Постанова

від 20.11.2019 по справі 910/1672/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2019 р. Справа№ 910/1672/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Майданевича А.Г.

Руденко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Награбовський О.В.;

від відповідача 2: Золотарьова М.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року (повний текст складено 24.06.2019)

у справі №910/1672/19 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Асгард Фінанс"

про визнання недійсними договорів

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "Луганський ливарно-механічний завод" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний Банк" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Асгард Фінанс" (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №1988/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами - ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, №2 від 18.09.2013, №4 від 29.01.2014, №5 від 18.02.2014, №6 від 06.03.2014, №6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, №8 від 29.12.2015, №9 від 30.12.2015), укладеним між укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ПАТ "Луганський ливарно-механічний завод";

- визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №1984/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги: за договором застави рухомого майна №01.13/3PM від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, №2 від 18.09.2013, №3 від 29.01.2014, №4 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №6 від 05.06.2015, №7 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник"; за договором застави рухомого майна № 17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №5 від 05.06.2015, №6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник";

- визнання недійсним договору відступлення прав вимоги № 1986/61.1 від 25.09.2017, укладений між відповідачами ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Асгард Фінанс", відповідно до якого відступлено право вимоги за договором поруки №01.13/ПОР від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 18.02.2014, №4 27.10.2014, №5 від 27.02.2015, №6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Ливарник".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач - 2 не має ліцензії на здійснення валютних операцій, і, відповідно, не мав права укладати спірні договори, і бути кредитором за кредитним договором, оскільки останнім валюта кредитування була визначена в доларі США; спірні договори є договорами відступлення, і не відповідають вимогам встановленим для договорів факторингу, відповідно відповідач - 1 не мав права укладати такі договори, оскільки не має права здійснювати діяльність у сфері торгівлі; відповідачем - 1 внаслідок укладання спірних договорів порушено банківську таємницю; станом на момент вирішення спору відповідач - 2 виключений із реєстру фінансових організацій.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року у справі №910/1672/19 в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні договори, укладені між відповідачами, за своєю правовою природою є договорами цесії, а не факторингу, як стверджує позивач, і містять всі необхідні умови встановлені чинним законодавством для договорів відповідного виду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, та в результаті порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права.

Зокрема скаржник вказав, що за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором факторингу. Також апелянт наголосив, що судом першої інстанції безпідставно було відхилено позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Також судом першої інстанції не було досліджено, що на момент укладення договору директор не пройшов спеціального навчання та не отримав спеціалізацію для обіймання посади директора фінансової установи, що свідчить про порушення законодавства при укладенні оспорюваних договорів;

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1672/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Дідиченко М.А., суддів Майданевич А.Г., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 23.10.2019 року.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 року № 09.1-08/4243/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням суддів Пашкіної С.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2019 року для розгляду справи № 910/1672/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Майданевич А.Г., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 відкладено розгляд справи на 20.11.2019.

Позиції учасників справи

Відповідачі у відзивах заперечували проти апеляційної скарги, зазначаючи про те, що судом було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, з урахуванням наданих сторонами пояснень та доказів, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Позивачем в апеляційній скарзі не спростовано висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення у даній справі відсутні.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 20.11.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представник позивача був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в матеріалах справи містяться відзиви на апеляційну скаргу, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 20.11.2019 за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

21.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" (надалі - ПАТ "ПУМБ", банк, кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Луганський ливарно-механічний завод" (надалі - ПАТ "ЛЛМЗ", позичальник) був укладений кредитний договір №01.13 від 21.01.2013 (із змінами та доповненнями), відповідно до умов якого банк надав позивачу мультивалютний кредит у розмірі, еквівалентному 9 311 845,00 грн. (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.01.2014 до кредитного договору), а позивач зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "ЛЛМЗ" був укладений договір застави товарів в обороті №01.13/ТОВ від 21.05.2013.

Також з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ПАТ "ПУМБ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ливарник" були укладені договір застави рухомого майна №01.13/3PM від 21.01.2013, договір застави рухомого майна № 17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013, договір поруки №01.13/ГЮР від 21.01.2013. ( із змінами та доповненнями)

Як вказують відповідачі, позичальник свої зобов`язання за кредитним договором № 01.13 від 21.01.2013 (із змінами та доповненнями) в частині повернення кредиту та погашенню відсотків не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість, яка до теперішнього часу, за твердженням позичальника, не сплачена.

25.09.2017 ПАТ "ПУМБ" відступив своє право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальними договорами відповідачеві - 2 - ТОВ "Асгард Фінанс", уклавши з ним три договори відступлення прав вимоги:

1) № 1988/61.1 від 25.09.2017, відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором №01.13 від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: № 1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 4 від 29.01.2014, № 5 від 18.02.2014, № 6 від 06.03.2014, № 6 від 27.10.2014, №7 від 27.02.2015, № 8 від 29.12.2015, № 9 від 30.12.2015, укладеним між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "JIJIM3";

2) № 1984/61.1 від 25.09.2017, відповідно до якого відступлено право вимоги за договором застави рухомого майна №01.13/ЗРМ від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 21.05.2013, № 2 від 18.09.2013, № 3 від 29.01.2014, №4 від 19.02.2014, №5 від 19.11.2014, №6 від 05.06.2015, №7 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "Ливарник";

за договором застави рухомого майна №17.12-01.13/3PM-2 від 10.06.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 19.02.2014, № 5 від 19.11.2014, № 5 від 15.06.2015, № 6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "Ливарник";

3) №1986/61.1 від 25.09.017, відповідно до якого відступлено право вимоги за договором поруки №01.13/ПОР від 21.01.2013 (із змінами і доповненнями, внесеними наступними додатковими угодами: №1 від 18.09.2013, №2 від 29.01.2014, №3 від 18.02.2014, №4 від 27.10.2014, № 5 від 27.02.2015, № 6 від 29.12.2015), укладеним між ПАТ "ПУМБ" та ТОВ "Ливарник".

Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги № 1984/61.1 від 25.09.2017, № 1984/61.1 від 25.09.2017 та №1986/61.1 від 25.09.017.

Позивач вважає, що спірні договори укладені відповідачами з порушенням чинного законодавства України, умов кредитного договору, що і є підставою для визнання їх недійсними.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст.513 Цивільного кодексу України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 Цивільного кодексу України).

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

За змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231", до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Аналіз статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом із тим зі змісту частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом із тим у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1, 2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.

Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України ).

Крім того, необхідними ознаками для кваліфікації правовідносин як факторингу є, в тому числі, здійснення фінансування клієнта та отримання фактором плати за користування клієнтом грошовими коштами, які надаються під відступлення права вимоги.

В свою чергу, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Колегія суддів зазначає, що відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов`язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов`язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо оплатності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а якщо безоплатний, то застосовуються положення про договір дарування.

В той же час, ознакою факторингової операції є її систематичне виконання суб`єктом господарювання з метою отримання прибутку, тобто по суті здійснення підприємницької діяльності шляхом ведення фінансової діяльності, зокрема укладення факторингових договорів.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 13.04.2016 у справі № 3-238гс16, плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Як вірно встановлено судом першої інстанції в п. 2.1 договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 сторонами було погоджено, що: (а) в порядку та на умовах, узгоджених сторонами, відповідач 1, як первісний кредитор відступає відповідачу 2, як новому кредитору всі права вимоги за кредитним договором, а відповідач 2 приймає право вимоги та зобов`язується сплатити відповідачу - 1 ціну за відступлення права вимоги; (б) для уникнення сумніву, у зв`язку з наявністю забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, ціна, яку сплачує новий кредитор первісному кредитору за цим договором містить в собі вартість права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення; (в) загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 24.09.2017 (включно) становить 742 015 дол. США 07 центів та 23 539 819 російських рублів 06 коп., що за курсом НБУ на момент укладання цього договору становить 30 209 111 гривні 41 коп.

Відповідно до п. 2.2. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 права вимоги до боржника за кредитним договором, що належать первісному кредитору у повному обсязі переходять від первісного кредитора до нового кредитора в момент повної оплати ціни прав вимоги в сумі, строки та порядку, передбачені п. 2.3 договору. На підтвердження переходу прав вимог за кредитним договором та прав вимог за договорами забезпечення сторони складають акт приймання - передачі прав вимог.

Пунктом 2.3. договору сторони визначили, що (а) ціна прав вимог за цим договором складає 4 400 000, 00 грн, яку новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладання цього договору.

В пп. (д), (е) п. 5.1. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 від 25.09.2017 сторони визначили, що вони погоджуються, що первісний кредитор за договором не отримує жодних послуг, а новий кредитор не отримує жодної плати, пов`язаної із наданням будь - яких послуг за цим договором. Кошти, що сплачуються новим кредитором первісному кредитору на виконання умов договору є виключно платою за відступлення прав.

В договорі про відступлення прав вимоги № 1986/61.1 від 25.09.2017 відповідач - 1, як сторона 1 та відповідач - 2, як сторона 2, зокрема, погодили такі умови:

(п. 1.4) сторони домовились, що зміна сторони, яка іменується кредитор у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору поруки, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором поруки вважаються відступленими стороні 2 з моменту підписання цього договору, скріплення підписів печатками сторін цього договору, але не раніше, ніж здійснення стороною 2 оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується відповідним платіжним дорученням;

(п. 1.5.) з моменту набуття чинності цим договором, але не раніше, ніж здійснення стороною 2 оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується платіжним дорученням: 1.5.1. до сторони 2 переходять усі права і зобов`язання сторони 1 як сторони, що іменується кредитор у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору поруки, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором; 1.5.2. до сторони 2 переходять усі права сторони 1 на підставі договору поруки, в тому числі відступлені права; 1.5.3 сторона 2 замінює сторону у правовідносинах, що існують на підставі договору поруки та набуває право замість сторони 1 вимагати від поручителя належного виконання ним всіх його зобов`язань за договором поруки, в тому числі, але не обмежуючись, згідно з відступленими правами;

(п. 1.6) у зв`язку зі здійснення на підставі цього договору відступлення стороні 2 прав сторони 1 за договором поруки, та у зв`язку зі зміною сторони у договорі поруки, кредитором за договором поруки стає сторона - 2;

(п. 4.1.) вартість прав вимог за цим договором включена до ціни прав вимог, що відступаються стороною 1 за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 та сплачується стороною 2 в порядку встановленому в п. 2.3. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1.

В договорі про відступлення прав вимоги № 1984/61.1 від 25.09.2017 відповідач - 1, як сторона 1 або первісний заставодержатель та відповідач - 2, як сторона 2 або новий заставодержатель, зокрема, погодили такі умови:

(п. 1.4) сторони домовились, що зміна сторони, яка іменується заставодержатель у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору застави, вважається такою, що відбулася, а права вимоги за договором застави вважаються відступленими новому заставодержателю з моменту підписання цього договору, скріплення підписів печатками сторін цього договору, але не раніше, ніж здійснення новим заставодержателем оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується відповідним платіжним дорученням;

(п. 1.5.) з моменту набуття чинності цим договором, але не раніше, ніж здійснення новим заставодержателем оплати ціни договору за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1, що підтверджується платіжним дорученням: 1.5.1. до нового заставодержателя переходять усі права і зобов`язання первісного заставодержателем як сторони, що іменується заставодержатель у зобов`язаннях, що виникли на підставі договору застави, в обсязі та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором; 1.5.2. до нового заставодержателя переходять усі права первісного заставодержателя на підставі договору застави, в тому числі відступлені права; 1.5.3 замінює сторону у правовідносинах, що існують на підставі договору застави та набуває право замість первісного заставодержателя вимагати від заставодавця належного виконання ним всіх його зобов`язань за договором застави, в тому числі, але не обмежуючись, згідно з відступленими правами;

(п. 1.6) у зв`язку зі здійснення на підставі цього договору відступлення новому заставодержателю прав первісного заставодержателя за договором застави, та у зв`язку зі зміною сторони у договорі застави, заставодержателем за договором застави стає новий заставодержатель;

(п. 4.1.) вартість прав вимог за цим договором включена до ціни прав вимог, що відступаються новому заставодержателю за договором про відступлення прав вимоги № 1988/61.1 та сплачується новим заставодержателем в порядку встановленому в п. 2.3. договору про відступлення прав вимоги № 1988/61.1.

Враховуючи, що спірні договори не містять умов щодо здійснення відповідачем - 1 плати на користь відповідача - 2 за фінансування під відступлення права вимоги, і врегульовують лише оплату відповідачем - 2 на користь відповідача - 1 ціни права вимоги (яка з огляду на причини невиконання позивачем його зобов`язань за кредитним договором не може дорівнювати номінальній вартості такого права вимоги), суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що спірні договори, укладені між відповідачами, за своєю правовою природою є договорами цесії, а не факторингу, як стверджує позивач, і містять всі необхідні умови встановлені чинним законодавством для договорів відповідного виду.

Крім того, статтею 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (в редакції чинній на момент укладення спірних договорів) встановлено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Обмеження щодо діяльності банків визначені в ст. 48 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Зокрема, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам`ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

В ст. 61 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Наведені норми Закону України "Про банки та банківську діяльність" прямо передбачають право банку укладати договори відступлення права вимоги до клієнта.

Крім того, вказаними вище нормами спростовуються твердження позивача щодо неправомірної передачі відповідачем 1 відповідачу 2 інформації, яка відноситься до банківської таємниці.

Колегією суддів також враховано, що відповідно до п. 11.1.7 кредитного договору у випадку невиконання/неналежного виконання або порушення умов цього договору або будь-якої з угод про забезпечення, укладених в забезпечення виконання боргових зобов`язань за цим договором, позичальник цим дає дозвіл на передачу банком документів та інформації, пов`язаних з укладенням цього договору, інших наявних у банка інформації та документів, в тому числі, що становлять банківську таємницю, приватним особам та організаціям, які відповідно до укладених між ними та банком договорів надаватимуть банку послуги по стягненню заборгованості за цим договором, зверненню стягнення на заставлене в забезпечення виконання боргових зобов`язань позичальника за цим договором майно та здійсненню інших дій, пов`язаних з реалізацією прав банка за цим договором, іншими договорами, укладеними в забезпечення виконання боргових зобов`язань за цим договором.

Щодо твердження позивача про необхідність відповідної ліцензії у товариства з обмеженою відповідальністю Асгард Фінанс для здійснення валютних операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом (ст. 193 Цивільного кодексу України).

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Гривня як грошова одиниця України (гривня) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків (ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Режим здійснення валютних операцій на території України, на момент укладання спірних договорів, встановлював Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993. Вказаним декретом іноземна валюта була віднесена до валютних цінностей, а операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України до валютних операцій (ст. 1).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" було встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунки між відповідачами за спірними договорами здійснювалися, згідно умов таких договорів, у валюті України - гривні, і відповідно такі операції не є валютними операціями в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже для укладання таких договорів наявність ліцензії на здійснення валютних операцій не вимагалася.

А тому, предметом договору про відступлення прав вимоги є не валютні цінності, а право вимоги за кредитним договором, про що прямо зазначено у пп. в п. 2.1 р. 2 договору про відступлення прав.

Слід також зазначити, що за умовами спірних договорів відповідачем - 1 були передані відповідачу права вимоги, розмір яких визначено в іноземній валюті. Проте сторонами також визначено відповідний грошовий еквівалент таких прав вимоги у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день укладання спірних договорів, що цілком відповідає положенням ст. 533 Цивільного кодексу України.

Отже, укладений договір про відступлення прав вимоги не містить ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому для придбання права вимоги за кредитним договором відповідачу 2 не потрібно було отримувати відповідну ліценцію.

Судом першої інстанції також було правомірно відхилено посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 року за № 909/968/16 як таку, що стосується різних правовідносин, та яка не є аналогічною тим правовідносинам, що склалися між сторонами даного спору.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було досліджено питання щодо проходження директором відповідача 2 та отримання спеціалізації для обіймання посади директора фінансової установи, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини загалом не можуть бути підставами для визнання оскаржуваних договорів недійсними.

Крім того, колегією суддів враховано, що відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг від 29.08.2017 року № 3596 Про видачу ТОВ Асгард Фінанс (далі - Розпорядження) ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) видано ТОВ Асгард Фіанс ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг з факторингу, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах кредиту.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскільки позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання договорів відступлення права вимог недійсними, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року у справі № 910/1672/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Луганський ливарно-механічний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року у справі № 910/1672/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року у справі № 910/1672/19 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2019 року у справі № 910/1672/19.

5. Матеріали справи № 910/1672/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.11.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді А.Г. Майданевич

М.А. Руденко