Постанова

від 23.09.2019 по справі 924/337/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року Справа №924/337/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання - Єфімчук А.І.

за участю представників сторін:

позивача: Домбровська І.О. (ордер АА №1006449 від 23.09.2019 року)

відповідача: Васильченко В.О. (ордер №77366 від 10.05.2019 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 (суддя Музика М.В.)

за позовом Приватного підприємства "Експрес"

до Приватного підприємства "Врожай-Агро-1"

про стягнення 198612,46 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. позов Приватного підприємства "Експрес" до Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" про стягнення 198612,46 грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 161029,68 грн. основного боргу, 2435,30 грн. 3% річних, 3731,12 грн втрат від інфляції, 2507,94 грн. витрат по сплаті судового збору. В стягненні 29108,87 грн. пені та 2307,49 грн. втрат від інфляції відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність будь-яких заявок, товарно-транспортних документів та/або видатково-прибуткових документів, підписаних з обох (або навіть з однієї сторони) із яких можливо було б встановити факт, обсяги, періодичність, умови та інші обставини здійснення перевезень позивачем.

Характерною ознакою послуг, як специфічного об`єкта цивільних прав, є їх нематеріальний характер - відсутність матеріального результату діяльності виконавця. Оскільки сама послуга споживається в процесі її надання, ні послугу, ні її результат не можна передати за актом. В зв`язку із цим, укладення акту приймання-здачі можливе лише при передачі результатів виконаних робіт і саме з існуванням матеріального результату виконаних робіт пов`язана можливість підписання акту їх передачі, в тому числі і в односторонньому порядку (наприклад, ч.4.ст.882 ІДК України).

Акт про надані послуги може складатись сторонами, як підтвердження належного виконання зобов`язання боржником і прийняття його кредитором.

Так, відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Не видача кредитором відповідного підтвердження боржнику надає останньому право затримати виконання зобов`язання, однак не призводить до автоматичного визнання зобов`язання прийнятим.

У випадку, якщо боржник не скористався правом затримати виконання зобов`язання і виконав його без отримання відповідного підтвердження кредитора, він не позбавлений права доведення факту здійснення належного виконання у інший спосіб.

Зокрема, як зазначалось вище, прямо передбаченим законодавством належним підтвердженням факту надання послуг із перевезення, а також їх обсягу, є товарно-транспортна накладна.

Апелянт посилається на те, що у даному випадку, між сторонами по справі 26.06.2018 року укладено Договір №ЗП про надання послуг автотранспортом, предметом якого є надання послуг автотранспортом (п. 1.1.). Умовами Договору визначено, що позивач (перевізник) надає послуги з перевезення зернових з поля замовника на склади замовника (п.1.2.).

Тобто, відповідний договір містить усі ознаки, умови та елементи договору перевезення вантажу, визначені ст.909, 917-919 ЦК України та 307-311 ГК України. З умов Договору не вбачається надання за ним будь-яких додаткових послуг пов`язаних з перевезенням вантажу, крім безпосереднього перевезення.

Відтак, наявні всі підстави для застосування положень не лише загальних норм, дотримання яких є обов`язковим при наданні будь-якого виду послуг, а й спеціальних норм чинного законодавства, які врегульовують взаємовідносини сторін при здійсненні перевезень.

А тому, апелянт вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2019 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 залишено без руху, запропоновано Приватному підприємству "Врожай-Агро-1" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме надати суду докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

05.08.2019 року від апелянта надійшов лист до якого долучено платіжне доручення №2 від 01.08.2019 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4468,78грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2018 р. у справі №924/337/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 та призначено її до розгляду на 23 вересня 2019 р.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.06.2018 року між ПП "Експрес" (перевізник) та ПП "Врожай-Агро-1" (замовник) укладено договір №3П про надання послуг автотранспортом (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, надавати послуги автотранспортом замовнику, а замовник зобов`язався приймати та оплачувати вартість фактично наданих послуг на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору передбачено, що виконавець надає послуги по перевезенню зернових з поля замовника на склади замовника.

Згідно п. 2.1. договору замовник проводить оплату наданих послуг згідно додатку №1 до договору.

Розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі за погодженням сторін, згідно з чинним законодавством України (п. 2.2. договору).

Днем оплати та моментом виконання зобов`язання замовником з оплати послуг виконавця вважається день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 2.3. договору).

Замовник здійснює оплату протягом 5-ти днів після надання послуг, згідно акту виконаних робіт, та рахунка на оплату (п. 2.4. договору).

Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.2.1 договору замовник зобов`язаний у встановлені цим договором строки оплатити послуги, а виконавець, в свою чергу, надати послуги, зазначені в п. 1.2. цього договору з належною якістю.

В силу положень п. 4.1. договору він діє до 31 грудня 2018 року.

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

У додатку №1 до договору сторонами договору погоджено вартість послуг, які надаються позивачем.

На виконання умов договору позивачем надано, а відповідачем прийнято автопослуги на суму 161029,68 грн., про що свідчить підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт надання послуг №314 від 13.11.2018 року.

Позивач надіслав відповідачу претензію №10 від 14.03.2019 року, у якій просив погасити заборгованість по договору №3П про надання послуг автотранспортом в загальному розмірі 168 603,56 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем умов договору щодо оплати за надані послуги в добровільному порядку, позивач 11.04.2019 року звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з відповідача стягнення 190 984,51 грн. заборгованості, з яких 161 029,68 грн. основний борг, 22 076,51 грн. пеня, 1 839,71 грн. - 3% річних, 6 038,61 грн. - інфляційні втрати.

Також, 23.05.2019 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 198 612,46 грн. заборгованості, з яких 161 029,68 грн. основний борг, 29 108,87 грн. пеня, 2 435,30 грн. - 3% річних, 6 038,61 грн. - інфляційні втрати.

Розглянувши позовні вимоги позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, господарський суд Хмельницької області дійшов висновку, про стягнення з приватного підприємства "Врожай-Агро-1" на користь приватного підприємства "Експрес" 161 029,68 грн. основного боргу, 2 435,30 грн., 3% річних, 3 731,12 грн. втрат від інфляції, 2 507,94 грн. витрат по сплаті судового збору. В стягненні 29 108,87 грн. пені та 2 307,49 грн. втрат від інфляції слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно визначеного сторонами у договорі порядку розрахунків за надані послуги з перевезення, оплата за такі послуги здійснюється замовником протягом 5-ти днів після надання послуг, згідно акту виконаних робіт, та рахунка на оплату.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До матеріалів справи позивачем долучено підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт надання послуг №314 від 13.11.2018 року на загальну суму 161 029,68 грн.,

З вище зазначеного акту вбачається, що зі сторони замовника - Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" він підписаний без жодних зауважень, а тому в силу положень п. 2.4. договору у відповідача виник обов`язок сплатити вказану суму протягом п`яти днів (а.с. 11).

Також, позивачем було надіслано відповідачу претензію №10 від 14.03.2019 року, у якій просив погасити заборгованість по договору №3П про надання послуг автотранспортом в загальному розмірі 168 603,56 грн. (а.с. 18 - 21).

Однак, на вище зазначену претензію відповідач свої заперечення чи відповідь не надав.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором щодо здійснення оплати за надані послуги у встановлені строки не виконав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню на суму 161 029,68 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається відсутність норм про застосування штрафних санкцій за неналежне виконання його умов.

У п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року роз`яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність нарахування пені та відмови у стягненні 29 108,87 грн.

Також, колегія суддів погоджується х висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачем 3% річних в сумі 2 435,30 грн.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Оскільки заборгованість виникла 19.11.2018 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вірним буде нарахування індексу інфляції за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року в сумі 3 731,12 грн. та відмови у стягненні 2 307,49 грн.

Щодо посилань апелянта на відсутність будь-яких заявок, товарно-транспортних документів та/або видатково-прибуткових документів, підписаних з обох (або навіть з однієї сторони) із яких можливо було б встановити факт, обсяги, періодичність, умови та інші обставини здійснення перевезень позивачем, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем не заперечується факт укладення між Приватним підприємством "Експрес" та Приватним підприємством "Врожай-Агро-1" договору №3П від 26.06.2018 року про надання послуг автотранспортом.

За умовами договору позивач зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених договором, надавати послуги автотранспортом відповідачу, а відповідач зобов`язується приймати та оплачувати вартість фактично наданих послуг.

До договору сторони уклали додаток №1, яким встановили вартість послуг.

З вище викладеного вбачається, що укладений між позивачем та відповідачем договір є саме договором про надання послуг.

Окрім того, в умовах договору відсутній обов`язок сторін щодо складення товарно-транспортних накладних, а тому їх відсутність у даному випадку не впливає на обов`язок відповідача щодо сплати фактично наданих та прийнятих відповідачем послуг, оскільки п. 2.4. Договору передбачено, що Замовник здійснює оплату протягом 5-ти (п`яти) днів після надання послуг, згідно акту виконаних робіт та рахунку на оплату.

Враховуючи, що відповідачем акт про надання послуг №314 від 13 листопада 2018 року підписаний без жодних зауважень щодо кількості, якості та порядку надання послуг свідчить про прийняття таких послуг і виникнення у відповідача обов`язку оплатити надані позивачем послуги.

Окрім того, якби позивачем послуги надавалися не якісно або не у відповідній кількості, то відповідач не підписував би акт надання послуг №314 від 13 листопада 2018 року, в якому міститься вся інформація про склад, обсяг і факт надання послуг.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на відсутність у позивача будь-яких заявок, товарно-транспортних документів та/або видатково-прибуткових документів, із яких можливо було б встановити факт, обсяги, періодичність, умови та інші обставини надання послуг позивачем у зв`язку з тим, що наявність товарно-транспортних документів умовами укладеного між сторонами договору не передбачалась.

Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врожай-Агро-1" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 20.06.2019 р. у справі №924/337/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №924/337/19 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "24" вересня 2019 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Тимошенко О.М.