Постанова

від 13.06.2019 по справі 0440/7144/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 червня 2019 року м. Дніпросправа № 0440/7144/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сколишева О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 р. в адміністративній справі №0440/7144/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову №ДН-542/268/АВ/ІП-ФС/327 від 07.06.2018р.

Рішеням Дніпопетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-542/268/АВ/ІП-ФС/327 від 07.06.2018р.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача за довіреністю (Лейченко І.М.) підтримала доводи апеляційної скарги. Позивач, повідомлений належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не прибув, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, в період з 16.05.2018 року по 17.05.2018 року інспектором праці Іващенко І.І. на підставі направлення від 16.05.2018 року № 34/4.3-н, інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.04.2018 року № 9146/05-05/26 (вх. № 3074 від 02.05.2018 року Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) щодо працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року у ТОВ Торгівельна компанія було проведено інспекційне відвідування.

За результатами якого складено Акт №ДН-542/268/АВ від 17.05.2018 року, копія якого була направлена на адресу позивача, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком Укрпошта від 18.05.2018р.

Відповідно до висновків, зазначених у Акті вказано, що під час інспекційного відвідування встановлено факти підміни трудових відносин цивільно-правовими: працівника ОСОБА_1 було допущено з 18 січня 2017 року до роботи (Трудова угода №12 від 18.01.2017) дія якого передбачена п.5.1 з 18.01.2017 року по 31.12.2017 року, з продовженням цивільно-правого договору по теперішній час, відповідно додатку, без укладення трудового договору та без повідомлення територіального органу ДФС, що є порушенням ч.1 ст.21 КЗпП України, ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України, ст.29 КЗпП України і постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу .

07 червня 2018 року заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН-542/268/АВ/ІП-ФС/327 від 07.06.2018р., якою на позивача накладено штраф у розмірі 111690 грн. на підставі п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМУ № 509 від 17.07.2013, ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а саме допуск особи до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірність своїх дій не доведена, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України).

Приписами статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови :акти, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем (Замовник) 18.01.2017 року та 02.01.2018 року укладено цивільно-правові договора з ОСОБА_2 (Виконавець). Так, у пункті 1.1 договору сторонами обумовлено, що Замовник доручає, а Виконавець виконує такі роботи (послуги): складання первинних документів, заповнення регістрів бухгалтерського обліку, ведення податкового обліку на підприємстві, складання та подання фінансової, податкової та статистичної звітності. Виконавець виконує свою роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами. Пунктом 1.3 договору передбачено, що Замовник зобов`язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу. Пунктом 2.1 договору передбачено, що сума винагороди визначається в останній день кожного місяця на підставі Акта та вартості послуг згідно з цим договором.

Факт надання послуг підтверджується Актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (копії яких наявні в матеріалах справи №№1-12 та №№1-5, які підписані обома сторонами та на підставі яких Виконавцеві здійснювалась оплата.

За умовами цивільно-правового договору ОСОБА_3 надавала послуги щодо ведення бухгалтерського обліку, здійснювала організацію своєї діяльності, в час та спосіб визначений нею самостійно, внутрішній трудовий розпорядок на неї не поширювався. Вказану роботу Виконавець виконував у зручний для себе час, за територією підприємства, без будь-якої систематичності, не підпорядковуючись жодним трудовим локальним документам. Договором передбачався лише результат (оформлення відповідних документів та звітів) жодних умов досягнення цього результату не передбачалось.

Отже, предметом договорів від 18.01.2017 року та 02.01.2018 року є виконання працівником певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов`язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Крім того, за цими договорами Виконавець не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, трудові функції виконував разово, так як після закінчення виконання завдання, визначеного вказаним договором, трудова діяльність робітника з позивачем припинилася.

Також характеристиками трудових відносин є систематична виплата заробітної плати за процес праці (на відміну від цивільно-правових угод, зокрема послуг, де оплата здійснюється за результат), виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327, дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, викладений у Акті висновок про вчинений позивачем допуску ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, не відповідає дійсним обставинам справи та не узгоджується з приписами чинного законодавства України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

З системного аналізу умов цивільно-правових договорів, укладених між позивачем та ОСОБА_3 , вбачається, що предметом цих договорів є кінцевий результат праці, а не сам її процес. У той час, як для трудових договорів, характерним було б зворотне.

Отже з вищенаведеного вбачається, що наведені інспектором в акті №ДН-542/268/АВ від 17.05.2018р. твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між позивачем та ОСОБА_3 згідно вищевказаних цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру. А дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України.

Також, при вирішені спор, суд першої інстанції правомірно врахував те, що постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області №184/1160/18 від 30.08.2018р., яка набрала законної сили 11.09.2018р., провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч.3 ст.41 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 р. в адміністративній справі №0440/7144/18- залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 328 - 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак

суддя І.В. Юрко