Постанова

від 16.05.2019 по справі 373/1810/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2831/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року м. Київ

Справа № 373/1810/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської А.О., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Даценко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Реви О.О.

у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

встановив:

Заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації19 жовтня 2016 звернувся до суду із позовом та просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , що виданий на ім`я ОСОБА_1 , загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Також просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Київської обласної державної адміністрації Київської області, вказану земельну ділянку, посилаючись на те, що відповідно до вимог земельного законодавства землі водного фонду не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених ст. 59 ЗК України. Оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку підтверджує право відповідача саме на землі водного фонду, оскільки передана йому у власність земельна ділянка розташована в межах прибережно-захисної смуги уздовж Канівського водосховища.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, безпідставно не застосувавши положення матеріального права, які регулюють питання захисту порушених інтересів за допомогою віндикації, а також безпідставно застосував норми матеріального права, що регулюють порядок визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Так, матеріали справи містять докази того, що зазначене у державному акті серії НОМЕР_3 від 29 травня 2006 року як правова підстава набуття речового права ОСОБА_2 рішення Циблівської сільської ради № 5 від 14 квітня 2006 року в дійсності не стосувалось прав та обов`язків ОСОБА_2 . Вказаний державний акт у передбаченому чинним земельним законодавством порядку ОСОБА_2 не видавався, державну реєстрацію не проходив.

За інформацією Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_4 знаходиться за межами населеного пункту. А згідно з листом ДП Київгеоінформатика від 08.08.2016 року та доданої до нього схеми спірна земельна ділянка накладається ( має перетин у просторі) на землі водного фонду, а саме - на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро (Канівське водосховище).

Таким чином, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що спірна земельна ділянка взагалі не могла набуватись у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель на підставі будь-якого рішення сільської ради, оскільки :

- в порушення вимог ст. ст. 116, 118, 125, 126 Земельного кодексу України рішення уповноваженого органу виконавчої влади щодо надання дозволу на розробку і затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки не приймалось, а державний акт на право власності в дійсності не видавався і державну реєстрацію не проходив;

- спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту і в силу приписів ст. 12, 38, 83, 84, 116, 118, 122, 173 ЗК України сільська рада взагалі не має повноважень для розпорядження нею;

- в порушення вимог ст. 3,4,86,88, 89 Водного кодексу України, ст. 58-61 Земельного кодексу України, ст. 1, 20, 50-54 Закону України Про землеустрій , ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , п.п. 1,4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності на них, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08.05.1996 року спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду і відведення земель такої категорії без розробки і затвердження відповідного проекту землеустрою і проведення державної експертизи землевпорядної документації є неможливим.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату , час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, за наявною в матеріалах справи адресою, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши думку учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідно до Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює Державна інспекція сільського господарства, що не наділена правом звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо їх відчуження тощо. В свою чергу, Київська обласна державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, тому на підставі ст. 23 Закону України Про прокуратуру саме прокурор звертається до суду в інтересах держави.

Відповідно до вимог земельного законодавства землі водного фонду не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених ст. 59 ЗК України. Оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку підтверджує право відповідача саме на землі водного фонду, оскільки передана йому у власність земельна ділянка розташована в межах прибережно-захисної смуги уздовж Канівського водосховища.

Також зазначав, що про порушення вимог земельного законодавства прокурору стало відомо лише у серпні 2016 року під час здійснення досудового розслідування у певному кримінальному провадженні, яке на сьогодні не завершено, жодній особі у цьому провадженні про підозру не повідомлено. За таких обставин строк позовної давності ним не пропущений.

Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42016111100000111 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29 травня 2006 року, виданого на підставі рішення Циблівської міської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 5 від 14.04.2006 року, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 , загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

В подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3908, продав належну йому земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору ОСОБА_1 Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 29 жовтня 2008 року було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на вказану земельну ділянку.

Проте вказана земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, у зв`язку з чим виданий державний акт на право власності підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави.

При цьому встановлено, що ОСОБА_2 не набував права власності на земельну ділянку та не був її власником на момент укладення договору купівлі-продажу. Так, Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року було прийнято рішення №5 Про погодження передачі у власність земельних ділянок для ведення садівництва громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Зазначене рішення не стосувалось передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки.

Крім того, відповідно до інформації, наданої управлінням Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі, у Книзі записів реєстрації державний актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 не зареєстровано.

Під реєстраційним номером Книги, що зазначений у державному акті на ім`я ОСОБА_2 , зареєстровано інший державний акт серії НОМЕР_5 на земельну ділянку, площею 2,2941 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з іншими кадастровими номерами на ім`я ОСОБА_6 .

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_2 у встановленому законом порядку ОСОБА_2 не отримувався та його державна реєстрація не здійснювалась. Отже, ОСОБА_2 не набував права власності на земельну ділянку, не був її власником на момент укладення договору купівлі-продажу та не мав права нею розпоряджатись.

Відмовляючи у задоволенні позову Заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури, суд першої інстанції виходив із підстав недоведеності позовних вимог.

Так, правомірність отримання земельної ділянки первісним власником ОСОБА_2 , яким земельна ділянка в подальшому продана відповідачу ОСОБА_1 , прокурором не оспорювалася. Прокурор посилається на те, що рішення Циблівської сільської ради від 14.04.2006 № 5-ІІ-У не було підставою для виготовлення ОСОБА_2 державного акта про право власності на землю. Вказує також на явні ознаки підробки цього акту. Як доказ, вказує на висновок експертизи в кримінальному провадженні, котре до цього часу не завершено і відсутнє будь-яке судове рішення з цього приводу.

Також суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу і на цій підставі виготовив оспорюваний прокурором державний акт про право власності на земельну ділянку. Питання щодо дійсності чи недійсності договору купівлі-продажу від 24.09.2008 року, що став підставою для видачі оспорюваного прокурором державного акта на право на земельну ділянку, прокурор не порушував.

Крім того, прокурором не зазначено жодної правової підстави для визнання державного акта про право на земельну ділянку на ім`я відповідача ОСОБА_1 недійсним. Посилання на норми земельного законодавства, що унеможливлюють набуття громадянами права приватної власності на земельну ділянку водного фонду, суд не визнав підставою для визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки акт не є угодою (правочином) і не можна визнавати його, як правовстановлюючий документ, в такий спосіб недійсним. Недійсним міг би бути визнаний державний акт на ім`я ОСОБА_2 або договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як підстава для видачі правовстановлюючого документу на землю. Проте, такої вимоги відповідно до вимог ЦПК України прокурор не ставив.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Разом з тим, відсутність позовної вимоги про визнання первинного державного акта на право приватної власності на землю, що був виданий на ім`я ОСОБА_2 , позбавляє прокурора можливості стверджувати про те, що відповідач був добросовісним набувачем і застосування ст. 388 ЦК України є законним щодо належного йому майна.

Жодного доказу того, що державний акт на право власності на землю, що був виданий ОСОБА_2 , був анульований Держкомземом або ж договір купівлі-продажу визнано недійсним, в суді не здобуто. Прокурором не доведено того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим, ніж загублене чи викрадене майно, шляхом.

Також суд першої інстанції вважав, що не доведено особу власника такої землі до набуття на неї права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Витребовувати майно (землю) від добросовісного набувача з підстав, що визначені ст. 388 ЦК України, можливо за дотримання виписаного законодавцем алгоритму: віндикаційний позов пред`являється до останнього володільця при одночасній вимозі про визнання недійсним правочину, на підставі якого власник вперше втратив своє майно.

За відсутності такої вимоги, незважаючи на явні порушення вимог земельного законодавства при переході права власності на спірну ділянку, суд, відповідно до принципу диспозитивності, не вправі задовольнити вимогу, яка не пред`являлася.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про те, що прокурором не доведено правомірність своїх вимог по суті.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими і такими, що зроблені з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Як вбачається з листа ДП Київгеоінформатика від 08.08.2016 року № 01-01/961 та схеми накладення земельних ділянок на землі водного фонду в межах Циблівської сільської ради, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 знаходиться в межах земель водного фонду , а саме - 100 метрової прибережної смуги річки Дніпро Канівського водосховища.

Разом з тим, саме по собі накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду не може бути єдиною правовою підставою для витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 , оскільки захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, правовою підставою для видачі ОСОБА_1 державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 став договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24 вересня 2008 року ВКТ № 028131.

Державний акт зареєстровано в Управлінні земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200150 від 29 жовтня 2008 року ( а.с. 25).

Реєстрація зазначеного державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі підтверджена матеріалами справи ( а.с. 29-34)

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. 24 вересня 2008 року за реєстровим №3908, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розміром 0,12 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

В пункті 3 договору купівлі-продажу зазначено, що ця земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 , виданого Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 29 травня 2006 року на підставі рішення № 5 2 сесії 5 скликання Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010633200086, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 4 договору, експертна оцінка вказаної в договорі земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, розміром 0,12 га згідно висновку про експертну грошову оцінку, станом на 18 вересня 2008 року становить 31 600 грн., а грошова оцінка згідно довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 18 вересня 2008 року за № 1127 - 14 195 грн.

Пунктом 8 договору купівлі-продажу визначено, що земельна ділянка має наступні обмеження та обтяження: право прокладання та експлуатації лінійних інженерних комунікацій, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 18 вересня 2008 року № 1127.

На вищевказаній земельній ділянці забудови відсутні, що підтверджується довідкою, виданою Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 25 липня 2008 року № 232 ( пункт 8 договору) ( а.с. 46-47, т. 1).

З державного акту серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що державний акт видано на підставі рішення № 5 Циблівської сільської ради 2 сесії 5 скликання від 14.04.2006 року, для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 .

В державному акті також зазначено, що він зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010633200086, державний акт підписаний головою Циблівської сільської ради та начальником Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів 29 травня 2006 року ( а.с. 21-22).

Доводи апеляційної скарги прокурора полягають в тому, що відсутні підстави для оспорювання правомірності отримання землі першим набувачем ОСОБА_2 з огляду на те, що зазначене у державному акті серії НОМЕР_7 від 29.05.2006 року рішення Циблівської сільської ради № 5 від 14.04.2006 року в дійсності не стосувалось його прав та обов`язків, оскільки таке рішення ухвалене про виділення інших земельних ділянок іншим особам. Державний акт у передбаченому чинним земельним законодавством порядку ОСОБА_2 також не видавався, державну реєстрацію не проходив, оскільки у Книзі записів реєстрації державних актів під номером № 010633200086 значиться державний акт на ім`я іншої особи та на іншу земельну ділянку.

Проте такі доводи колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування оскаржуваного рішення, враховуючи наступне.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Відповідно правового висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 19 червня 2013 року (справа № 6-57цс13), державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 125 ЗК України ( в редакції станом на час видачі державного акта ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) право власності та право постійного користування на земельні ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 195-196 Земельного кодексу України, ідентифікація земельних ділянок здійснюється у системі державного земельного кадастру, що означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об`єкту .

Відповідно до п.п. 3-5 Положення Про порядок ведення державного земельного кадастру , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 12.01.1993 року, державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою на базі нормативних документів, затверджуваних Держкомземом.

Відповідно до п.1.4 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, визначеного Державним комітетом земельних ресурсів 20.03.2002 року ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), кадастровий номер земельної ділянки - це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним на протязі всього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Пунктом 1.6 Порядку визначено, що система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастрові номери присвоюються земельним ділянкам всіх форм власності. При переході прав на земельну ділянку від одного власника до іншого та при зміні самого виду прав кадастровий номер земельної ділянки залишається без змін. Кадастрові номери земельним ділянкам присвоюються місцевими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Таким чином, враховуючи викладені норми законодавства, вбачається, що спірна земельна ділянка як самостійний об`єкт цивільних правовідносин утворилася після присвоєння їй кадастрового номеру Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області та видачі ОСОБА_7 державного акту про право власності на земельну ділянку.

Згідно з довідкою, виданою Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 18 вересня 2008 року № 1127, земельна ділянка має обмеження щодо права прокладання та експлуатації лінійних інженерних комунікацій, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 14 195 грн.

З викладеного вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки 24 вересня 2008 року уповноваженим органом виконавчої влади - Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області не ставилось під сумнів правомірність безоплатного отримання ОСОБА_7 спірної земельної ділянки та чинність виданого йому державного акту.

Проте позовних вимог про визнання недійсним державного акту від 29 травня 2006 року на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 .? який здійснив відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 , прокурором не заявлено не було.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідач ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку у встановлений законом спосіб, шляхом укладання правочину, який визнаний державними органами, відповідачу видано державний акт про право власності на землю, та зареєстровано державний акт у встановленому законом порядку, отже ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

За викладених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності позовної вимоги про визнання первинного державного акта на право приватної власності на землю, що був виданий 29 травня 2006 року на ім`я ОСОБА_2 . Переяслав-Хмельницьким районним відділом земельних ресурсів, відсутні підстави для застосування положень ст. 388 ЦК України та витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 .

Вищевикладені доводи апеляційної скарги прокурора висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріали справи не містять належних доказів тих обставин, що вказаний державний акт є підробленим, враховуючи ті обставини, що для укладення договору купівлі-продажу 18 вересня 2008 року ОСОБА_2 Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області були видані відповідні довідки щодо порядку використання земельної ділянки. При цьому жодних позовних вимог до відповідного органу виконавчої влади прокурором також заявлено не було.

Отже, судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області - залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 червня 2019 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.