Рішення

від 11.06.2019 по справі 910/1672/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2019 Справа № 910/1672/19

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко Г. П.,

за участю секретаря - Лебович А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод" (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, 7а)

До 1. Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4) та

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Асгард Фінанс" (02160, м. Київ, проспект Соборності, буд. 15/17)

Про визнання недійсними договорів

За участю представників сторін:

Від позивача: Бабаєва О. О., адвокат, ордер ЛГ № 017174;

Від відповідача - 1: Медведь А. В., довіреність № б/н від 22.01.2019;

Від відповідача - 2: Золотарьова М. К., довіреність № 2019-04-05-3 від 05.04.2019;

Молчанов А. Г., довіреність № 2019-04-05-2 від 05.04.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Луганський ливарно-механічний завод" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний Банк" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Асгард Фінанс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсними договорів.

Звертаючись до Суду з даним позовом, позивач просить:

- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами - ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, №2 від 18.09.2013, №4 від 29.01.2014, №5 від 18.02.2014, №6 від 06.03.2014, №6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, №8 від 29.12.2015, №9 від 30.12.2015), укладеним між укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ПАТ "Луганський ливарно-механічний завод";

- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги №1984/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги: за договором застави рухомого майна №01.13/3PM від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, №2 від 18.09.2013, №3 від 29.01.2014, №4 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №6 від 05.06.2015, №7 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник"; за договором застави рухомого майна № 17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №5 від 05.06.2015, №6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник";

- визнати недійсним договір відступлення прав вимоги № 1986/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги за договором поруки №01.13/ПОР від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 18.02.2014, №4 27.10.2014, №5 від 27.02.2015, №6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник".

На думку позивача, зазначені договори відступлення прав вимоги не відповідають вимогам чинного закону, а тому є підстави для визнання їх недійсними.

Крім того, у позовній заяві позивачем заявлене клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 залишено позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод" без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали шляхом: подання до суду письмової заяви з зазначенням електронних адрес та номерів засобів зв`язку сторін у справі; подання до суду письмової заяви з попереднім орієнтовним розрахунком судових витрат по справі, які позивач поніс та з яких сум складаються вказані витрати; подання до суду письмової заяви, яка буде містити підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання до суду письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 ГПК України.

05.03.2019 від позивача до Суду надійшла заява про усунення недоліків з долученням нової редакції позовної заяви на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Суду від 14.03.2019 було відкрито провадження у справі №910/1672/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи призначено на 04.04.2019.

29.03.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву про визнання недійсними договорів уступки прав вимоги (в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України), в якому відповідач - 1 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав його необґрунтованості.

28.03.2019 суд повідомив сторін, що у зв`язку з перебуванням судді Бондаренко Г. П. у відрядженні, розгляд справи, призначений на 04.04.2019 не відбудеться, і що розгляд справи призначений на 14.05.2019.

04.04.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач - 2 заперечив проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості.

16.04.2019 через відділ канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у справі № 910/1672/19, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача - 2 докази на підтвердження або спростування відомостей про скасування реєстрації як фінансової установи та відповідь на відзив відповідача ПАТ Перший Український Міжнародний Банк у справі № 910/1672/19.

08.05.2019 через відділ канцелярії суду від відповідача - 2 надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, від відповідача - 1 заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву про визнання недійсними договорів уступки прав вимоги (в порядку ст. 167 ГПК України).

08.05.2019 Відповідачем - 2 через відділ канцелярії суду надані документи на виконання вимог ухвали від 14.03.2019.

В судовому засіданні 14.05.2019 суд відхилив клопотання позивача про витребування доказів на підставі ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з тим, що відповідне клопотання подане позивачем з пропуском процесуального строку та на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.06.2019.

В судове засідання 11.06.2019 учасники справи прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши долучені до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, між ПАТ Перший Український Міжнародний банк (надалі - ПАТ ПУМБ , банк, кредитор) та ПАТ Луганський ливарно-механічний завод (надалі - ПАТ ЛЛМЗ , позичальник) був укладений кредитний договір №01.13 від 21.01.2013 (із змінами та доповненнями).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ПАТ ПУМБ та ПАТ ЛЛМЗ був укладений договір застави товарів в обороті №01.13/ТОВ від 21.05.2013 .

Також з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ПАТ ПУМБ та Товариством з обмеженою відповідальністю Ливарник були укладені договір застави рухомого майна №01.13/3PM від 21.01.2013 ( із змінами та доповненнями), договір застави рухомого майна № 17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013, договір поруки №01.13/ГЮР від 21.01.2013.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором № 01.13 від 21.01.2013 (із змінами та доповненнями) належним чином не виконав по поверненню кредиту та погашенню відсотків, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість, яка до теперішнього часу, за твердженням позичальника, не сплачена.

25.09.2017 ПАТ ПУМБ відступив своє право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальними договорами відповідачеві - 2 - ТОВ Асгард Фінанс , уклавши з ним три договори відступлення прав вимоги:

1) № 1988/61.1 від 25.09.2017, відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: № 1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 4 від 29.01.2014, № 5 від 18.02.2014, № 6 від 06.03.2014, № 6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, № 8 від 29.12.2015, № 9 від 30.12.2015, укладеним між ПАТ ПУМБ та ПАТ JIJIM3 ;

2) № 1984/61.1 від 25.09.2017, відповідно до якого відступлено право вимоги за договором застави рухомого майна №01.13/ЗРМ від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 3 від 29.01.2014, №4 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №6 від 05.06.2015, №7 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ ПУМБ та ТОВ Ливарник ;

за договором застави рухомого майна №17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 19.02.2014, № 5 від 19.11.2014, № 5 від 15.06.2015, № 6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ ПУМБ та ТОВ Ливарник ;

3) №1986/61.1 від 25.09.017, відповідно до якого відступлено право вимоги за договором поруки №01.13/ПОР від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 18.02.2014, №4 від 27.10.2014, № 5 від 27.02.2015, № 6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ ПУМБ та ТОВ Ливарник .

Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги № 1984/61.1 від 25.09.2017, № 1984/61.1 від 25.09.2017 та №1986/61.1 від 25.09.017.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним: (1) відповідач - 2 не має ліцензії на здійснення валютних операцій, і, відповідно, не мав права укладати спірні договори, і бути кредитором за кредитним договором, оскільки останнім валюта кредитування була визначена в доларі США; (2) спірні договори є договорами відступлення, і не відповідають вимогам встановленим для договорів факторингу, відповідно відповідач - 1 не мав права укладати такі договори, оскільки не має права здійснювати діяльність у сфері торгівлі; (3) відповідачем - 1 внаслідок укладання спірних договорів порушено банківську таємницю; (4) станом на момент вирішення спору відповідач - 2 виключений із реєстру фінансових організацій. Таким чином, на думку позивача, спірні договори укладені відповідачами з порушенням чинного законодавства України, умов кредитного договору, що і є підставою для визнання їх недійсними.

Відповідачі - 1, 2 проти задоволення позовних вимог заперечують з тих підстав, що при укладенні спірних договорів ними були дотримані вимоги чинного законодавства. Зокрема, відповідачі зазначають, що: (1) спірні договори не містять ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому для придбання права вимоги за кредитним договором відповідачу - 2 не потрібно було отримувати відповідну ліцензію; (2) набуття відповідачем - 2 прав щодо боржника, передбачених спірними договорами, не суперечить ознакам та змісту договору цесії, і саме такі договори були укладені між відповідачами; (3) несанкціоноване розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю не є підставою для визнання правочину (договору) недійсним, відповідно до ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України; (4) позивачем не обґрунтовано наявність у нього порушеного права або охоронюваного законом інтересу, внаслідок укладання між відповідачами спірних договорів; (5) на момент укладання спірних договорів відповідач - 2 був фінансовою установою, що була внесена до реєстру фінансових установ, та мав ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), і відповідно був вправі укладати договори факторингу.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем заявлені вимоги про визнання договорів відступлення прав вимоги № 1984/61.1 від 25.09.2017, № 1984/61.1 від 25.09.2017 та №1986/61.1 від 25.09.017, відповідно до предмету доказування у даній справі входять лише обставини дотримання сторонами вимог чинного законодавства на момент укладання відповідних договорів - 25.09.2017, і не входять будь - які інші обставини, зокрема, щодо подальшого виконання спірних договорів або щодо виконання договорів, право вимоги за якими було відступлено.

Враховуючи зазначене Суд при вирішенні справи по суті не встановлює обставини виконання кредитного договору, і спірних договорів та не оцінює такі обставини, які виникли після укладення оскаржуваних договорів, оскільки такі обставини не входять до предмету доказування у даній справі. Зокрема, Суд не здійснює оцінку наступних доводів позивача: (3) відповідачем - 1 внаслідок укладання спірних договорів порушено банківську таємницю; (4) станом на момент вирішення спору відповідач - 2 виключений із реєстру фінансових організацій. При вирішення спору суд оцінює відповідність оскаржуваних договорів вимогам чинного законодавства саме на момент їх укладення.

Інші обставини на які посилається позивач (а саме: (1) відповідач - 2 не має ліцензії на здійснення валютних операцій, і відповідно не мав права укладати спірні договори, і бути кредитором за кредитним договором, оскільки останнім валюта кредитування була визначена в доларі США; (2) спірні договори є договорами факторингу, а не відступлення, і не відповідають вимогам встановленим для договорів факторингу, відповідно відповідач - 1 не мав права укладати такі договори, оскільки не має права здійснювати діяльність у сфері торгівлі) входять до предмету доказування у даній справі, відповідно підлягають встановленню та оцінці Судом для визначення обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги (по суті різновидом договора відступлення) є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги за плату).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07.12.2000 Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У ст. 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу ст. 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права платно або безоплатно. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) (позики або кредиту) за рахунок відступлення права вимоги до боржника за плату, яку клієнт сплачує фактору.

Тобто оплатна цесія відрізняється від факторингу тим, що при факторингу клієнт зобов`язаний обов`язково заплатити фактору певну плату за надання фінансування (коштів) взамін на право вимоги та/або під забезпечення фінансування таким правом вимоги, а при оплатній цесії новий кредитор просто сплачує ціну відповідного права вимоги.

Судом встановлено, що в п. 2.1 договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 сторонами було погоджено, що: (а) в порядку та на умовах, узгоджених сторонами, відповідач - 1, як первісний кредитор відступає відповідачу -2, як новому кредитору усі права вимоги за кредитним договором, а відповідач - 2 приймає право вимоги та зобов`язується сплатити відповідачу - 1 ціну за відступлення права вимоги; (б) для уникнення сумніву, у зв`язку з наявністю забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, ціна, яку сплачує новий кредитор первісному кредитору за цим договором містить в собі вартість права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення; (в) загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2017 (включно) становить 742 015 дол. США 07 центів та 23 539 819 російських рублів 06 коп., що за курсом НБУ на момент укладання цього договору становить 30 209 111 гривні 41 коп.

Відповідно до п. 2.2. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 права вимоги до боржника за кредитним договором, що належать первісному кредитору у повному обсязі переходять від первісного кредитора до нового кредитора в момент повної оплати ціни прав вимоги в сумі, строки та порядку, передбачені п. 2.3 договору. На підтвердження переходу прав вимог за кредитним договором та прав вимог за договорами забезпечення сторони складають акт приймання - передачі прав вимог.

Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що (а) ціна прав вимог за цим договором складає 4 400 000, 00 грн, яку новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладання цього договору.

В пп. (д), (е) п. 5.1. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 сторони визначили, що вони погоджуються, що первісний кредитор за договором не отримує жодних послуг, а новий кредитор не отримує жодної плати, пов`язаної із наданням будь - яких послуг за цим договором, кошти, що сплачуються новим кредитором первісному кредитору на виконання умов договору є виключно платою за відступлення прав.

В договорі про відступлення прав вимоги № 1986/61.1 від 25.09.2017 відповідач - 1, як сторона 1 та відповідач - 2, як сторона 2, зокрема, погодили такі умови:

(п. 1.4) сторони домовились, що зміна сторони, яка іменується кредитор у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору поруки, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором поруки вважаються відступленими стороні 2 з моменту підписання цього договору, скріплення підписів печатками сторін цього договору, але не раніше, ніж здійснення стороною 2 оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується відповідним платіжним дорученням;

(п. 1.5.) з моменту набуття чинності цим договором, але не раніше, ніж здійснення стороною 2 оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується платіжним дорученням: 1.5.1. до сторони 2 переходять усі права і зобов`язання сторони 1 як сторони, що іменується кредитор у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору поруки, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором; 1.5.2. до сторони 2 переходять усі права сторони 1 на підставі договору поруки, в тому числі відступлені права; 1.5.3 сторона 2 замінює сторону у правовідносинах, що існують на підставі договору поруки та набуває право замість сторони 1 вимагати від поручителя належного виконання ним всіх його зобов`язань за договором поруки, в тому числі, але не обмежуючись, згідно з відступленими правами;

(п. 1.6) у зв`язку зі здійснення на підставі цього договору відступлення стороні 2 прав сторони 1 за договором поруки, та у зв`язку зі зміною сторони у договорі поруки, кредитором за договором поруки стає сторона - 2;

(п. 4.1.) вартість прав вимог за цим договором включена до ціни прав вимог, що відступаються стороною 1 за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 та сплачується стороною 2 в порядку встановленому в п. 2.3. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1.

В договорі про відступлення прав вимоги № 1984/61.1 від 25.09.2017 відповідач - 1, як сторона 1 або первісний заставодержатель та відповідач - 2, як сторона 2 або новий заставодержатель, зокрема, погодили такі умови:

(п. 1.4) сторони домовились, що зміна сторони, яка іменується заставодержатель у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору застави, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором застави вважаються відступленими новому заставодержателю з моменту підписання цього договору, скріплення підписів печатками сторін цього договору, але не раніше, ніж здійснення новим заставодержателем оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується відповідним платіжним дорученням;

(п. 1.5.) з моменту набуття чинності цим договором, але не раніше, ніж здійснення новим заставодержателем оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується платіжним дорученням: 1.5.1. до нового заставодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного заставодержателем як сторони, що іменується заставодержатель у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору застави, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором; 1.5.2. до нового заставодержателя переходять усі права первісного заставодержателя на підставі договору застави, в тому числі відступлені права; 1.5.3 замінює сторону у правовідносинах, що існують на підставі договору застави та набуває право замість первісного заставодержателя вимагати від заставодавця належного виконання ним всіх його зобов`язань за договором застави, в тому числі, але не обмежуючись, згідно з відступленими правами;

(п. 1.6) у зв`язку зі здійснення на підставі цього договору відступлення новому заставодержателю прав первісного заставодержателя за договором застави, та у зв`язку зі зміною сторони у договорі застави, заставодержателем за договором застави стає новий заставодержатель;

(п. 4.1.) вартість прав вимог за цим договором включена до ціни прав вимог, що відступаються новому заставодержателю за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 та сплачується новим заставодержателем в порядку встановленому в п. 2.3. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1.

Відповідно до положень ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Чинне законодавство не містить положень, які б встановлювали або регулювали ціну права вимоги, відповідно відповідачі при укладанні спірних договорів вправі були визначати ціну права вимоги за домовленістю, і не були зобов`язані визначати ціну права вимоги за її номінальною вартістю.

Враховуючи, що спірні договори не містять умов щодо здійснення відповідачем - 1 плати на користь відповідача - 2 за фінансування під відступлення права вимоги, і врегульовують лише оплату відповідачем - 2 на користь відповідача - 1 ціни права вимоги (яка з огляду на причини невиконання позивачем його зобов`язань за кредитним договором не може дорівнювати номінальній вартості такого права вимоги), Суд дійшов висновку, що спірні договори, укладені між відповідачами, за своєю правовою природою є договорами цесії, а не факторингу, як стверджує позивач, і містять всі необхідні умови встановлені чинним законодавством для договорів відповідного виду.

Статтею 47 Закону України Про банки та банківську діяльність (в редакції чинній на момент укладення спірних договорів) внормовано, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Обмеження щодо діяльності банків визначені в ст. 48 Закону України Про банки та банківську діяльність . Зокрема, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам`ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

В ст. 61 Закону України Про банки та банківську діяльність (ч. 3) визначено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Наведені норми Закону України Про банки та банківську діяльність прямо передбачають право банку укладати договори відступлення права вимоги до клієнта, відповідно твердження позивача щодо відсутності у відповідача - 1 права на укладання спірних договорів відхиляються судом, як необґрунтовані.

Пунктом 3 Загальних положень Порядку провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 N 833, визначено, що торговельна діяльність провадиться суб`єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

Національний стандарт України ДСТУ 4303:2004 "Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять" затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 05.07.2004 № 130.

Відповідно до ДСТУ 4303:2004 „Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять": торгівля - це вид економічної діяльності у сфері товарообігу та їх просування від виробника до споживача у формі купівлі-продажу та надання пов`язаних з цим послуг; роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надання йому торговельних послуг; оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов`язаних із цим послуг.

З огляду на наведені визначення термінів торгівля, роздрібна торгівля та оптова торгівля, Суд погоджується з доводами відповідача - 2, що укладення спірних договорів відступлення прав вимоги не відноситься та не стосується товарообігу, і не пов`язане з торгівлею товарами та послугами, а отже і не є діяльністю у сфері торгівлі. На підставі викладеного Суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності у відповідача - 1 права на укладання договорів цесії (відступлення права вимоги), оскільки укладання таких договорів є діяльністю у сфері торгівлі.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом (ст. 193 Цивільного кодексу України).

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Гривня як грошова одиниця України (гривня) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків (ст. 3 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ).

Режим здійснення валютних операцій на території України, на момент укладання спірних договорів, встановлював Декрет Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993. Вказаним декретом іноземна валюта була віднесена до валютних цінностей, а операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України до валютних операцій (ст. 1).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю було встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Розрахунки між відповідачами за спірними договорами здійснювалися, згідно умов таких договорів, у валюті України - гривні, і відповідно такі операції не є валютними операціями в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю , а отже для укладання таких договорів наявність ліцензії на здійснення валютних операцій не вимагалася.

Слід також зазначити, що за умовами спірних договорів відповідачем - 1 були передані відповідачу права вимоги розмір, яких визначено в іноземній валюті, проте сторонами також визначено відповідний грошовий еквівалент таких прав вимоги у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день укладання спірних договорів, що цілком відповідає положенням ст. 533 Цивільного кодексу України.

Отже, на підставі вищевикладеного Суд дійшов висновку, що наявність передбачених законом підстав для визнання спірних договорів недійсними позивачем в позовній заяві не обґрунтовано та не доведено, а інших підстав для визнання відповідних договорів недійсними, під час розгляду справи, Судом не встановлено.

Так само Судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірних договорів. При цьому, посилання позивача в обґрунтуванні наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу на порушення, внаслідок укладання спірних договорів, його права на банківську таємницю та на вчинення відповідачем - 2 дій щодо стягнення з позивача заборгованості за спірними договорами, Судом відхиляються, як необґрунтовані з тих підстав, що порушення договору, в даному випадку в частині збереження банківською таємниці, є підставою для застосування, передбаченої договором та чинним законодавством, відповідальності до винної сторони, а не для визнання договору недійсним, та що відповідач - 2 внаслідок укладання спірних договорів набув право вимоги до позивача, і відповідно вправі здійснювати дії щодо стягнення з позивача відповідної заборгованості.

Суд також відхиляє посилання позивача на постанову Великої палти Верховного суду від 11.09.2018 року за № 909/968/16 як таку, що стосується різних правовідносин, та така практика не є аналогічною тим правовідносинам, що склалися між сторонами даного спору.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що договори цесії не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містять всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, як не доведених та необґрунтованих.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору та інші витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод" (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 7а; ідентифікаційний код 00292824) до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; ідентифікаційний код 14282829) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Асгард Фінанс" (02160, м. Київ, проспект Соборності, буд. 15/17, офіс 318-3; ідентифікаційний код 41372124) про визнання недійсними договорів відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Публічне акціонерне товариство "Луганський ливарно-механічний завод" (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 7а; ідентифікаційний код 00292824).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24.06.2019.

Суддя Г. П. Бондаренко