Постанова

від 13.06.2019 по справі 154/1643/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 червня 2019 року

м. Київ

справа № 154/1643/16

провадження № 61-26350св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держсанепідслужби у Волинській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Волинській області на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 листопада 2016 року, додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2016 року у складі головуючого судді Лященка О.В. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 08 червня 2017 року у складі головуючого судді у складі суддів: Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України у Волинській області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що вона працювала помічником лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Волинській області.

Наказом Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України у Волинській області від 31 травня 2016 року №171-ос її було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників.

Вважає, що зазначене звільнення було здійснено з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки станом на день звернення до суду вона перебувала у безстроковій відпустці без збереження заробітної плати з 1 травня 2016 року на невизначений термін.

Зазначає, що штатного розпису вона не бачила, з ним її не ознайомлювали, а лише попередили 28 січня 2016 року про можливе звільнення.

Наказу про відкликання її з відпустки не було.

3 червня 2016 року позивачем було отримано рекомендований лист від відповідача із копією наказу про її звільнення та з трудовою книжкою.

Вважає її звільнення незаконним та таким, що спричинило їй моральну шкоду, оскільки внаслідок незаконного звільнення було втрачено нормальні життєві зв`язки, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації її життя, а тому з урахуванням вимог розумності та справедливості моральну шкоду оцінює у розмірі 3000 грн.

У зв`язку з вищезазначеним, просила суд поновити її на рівнозначну посаду, стягнути на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 1 червня 2016 року до дня поновлення її на роботі та стягнути моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 8 листопада 2016 року, залишене без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 08 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Волинській області з 1 червня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2016 року стягнуто з Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України у Волинській області в користь ОСОБА_1 500 грн компенсації за моральну шкоду, завдану їй незаконним звільненням з роботи.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходив з того що, звільнення позивача відбулось з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, а саме позивачу не була запропонована інша робота та звільнення було проведено під час перебування позивача у відпустці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 6 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головне управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Волинській області просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Володимир-Волинського міського суду Волинської області № 154/1643/16

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами постановлені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суди постановляючи судове рішення вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач просила поновити її на роботі на рівнозначній посаді, а суд поновив на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідемслужби у Волинській області.

Крім того, скаржник зазначає, що позивачем не було надано доказів на обґрунтування заявлених вимог про стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

30 серпня 2017 року надійшли заперечення ОСОБА_1 , в яких вона просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни, так як вважає, що судові рішення постановлені відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала помічником лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Волинській області.

Відповідно до наказу Головного управління Держсанепідслужби у Волинській області № 90-ос від 29 квітня 2016 року "Про надання відпусток без збереження заробітної плати", позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати терміном з 1 травня 2016 року (а. с. 4).

Судами встановлено, що наказу про її відкликання з відпустки, з яким би була ознайомлена позивач, представником відповідача судам не було надано.

28 січня 2016 року позивача було попереджена про можливе вивільнення згідно з пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 5).

Відповідно до наказу Головного управління Держсанепідемслужби у Волинської області № 171-ос від 31 травня 2016 року "Про звільнення" встановлено, що відповідно до пункту 1 статті 40 та статті 44 КЗпП України, наказу Держсенепідемслужби України від 17 березня 2016 року № 27 "Про втрату чинності наказу Державної санітарно-епідемологічної служби України від 17 березня 2015 року № 36 "Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів Державної санітарно-епідемологічної служби України", позивача звільнено з посади помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідемслужби у Волинської області 31 травня 2016 року у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 3 червня 2016 року позивачем було отримано рекомендований лист від відповідача із копією наказу про її звільнення та з трудовою книжкою, що стверджується копією листа та поштового конверта (а.с. 6).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина друга, частина четверта статті 40 КЗпП України).

Таким чином однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем жодним чином не перевірено, чи позивач відмовилась від запропонованих пропозицій звільнитись за власним бажанням, або за переведенням на інше підприємство, в установу організацію та чим це підтверджується, а відтак відповідачем не в повній мірі виконано вимоги частини другої, частини четвертої статті 40 КЗпП України щодо обов`язкового працевлаштування звільненого працівника, що в сукупності потягло за собою передчасне та безпідставне винесення наказу про її звільнення з постійного місця роботи.

Крім того, звільнення із займаною посади відбулось з порушенням норм трудового законодавства, а сама, звільнення відбулось під час відпустки позивачки, а тому суди прийшли до обґрунтованого висновку, що права ОСОБА_1 були порушені, що тягне за собою їх відновлення судом шляхом поновлення позивача на попередньому місці роботи.

Аналогічні роз`яснення містить пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" .

В частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в цій частині, так як на момент звільнення позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати і заробітної плати не отримувала.

Доводи касаційної скарги в частині відшкодування моральної шкоди не заслуговують уваги так як, судами встановлено, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, а саме позивачу не була запропонована інша робота та звільнення проведено під час перебування у відпустці, та прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 500 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила поновити її на роботі на рівнозначній посаді, а суд поновив на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Володимир-Волинського міськміжрайонного управління Головного управління Держсанепідемслужби у Волинській області не заслуговують на увагу та спростовані апеляційним судом.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, прийшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Волинській області без задоволення.

Рішення на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 8 листопада 2016 року, додаткове рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. П. Штелик