Рішення

від 20.06.2019 по справі 924/337/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2019 р. Справа № 924/337/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу

за позовом приватного підприємства "Експрес", м. Ізяслав Хмельницької області

до приватного підприємства "Врожай-Агро-1", с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області

про стягнення 198612,46 грн. заборгованості,

представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача 198612,46 грн. заборгованості (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.05.2019 року) за договором про надання послуг автотранспортом №ЗП від 26.06.2018 року.

Ухвалою суду від 22.04.2019 року позовну заяву ПП Експрес прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами розгляду спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 10.05.2019 року заперечує щодо заявлених позовних вимог. Наголошує на положеннях Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року №363 та нормах Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 року №401, який застосовується у відповідній редакції згідно постанови Верховної Ради України №1545 від 12.09.1991 року з особливостями, що визначені п. 99 Постанови КМУ №1066 від 23.11.2016 року, щодо того, що товарно-транспортна накладна є виключною підставою для перевезення вантажу та єдиним належним доказом фактичного здійснення перевезення. Натомість, відповідач вважає, що у позивача відсутні будь-які договірні документи (заявки, товарно-транспортні та/або видатково-прибуткові накладні), які б належним чином підтверджували факт, обсяги, періодичність, умови та інші обставини здійснення ПП "Експрес" перевезень для ПП "Врожай-Агро-1".

Позивач у відповіді на відзив від 17.05.2019 року стверджує про безпідставність заперечень відповідача. Наголошує на тому, що укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, а не договором перевезення, з чого робить висновок про необґрунтованість застосування положень, що регулюють перевезення вантажів. Звертає увагу і на те, що умовами договору чітко передбачено порядок надання послуг та умови їх оплати.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив від 03.06.2019 року вважає укладений між сторонами договір саме договором перевезення вантажу, оскільки такий договір містить всі ознаки, умови та елементи, визначені ст.ст. 909, 917-919 ЦК України та ст.ст. 307-311 ГК України. Додатково звертає увагу на положеннях ч.ч. 10-11 ст. 9 ЗУ "Про транспорту експедиторську діяльність" в частині того, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

26.06.2018 року між ПП "Експрес" (перевізник) та ПП "Врожай-Агро-1" (замовник) укладено договір №3П про надання послуг автотранспортом (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, надавати послуги автотранспортом замовнику, а замовник зобов'язався приймати та оплачувати вартість фактично наданих послуг на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

У п. 1.2. договору передбачено, що виконавець надає послуги по перевезенні зернових з поля замовника на склади замовника.

Згідно п. 2.1. договору замовник проводить оплату наданих послуг згідно додатку №1 до договору.

Розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі за погодженням сторін, згідно з чинним законодавством України (п. 2.2. договору).

Днем оплати та моментом виконання зобов'язання замовником з оплати послуг виконавця вважається день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 2.3. договору).

Замовник здійснює оплату протягом 5-ти днів після надання послуг, згідно акту виконаних робіт, та рахунка на оплату (п. 2.4. договору).

Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.2.1 договору замовник зобов'язаний у встановлені цим договором строки оплатити послуги, а виконавець, в свою чергу, надати послуги, зазначені в п. 1.2. цього договору з належною якістю.

В силу положень п. 4.1. договору він діє до 31 грудня 2018 року.

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

У додатку №1 до договору сторонами договору погоджено вартість послуг, які надаються позивачем.

На виконання умов договору позивачем надано, а відповідачем прийнято автопослуги на суму 161029,68 грн., про що свідчить підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт надання послуг №314 від 13.11.2018 року.

Позивач надіслав відповідачу претензію №10 від 14.03.2019 року, у якій просить погасити заборгованість по договору №3 П про надання послуг автотранспортом в загальному розмірі 168603,56 грн.

Проте, у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у спорі 26.06.2018 року укладено договір №3 П про надання послуг автотранспортом, на який поширюються положення законодавства, що регулюють питання надання послуг та перевезення вантажів.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно визначеного сторонами у договорі порядку розрахунків за надані послуги з перевезення, оплата за такі послуги здійснюється замовником протягом 5-ти днів після надання послуг, згідно акту виконаних робіт, та рахунка на оплату.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріали справи містять належним чином підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт надання послуг №314 від 13.11.2018 року на загальну суму 161029,68 грн., тому в силу положень п. 2.4. договору у відповідача виник обов'язок сплатити вказану суму протягом п'яти днів.

Твердження відповідача щодо обов'язкового надання товарно-транспортних накладних або інших доказів прийняття відповідачем послуг позивача по договору судом оцінюються критично, оскільки у підписаному сторонами договорі чітко визначено порядок та умови оплати здійсненого перевезення, що залежить, зокрема, від акту виконаних робіт.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню на суму 161029,68 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З аналізу умов укладеного між сторонами договору судом встановлено відсутність норм про застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору.

У п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Таким чином, в силу відсутності в договорі, а також в спеціальному акті цивільного законодавства умови про нарахування пені, а також безпідставність нарахування такої пені відповідно до Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", в стягненні 29108,87 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами, пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є, за своєю правовою природою, платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Суд здійснив перерахунок 3% річних та дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 2435,30 грн. 3% річних, тому вимога про їх стягнення з відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки заборгованість виникла 19.11.2018 року, нарахування втрат від інфляції за листопад 2018 року не видається обґрунтованим. Вірним буде розрахунок за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року на суму заборгованості 161029,68 грн. = 3731,12 грн. В стягненні 2307,49 грн. втрат від інфляції суд відмовляє.

З огляду на все вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 161029,68 грн. основного боргу, 2435,30 грн. 3% річних та 3731,12 грн. втрат від інфляції. В стягненні 29108,87 грн. пені та 2307,49 грн. втрат від інфляції суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. Витрати по оплаті судовим збором заяви про вжиття заходів забезпечення позову в розмірі 960,5 грн. не підлягають відшкодуванню позивачу по причині відмови в задоволенні заяви.

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідач у прохальній частині позовної заяви просить також відшкодувати витрати на надання правової допомоги адвокатом Домбровською І.О., які, за змістом позовної заяви, складають орієнтовно 24800,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №910/8443/17, від 11.05.2018 р. та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.

Проте, матеріали справи не містять ні договору про надання правової допомоги адвокатом Домбровською І.О., ні розрахунку витрат, як і будь-якого платіжного документа про перерахування позивачем коштів в якості оплати за надання правової допомоги. З викладеного, у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "Експрес", м. Ізяслав Хмельницької області до приватного підприємства "Врожай-Агро-1", с. Судилків Шепетівського району Хмельницької області про стягнення 198612,46 грн. заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Врожай-Агро-1" (30350, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Судилків, вул. Гагаріна, 2Є, код 33415283) на користь приватного підприємства "Експрес" (30300, Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Онищука, 59А, код 31672673) 161029,68 грн. (сто шістдесят одна тисяча двадцять дев'ять грн. 68 коп.) основного боргу, 2435,30 грн. (дві тисячі чотириста тридцять п'ять грн. 30 коп.) 3% річних, 3731,12 грн. (три тисячі сімсот тридцять одна грн. 12 коп.) втрат від інфляції, 2507,94 грн. (дві тисячі п'ятсот сім грн. 94 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 29108,87 грн. пені та 2307,49 грн. втрат від інфляції відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Віддрук. у 5 прим.: 1 - до справи; 2,3 - позивачу (30300, Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Онищука, 59А; адвокату Домбровська І.О. - 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 13А, кв. 508) - рек. з пов. про вручення; 4,5 - відповідачу (30350, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Судилків, вул. Гагаріна, 2Є; 30350, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Судилків, вул. Гагаріна, 1) - рек. з пов. про вручення