Рішення

від 31.05.2019 по справі 463/3752/17

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/3752/17

Провадження № 2/463/194/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Гирич С. В.

з участю секретаря судового засідання Попович Х.І.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_9 .

в м. Львові

у відкритому судовому засіданні,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Герилів Марія Романівна про визначення розміру частки у спільному майні для оформлення свідоцтва про право на спадщину, та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , третя особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про зміну часток співвласників у праві спільної часткової власності,

в с т а н о в и в :

представник позивача в інтересах позивача звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про визнання права на спадкування після смерті ОСОБА_7 , частки розміром 33/50 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,0652 га, наданої для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 з правом оформлення та отримання свідоцтва про право на спадщину.

Представник відповідача в інтересах відповідача звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до позивача, в якій просить змінити частки співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , встановивши їх у розмірах: ОСОБА_5 - 607/1000; ОСОБА_6 - 393/1000.

Ухвалою суду від 26 липня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У зв`язку з набрання законної сили Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 та вступом в дію 15.12.2017 нової редакції Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд завершував розгляд цієї справи за правилами ЦПК України від 15.12.2017.

12 березня 2018 року протокольною ухвалою суду в судовому засіданні прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву представника відповідача в інтересах відповідача, в якій просить змінити частки співвласників у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , встановивши їх у розмірах: ОСОБА_5 - 607/1000; ОСОБА_6 - 393/1000.

21 березня 2018 року представником відповідача за зустрічним позовом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідно до якого у задоволенні зустрічного позову просить відмовити. Оскільки вимога про проведення перерахунку розміру часток є необґрунтованою та неправомірною, згідно з чинним законодавством частки було визначено і надано відповідні документи про власність, права власності зареєстровано у встановленому поряду, а стороною позивача за зустрічними позовними вимогами не надано жодних належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували припущення сторони, що розміри часток житлового будинку не відповідають розмірам реальних часток, що належить співвласникам будинку, зокрема, що частка ОСОБА_6 є меншою від її реальної частки в цьому будинку.

17 квітня 2018 року було подано відзив на первісну позовну заяву, представник відповідача заперечує проти позову в повному обсязі, оскільки визначення частки в земельній ділянці позивачу за первісним позовом у розмірі 33/50 матиме наслідком зменшення частки належної відповідачу, а тому задоволення таких вимог призведе до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_6 , як співвласника земельної ділянки.

17 квітня 2018 року надійшла від представника позивача за зустрічним позовом відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, яку мотивує тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності позивачата відповідача. Зокрема, правовстановлюючими документами визначено перелік приміщень житлового будинку з конкретними площами, які належать кожному співвласнику. Зазначає, що зміна розміру частки, як просить у зустрічному позові, в спільній сумісній власності не призведе до зміни жодного метра квадратного площі, яка належить кожному співвласнику в житловому будинку.

В судовому засіданні 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи та провадження у справі зупинено.

20 грудня 2018 року на адресу суду було повернуто матеріали даної цивільної справи з висновком судової будівельно-технічної експертизи №22-18 від 17 грудня 2018 року, у зв`язку з цим ухвалою суду від 03 січня 2019 року поновлено провадження.

14 березня 2019 року ухвалою суду частково задоволено клопотання про витребування доказів, а саме витребувано інвентаризаційну справу по житловому будинку АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовомпозовні вимоги підтримав з аналогічних підстав наведених у такому, просить позов задоволити в повному обсязі. Щодо зустрічного позову заперечує з підстав наведених у відзиві на такий, який долучений до матеріалів справи.

Представники відповідачів проти первісного позову заперечують у повному обсязі та просять задоволити зустрічні позовні вимоги.

В судовому засіданні 14.05.2019 року представник третьої особи ОКП ЛОР БТІ та ЕО- ОСОБА_8 у вирішенні спорів покладається на рішення суду. Пояснила, що за даними інвентаризаційної справи до БТІ зверталися співвласники будинку АДРЕСА_1 із заявою про визначення ідеальних часток після реконструкції. Такий висновок було підготовлено БТІ 08.11.2017 року і визначено частки ОСОБА_6 - 17/50, а ОСОБА_7 - 33/50. При цьому самі співвласники зазначали у заяві які кому приміщення та господарські споруди належать. Така заява не збереглася, але висновок готувався лише по їх спільній заяві. За даними інвентаризаційної справи не можливо чітко встановити кому із співвласників належать ті чи інші господарські споруди, які не ввійшли у їх правовстановлюючі документи.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд первісні позовні вимоги задовольняє з таких підстав.

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 04.04.2008року (а.с.7) ОСОБА_7 належало на праві приватної власності 33/50 частин будинку, що становить 89,1 кв.м. та сарай літ 3 -10,5 кв.м., гараж літ. Ж - 29,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 16.05.2008р. (а.с.65) відповідачу ОСОБА_6 належить на праві приватної власності 17/50 частин будинку становить 57,8 кв.м. та сарай літ Б -17,9 кв.м., сарай літ В - 20,0 кв.м., сарай літ. Г -9,6 кв.м., сарай літ. Д -14,0 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 (а.с.12) співвласниками земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.54).

Позивач, як спадкоємець першої черги звернулась до приватного нотаріуса Герилів М.Р., їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.10, 11), а саме на 33/50 частин будинку АДРЕСА_1 .

Однак, як вбачається з листа приватного нотаріуса Герилів М.Р. від 24.07.2017р. №64/02-14 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, оскільки вищезазначена земельна ділянка належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності без визначення конкретних часток.

А тому з метою оформлення спадщини на визначену частку земельної ділянки позивач змушена була звернутись до суду за захистом своїх прав.

Норма ч.1, ч.2 ст. 355 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) прописує, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, при цьому, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

За змістом ч.1 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.1,2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Як підтверджується матеріалами справи, в порядку безоплатної приватизації ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спільно оформили право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0652 га., як знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 (а.с.12) співвласниками земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є обслуговування житлового будинку.

Отже, встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у 2008 році набули у спільну сумісну власність земельну ділянку, кожен із співвласників отримав у власність земельну ділянку не меншу ніж та, на якій розташована його частина будинковолодіння та яка необхідна для її обслуговування, законність рішення про передачу безоплатно у спільну сумісну власність цієї земельної ділянки не оспорена.

Відповідно до ч.1 ст.318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема, до права на землю).

Оскільки за положеннями ч.3 ст.319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток.

У відповідності до ч.1 ст.86 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Відповідно до статті 89 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 4 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_7 ) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначеною нормою закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Верховним Судом України під час розгляду справи справі № 6-2цс15 в постанові від 11.02.2015 надано наступні правові висновки: При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності .

Таким чином, в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить пропорційно розміру відокремлених у будинковолодінні часток.

З цих підстав судом не враховуються обґрунтування заперечень представника відповідача щодо первісного позову у даній справі. Твердження представника відповідача,що розміри визначених часток житлового будинку не відповідають розмірам реальних часток, що належать співвласникам цього будинку, зокрема визначена частка ОСОБА_6 є меншою від її реальної частки в цьому будинку, не заслуговують на увагу суду, оскільки такі не підтверджені належними та достатніми доказами.

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.95 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачає що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ ", якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно частин 2, 3 статті 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 3.4. листа № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування надано наступні роз`яснення, що Відповідно до ст. 1226 ЦК частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном визначення часток законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Встановивши дані обставини, надавши оцінку вищенаведеним нормам законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визначення частки майна належної на праві спільної сумісної власності є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Покликання представника відповідача на те, що після визначення часток права відповідача можуть бути порушені, нічим необґрунтовані та не відповідають дійсності.

Враховуючи наведене, відсутність обставин щодо заподіяння істотної шкоди інтересам відповідача, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, яка не може оформити спадкові права, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до задоволення.

В той же час, що стосується зустрічних позовних вимог, враховуючи вище наведене, суд дійшов до висновку що в задоволенні такого слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст. ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина 1 ст. 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд враховує, що відповідач не оспорювала висновку БТІ № 2/52120 від 08.11.2008 року, та правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 16.05.2008 рокута свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 04.04.2008 року, а також не оспорює і документ про право власності належній ОСОБА_5 частки нерухомості - свідоцтво про право на спадщину.

Окрім того, в судовому засіданні представник третьої особи ЛОКП ЛОР БТІ та ЕО суду пояснила, що вказаний висновок готувався на підставі спільної заяви обох співвласників, які самостійно вказали які приміщення та господарські споруди належать їм на праві власності і це було враховано працівниками при підготовці висновку.

Дійсно, з висновку експертизи від 17.12.2018 року (а.с.189-194) вбачається, що у залежності від приналежності частини приміщень та господарських споруд на праві спільної власності чи на праві власності комусь із співвласників розміри часток у праві власності відповідно до висновку БТІ № 2/52120 від 08.11.2008 року не відповідають реальним (фактичним ) часткам. Разом з тим, відповідачем не надано доказів того, що господарські споруди, вбиральна, колодязь належать на праві власності саме відповідачу. Ці приміщення не внесені у правовстановлюючі документи, у заяві про розрахунок часток у праві власності у 2007 році відповідачем не вносилися і не вносилися для розрахунку співвласниками також огорожа, хвіртка,ворота, замощення. Такий висновок про визначення ідеальних часток у праві власності використаний сторонами для оформлення права власності на свою частину будинку і ніким із співвласників не оспорював ся, як і правовстановлюючі документи,які оформлені кожним співвласником.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд також погоджується, що посилання відповідача на пункт 12 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.91 та положення ст.119 ЦК (1963 року), є безпідставними та не можуть бути застосовані до даного спору. Слід також зазначити, що посилання відповідача на практику ЄСПЛ не стосується предмету спору.

Враховуючи вищенаведені норми ЦПК України, а також вимоги ст. 81 ЦПК України та беручи до уваги мотиви наведені судом в частині задоволення первісного позову, суд вважає зустрічні позовні вимоги безпідставними, оскільки в судовому засіданні не здобуто доказів, які б підтверджували порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, для захисту яких необхідно задоволити вказані вимоги, а також відсутні правові підстави для зміни часток у спільній частковій власності.

Крім цього, у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені останнім судові витрати в розмірі 1215,59 грн. судового збору. Витрати, які понесені відповідачем слід залишити за нею.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_5 задоволити.

Визнати за ОСОБА_5 право на спадкування частки розміром 33/50 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,0652 га, наданої для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , третя особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про зміну часток співвласників у праві спільної часткової власності - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 1215,59 грн. (одна тисяча двісті п`ятнадцять гривень п`ятдесят дев`ять копійок)

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту рішення - 10 червня 2019 року.

Суддя: Гирич С. В.