Постанова

від 20.06.2019 по справі 472/805/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 472/805/16-ц

провадження № 61-18448св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Луб`янське ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Луб`янське на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2016 року у складі судді Чаричанського П. О., ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Луб`янське (далі - ПП Луб`янське ) про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 7,9758 га, розташована в межах території Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яку вона успадкувала після смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , своєї матері ОСОБА_2 .

Зазначає, що у березні 2016 року їй стало відомо про те, що 02 липня 2010 року Відділом Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області було зареєстровано договір оренди землі від 15 березня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_2 передала ПП Луб`янське в оренду на 15 років належну їй земельну ділянку.

Позивач вважала, що цей договір оренди землі слід визнати недійсним, оскільки, такий договір її мати з ПП Луб`янське не укладала та відповідно до висновків почеркознавчої експертизи від 04 липня 2016 року, підпис в графі Орендодавець у спірному договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_2 .

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 15 березня 2010 року, зареєстрований Відділом Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області 02 липня 2010 року; скасувати запис Відділу Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області про державну реєстрацію цього договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 15 березня 2010 року, зареєстрований Відділом Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області за записом № 041048000268 від 02 липня 2010 року та скасовано запис про державну реєстрацію Договору оренди землі від 15 березня 2010 року, зареєстрований Відділом Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області за записом № 041048000268 від 02 липня 2010 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди землі, який був укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПП Луб`янське , відповідно до висновку експертизи Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Миколаївський НДЕКЦ МВС України) від 04 липня 2016 року підписаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_2 його укладення. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що моментом, коли позивач дізналася про порушення її права, є момент отримання та ознайомлення із договором оренди землі, що є предметом цього спору.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про недійсність договору оренди землі з підстав невідповідності вимогам частини першої статті 215 ЦК України є обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2017 року ПП Луб`янське подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Суди попередніх інстанцій обмежились обґрунтуванням лише одного з елементів - виконання підпису іншою особою, і не звернули уваги на наявність інших обставин справи. Судами неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють строк позовної давності.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 7,9758 га розташована в межах Луб`янської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Веселинівською районною державною адміністрацією Миколаївської області від 21 квітня 2003 року.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після смерті матері ОСОБА_2 , на вказану земельну ділянку, видане 02 липня 2014 року державним нотаріусом Березнівської районної державною нотаріальної контори Рівненської області Сало К. В., зареєстрованим в реєстрі за № 101.

Право власності позивача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано 02 липня 2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Установлено, що 15 березня 2010 року між ПП Луб`янське та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_2 передала ПП Луб`янське в користування на умовах оренди строком на 15 років належну їй на праві власності земельну ділянку площею 7,98 га, та який зареєстровано у відділі Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області 02 липня 2010 року за № 041048000268.

Позивач, поряд з іншими особами, 31 березня 2016 року звернулася з заявою до Веселинівського відділу поліції Вознесенського відділу поліції головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - Веселинівський ВП Вознесенського ВП ГУ НП в Миколаївській області), в якій зазначалося про підробку підписів від померлих осіб в договорах оренди з ними керівником ПП Луб`янське .

За вказаним фактом Веселинівським ВП Вознесенського ВП ГУ НП в Миколаївській області порушено кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

В межах кримінального провадження, постановою від 16 червня 2016 року старшого слідчого Веселинівського ВП Вознесенського ВП ГУ НП в Миколаївській області призначено проведення почеркознавчої експертизи для вирішення питання чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в договорі оренди землі від 15 березня 2010 року, самою ОСОБА_2 чи іншою особою. Проведення вказаної експертизи призначено в Миколаївський НДЕКЦ МВС України.

Відповідно до висновків експерта за № 1210 від 04 липня 2016 року, підпис в графі Орендодавець у договорі оренди землі від 15 березня 2010 року, укладеному між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПП Луб`янське Веселинівського району Миколаївської області, в особі директора Іксар О. Л. - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Відповідно до супровідного листа Відділу Держгеокадастру у Веселинівському районі Миколаївської області від 06 вересня 2016 року ОСОБА_1 було надано копію цього договору оренди.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірний договір, укладений від імені ОСОБА_2 , підписаний не нею, а іншою особою.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, враховуючи те, що почеркознавчою експертизою від 04 липня 2016 року встановлено, що підпис в графі Орендодавець у договорі оренди землі від 15 березня 2010 року виконаний не ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. ОСОБА_2 особисто не підписувала договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та правильно виходили із того, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору від імені ОСОБА_2 . Оскільки позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди земельної ділянки лише 31 березня 2016 року, коли отримала для огляду спірний договір та в цей же день подала заяву про підробку підписів у вказаному договорі оренди до поліції, про що свідчить колективна заява громадян, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року справа № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Доводи касаційної скарги про порушення судом порядку призначення почеркознавчої експертизи не підтверджені належними доказами та не узгоджуються з матеріалами справи. Крім того, під час судового засіданні місцевим судом учасникам судового розгляду було роз`яснено їх право заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, проте сторони та їх представники не заявили таких клопотань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Луб`янське залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило