Рішення

від 20.05.2019 по справі 155/1555/18

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Пр.№2/155/42/19

Справа № 155/1555/18

Рішення

Іменем України

20 травня 2019 року Горохівський районний суд

Волинської області

в складі:

головуючого - Адамчук Г.М.,

з участю секретаря - Ревуцької М.В.,

представника позивача - Довгун Н.В.,

представника третьої особи - Повзун О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Горохові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про захист права власності на земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Міжрайонне управління у Горохівському та Локачинському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просить визнати незаконною та зобов`язати державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 18,8182 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що була проведена 20 листопада 2013 року шляхом внесення відповідних записів до Поземельної книги.

Мотивує свій позов тим, що за час життя його мати, ОСОБА_2 була власником земельних ділянок. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач розпочав процедуру оформлення своїх спадкових прав. Як виявилось, ще у 2006 році, коли ОСОБА_2 подавала документи на оформлення земельних прав, відповідними органами земельних ресурсів, дві земельні ділянки із п`яти зареєстрували та перенесли дані додержавного земельного кадастру, а інші три - ні, коли вони всі оформлялися єдиною технічною документацією. По трьох земельних ділянках існує накладка, по №1 складає 100%, по №3 - 24,5275%, по №4 - 34,3675%. Всі три земельні ділянки накладаються на одну єдину земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 . Після неодноразових звернень до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, позивачу перенесли дані до Державного земельного кадастру по двох земельних ділянках. Він переоформив на себе правовстановлюючі документи на них. Однак, ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей по земельній ділянці №1, де накладка складала 100%. Враховуючи, що позивач не може успадкувати вказану вище земельну ділянку, це є грубим порушенням його прав, просить поданий позов задовольнити.

Згідно з ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 14 листопада 2018 року, дану справу було прийнято до свого провадження та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Позивач, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак подав письмове клопотання в якому просить розгляд справи проводити у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні просить подані вимоги задовольнити.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - в судове засідання не з`явився, однак подав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними, а дії кадастрового реєстратора правомірними, у зв`язку з чим просив в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Міжрайонного управління у Горохівському та Локачинському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області Повзун О.В. в судовому засіданні позову не визнала з підстав, які наведені у заперечені.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Аналогічна норма міститься в ст.321 ЦК України.

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем у власність земельних ділянок) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Положеннями статей 116, 118 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою №6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року).

В силу ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні провадиться лише після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 149-151 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів а , б ч.1 ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно пункту 4 частини 6 статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр , знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ст.158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У контексті положень ст.182 Цивільного кодексу України та ст.2 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають факти виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Серед документів, що можуть підтверджувати наявність таких фактів, у п.5 ч.1 ст.19 Закону передбачено і рішення судів, що набрали законної сили.

Згідно до ст.1 Закону України Про державний земельний кадастр , державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно ч.6 ст.16 цього Закону, кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. №1051 визначено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельних ділянок. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1) поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Згідно ч.1 ст.24 цього ж Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку

Згідно з п.п.60, 61 Порядку ведення державного земельного кадастру, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються: в електронній (цифровій) формі - електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора; у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою.

Згідно з ч.1 ст.25 Закону України Про Державний земельний кадастр , поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

У зв`язку з набранням чинності Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Постанови КМУ №703 від 22.06.2011 Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень 01.01.2013 року функції по реєстрації прав на нерухоме майно покладено на Реєстраційну службу.

Як вбачається з п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 13 березня 2018 року головним управлінням Держземагенства у Волинській області на території Мервинської сільської ради Горохівського району Волинської області було проведено інвентаризацію земель під час здійснення землеустрою. За результатами проведеної інвентаризації 19 листопада 2013 року відділом Держземагенства у Горохівському районі було зареєстровано земельну ділянку площею 18,8182 гектарів та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора за №РВ-0700092392017 від 31 березня 2017 року позивачу ОСОБА_1 було відмолено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку з невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою НОМЕР_1 . Площа співпадає на 100%.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права .

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі Case of Oneryildis v. Turkey (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття майно охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Отже, враховуючи вищевикладене, те, що представлені позивачем докази на підтвердження факту порушення його права власності на земельну ділянку в контексті положень ст.ст.76-80 ЦПК України є належними та допустимими, а тому вказане право підлягає захисту, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є підставним та підлягає до задоволення.

А тому суд вважає, що слід визнати незаконною та зобов`язати державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 18,8182 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що була проведена 20 листопада 2013 року шляхом внесення відповідних записів до Поземельної книги.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 95, 76-81, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, ст.41 Конституції України, ст.ст.16, 317, 321, 391 ЦК України, ст.ст.116, 118, 125, 153, 155, 158 ЗК України, п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконною та зобов`язати державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 18,8182 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що була проведена 20 листопада 2013 року шляхом внесення відповідних записів до Поземельної книги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 травня 2019 року.

Головуючий (підпис)

Згідно з оригіналом.

Голова Горохівського

районного суду Г.М. Адамчук