акт прийому-передачі державного майна, відповідно до якого, відповідач повернув з тимчасового користування позивачу будівлю складу, а також прибудинкову територію.

Також, 29.12.2018 р. між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору ВКБ-015/14 про відшкодування сплати за земельну ділянку від 30.11.2014 р., згідно з якою орендар повертає орендодавцю борг, нараховане відшкодування за землю в розмірі 29 931,44 грн., а також нараховану пеню за несвоєчасну сплату в розмірі 17 455,47 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на суму 290 422,66 грн. Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договорів позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 194 427,16 грн., 3% річних у розмірі 3 518,40 грн. та втрат від інфляції у розмірі 20 329,58 грн.

Оцінка суду.

Згідноз ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 18, 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що основним обов`язком орендаря є внесення орендної плати своєчасно та в повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

За визначенням п. 1ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (п. 4 ст. 286 ГК України). Що також підтверджується нормами ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК України.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, передав майно орендарю, що підтверджується актом приймання-передавання державного майна, підписаним представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, який є додатком до договору оренди державного майна № 3 від 23.06.2000 р. ВКБ-003/13.

Відповідач, в свою чергу, зобов`язання щодо сплати орендної плати та відшкодування сплати за земельну ділянку виконав не в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідача існує заборгованість за договором оренди державного майна від 23.06.2000 р. за №3/Б-03/265ЮК (№ ВКБ-003/13) на суму 260 491,22 грн. та заборгованість за договором про відшкодування сплати за земельну ділянку від 30.11.2014 р. за № ВКБ 015/14 на суму 29 931,44 грн., відповідач щодо наявної заборгованості у розмірі 290 422,66 грн. не заперечує.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу на загальну суму 290 422,66 грн.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 194 427,16 грн., 3% річних у розмірі 3 518,50 грн. та втрат від інфляції у розмірі 20 329,58 грн.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 9.2 договору оренди державного майна від 23.06.2000 р. за №3/Б-03/265ЮК (№ВКБ-003/13) за несвоєчасну сплату орендної плати та плати та плати за комунальні послуги (п.п. 3.1,3.2,3.3) орендар сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Розмір пені, встановлений договором оренди перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань . Відповідно до ст. 3 Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені норми, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено Законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 р. у справі № 910/15492/17, від 06.03.2019 р. у справі № 916/4692/15 та від 27.05.2019 р. у справі № 910/20107/17.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших на рахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 ГКУкраїни нарахування штрафнихм санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи норми ст. 232 ГК України та ст. 343 ГК України , суд здійснив перерахунок пені та встановив, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 37 193,99 грн. внаслідок неналежного виконання ним договору оренди державного майна. В частині нарахування пені поза 6-місячним строком, встановленим частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України та у розмірі, більшому, ніж подвійна облікова ставка Національного банку України, необхідно відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 3 196,06 грн. та втрат від інфляції в розмірі 18 522,49 грн. за порушення виконання умов договору оренди державного майна від 23.06.2000 р. за №3/Б-03/265ЮК (№ВКБ-003/13) та 3% річних в розмірі 322,34 грн. та втрат від інфляції в розмірі 1 807,09 грн. за порушення виконання умов договорупро відшкодування плати за земельну ділянку від 30.11.2014 р. за № ВКБ 015/14.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення становить 290 422,66 грн. заборгованості, 37 193,99 грн. пені, 3 518,40 грн. 3% річних, 20 329,58 грн. втрат від інфляції. В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 5 265,03 грн.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи сторонами понесено не було.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства Виробничо-торговельної фірми «Доброчин» (79078, м.Львів, вул. Клепарівська, 25А/52, код ЄДРПОУ 37584305) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» (79018, м.Львів, вул.Залізнична, буд 1А; код ЄДРПОУ 00740599) 290 422,66 грн. заборгованості, 37 193,99 грн. пені, 3 518,40 грн. 3% річних, 20 329,58 грн. втрат від інфляції та 5 265,03 грн. судового збору.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 18.06.2019 р.

Суддя Чорній Л.З.