Постанова

від 30.05.2019 по справі 452/2403/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 452/2403/17 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.

Провадження № 22-ц/811/1523/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.

з участю представника апелянта Свищо С.М., представника позивача адвоката Стефановича Ю.М., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області - Свищо Сергія Михайловича на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року, постановлене в складі головуючої - судді Карнасевич Г.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та державної реєстрації права власності на землю, -

в с т а н о в и л а:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та державної реєстрації права власності на землю.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 28.01.20008 року вона є власником будинку АДРЕСА_1 , що на території Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області. У відповідності до даних виконавчого комітету цього органу місцевого самоврядування за її господарством числиться земельна ділянка площею 0, 44 гектари. Рішенням сесії сільської ради № 4 від 11. 07. 2016 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі укладеного з Приватним підприємством Інформаційний кадастровий центр договору таку документацію було виготовлено, складено акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання по межах впродовж багаторічного фактичного користування на підставі опорного плану та земельно-кадастрової книги с. Орховичі і скеровано на погодження Никловицькій сільській раді. Проте листом № 02/ -09/ 74 від 14.09.2016 року сільська рада відмовилася її погоджувати через невідповідність зазначених в ній межових знаків фактичному використанню земельних ділянок.

В той же час, рішеннями Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області її суміжним землекористувачам погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_4 - площею 0,1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , право власності на яку 20.02.2017 року було зареєстровано комунальним підприємством Воютицької сільської ради Самбірське реєстраційне бюро ( рішення № 2 від 10.02.2017 року) та ОСОБА_3 - площею 0, 227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства в селі Орховичі Самбірського району Львівської області, право власності на яку 01.03.2017 року було зареєстровано цим же комунальним підприємством (рішення № 3 від 24.02.2017 року), про що засвідчують інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Такі рішення вважає незаконними, оскільки такими відповідач Никловицька сільська рада порушила її законні права на володіння та користування земельною ділянкою, наданою для обслуговування житлового будинку та особистого селянського господарства, ураховуючи ту обставину, що за її господарством числиться земельна ділянка розміром 0,44 га, що підтверджується схемою розташування спірних земельних ділянок у вигляді зміненої конфігурацїі в завершальній частині у вигляді розширення в сторону її земельної ділянки, роблячи її звуженою.

Відтак вважає, що сільською радою грубо порушено вимоги ст.ст. 81, 116, 118, п. б ст. 198 ЗК України, ст. 25 Закону України "Про землеустрій" щодо виготовлення технічної документації по встановленні меж земельної ділянки в натурі, щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, оскільки з нею, як із суміжним землекористувачем, не було погоджено межі земельних ділянок, нею не підписувався протокол погодження таких меж, з цього приводу до неї ніхто не звертався, що позбавило її можливості отримати у власність частину земельної ділянки, яка відповідає розміру земельної ділянки, закріпленої за її будинковолодінням в розмірі 0, 44 га та в рівній конфігурації від початку до кінця без її звужень, а тому в силу ч. 1 ст. 155 ЗК України такі рішення органу місцевого самоврядування повинні бути визнані недійсними.

В процесі розгляду даної справи в порядку ст. 31 ЦПК України позивачка змінила свої позовні вимоги, і окрім вимог, викладених у позові, які вона підтримала, посилаючись на зазначені обставини, просила визнати недійсним та скасувати рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 10 від 06. 10 2016 року, посилаючись на те, що даним рішенням затверджено акт комісії про погодження меж від 04.10.2016 року, яким встановлено, що межі суміжних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідають фактичному користуванню. Таке рішення вважає незаконним, оскільки про вихід на місце комісії її ніхто не повідомляв, меж з нею ніхто не погоджував, висновки комісії щодо відповідності меж фактичному користуванню ґрунтуються тільки на усних заявах суміжних землекористувачів, в натурі їх ніхто не встановлював, схеми суміжних ділянок комісією не виготовлялись, про що свідчить відсутність додатків до акту, що призвело до визначення комісією меж в зазначеній ними конфігурації, яке ущемило її права на володіння та користування земельною ділянкою. Володіючи інформацією про існування такого спору між суміжними землекористувачами, який виник давно, сільська рада свідомо змінила конфігурацію земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , захопивши частину її земельної ділянки.

А тому просила постановити рішення, яким визнати недійсними та скасувати:

- рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 10 від 06.10.2016 року, яким затверджено акт комісії про погодження меж від 04.10.2016 року.

- рішення Никловицької сільської ради Симбірського району Львівської області № 2 від 10.02.2017 року, яким ОСОБА_4 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0,1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 ;

- рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 3 від 24.02.2017 року, яким ОСОБА_3 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0,227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею0,227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року позов задоволено та вирішено:

Визнати недійсним та скасувати Рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 10 від 06.10.2016 року, яким затверджено акт комісії про погодження меж від 04.10.2016 року.

Визнати недійсним та скасувати Рішення Никловицької сільської ради Симбірського району Львівської області № 2 від 10.02.2017 року, яким ОСОБА_4 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0, 1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0, 1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 .

Визнати недійсним та скасувати Рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 3 від 24.02.2017 року, яким ОСОБА_3 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0, 227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0, 227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 .

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року оскаржив представник відповідача Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області - Свищо С.М.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що право користування земельною ділянкою, яке не підтверджене державним актом або іншим правовстановлюючим документом, не входить до складу спадщини та посилається на те, що така правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року. Вважає, що покликання представників позивача на те, що ОСОБА_2 успадкувала право користування земельною ділянкою площею 0, 44 га в с. Орховичі після смерті ОСОБА_5 суперечать нормам матеріального права і не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що з моменту набуття права власності на житловий будинок ОСОБА_2 не набула право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , оскільки сільська рада не приймала рішення про передачу їй у користування земельної ділянки, правовстановлюючий документ не видавався та державна реєстрація не проводилася.

Розроблена на замовлення ОСОБА_2 технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 0,25 га в АДРЕСА_2 сільською радою затверджена не була, оскільки, на думку апелянта, такою порушено межі суміжних земельних ділянок. Вважає, що вирішуючи питання щодо законності такої відмови, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем у даній справі не заявлено вимоги про визнання таких дій сільської ради незаконними. Зазначає, що вирішуючи питання щодо законності надання сільською радою дозволів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд першої інстанції також вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем у даній справі не заявлено вимоги про визнання таких рішень сільської ради незаконними.

Посилається також і на те, що згідно з чинним законодавством встановлення меж земельних ділянок не належить до компетенції сільських рад. Технічні документації із землеустрою, розроблені на замовлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 містили документи згідно переліку, встановленого ст. 50 ЗУ Про землеустрій . Встановлені на місцевості межі відповідали фактичному землекористуванню та даним погосподарського обліку, порушень меж сусідніх ділянок, інших порушень земельного законодавства, прав та інтересів інших осіб не встановлено, а відтак, вважає, що Никловицька сільська рада на законних підставах затвердила такі технічні документації, передавши земельні ділянки у власність.

Відмова ОСОБА_2 підписати акти встановлення (відновлення) і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не свідчить про те, що погодження меж не відбулося. Вважає, що права та інтереси ОСОБА_2 жодним чином не були порушені, оскільки встановлення меж проводилося в її присутності та їй було запропоновано підписати вказані акти.

Просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 28.01.20008 року позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 .

З довідок, виданих Никловицькою сільською радою, вбачається, що за господарством ОСОБА_2 числиться земельна ділянка площею 0, 44 га.

Рішенням Никловицької сільської ради Самбірського району за № 4 від 11.07.2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору орієнтовною площею 0, 25 га за рахунок земель, що перебувають у її користуванні.

На підставі укладеного з Приватним підприємством Інформаційний кадастровий центр договору таку документацію було виготовлено, складено акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання по межах впродовж багаторічного фактичного користування на підставі опорного плану та земельно кадастрової книги с. Орховичі і скеровано на погодження Никловицькій сільській раді.

Листом № 02/ -09/ 74 від 14.09.2016 року Никловицька сільська рада відмовила позивачу у погодженні такої документації через невідповідність зазначених в ній межових знаків фактичному використанню земельних ділянок.

Рішеннями Никловицької сільської ради Самбірського району за № 6 та 7 від 06.10.2016 року, згідно поданих ОСОБА_4 та ОСОБА_7 заяв від 03.10.2016 року, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а саме: ОСОБА_7 за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення ОСГ та ОЖБ площею 0,22 га, а ОСОБА_4 - площею 0, 18 га для ОЖБ.

Підставою для прийняття таких рішень був акт комісії про погодження меж, складений на наступний день, 04.10.2016 року, після звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із заявами.

Рішенням Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 10 від 06.10.2016 року затверджено акт комісії про погодження меж від 04.10.2016 року.

Рішенням Никловицької сільської ради Симбірського району Львівської області № 2 від 10.02.2017 року ОСОБА_4 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0, 1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

Рішенням Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області № 3 від 24.02.2017 року, ОСОБА_3 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано у власність земельну ділянку площею 0,227 га (кадастровий номер НОМЕР_3 ) для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною другою статті 77 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що cпори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

На час набуття позивачкою права на спадщину, перехід права на земельну ділянку було урегульовано таким чином.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно частин першої, четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади, або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний термін і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у надані дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 8 ст. 186-1 ЗК України встановлено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що сільська рада надавши рішенням за №4 від 11.07.2016 року позивачці дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору орієнтовною площею 0, 25 га за рахунок земель, що перебувають у її користуванні у відповідності до п. 7 ст. 118 ЗК України, безпідставно відмовила, в супереч ч. 8 ст. 186-1 ЗК України, погоджувати виготовлену технічну документацію із-за невідповідності зазначених в ній межових знаків фактичному використанню земельних ділянок .

Необхідно зазначити, що жодного рішення з приводу такої відмови сільська рада не приймала, відповідь позивачці надіслана у формі письмового повідомлення (листа).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання виготовлено Приватним підприємством Інформаційний кадастровий центр по межах впродовж багаторічного фактичного користування на підставі опорного плану та земельно-кадастрової книги с. Орховичі.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами - суміжними землекористувачами, виник спір щодо встановлення меж, про що було відомо Никловицької сільської ради, проте не встановивши у встановленому законом порядку меж земельної ділянки позивачки, своїми рішеннями за № 6 та 7 від 06.10.2016 року, згідно поданих ОСОБА_4 та ОСОБА_7 заяв від 03.10.2016 року, сільська рада надала їм дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а саме: ОСОБА_3 за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення ОСГ та ОЖБ площею 0 22 га, а ОСОБА_4 - площею 0,18 га для ОЖБ.

Підставою для прийняття таких рішень був акт комісії про погодження меж, складений на наступний день, 04.10.2016 року, після звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до сільської ради із заявами.

В акті зазначено, що встановлено межі земельної ділянки гр.. ОСОБА_3 призначеної для ОЖБ та ОСГ, площею 0, 22 га, а ОСОБА_4 для ОЖБ - 0, 18 га. Межі встановлені по фактичному користуванню.

Проте, із змісту акту вбачається, що ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 , ні позивачка ОСОБА_2 присутніми під час погодження меж не були, а відтак, з ким погоджувались межі, невідомо. Дана обставина спростовує посилання сторони відповідачів про присутність позивачки під час складання даного акту та свідчить про внесення в документ завідомо неправдивих відомостей про присутність ОСОБА_2 під час погодження меж.

Необхідно також зазначити, що документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Отже, погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Судом першої інстанції вірно заначено, що з технічної документації по виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, зокрема, в актах прийому - передачі межових знаків на зберігання, підпис суміжного землекористувача ОСОБА_2 відсутній, як і в акті встановлення (відновлення) і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 19 листопада 2016 року, в якому, зокрема, невірно зазначено, що ніяких претензій при погодженні меж земельної ділянки з боку суміжних землекористувачів не встановлено.

Суд першої інстанції вірно вказав, що незважаючи на грубі порушення виготовлення такої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), Никловицькою сільською радою така документація була погоджена та надано у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_4 площею 0, 1877 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , право власності на яку 20.02.2017 року було зареєстровано комунальним підприємством Воютицької сільської ради Самбірське реєстраційне бюро (рішення № 2 від 10.02.2017 року), та ОСОБА_3 площею 0, 227 га (кадастровий номер НОМЕР_4 0019) для ведення особистого селянського господарства в селі Орховичі Самбірського району Львівської області, право власності на яку 01.03.2017 року було зареєстровано цим же комунальним підприємством (рішення № 3 від 24.02.2017 року ), про що засвідчують інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж в натуру на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки площі земельних ділянок, яким користувались відповідачі, різняться від площ, які зазначені в акті про погодження меж, то це свідчить про неправильне встановлення таких меж, а схеми розташування земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 сформовані таким чином, що частина їхніх земельних ділянок в завершальній частині розширюються в сторону земельної ділянки позивачки, роблячи її звуженою в одній частині.

Отже Никловицька сільська рада, прийнявши вказані рішення фактично змінила конфігурацію земельних ділянок сторін, чим порушила права позивачки на володіння та користування земельною ділянкою, наданою для обслуговування житлового будинку та особистого селянського господарства.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Никловицькою сільською радою порушено вимоги ст.ст. 81, 116, 118, п. б ст. 198 ЗК України, якими встановлено, що органи місцевого самоврядування за заявою громадянина, зацікавленого набути безоплатно у власність земельну ділянку, що раніше була надана йому у користування, шляхом приватизації приймають відповідне рішення на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що рішення Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області за № 10 від 06.10.2016 року, № 2 від 10.02.2017 року, № 3 від 24.02.2017 року необхідно визнати недійсним та скасувати.

Беручи до уваги, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державна реєстрація права власності на земельні ділянки, проведена відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є похідною від права власності, яке виникло на підставі цих рішень, які визнані в судовому порядку незаконними та скасовані, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що і така реєстрація теж повинна бути скасованою, а тому позовні вимоги в цій частині теж підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), ОлександрВолков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами п.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області - Свищо Сергія Михайловича - залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 червня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.