Рішення

від 21.01.2010 по справі 3/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/10

21.01.10

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поіск

                      Україна»

До                      Товариства з обмеженою відповідальністю «О‘КЕЙ Україна»

Про                       стягнення 42 243,60 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача            Фунтіков Д.Г. –по дов. № б/н від 01.12.2009

                                 Гаврилюк Є.В. –по дов. № б/н від 01.12.2009

Від відповідача        не з‘явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поіск Україна»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «О‘КЕЙ Україна»40 860,76 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 764,27 грн. та 618,57 грн. збитків від індексу інфляції за  неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору поставки № 560/10/07-ПТ  від 30.10.2007.

Відповідач в судове засідання не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 24.12.2009 та ухвалі від 14.01.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначені в позовній заяві : за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 21.01.2010 : м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 33, поверх 13 та адресою для листування: м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 9/10.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 21.02.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поіск Україна»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «О‘КЕЙ Україна» (покупець) було укладено договір поставки № 560/10/07-ПТ (далі - договір).

Згідно з п. 3  ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов‘язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та відповідно до замовлень покупця поставляти товар, а покупець зобов‘язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і оплатити йог вартість, за цінами вказаними у відповідній специфікації.

За умовами договору (пункт 6.2.) товари приймаються за кількістю та якістю у місці куди товари поставляються на підставі ТТН/ТН та інших супровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів. Приймання товарів фіксується підписом уповноваженої особи покупця в ТТН/ТН.

Пунктами 8.1., 8.2. договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату товару протягом 30 днів з моменту поставки товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виконано зобов’язання по договору та поставлено відповідачу товар на загальну суму 45 424,09 грн., що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №РН-0000044 від 16.02.2009 на суму 5343,60 грн., №РН-0000059 від 18.02.2009 на суму 369,58 грн., № РН-0000063 від 24.02.2009 на суму 12 387,31 грн., №РН-0000066 від 26.02.2009 на суму 5797,74 грн., №РН-0000075 від 04.03.2009 на суму 908,09 грн., №РН-0000076 від 04.03.2009 на суму 4101,22 грн., №РН-0000084 від 11.03.2009 на суму 6390,35 грн., №РН-0000085 від 11.03.2009 на суму 3800,69 грн., №РН-0000101 від 19.03.2009 на суму 6325,51 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, –за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи відповідач в порушення умов договору, не виконав свого обов’язку покупця, плату за отриманий товарі повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача та неоспореним відповідачем складає 40 860,76 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 40 860,76 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач в порушення умов договору у визначені строки оплату за отриманий товарі не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті за отримане майно, позивач на підставі  ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  з відповідача 764,27 грн. –3 % річних та 618,57 грн. збитків від індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 764,27 грн. –3 % річних та 618,57 грн. збитків від індексу інфляції (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поіск Україна»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

                                                В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «О‘КЕЙ Україна»(м. Київ, бул. Т.Шевченка, 33, пов. 13, код ЄДРПОУ 34356884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Поіск Україна»(м. Київ, вул. Драйзера, 6, код ЄДРПОУ 32978577) 40 860 (сорок тисяч вісімсот шістдесят) грн. 76 коп. основного боргу, 618 (шістсот вісімнадцять) грн. 57 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 764 (сімсот шістдесят чотири) грн. 27 коп., 422 (чотириста двадцять дві) грн. 44 коп. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

                                                 Сівакова В.В.

Рішення підписано 22.01.2010