Рішення

від 18.06.2019 по справі 826/3493/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 червня 2019 року справа №826/3493/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Украудит ХХІ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "АФ "Украудит ХХІ") доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Шевченківському районі) провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав протиправного нарахування податкового зобов`язання із застосуванням ставки у розмірі 3% відповідно до Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві"; на думку позивача, контролюючими органом повинна була застосовуватись ставка податку 1%, оскільки ТОВ "АФ "Украудит ХХІ" відповідно до статей 42, 91 Земельного кодексу України не може бути власником або орендарем земельної ділянки за адресою: м . Київ, вул. Некрасовська, 3 , як власник нежилого приміщення в багатоквартирному будинку, за відсутності порядку передачі земельних ділянок у власність або користування співвласниками багатоквартирного будинку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3493/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки перевіркою встановлено застосування позивачем при нарахуванні земельного податку ставки 1% замість 3%, як це встановлено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629" та, як наслідок, занижено податкові зобов`язання із земельного податку за січень - серпень 2016 року.

В судовому засіданні 01 лютого 2018 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

10 жовтня 2016 року відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2016 рік та повноти надходжень по земельному податку за січень 2016 - серпень 2016 року ТОВ "АФ "Украудит ХХІ", результати якої оформлені актом №344/1204 (далі по тексту - акт перевірки).

Камеральною перевіркою встановлено, що розмір податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб за 2016 рік (січень - серпень), визначений позивачем у податковій декларації з плати за землю від 18 лютого 2016 року за 2016 рік, реєстраційний номер 9019658743, є нижчим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, а саме: збільшується значення показника розмір ставки податку (% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) у 2016 році на період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року на 2%, збільшується сума, що за результатами податкового періоду січень - серпень 2016 року підлягає сплаті платником податку до бюджету на 28 666,08 грн.

За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки листом від 20 жовтня 2016 року №30888/10/26-59-12-04-22 ДПІ у Шевченківському районі залишено без змін акт перевірки, а заперечення - без задоволення.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971, яким позивачу за порушення пункту 284.1 статті 284, пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку з юридичних осіб на загальну суму 35 832,56 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 28 666,08 грн. та за штрафними санкціями - 7 166,48 грн.

За наслідками розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 23 грудня 2016 року №26872/10/26-15-10-02-16 про залишення податкового повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 без змін, а скарги - без задоволення.

Рішенням ДФС України від 21 лютого 2017 року №3547/6/99-99-11-03-01-25 за наслідками розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 та рішення про розгляд первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Незгода позивача з податковим повідомленням-рішенням від 20 жовтня 2016 року №005971 зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

В силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із аналізу даних норм чинного законодавства слідує, що у розумінні положень підпунктів Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Позивачем не заперечується наявність у нього обов`язку щодо своєчасного подання декларації на земельний податок та сплати такого податку. В межах даної справи позивачем оскаржується визначений податковим органом розмір грошового зобов`язання із земельного податку за 2016 рік.

Так, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підставою для нарахування земельного податку згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України є дані державного земельного кадастру.

На підставі статей 10, 265 Податкового кодексу України земельний податок є складовою частиною податку на майно та належить до місцевих податків.

Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Особливості оподаткування платою за землю встановлені статтею 284 Податкового кодексу України, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) із змінами та доповненнями "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" затверджено Положення про плату за землю в місті Києві, пунктом 5.1 якого встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3-5.6 цього Положення.

Пунктом 5.6 Положення встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення.

Тобто, за визначенням наведеного пункту 5.6 Положення ставка податку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється у випадку, якщо право власності або право оренди на які в установленому законодавством порядку не оформлено.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянку податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Разом з декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої розраховується земельний податок.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач є власником нежилого приміщення площею 232,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Некрасовська , 3 літера А , розташоване у багатоквартирному житловому будинку.

18 лютого 2016 року ТОВ "АФ "Украудит ХХІ" подало декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік (реєстраційний №9019658743), якою самостійно задекларовано суми зобов`язань по земельному податку за період з січня по серпень 2016 року у розмірі 1 791,63 грн. щомісячно відповідно до пункту 5.1 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923), яким визначено ставку податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Водночас, контролюючий орган зазначає, що позивачем занижено податкове зобов`язання із земельного податку за 2016 рік (січень - серпень) та збільшено відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за вказаний період на 2%.

Так, на думку контролюючого органу, позивачем, всупереч приписам пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві застосовано 1% ставки земельного податку.

Разом з тим, суд звертає увагу, що застосування у межах спірних правовідносин норм пункту 5.6 Положення щодо плати за користування земельними ділянками у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є безпідставним оскільки ТОВ "АФ "Украудит ХХІ" не належить на праві власності або на праві оренди земельна ділянка, під належним йому нежилим приміщенням.

Крім того, відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Некрасовська, 3 літера А , та, відповідно, виникнення у позивача обов`язку зі сплати земельного податку.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).

Крім того, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, а також документа, який підтверджує актуальний розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірності обчислення спірної суми грошового зобов`язання із земельного податку та необхідності застосування до позивача ставки земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

В свою чергу, беручи до уваги те, що позивач є власником нежилого приміщення площею 232,6 кв. м., яке розташоване за адресою м. Київ, вул. Некрасовська, 3 літера А, на яке в установленому порядку оформлено право власності, суд приходить до висновку про те, що позивачем вірно застосовано ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі 1% від нормативної оцінки земельної ділянки, що свідчить про вірність застосування алгоритму заповнення податкової декларації з плати за землю.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про заниження позивачем суми податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб, визначених за результатами подання податкової декларації з плати за землю за 2016 рік, нормативно та документально не підтверджуються, а тому податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2016 року №005971 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "АФ "Украудит ХХІ" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Украудит ХХІ" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20 жовтня 2016 року №005971.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Украудит ХХІ" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Украудит ХХІ" (04053, м. Київ, вул. Некрасовська, 3; ідентифікаційний код 22964908);

Державна податкова інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 36, ідентифікаційний код 39561761).

Суддя В.А. Кузьменко