Постанова

від 01.07.2020 по справі 373/1810/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №373 /1810 /1 6-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/8386 /2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Нежури В.А., Суханової Є.М., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

19 жовтня 2016 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, звернувся до суду із названим позовом, де просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 471080, що виданий на ім`я ОСОБА_1 , загальною площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3223388200:02:015:0074, що розташована за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі.

Також просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Київської обласної державної адміністрації Київської області, вказану земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Переяслав-Хмельницьким відділом Бориспільської місцевої прокуратури здійснено нагляд за додержанням законів і під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016111100000111 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №018412 від 29.05.2006, виданого на підставі рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області №5 від 14.04.2006, ОСОБА_2 був власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388300:02:015:0074, загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24.09.2008, зареєстрованого в реєстрі за №3908, відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

На підставі вказаного договору ОСОБА_1 Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 29.10.2008 видано державний акт серія ЯЖ № 471080 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388300:02:015:0074, площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в адміністративних межах Циблівської сільської ради Переяслав- Хмельницького району Київської області, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200150.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3223388300:02:015:0074 відсутні.

Тобто, власником вказаної земельної ділянки на даний час, відповідно до державного акту серія ЯЖ № 471080 є ОСОБА_1 .

Однак, вказана земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, у зв`язку з чим, виданий державний акт на право власності підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка витребуванню на користь держави з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 не набував права власності на вказану земельну ділянку та не був її власником на момент укладення договору щодо її відчуження.

Зокрема встановлено, що Циблівською сільською радою Переяслав- Хмельницького району київської області 14.04.2006 прийнято рішення під порядковим номером 5.

Дане рішення має назву Про погодження передачі у власність земельних ділянок для ведення садівництва , відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано земельні ділянки, площею 0,06 га, кожній, у СТ Райдуга ( земельна ділянка НОМЕР_1 та земельна ділянка НОМЕР_2 ).

Таким чином, прийняте рішення Цибліської сільської ради №5 не стосувалося передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га, в межах Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Даний факт підтверджується листами Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації № 05-02/137 від 05.09.2016, № 05-02/144 від 06.09.2016 та доданою до них належним чином завіреною копією рішення №5 від 14.04.2006.

Також, відповідно до інформації, наданої управлінням Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі, встановлено, що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3223388200:02:015:0074, яка розташована за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі, на ім`я ОСОБА_2 не зареєстровано.

Крім того, згідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відсутній запис від 29.05.2006 щодо реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку.

Водночас, під №01063320086 згідно вказаної Книги зареєстровано 09.06.2006 державний акт серії ЯА № 599832 на земельну ділянку, площею 2,2941 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області з кадастровими номерами 3223388200:02:008:0003 та 3223388200:02:009:0043 на ім`я ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_2 не набував у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223388200:02:015:0074.

Зважаючи на викладене, державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 у встановленому законом порядку ОСОБА_2 не отримувався та його державна реєстрація не здійснювалась.

Як зазначено у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 24.09.2008, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продавець ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на підставі державного акту серії КВ № 118412 від 29.05.2006 на земельну ділянку із кадастровим номером 3223388200:02:015:0074, площею 0,12 га, виданого на підставі рішення Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області №5 від 14.04.2006.

Однак встановлено, що ОСОБА_2 не набував права власності на вказану земельну ділянку, не був її власником на момент укладення правочину та не мав права розпоряджатися щодо її відчуження.

Відповідно до інформації з Циблівської сільської ради Переяслав- Хмельницького району Київської області №372 від 13.09.2016 земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 знаходиться за межами населеного пункту с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 відноситься до земель водного фонду, а саме 100 - метрової прибережної смуги р. Дніпро Канівського водосховища.

Вказане підтверджується листом ДП Київгеоінформатика від 08.08.2016 №01-01/961 та схемою накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Циблівської сільської ради.

Таким чином, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, площею 0,12 га, із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року в задоволенні позовних вимог заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що правомірність отримання земельної ділянки первісним власником ОСОБА_2 , що була в подальшому продана ним ОСОБА_1 , прокурором не оспорювалася.

Прокурор посилається на те, що рішення Хоцьківської сільської ради від 14.04.2006 № 5-ІІ-У не було підставою для виготовлення ОСОБА_2 державного акта про право власності на землю. Вказує також на явні ознаки підробки цього акту. Як доказ, вказує на висновок експертизи в кримінальному провадженні, котре до цього часу не завершено і відсутнє будь-яке судове рішення з цього приводу.

Відповідач придбав у ОСОБА_2 спірну ділянку за договором купівлі-продажу і на цій підставі виготовив оспорюваний прокурором державний акт про право власності на земельну ділянку.

Питання щодо дійсності чи недійсності договору купівлі-продажу від 24.09.2008, що став підставою для видачі оспорюваного прокурором державного акта на право на земельну ділянку, прокурор не порушував.

Прокурором не зазначено жодної правової підстави для визнання державного акта про право на земельну ділянку на ім`я відповідача недійсним.

Цитування в позові норм земельного законодавства, що унеможливлює набуття громадянами права приватної власності на земельну ділянку водного фонду, не є підставою для визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, оскільки акт не є угодою (правочином) і не можна визнавати його, як правовстановлюючий документ, в такий спосіб недійсним.

Недійсним міг би бути визнаний державний акт на ім`я ОСОБА_2 або договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як підстава для видачі правовстановлюючого документу на землю.

Проте, такої вимоги відповідно до вимог ЦПК України прокурор не ставив.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Відсутність позовної вимоги про визнання первинного державного акта на право приватної власності на землю, що був виданий на ім`я ОСОБА_2 , позбавляє прокурора можливості стверджувати про те, що відповідач був добросовісним набувачем і застосування ст. 388 ЦК України є законним щодо належного йому майна.

Жодного доказу того, що державний акт на право власності на землю, що був виданий ОСОБА_2 , був анулюваний Держкомземом або ж договір купівлі-продажу визнано недійсним в суді не здобуто. Прокурором не доведено того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі іншим, ніж загублене чи викрадене майно, шляхом.

Окрім того, не доведено особу власника такої землі до набуття на неї права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Витребовувати майно (землю) від добросовісного набувача з підстав, що визначені ст. 388 ЦК України, можливо за дотримання виписаного законодавцем алгоритму: віндикаційний позов пред`являється до останнього володільця при одночасній вимозі про визнання недійсним правочину на підставі якого власник вперше втратив своє майно.

За відсутності такої вимоги, незважаючи на явні порушення вимог земельного законодавства при переході права власності на спірну ділянку, суд, відповідно до принципу диспозитивності, не вправі задовольнити вимогу, яка не пред`являлася.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що прокурором не доведено правомірність своїх вимог по суті.

Не погоджуючись із ухваленим судом рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу .

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, правовою підставою для видачі ОСОБА_1 державного акту серії ЯЖ №471080 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 став договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24 вересня 2008 року ВКТ № 028131 ( а.с. 25 ).

Державний акт зареєстровано в Управлінні земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833200150 від 29 жовтня 2008 року ( там же ).

Реєстрація зазначеного державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі підтверджена матеріалами справи ( а.с. 29-34)

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького районного нотаріального округу Київської області Мусієнко М.М. 24 вересня 2008 року за реєстровим №3908, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розміром 0,12 га, що розташована за адресою: с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області ( а.с. 46-47 ).

В пункті 3 договору купівлі-продажу зазначено, що ця земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №118412, виданого Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 29 травня 2006 року на підставі рішення №5 2 сесії 5 скликання Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області від 14 квітня 2006 року та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010633200086, кадастровий номер 3223388200:02:015:0074 ( там же ).

Відповідно до п. 4 договору, експертна оцінка вказаної в договорі земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, розміром 0,12 га, згідно висновку про експертну грошову оцінку, станом на 18 вересня 2008 року, становить 31 600 грн., а грошова оцінка згідно довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 18 вересня 2008 року за №1127 - 14 195 грн . ( там же ).

Пунктом 8 договору купівлі-продажу визначено, що земельна ділянка має наступні обмеження та обтяження: право прокладання та експлуатації лінійних інженерних комунікацій, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням земельних ресурсів у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 18 вересня 2008 року №1127 ( там же ).

На вищевказаній земельній ділянці забудови відсутні, що підтверджується довідкою ( а.с. 46-47, т. 1), виданою Циблівською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області 25 липня 2008 року № 232 ( пункт 8 договору).

З державного акту серії КВ №018412, виданого на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що державний акт видано на підставі рішення №5 Циблівської сільської ради 2 сесії 5 скликання від 14.04.2006 року, для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223388200:02:015:0074 ( а.с. 21-22 т. 1 ).

В державному акті також зазначено про те , що він зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010633200086, державний акт підписаний головою Циблівської сільської ради та начальником Переяслав-Хмельницького районного відділу земельних ресурсів 29 травня 2006 року ( там же ).

За інформацією Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району земельна ділянка з кадастровим номером 3223388300:02:015:0074 знаходиться за межами населеного пункту ( а. с. 45 т. 1).

Згідно з листом ДП Київгеоінформатика від 08 серпня 2016 року та доданої до нього схеми, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 накладається ( має перетин у просторі ) на землі водного фонду, а саме - на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро, Канівське водосховище ( а. с. 18, 19, 20 т. 1).

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 12 ЗК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до компетенції рад.

Відповідно до пунктів а , б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами , безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України ( у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 , 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України , статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України , статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України , суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Відтак застосування норм земельного і водного законодавства при визначенні правового режиму земель водного фондуповинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами водного законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях водного фондує об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами водного законодавства в частині використання та охорони водногофонду.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України , відповідно до якої земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 149 ЗК України до повноважень районних державних адміністрацій віднесено, у тому числі, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель, у межах граничного розміру, визначеного статтею 121 ЗК Кодексу.

За змістом статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або орган місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України ( частина перша статті 126 ЗК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Таким чином, законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства.

На переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки рішення на підставі якого видано державний акт не стосувалось передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га, в межах Циблівської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_2 набуто право власності на спірну земельну ділянку у спосіб та з підстав, що суперечать нормам чинного законодавства, що в свою чергу, виключає можливість законного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну, а тому позовні вимоги про визнання недійсним державного акту підлягають задоволенню.

Крім того , оскільки земельна ділянка , площею 0,12 га, з кадастровим № 3223388200:02:015:0074 вибула з власності держави поза волею її належного розпорядника, позовні вимоги про витребування земельної ділянки є обґрунтованими та доведеними у відповідності до положень ст. 387 ЦК України .

Зазначене повністю узгоджується з викладеним висновком в п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, де зазначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( стаття 387 ЦК України ).

При цьому, слід також зазначитипро те, що ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для прибережної зони ( ст. 1 ВК України ) природних ознак ( наявності водойми ) поряд з спірною земельноюділянкою знавабо, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що землі водного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що Людина [ повинна мати ] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь . Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав .

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту .

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( 1950 ) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як право на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі Хаммер проти Бельгії суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки землі водного фонду є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель водногофонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення позивача до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і прибережних зон із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду , захист такого права шляхом повернення в державну власність земель водного фонду, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510цс15.

Таким чином, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16 , 387, 388, 393 ЦК України, ст.ст. 12, 60, 61, 116 , 118, 121, 125, 126 , 149 ЗК України, ст.ст. 1, 88, 89, 90 Водного Кодексу України ст.ст. 5, 10-13 , 76-81, 141, 263 ЦПК України, помилково ухвалив рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора Київської області про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, за вказаних судом другої інстанції обставин, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог за їх обґрунтованістю у відповідності до ст.ст. 374 , 376 ЦПК України та зазначених положень матеріального і процесуального права.

При цьому, не є належною підставою для відмови в задоволенні позову клопотання ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності з посиланням на сплив строку позовної давності ( а.с. 179-185т. 1 ) в якомузазначено, зокрема, про те, що початком перебігу позовної давності необхідно вважати 14 квітня 2006 року - датою прийняття радою рішення про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 або 29 жовтня 2008 року - день видачі оспорюваного державного акту на право власності на землю на ім`я ОСОБА_1 , з врахуванням наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦПК України Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.ст. 56 , 57 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відтак, прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі 697/2751/14-ц.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги заявлені в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, строк позовної давності має обчислюватися з дня коли зазначена особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, зокрема, Київська обласна державна адміністрація, оскільки, спірна земельнаділянка перебувала в державній власності .

Разом з тим з апеляційної скарги вбачається, що прокурору пропорушення прав стало відомо в ході досудового розслідування №4201611110000111 за ч. 2 ст. 364 України за результатами опрацювання інформації КДП Київгеоінформатика від 08.08.2016, інформації управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі від 06.09.2016 та 08.09.2016 про відсутність виданого державного акту на право власності на земельу ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:015:0074 і відсутність відомостей про його державну реєстрацію, інформації архівного відділу Переяслав-Хмельницької РДА від 01.09.2016, 05.09.2016 про відсутність в рішенні Циблівської сільської ради від 14.04.2006 №5 відомостей про передачу земельних ділянок для ОСОБА_2

А отже, про порушення прав Київській обласній державній адміністрації, як вона зазначає, стало відомо у жовтні-листопаді 2016 року ( а.с. 128-130 т. 2 ).

Будь-яких інших доказів у відповідності до ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження того, що зазначеній адміністрації було відомо або вона могла довідатися про порушення свого права раніше, матеріали справи не містять і таких не надано апелянтом.

Отже, враховуючи викладене, заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації , звернувся 19 жовтня 2016 року до суду із даним позовом в межах строку позовної давності.

Доводи відзиву ОСОБА_1 ( а.с. 1-8 т. 2 ), зокрема, про те, що висновки і мотиви суду першої інстанції щодо відмови в позові є законними та обґрунтованими, про недоведеність особи власника землі до набуття на неї права власності ОСОБА_2 , про відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів незаконного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку а також про те, що Бориспільською місцевою прокуратурою не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 ЗУ Про прокуратуру щодо обов`язку попередньо до зверення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи та не є належною правовою підставою для відмови у задоволенні апеляційних вимог.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 4 Закону України Про судовий збір , ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 8 268 ( 4 978 + 7 467 ) грн.та на користь держави - 4 134 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5 , 10-13, 76-81, 263 , 367 , 368 , 374 , 381-384 ЦПК України , апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2018 року у справі за позовом заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №471080, кадастровий номер 3223388200:02:015:0074, площею 0,12 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, розташована в с. Циблі, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_1 29 жовтня 2008 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833200150.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3223388200:02:015:0074, площею 0,12 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та розташована в адміністративних межах Циблівської сільської ради, Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 8 268 грн. та на користь держави - 4 134 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: В.А. Нежура

Є.М. Суханова