Рішення

від 14.05.2019 по справі 911/2319/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2019 р. Справа № 911/2319/18

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Гопанок І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Першого заступника прокурора Київської областів інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

про витребування земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури: Буцмак А.Ю. (посвідчення №034564 від 20.07.2015)

від позивача: Сінько А.А. (довіреність №07-20/4 від 05.02.2019)

від відповідача: Захарчук І.А.(довіреність б/н від 30.01.2019)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Першого заступника прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест"/відповідач) про витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 вартістю 45 165,00 грн.

В обгрунтування поданого позову прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності та вибула з її володіння поза волею уповноваженого на розпорядження відповідними землями органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2018 позовну заяву керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області залишено без руху, виявлені недоліки постановлено усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

07.11.2018, у встановлений судом строк, через канцелярію Господарського суду Київської області від Першого заступника прокурора Київської області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивач надав витребувані судом відомості та документи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.11.2018позовну заяву Першого заступника прокурора Київської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 03.12.2018, а також запропоновано учасникам справи надати суду додаткові докази, необхідні до вирішення у порядку ст. 182 Господарського процесуального кодексу України заяви та клопотання, за їх наявності, у тому числі відповідачу - відзив на позов, та встановлено строки для подання таких доказів і клопотань - до 03.12.2018.

Відповідно до наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення про відкриття провадження у справі, відповідні процесуальні права і обов`язки та строки для їх реалізації і виконання, сторони були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.12.2018 підготовче засідання відкладено на 27.12.2018.

14.12.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позов та заява про застосування строків позовної давності до заявлених прокурором вимог, відповідно до яких відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Водночас, відповідно до змісту позовної заяви, а також згідно поданого 27.12.2018 через канцелярію суду клопотання, прокурор просить суд залучити до участі у даній справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України та Національний природний парк "Голосіївський", оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та перебуває у віданні Національного природного парку "Голосіївський", засновником якого є Міністерство екології та природних ресурсів України.

Відповідно до приписів ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Розглянувши вказані вище клопотання, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та відмову у задоволенні, оскільки викладені прокурором обставини не свідчать про те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Національного природного парку "Голосіївський" та його засновника - Міністерства екології та природних ресурсів України, як наслідок підстави для залучення вказаних осіб до участі у справі у порядку ст. 50 ГПК України відсутні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2018 підготовче засідання відкладено на 14.01.2019.

04.01.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від Міністерства екології та природних ресурсів України надійшли письмові пояснення, які залишаються судом поза увагою з огляду на відсутність у заявника процесуального статусу учасника справи.

09.01.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого прокурор заперечив проти доводів відповідача та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 28.01.2019.

22.01.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь прокурора на відзив, згідно яких ТОВ "Грінінвест" зауважило на необґрунтованості поданого прокурором позову та, відповідно, просило відмовити у його задоволенні, у тому числі з підстав пропуску строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2019 підготовче засідання відкладено на 11.02.2019.

06.02.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у даній справі Коцюбинської селищної ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Вказане клопотання мотивоване тим, що у разі задоволення позову у даній справі та витребування земельної ділянки межі села Коцюбинське, до якого належить відповідна земельна ділянка, будуть порушені, що вплине на права та обов`язки Коцюбинської селищної ради.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення Коцюбинської селищної ради до участі у справі у порядку ст. 50 ГПК України, оскільки покладені в основу обґрунтування клопотання доводи не свідчать про те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Коцюбинської селищної ради.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2019 підготовче засідання відкладено на 18.02.2019.

Відповідно до ч. 1ст. 177, ст. 194 Господарського процесуального кодексу Українизавданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

18.02.2019, встановивши відсутність визначених статтею 183 ГПК України підстав для відкладення підготовчого засідання чи оголошення в ньому перерви, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду по суті на 11.03.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.03.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 25.03.2019.

19.03.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про долучення додаткових доказів.

Враховуючи приписи ч. ч. 3, 4 ст. 80, ст. 118ГПК України, оскільки вказані вище додаткові докази відповідач подав з порушенням встановлених судом строків як для подання відзиву, так і для вчинення сторонами справи процесуальних дій на стадії підготовчого провадження, без повідомлення суду про неможливість подання таких доказів заздалегідь, суд дійшов висновку про залишення поза увагою вказаних доказів під час вирішення спору у даній справіпо суті.

22.03.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від Коцюбинської селищної ради надійшла заява, яку судом залишено поза увагою з огляду на відсутність у заявника процесуального статусу учасника справи.

У судовому засіданні 25.03.2019 судом оголошено перерву до 09.04.2019.

03.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надішли письмові пояснення, зокрема стосовно отримання від Генеральної прокуратури України доручення на подання позовів до суду, у тому числі позову за вказаною справою.

У судовому засіданні 09.04.2019 судом оголошено перерву до 16.04.2019.

16.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява, відповідно до якої відповідач надав пояснення стосовно строків позовної давності для звернення прокурора до суду із відповідним позовом та їх переривання, а також докази на підтвердження вказаних доводів - копію позовної заяви прокуратури №74-928вих13 від 07.02.2013.

Водночас, 16.04.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшли пояснення стосовно строків позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом та їх переривання, а також докази на підтвердження вказаних пояснень - копія позовної заяви прокуратури Київської області №05/2-92Вих16 від 04.07.2016.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 07.05.2019.

07.05.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про долучення додаткових доказів, які суд дійшов висновку залишити поза увагою під час вирішення спору у даній справіпо суті, оскільки відповідні докази, в порушення ч. ч. 3, 4 ст. 80, ст. 118 ГПК України, з пропуском встановлених судом строків для вчинення відповідних процесуальних дій.

Водночас, 07.05.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у даній справі до розгляду Верховним Судом справи №911/3310/17.

Згідно ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Враховуючи відповідні процесуальні приписи, оскільки зупинення провадження у справі на стадії розгляду її по суті можливе лише за наявності процесуально передбачених виключних підстав, відмінних від покладеної в основу клопотання відповідача підстави, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 07.05.2019 судом оголошено перерву до 14.05.2019.

14.05.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла належним чином завірена копія рішення Ірпінського міського суду від 08.07.2013 у справі №367/3576/13-ц.

У судовому засіданні 14.05.2019 після закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Коцюбинської селищної ради двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання від 24.12.2008 №1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянці ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Надалі, 12.02.2009 на підставі вказаного рішення селищної ради Відділом земельних ресурсів у м. Ірпені видано ОСОБА_1 акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером 3210946200:01:040:0081 (далі - земельна ділянка). Копії вказаних вище рішення та державного акту наявні в матеріалах справи.

Як зауважив прокурор, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки 09.10.2009 право власності на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3від ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_3 . Копія вказаного нотаріально засвідченого договору наявна в матеріалах справи.

Як зауважив прокурор, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2013у справі №367/3576/13-ц визнано недійсними:

- рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ";

- державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером НОМЕР_3, цільове призначення - дял будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 на земельну ділянку, та скасовано його державну реєстрацію.

Надалі, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Ірпінського міського суду Київської областіз позовом до ОСОБА_3 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 60 063,75 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №367/5769/16-ц витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 60 063,75 грн.

Поряд з тим, як зауважив прокурор, 30.12.2015 Євстєфєєвим ОСОБА_4 відповідно до протоколу №1 від 28.12.2015 Загальних зборів учасників за передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 :01:040:0081площею 0,15 га, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В підтвердження відповідних обставин прокурор надав копію акту прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" №1 від 30.12.2015.

З долученої прокурором до позову Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №133847201 від 09.08.2018 слідує, що 31.07.2016 за ТОВ "Грінінвест" зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування поданого позову прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, оскільки згідно наданої Управлінням держземагентства у м. Ірпені Київської області інформації згідно листа №01-042215 від 10.12.2014, земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_3 відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличинської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування розміщена в частині кварталу 18 та, з урахуванням Указу Президента України від 01.05.2014 №446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", розташована на землях природно-заповідного фонду - Національного природного парку "Голосіївський".

До того ж, за твердженням прокурора, відповідно до законодавчих приписів землями лісогосподарського призначення може розпоряджатися тільки держава в особі Кабінету Міністрів України, у той час як земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_3 вибула з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України, як розпорядника відповідної земельної ділянки.

На підтвердження відповідних обставин, прокурором також надано копії акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №А26/180 від 14.04.2016, листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект №331 від 08.10.2014, листа КП Святошинське лісопаркове господарство №472 від 14.07.2014.

В розрізі вищевказаних обставин, за яких відповідач набув спірну земельну ділянку у власність, прокурор зауважив, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, відтак вказані обставини виключають добросовісність набуття відповідачем права власності та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов.

Отже, посилаючись на незаконне вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, прокурор просить суд на підставі ст. 388 ЦК України витребуватиз незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,15 га.

Звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор обґрунтовує тим, що вилучення земель лісового фонду з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави, які у спірних правовідносинах представляє Кабінет Міністрів України, тоді як вказаний орган з моменту скасування рішення Коцюбинської селищної ради щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки не звернувся до суду з вимогою про її витребування з чужого незаконного володіння.

Позивачем не подано жодних пояснень стосовно заявлених прокурором позовних вимог.

Заперечуючи проти заявленої прокурором вимоги відповідач зауважив, що Ірпінський міський суд рішенняу справі №367/3576/13-ц постановив заочно без участі відповідача, а тому здійснені судом у вказаному рішенні висновки стосовно незаконності прийнятого Коцюбинською селищною радою рішення 24.12.2008 №1927/25-5 ґрунтуються тільки на поданих прокурором доказах, а також на підставі переоцінки доказів, досліджених Окружним адміністративним судом міста Києва справи №2а-6326/11/2670 згідно постанови від 23.12.2011, копію якої відповідач додав до відзиву.

В розрізі відповідних заперечень, відповідач зазначив, що спірною земельною ділянкою Коцюбинська селищна рада розпорядилась законно з огляду на затвердження меж Ірпінської міської ради згідно рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих №791 від 28.10.1968, однак, яке не надано на дослідження Ірпінського міського суду справі №367/3576/13-ц з огляду неналежного рівня юридичного представництва інтересів Коцюбинської селищної ради.

Окрім того, відповідачем вказано, що встановлені судом у справі №367/3576/13-ц обставини стосуються Коцюбинської селищної ради, яка участі у даній справі не приймає, а тому застосування положень ч. 4 ст. 75 ГПК України у спірних правовідносинах не є обґрунтованим.

Заперечуючи проти обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, у тому числі природно-заповідного фонду, відповідач вказав, що надані прокурором документине підтверджують створення Святошинсько-Біличинської філії НПП "Голосіївський", тоді як приналежність земельних ділянок до складу земель природно-заповідного фонду визначається лише на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, який з урахуванням зміни меж згідно Указу Президента України від 01.05.2014 №446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" не розроблено.

До того ж, за доводами відповідача, спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою лісогосподарського призначення з огляду на відсутність рішень щодо віднесення її до вказаної категорії та/або формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , тоді як Ірпінський міський суд у справі №367/3576/13-ц встановив, що спірна земельна ділянка до земель лісового фонду не відноситься, а підстав для переоцінки вказаних обставин прокурор не навів.

Стосовно ж обставин вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, відповідач зауважив, що вилучення спірної земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, які уповноважувалися згідно з вимогами чинного законодавства від імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об`єктами державної та комунальної власності, а тому з урахуванням наявності позитивних висновків вказаних органів щодо погодження вилучення спірної земельної ділянки виключають підстави витребування цієї ділянки в порядку статті 388 ЦК України як такої, що вилучена з власності держави без її згоди.

Водночас, за доводами відповідача, вказані вище обставини правомірності рішень Коцюбинської селищної ради як щодо місця вибору розташування і надання спірної земельної ділянки першому власнику, так і щодо надання дозволу на розробку проекту відведення цієї земельної ділянки, встановлено судом під час розгляду справи №2а-6326/11/2670, а тому слід вважати встановленими обставини правомірності дій Коцюбинської селищної ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Відповідач зауважив, що реєстрація спірної земельної ділянки за відповідачем була здійснена державними реєстраторами на підставі дійсного акту прийому-передачі від 30.12.2015, а тому держава підтвердила наявність юридичних відносин між відповідачем та державою.

З урахуванням вищенаведеного, а також добросовісності як попереднього власника спірної земельної ділянки - ОСОБА_3 , так і відповідача, як нинішнього власника, останній зауважив, що витребування у нього земельної ділянки суперечить принципу співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням його права на мирне володіння своїм майном, а за наведеними прокурором підставами втручання держави в реалізацію відповідачем свого права власності шляхом витребування земельної ділянки передбачаються компенсаційні оплатні механізми, а не безоплатне вилучення землі.

Заперечуючи проти поданого прокурором позову,відповідач зазначив, що прокурором не доведено підтвердження повноважень щодо представництва інтересів Кабінету Міністрів України за позовом у вказаній справі, оскільки належні докази розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду згідно з вимогами чинного законодавства відсутні, а розмір земельної ділянки складає 0,15 га, тоді як згідно чинних на момент передачі земельної ділянки у власність законодавчих вимог до повноважень Кабінету Міністрів України належало вилучення земельних ділянок державної власності - лісів понад 1 гектар.

В розрізі обставин неналежного представництва прокурором держави в особі Кабінету Міністрів України відповідач вказав на відсутність доказів надання доручень на представництво інтересів відповідного органу, як того вимагає ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Окрім викладеного вище, як на підставу відмови у задоволенні заявлених прокурором вимог, відповідач посилається на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом.

Заслухавши заключне слово прокурора та сторін, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.

Приписами статей 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Так, за змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Відповідно до приписів ст. ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Так, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до лісових земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, як уповноваженого державою органу на здійснення прав власника такої землі, та передачу її у приватну власність.

Відповідно до ст. ст. 80, 13, ч. 7 ст. 122 та ч. 9 ст. 149, ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

До особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Так, з наданої в листі Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від №331 від 08.10.2014 інформації слідує, що:

- на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, нині Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд Київської міської державної адміністрації; загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га;

- згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство"; лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках;

- перелік кадастрових номерів ділянок, які накладаються на земельні ділянки Київського та Святошинського лісництва КП Святошинське лісопаркове господарство вказано в додатку №4, відповідно до якого вказано, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_3.

Указом Президента України від 01.05.2014 №446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку Голосіївський шляхомрозширення йоготериторіїна 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача.

Згідно наказу Міністерства екології та природних ресурсів України №244 від 04.08.2014 Про внесення змін до Положення про національний парк Голосіївський на виконання Указу Президента України від 01.05.2014 №446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", зокрема, пункт 1.1. положення викладено у такій редакції 1.1. Національний природний парк Голосіївський створений відповідно до Указу президента України від 27.08.2007 №794/2007 Про створення національного природного парку Голосіївський із змінами, внесеними указами Президента України від 30.10.2008 №976/2008 та від 01.05.2014 №446/2014, є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення .

Зі змісту листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 №472 слідує, що розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства земельні ділянки, що були незаконно передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради, увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу президента України №446/2014 від 01.02.2014.

З наданих прокурором листа Держземагенства у м. Ірпені Київської області №01-04/2215 від 10.12.2014 з додатками, у тому числі картосхеми розширення НПП "Голосіївський" вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування територіально розміщена в 18 кварталі, тобто, розташована на землях Національного природного парку Голосіївський.

До того ж, згідно акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 №А26/180, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування, знаходиться в 18 кварталі.

Копії вищевказаних документів наявні в матеріалах справи.

За результатами дослідження вищевказаних документів, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 розташована на землях Національного природного парку Голосіївський та за своїм цільовим призначенням відноситься до лісових земель (земель лісогосподарського призначення), за рахунок яких розширено Національний природний парк Голосіївський , що є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Вищевказаним спростовуються доводи відповідача про те, що прокурором не доведено віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду у зв`язку з відсутністю як документів щодо формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство, так і рішень про встановлення відповідного цільового призначення, а саме: віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель лісогосподарського призначення.

Посилання ж відповідача на відсутність документації щодо створення Святошинсько-Біличинської філії НПП "Голосіївський" не спростовують встановлених вище судом обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, за рахунок яких розширено землі Національного природного парку Голосіївський .

Доводи відповідача стосовно того, що приналежність земельних ділянок до складу земель природно-заповідного фонду визначається лише на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду визнаються неспроможними, позаяк згідно частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідно.

Інші ж посилання відповідача на встановлення адміністративних меж смт Коцюбинське, територія якого, на думку відповідача, входить до адміністративних меж міста Ірпінь, оцінюються судом критично оскільки матеріалами справи підтверджується належність спірної земельної ділянки, цільове призначення якої не змінювалося, до земель лісогосподарського призначення.

Решта ж посилань відповідача в розрізі обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, зокрема стосовно встановлених у справі №2а-6326/11/2670 обставин законності рішень Коцюбинської сільської ради щодо місця вибору розташування і надання земельної ділянки першому власнику, а також стосовно встановлених у справі №367/3576/13-ц обставин невіднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду визнаються неспроможними, оскільки в межах справи №2а-6326/11/2670 спір стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на земельні ділянки, тоді як в межах справи №367/3576/13-ц судом лише відхилено посилання позивача стосовно приналежності земельної ділянки до земель лісового фонду і тільки зі встановлених постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 підстав відсутності у КП Святошинське лісопаркове господарство правовстановлюючих документів на спірні території.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2013 у справі №367/3576/13-ц визнано недійсними:

- рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

- державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером НОМЕР_3, цільове призначення - дял будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 на земельну ділянку, та скасовано його державну реєстрацію.

Так, Ірпінським міським судом у справі №367/3576/13-ц встановлено незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1927/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " і, як наслідок, незаконність виданого на підставі вказаного рішення державного акта серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Надалі, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №367/5769/16-ц витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га за кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 60 063,75 грн.

В межах розгляду вказаної справи при ухваленні у ній рішення судом встановлено, що:

- спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення;

- спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись;

- з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України;

- спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_3 на підставі ст. 388 ЦК України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Вказані вище рішення судів у справах №367/3576/13-ц та №367/5769/16-ц набрали законної сили, відомостей стосовно оскарження вказаних рішень до судів вищих інстанцій Єдиний державний реєстр судових рішень не містить та учасниками даної справи не надано.

Згідно ст. ст. 73, 75 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду вищевказаного, оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яким було виділено та передано у приватну власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, скасовано у судовому порядку рішенням у справі №367/3576/13-ц, суд дійшов висновку, що набуття у власність вказаної земельної ділянки першим володільцем - ОСОБА_1 відбулось з порушенням законодавства, тобто незаконно.

До того ж, рішенням суду у справі №367/5769/16-ц, що набрало законної сили, встановлено обставини вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза волею належного розпорядника землі - Кабінету Міністрів України, і вказані обставини відповідно до ст. 75 ГПК України не потребуть доказування у даній справі, оскільки встановлені стосовно Кабінету Міністрів України, що є позивачем як у даній справі, так і у справі №367/5769/16-ц.

Доказів же прийняття Кабінетом Міністрів України рішень щодо передачі у власність першому власнику спірної земельної ділянки суду в межах розгляду даної справи не надано.

Судом визнаються неспроможними посилання відповідача на те, що під час розгляду справи №367/3576/13-ц він не брав участі та був позбавлений подати додаткові докази, що вплинули б на розгляд спору по суті, а встановлені у даній справі обставини грунтуються на переоцінці доказів, позаяк рішення суду у відповідній справі, яким визнано недійсними рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючий документ щодо надання у власність спірної земельної ділянки, набрало законної сили та в розрізі одного з основоположних аспектів верховенства права - принципу юридичної визначеності, відповідно ухвалене судом остаточне рішення у справі не може бути піддано сумніву.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах положень ч. 4 ст. 75 ГПК України з огляду на те, що Коцюбинська селищна рада, стосовно якої було встановлено обставини у справі №367/3576/13-ц, не є учасником у даній справі, є безпідставними, оскільки преюдиційними обставинами у даній справі є обставини, встановлені рішенням суду у справі №367/5769/16-ц стосовно позивача у даній справі, що також брав участь у справі №367/5769/16-ц.

Судом також оцінюються критично посилання відповідача на те, що вилучення спірної земельної ділянки, здійснене за згодою державних органів та з урахуванням наявності позитивних висновків вказаних органів щодо погодження вилучення спірної земельної ділянки, виключає наявність обставин вилучення цієї ділянки з власності держави без її згоди, позаяк наявність у певних державних органів повноважень стосовно перевірки документації із землеустрою на її відповідність вимогам законодавства не наділяє таких органів правом розпорядження землею від імені держави та українського народу.

З огляду приписів ст. 122, 149 ЗК України, а також вищевказаних встановлених обставин незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза волею належного розпорядника землі - Кабінету Міністрів України, суд дійшов висновку прообгрунтованість звернення прокурора з позовом у даній справі на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Судом визнаються неспроможними посилання відповідача на те, що з урахуванням розміру земельної ділянки - 0,15 га та приписів частини 9 статті 149 Земельного кодексу України чинної в редакції на момент передачі земельної ділянки у власність, до повноважень Кабінету Міністрів України належало вилучення земельних ділянок державної власності - лісів понад 1 гектар, позаяк згідно доданих до позову доказів, зокрема листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 №472 та листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від №331 від 08.10.2014, слідує, що спірна земельна ділянка входить до масиву вилучених земельних ділянок у кількості 501 штук, які загалом складають площу, що перевищує 1 га.

Твердження відповідача про те, що прокурором не дотримано приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру , суд визнає безпідставним, оскільки у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 12.11.2018 №05/1-161вих-18, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України листом від 01.06.2018 №05/1-254вих-18 прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позовів щодо земельних ділянок, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3.

Стосовно ж обставин перебування спірної земельної ділянки у незаконному володінні відповідача, як однієї зі складових правової конструкції ст. 388 ЦК України, слід зазначити таке.

Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №133847201 від 09.08.2018 власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ Грінінвест набуло спірну земельну ділянку шляхом передачі її ОСОБА_5 30.12.2015 до статутного капіталу товариства. Тобто відповідач набув спірну земельну ділянку безоплатно. Доказів протилежного сторонами не надано.

До того ж, з матеріалів справи слідує, що на момент передання спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача - 30.12.2015, вже було ухвалено рішення у справі №367/3576/13-ц щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, у тому числі ОСОБА_5, який і передав земельну ділянку відповідачу.

З огляду наведеного, судом визнаються необґрунтованими посилання відповідача на його добросовісність, як набувача спірної земельної ділянки, а також добросовісність попереднього власника - ОСОБА_5 , оскільки відповідач не був обмежений в можливості перевірити правомірність та законність титулу володільця у ОСОБА_5 на момент передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу товариства.

Отже встановлені вище обставини набуття першим володільцем спірної земельної ділянки з порушенням вимог закону та, надалі, переданння такого титулу останньому володільцю - відповідачу, безоплатно, в момент, коли право власності ОСОБА_5 , як особи, що передавала право, було скасовано, спростовують правомірність виникнення права власності у ТОВ Грінінвест на спірну земельну ділянку.

Доказів же набуття ТОВ Грінінвест права власності на спірну земельну ділянку з інших, передбачених законом, підстав суду не надано.

За таких обставин, оскільки спірна у даній справі земельна ділянка вибула з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України, як розпорядника відповідної землі, що зокрема встановлено рішенням суду у справі №367/5769/16-ц, яким витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 відповідну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно-заповідного фонду, право розпорядження якими належить до повноважень Кабінету Міністрів України, та набуття її у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог ст. ст. 328, 330 ЦК України, а тому згідно ст. ст. 387, 388 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача як така, що вибула з державної власності поза волею відповідного органу державної влади.

Доводи відповідача стосовно наявності юридичних відносин між відповідачем та державою з огляду державної реєстрації спірної земельної ділянки за відповідачем визнаються неспроможними, оскільки вказана реєстрація лише підтверджує визнання державою в особі Міністества юстиції України, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації відповідних прав, обставин отримання у власність особою нерухомого майна від попереднього власника, однак жодним чином не свідчить про воловиявлення держави в особі відповідного органу, розпорядника спірного майна - Кабінету Міністрів України, на передачу спірної земельної ділянки у власність першому володільцю та, надалі, відповідачу.

Стосовно ж посилань відповідача на порушення принципів співмірності інтересів власника та суспільства, а також порушенням його права на мирне володіння своїм майном, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У пункті 166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У відповідності до статей 13, 14, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1, частиною 1 та 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Приписами ст. ст. 4, 20 Закону України Про природно-заповідний фонд України унормовано, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Водночас, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок і лісів природоохоронного призначення,а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, зокрема у спосіб повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на лісові землі природоохоронного призначення.

Отже, суд дійшов висновку про те, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ Грінінвест на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а тому заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

Беручи до уваги зазначене вище, виходячи з аналізу суб`єктного складу та правової кваліфікації відносин сторін, суд дійшов висновку, що вимога Першого заступника керівника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,15 га вартістю 45 165,00 грн є нормативно обгрунтованою та доказово підтвердженою.

Що ж до клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, слід зазначити таке.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначив, що уперше факт відчуження спірної земельної діялнки мав місце у 2008 році, а тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності.

Водночас, як зауважив відповідач про порушення інтересів держави, а саме відведення спірної земельної ділянки у власність фізичній особі прокуратурі стало відомо під час проведення перевірки щодо порушення діючого законодавства службовими особами Коцюбинської селищної ради та відділу земельних ресурсів у м. Ірпені при виділенні земельних ділянок громадянам в селіКоцюбинське, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.07.2009.

Водночас, відповідач зазначив, що листом Державного комітету України із земельних ресурсів №05/03-387вих-11 від 16.06.2011 Генеральну прокуратуру України повідовлено про прийняття Коцюбинською селищною радою рішень про передачу у власність громадянам земельних ділянок.

Також відповідач вказав, що держава, в особі Кабінету Міністрів України і органів прокуратури знала про порушення своїх прав, ще з 2012 року, оскільки рішенням Київської міської ради від 26.04.2012 року №489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Голови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища Коцюбинське Київської області , в якому згадується про те, що Коцюбинською селищною радою 25.09.2008 було прийнято рішення на підставі якого в подальшому приймалися рішення про передачу громадянам у приватну власність земель для індивідуального житлового будівництва. Відповідне звернення було отримано Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.06.2012 року.

Також, відповідач вважає, що про обставини вибуття із власності держави спірної земельної діялнки позивач мав змогу дізнатись безпосередньо зі зімсту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-6326/11/2670, текст рішення суду у якій наявний в офіційних джерелах в мережі Інтренет.

Отже, враховуючи обізнаність держави в особі відповідно уповноважених державних оранів, у тому числі органів прокуратури, про обставини вибуття спірної земельної ділянки у приватну власність з 2009 по 2012 роки, відповідач вважає, що прокурором та позивачем пропущено строк для звернення із відповідним позовом про витребування земельної діялнки у порядку ст. 388 ЦК України у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги прокурора.

Відповідно до викладених прокурором обставин, пред`явлення ним позовів у 2013, 2016 роках і наявність за результатами їх розгляду остаточних судових рішень (рішення Ірпінського міського суду від 08.07.2013 у справі №357/3576/13-ц і від 13.09.2017 у справі №367/5769/16-ц) свідчить про те, що прокурором вчинялись послідовні дії щодо відновлення права держави на спірну земельну ділянку, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності у спірних правовіфдносинах.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статтей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 викладено конкретизований висновок щодо застосування строку позовної давності, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України є обов`язковим до застосування, а саме:

- якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Так, з огляду на предмет та підстави заявленого позову у даній справі, зокрема правову конструкцію ст. 388 ЦК України, відповідно до якої однією з підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є незаконність вибуття вказаного майна від власника, суд дійшов висновку, що днем, коли прокурор довідався про порушення права держави на спірну земельну ділянку, є день набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду від 08.07.2013 у справі №357/3576/13-ц, яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради щодо виділення та передання у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, як наслідок встановлено незаконність набуття у власність вказаної земельної ділянки першим володільцем - ОСОБА_1

Як наслідок, саме від дня набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду від 08.07.2013 у справі №357/3576/13-ц починається перебіг позовної давності для звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки у порядку ст. 388 ЦК України.

Водночас, з урахуванням частини 1 статті 261 ЦК України та за умов попередньої обізнаності прокурора з порушенням права державної власності на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що подальша обізнаність прокурора з особою нового власника -відповідача, за яким тільки 31.07.2016 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, не має істотного значення при вирішенні питання застосування наслідків спливу позовної давності.

Поряд з тим, судом прийнято до уваги, що про порушення права держави на спірну земельну ділянку, в контексті вищевказних обставин незаконності вибуття такої земельної ділянки із вланості держави, об`єктивну можливість довідатися мав саме прокурор, а не позивач, оскільки Кабінет Міністрів України не брав участі у справі №357/3576/13-ц, тоді як раніше дізнатися про незаконність рішення органу місцевого самоврядування та вибуття земельної ділянки із власності держави такий орган об`єктивно не мав можливості, оскільки, як встановлено судом, передача спірної землі була здійснена без рішення Кабінету Міністрів України на передання такої земельної ділянки у власність.

Про відповідні порушення права держави на спірну земельну ділянкуКабінет Міністрів України мав змогу дізнатися пізніше у зв`язку із поданням прокурором у 2016 році позову про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_3 , який відповідно було задоволено рішенням суду від 13.09.2017 у справі №367/5769/16-ц.

Викладені ж у заяві про застосування строку позовної даності доводи відповідача за своїм змістом зводяться до обізнаності прокурора та позивача про обставини надання спірної земельної ділянки у приватну власність вперше, однак сама по собі обізнаність відповідних осіб про виділення спірної земельної ділянки, у тому числі їх суб`єктивні припущення щодо незаконності такого виділення, не свідчить про незаконність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 228, ч. ч. 3, 4 ст. 231, ст. 233 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції від 09.06.2013, надалі - ЦПК України) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 223 та 294 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як слідує з наданих прокурором пояснень та доданих до них документів, 31.07.2013, 02.08.2013, 07.08.2013 та 05.06.2014 Коцюбинська селищна рада та Євстєфєєв В.М. звернулись до Ірпінського міського суду із заявами про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду від 08.07.2013 у справі №357/3576/13-ц, за результатами розгляду яких судом 15.10.2013 та 29.07.2014 постановлено ухвали про залишення без задоволення вказаних заяв, як наслідок останнім днем строку для апеляційного оскарження вказаного заочного рішення є 08.08.2014.

З огляду вищевказаних обставин, з урахуванням ст. ст. 223, 228, 231, 233 ЦПК України, суд дійшов висновку, що з 10.08.2014 почався перебіг строку позовної давності для звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки у порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 257, 264, 267 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що останнім днем трирічного строку на звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння є 10.08.2017.

Як слідує з наданої прокуром копії позовної заяви до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, вказаний позов пред`явлено до суду 25.07.2016 - в межах передбаченого законом строку для звернення до суду, а тому суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння перервався 25.07.2016 і, як наслідок, останнім днем трирічного строку на звернення прокурора до суду із відповідним позовом є 26.07.2019.

Водночас, як слідує з відмітки канцелярії суду на позовній заяві Першого заступника прокурора Київської областів інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відповідний позов було подано до суду 23.10.2018, а тому суд дійшов висновку про те, що прокурором не пропущено передбачений законом строк на звернення до суду із захистом порушених прав держави за спірними правовідносинами.

Отже, заява відповідача про застосування строку позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

З огляду вказаного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_3 вартістю 45 165,00 гривень.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись, ст.124 Конституції України, ст. ст. 73, 75, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 80, 122, 149 Земельного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, ідентифікаційний код 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_3 вартістю 45 165,00 гривень.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Є, ідентифікаційний код 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.06.2019.

Суддя В.А. Ярема