Рішення

від 06.06.2019 по справі 826/3218/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 червня 2019 року справа №826/3218/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сальве" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Компанія "Сальве") доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Печерському районі) прозобов`язання відповідача зареєструвати всі податкові документи та всю податкову звітність позивача, подані з 06 січня 2017 року по 01 березня 2017 року датами їх фактичного подання В С Т А Н О В И В:

Позивач, з урахування заяви про зменшення позовних, вимог звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав протиправності дій відповідача щодо тимчасового зупинення дії договору про визнання електронних документів та, як наслідок, неприйняття податкових документів та податкової звітності, у зв`язку з виконанням позивачем вимог ДПІ у Печерському районі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2017 року залишено без руху позову заяву з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3218/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ДПІ у Печерському районі відповідно до вимог податкового законодавства вжито заходи щодо заборони прийому електронних документів шляхом призупинення дії договору про подання звітності в електронному вигляді та, як наслідок, не приймалися податкові документи та податкова звітність за вказаний період. При цьому призупинення дії договору не впливає на можливість позивача виконувати обов`язок щодо подання податкової звітності згідно пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні 24 травня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до норм статті 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233, чинна на період виникнення спірних відносин (далі по тексту - Інструкція).

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Тобто, підставою для направлення до відповідного контролюючого органу податкових документів в електронній формі є наявність укладеного між платником податків та контролюючим органом договору про визнання електронних документів.

Додатком 1 до Інструкції затверджено примірний договір про визнання електронних документів, відповідно до пункту 4 розділу 6 якого, орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів податковим органом в односторонньому порядку є 1) ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або 2) зміна платником податків місця реєстрації.

Між позивачем та ДПІ у Печерському районі укладено договір від 24 червня 2016 року №240620161 про визнання електронних документів.

Листом від 05 січня 2017 року б/н відповідач повідомив позивача про виникнення спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації, зважаючи на невідповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару, зазначеної в зареєстрованих податкових накладних за результатами опрацювання зареєстрованих з 01 грудня 2016 року по 05 січня 2017 року податкових накладних. З метою врегулювання спірних питань, керуючись пунктом 1 розділу 5 договору про визнання електронних документів від 24 червня 2016 року №9105997466, позивачу запропоновано протягом 5 робочих днів після отримання цього повідомлення з`явитись до ДПІ у Печерському районі та надати відповідні пояснення і документи щодо діяльності підприємства.

Листом від 19 січня 2017 року №1417/10/26-55-12-04 "Про надання інформації та її документального підтвердження" у зв`язку виявленням недостовірних даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних (невідповідність номенклатури реалізованих товарів (робіт, послуг) номенклатурі придбаних товарів (робіт, послуг); (реалізація товарів (робіт, послуг) без наявності їх придбання (імпорту)) ДПІ у Печерському районі просить надати позивача інформацію та її документальне підтвердження щодо відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах та підтвердження факту включення до податкових зобов`язань податкових накладних, виписаних в адресу контрагентів-покупців та включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних контрагентам-постачальникам за грудень 2016 року.

На вказаний запит позивач у листі від 25 січня 2017 року вих. №25/1 повідомив, що підприємство дійсно вело господарську діяльність у грудні 2016 року; по результатам діяльності та взаємовідносин з контрагентами позивачем були сформовані податкові зобов`язання та податковий кредит; всі податкові накладні по вказаним операціям зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та відображені у податковій декларації за грудень 2016 року; за наслідками вказаних операцій позивачем надано копії первинних документів щодо господарських операцій за вказаний період всього на 364 аркушах.

Згідно з повідомленням про тимчасове зупинення дії договору про визнання електронних документів від 01 лютого 2017 року відповідачем за результатами опрацювання зареєстрованих з 01 грудня 2016 року по 05 січня 2017 року податкових накладних повідомлено позивача про наявність підстав, а саме, невідповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару, зазначеної в зареєстрованих податкових накладних, які можуть свідчити про наявність спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді. Враховуючи викладене, керуючись пунктом 5 розділу 1 договору про визнання електронних документів від 24 червня 2016 року №9105997466, повідомлено про тимчасове зупинення дії договору та з метою врегулювання спірних питань запропоновано позивачу надати відповідні пояснення та документи щодо діяльності підприємства.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.

За змістом норм статті 16 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" суб`єкти електронного документообігу користуються правами та мають обов`язки, які встановлено для них законодавством.

Якщо в процесі організації електронного документообігу виникає необхідність у визначенні додаткових прав та обов`язків суб`єктів електронного документообігу, що не визначені законодавством, такі права та обов`язки можуть встановлюватися цими суб`єктами на договірних засадах.

Тобто, порядок закріплення переліку прав та обов`язків сторін, що виникають в процесі організації електронного документообігу між ними, чітко визначені, а саме: у законах та інших нормативно-правових актів та/або у відповідному договорі, укладеному між такими сторонами.

Водночас, суд звертає увагу, що право контролюючого органу на зупинення дії договору про визнання електронних документів, нормами чинного законодавства, затвердженою у встановленому законом порядку типовою формою договору про визнання електронних документів контролюючому органу та умовами договору про визнання електронних документів від 24 червня 2016 року №240620161 не передбачено, а лише визначено, право розірвання договору, виключно, з підстав ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або зміни платником податків місця реєстрації.

З матеріалів справи не вбачається, що позивачем змінено місце реєстрації чи скасовано сертифікат відкритого ключа, тобто умови договору, недодержання яких могло б призвести до його розірвання, позивачем не порушено, зворотного відповідачем не доведено.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Як визначено у пункті 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв`язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Таким чином, наведені норми Податкового кодексу України вказують, що платник податків може обрати на свій розсуд спосіб подання податкової декларації до контролюючого органу, у свою чергу прийняття податкової декларації є обов`язком останнього; відмова у прийнятті податкової декларації може мати місце у разі її заповнення з податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Інструкції податкові документи в електронному вигляді з обов`язковими реквізитами (у тому числі з електронним цифровим підписом платника податків (його посадових осіб)), подані відповідно до цієї Інструкції, згідно із законодавством є оригіналами, мають юридичну силу, повинні зберігатися та можуть використовуватися під час судового або досудового вирішення спорів.

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі подання податкового документа в електронному вигляді платник податків має право не подавати податкові документи на паперових носіях.

Відповідно до пунктів 7.3 - 7.5 розділу ІІІ Інструкції: після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку; підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Прийом податкових документів здійснюється Центральним порталом приймання електронної звітності Державної фіскальної служби України.

У даному випадку, як свідчить зміст квитанції №1, податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2016 року по суті не прийнята на стадії надходження до Центрального рівня Державної податкової служби України, оскільки порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, а саме: ЄДРПОУ 40448490 можливо припинено дію договору про визнання електронної звітності.

З огляду на наведені вище висновки суду про протиправність дій відповідача щодо зупинення дії договору про визнання електронних документів від 24 червня 2016 року №9105997466, суд приходить до висновку, що цей договір не втратив своєї юридичної значимості для цілей реалізації позивачем свого права на подання звітності в електронному вигляді.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами опрацювання зареєстрованих з 01 грудня 2016 року по 05 січня 2017 року податкових накладних повідомлено позивача про наявність підстав, а саме, невідповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару, зазначеної в зареєстрованих податкових накладних, які можуть свідчити про наявність спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, у відповідь на що позивачем надано первинні документи та пояснення за вказаний період.

В межах заявлених позовних вимог позивачем надано докази неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року, поданої 20 січня 2017 року. При цьому, позовні вимоги містять прохання зобов`язати відповідача зареєструвати всі податкові документи та всю податкову звітність позивача, подані з 06 січня 2017 року по 01 березня 2017 року датами їх фактичного подання.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не надано доказів неприйняття податкових документів та податкової звітності за період з 06 січня 2017 року по 01 березня 2017 року, крім доказів неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року, поданої 20 січня 2017 року.

Як встановлено під час розгляду справи, податкова звітність з податку на додану вартість не була прийнята на рівні Державної податкової служби України, правонаступником якої є Державна фіскальна служба України, та не надсилалась до районного рівня, а, отже, не надходила до ДПІ у Печерському районі.

Беручи до уваги те, що позивач не заявляв позовних вимог до Державної фіскальної служби України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зобов`язання ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС прийняти спірну податкову декларацію.

При цьому суд зауважує, що ДПІ у Печерському районі не перевірено наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів податкової декларації, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "Компанія "Сальве" про зобов`язання вчинити дії нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Компанія "Сальве" не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сальве" відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сальве " (01601, м. Київ, Печерський узвіз, 5, каб. 109; ідентифікаційний код 40448490);

Державна податкова інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2, ідентифікаційний код 39669867).

Суддя В.А. Кузьменко