Постанова

від 19.06.2019 по справі 915/1872/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1872/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Будішевської Л.О.

суддів Таран С.В., Мишкіної М.А.

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача – Панкул І.В.,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Миколаївський центр журналістських розслідувань»

на рішення господарського Миколаївської області від 01.03.2019, ухвалене суддею Ткаченком О.В., м. Миколаїв, повний текст складено 01.03.2019

у справі № 915/1872/18

за позовом Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації

до Громадської організації «Миколаївський центр журналістських розслідувань»

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Департамент економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації (далі Департамент) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Громадської організації «Миколаївський центр журналістських розслідувань» (далі Громадська організація) в якому просив суд зобов'язати останню повернути нерухоме майно, а саме: частину нежитлового приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі, площею 44,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46 та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області шляхом виселення та підписання акту приймання-передачі зазначеного майна.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

13.10.2015 між Управлінням з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної державної адміністрації (орендодавець) та Миколаївською обласною правозахисною громадською організацією «Миколаївський центр журналістських розслідувань» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Миколаївської області № 79 (далі договір) відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області частину нежитлового приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі (далі нерухоме майно) площею 44,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46.

13.10.2015 між сторонами укладено акт приймання-передачі нерухомого майна.

01.11.2016 внесено зміни до договору у зв'язку із зміною орендодавця. Управління з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної державної адміністрації замінено на Управління з питань молоді та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації.

01.11.2016 внесено зміни до договору у зв'язку із зміною орендодавця. Відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 28.04.2016 № 156-р Управління з питань молоді та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації передало, а Департамент економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації прийняв на себе всі права та обов'язки орендодавця і став стороною за договором оренди нерухомого майна від 13.10.2015 № 79.

Строк дії договору закінчився 12.09.2018.

Позивач, не маючи наміру продовжувати строк дії договору, скористався своїм правом, передбаченим п. 10.4 договору, та 11.10.2018 надіслав відповідачу заяву про припинення дії договору. Повторно відповідна заява направлялась на адресу відповідача 31.10.2018, 03.12.2018 та 22.12.2018.

На виконання п. 10.8. договору позивач 10.10.2018 та 31.10.2018 направляв на адресу відповідача заяви з вимогою повернути нерухоме майно та підписати відповідний акт приймання-передачі, проте відповідач відмовився виконати вимоги позивача, відмовився повертати нерухоме майно, підписувати акт та продовжує безпідставно користуватись нерухомим майном, що стало підставою для звернення Департаменту з даним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив наступне.

Відповідачем належним чином виконуються усі умови договору.

У серпні 2018 року між орендарем та орендодавцем було погоджено продовження строку його дії. Департамент зобов'язав Громадську організацію провести оцінку орендованої частини приміщення для збільшення розміру орендної плати після продовження дії договору. Саме позивач взяв на себе зобов'язання підготувати відповідну додаткову угоду, згідно з якою договір оренди продовжить свою дію із збільшеною орендною платою. Відповідачем на виконання умов п. 5.16 договору здійснено оцінку об'єкту оренди, звіт про оцінку та рецензію.

02.11.2018 відповідачем отримано заяву (вих. № 827/7-01.01.-23 від 31.10.2018) про припинення дії договору. До цього часу жодних повідомлень від позивача щодо небажання продовжувати дію договору відповідач не отримував.

Громадською організацією регулярно сплачується орендна плата. Жодних претензій з цього приводу орендодавцем не заявлялось.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору відповідачем не було отримано жодних заяв з відмовою від продовження його дії або зміни його умов.

У листі за вих. № 827/7-01.01.-23 від 31.10.2018 позивач вказував, що відповідачу направлявся лист про припинення дії договору 10.10.2018 за номером відправлення: 5403008519825. Разом з тим, з офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що поштове відправлення 5403008519825 подано позивачем до поштового відділення 11.10.2018, тобто через 29 днів після закінчення строку дії договору. Крім того, дане відправлення прибуло до точки видачі/доставки 12.10.2018, тобто за день до закінчення строку, коли відповідач мав бути повідомлений про припинення дії договору. З інформації, яка міститься за зазначеному веб-сайті Укрпошти вбачається, що дане відправлення 28.10.2018 не вручене під час доставки. Доставка відбулась вже після закінчення строку, коли позивач мав повідомити відповідача про припинення дії договору.

Враховуючи викладене, відповідач зазначив, що в порушення п. 10.4 договору, ст. 764 ЦК України та ч. 4 ст. 284 ГК України протягом місяця з дня припинення дії договору його не було про це повідомлено. Отже строк дії договору вважається продовженим.

На думку відповідача, позивач намагається всіма способами виселити його з орендованого приміщення, оскільки, орендоване майно внесено до переліку об'єктів приватизації у 2019 році.

Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, оскільки не можливо повернути орендоване майно шляхом виселення. За законодавством можливо, наприклад, усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення.

Заперечуючи проти доводів відповідача, Департамент зазначив наступне.

Норми ст. 284 ГК України, ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майн» та умови п.10.4 договору оренди не містять вказівки про необхідність саме отримання орендарем у місячний термін повідомлення про припинення дії договору, а також про зобов'язання орендодавця перевіряти вчасність надходження кореспонденції до адресата (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі №907/151/17).

Заяву про припинення дії договору направлено на адресу відповідача вчасно, а саме 11.10.2018, тобто в межах встановленого законом та договором строку.

Доводи відповідача про те, що позивач зобов'язав його провести оцінку орендованої частини приміщення не підтверджене жодними доказами. Замовлення оцінки об'єкту оренди було здійснено орендарем з власної ініціативи.

Заперечуючи проти доводів позивача, Громадська організація зазначила наступне.

Перший лист позивача про припинення дії договору відповідач отримав лише 31.10.2018. Доводи позивача про те, що законодавство не передбачає, що орендар має отримати заяву про припинення дії договору є безпідставними та необґрунтованими.

Посилання позивача на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 25.01.2018 у справі №907/151/17 є невірним тлумаченням норм права та вказаної правової позиції. Крім того, у зазначеній справі суд відмовив орендодавцеві у задоволенні вимог про виселення орендаря, оскільки останній не був повідомлений протягом строку про припинення дії договору.

Позивачем не спростовано доводи відповідача про те, що він не отримував у встановлений законом строк повідомлення про припинення дії договору.

Переговори щодо продовження строку дії договору та необхідності проведення оцінки орендованого майна проводились усно. Замовляючи виготовлення незалежної оцінки відповідач діяв на виконання умов п. 5.16 договору.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.03.2019 у справі № 915/1782/18 позов Департаменту задоволено повністю, зобов'язано Громадську організацію повернути позивачу нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі, площею 44,3 кв.м, що розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46 та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області шляхом виселення та підписати Акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна; стягнуто з відповідача на користь позивача 1762 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що термін дії договору закінчився 12.09.2018, Департамент вчасно (листом за вих. №730/7-01.01-23 від 10.10.2018) повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договори оренди, а Громадська організація в порушення ч. 1 ст. 27 України “Про оренду державного та комунального майна” не звільнила орендоване приміщення та не передала його орендодавцю за відповідним Актом приймання-передачі.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, яка мотивована наступним.

Законодавство передбачає, що відповідна заява про припинення дії договору оренди має бути саме наявна у орендаря в місячний термін після припинення його дії, а не лише направлена на його адресу.

Те, що позивачем така заява передана на відділення поштового зв'язку за день до закінчення терміну дії договору, коли відповідач мав бути повідомлений про відмову від пролонгації договору, не означає, що відповідач повідомлений про припинення дії договору.

Крім того, позивач в порушення ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не повідомляв відповідача про те, що спірне нерухоме майно буде використовуватись Департаментом для власних потреб.

Суд дійшов передчасного висновку про спробу вручення позивачем такої заяви відповідачу безпосередньо за його місцезнаходженням, оскільки спроба відбулась лише 10.10.2018, тобто за два дні до закінчення місячного терміну. Відповідач не брав на себе обов'язок постійно знаходитись на робочому місці.

Суд безпідставно не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що у серпні 2018 року між сторонами погоджено продовження строку дії договору. Департамент зобов'язав Громадську організацію провести оцінку орендованої частини приміщення для збільшення розміру орендної плати після продовження дії договору. Саме позивач взяв на себе зобов'язання підготувати відповідну додаткову угоду, згідно з якою договір оренди продовжить свою дію, із збільшеною орендною платою. Відповідачем на виконання умов п. 5.16 договору здійснено оцінку об'єкта оренди. Звіт про оцінку та рецензію направлено позивачу. Відповідач навіть не мав змоги передбачити, що позивач не має бажання продовжувати дію договору.

Обраний позивачем спосіб захисту свого права не відповідає нормам ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, оскільки неможливо повернути орендоване майно шляхом виселення. За законодавством можливо, наприклад, усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення. Також не передбачено жодним законодавчим актом такого способу захисту свого права, як зобов'язання підписати Акт приймання-передачі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 за апеляційною скаргою Громадської організації відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 22.04.2019, роз'яснено учасникам справи про їх право у строк до 22.04.2019 подати до суду будь-які заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань. Одночасно скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2019 у справі № 915/1872/18.

22.04.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про її безпідставність та необґрунтованість.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 справу № 915/1872/18 призначено до розгляду на 23.05.2019 о 10:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 розгляд справи № 915/1872/18 відкладено на 06.06.2019 о 12:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Громадської організації на термін, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, пов'язаних з належним повідомленням учасників справи про час та місце проведення наступного судового засідання. Розгляд справи № 915/1872/18 відкладено на 19.06.2019 о 14:00 год. Повідомлено скаржника про дату, час та місце наступного судового засідання.

В судове засідання 19.06.2019 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги Громадської організації, просив залишити її без задоволення, рішення місцевого господарського суду – без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2015 між Управлінням з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної державної адміністрації (орендодавець) та Миколаївською обласною правозахисною громадською організацією «Центр журналістських розслідувань» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області № 79, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області: частина нежитлового приміщення на другому поверсі двоповерхової будівлі площею 44,3 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46, що перебуває на балансі редакції газети «Рідне Прибужжя». Майно передається в оренду з метою розміщення Миколаївської обласної правозахисної громадської організації «Центр журналістських розслідувань» (а.с.11-16).

Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.4 договору, у разі припинення дії цього договору мано повертається орендарем орендодавцю протягом 3-х робочих днів з моменту припинення дії договору. У цей строк орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно до порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно п. 10.1 договору, він укладений строком на 2 роки 11 місяців та діє з 13.10.2015 по 12.09.2018 включно.

Пунктом 10.4 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або зміну його умов протягом одного місяця після закінчення строку його чинності договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3-х робочих днів повертається орендарем орендодавцю (п. 10.8 договору).

13.10.2015 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна (а.с.22).

01.11.2016 між сторонами укладено додатковий договір № 2, яким внесено зміни до договору оренди у зв'язку із зміною орендодавця. Управління з питань майна комунальної власності Миколаївської обласної державної адміністрації замінено на Управління з питань молоді та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації (а.с.23).

01.11.2016 між сторонами укладено додатковий договір № 3, яким внесено зміни до договору оренди у зв'язку із зміною орендодавця. Управління з питань молоді та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації передало, а Департамент економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації прийняв на себе всі права та обов'язки орендодавця і став стороною за договором оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2018 позивачем на адресу відповідача (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46) направлено заяву від 10.10.2018 за вих. №730/7-01.01-23 про припинення дії договору оренди. До заяви додано 2 примірники акту приймання-передачі орендованого майна (а.с.33-34).

Направлення позивачем вказаної заяви з додатками підтверджується матеріалами справи, а саме: описом вкладення до цінного листа (а.с.35), фіскальним чеком від 11.10.2018 (а.с.36) та поштовою накладною (а.с.37).

Судом першої інстанції встановлено, що вищезазначений фіскальний чек та поштова накладна містять один цифровий ідентифікатор – 5403008519825.

З бази даних пошуку поштових відправлень ПАТ «Укрпошта» вбачається, що поштове відправлення з ідентифікатором 5403008519825 прибуло до точки видачі/доставки 12.10.2018, 28.10.2018 не було вручене під час доставки, та в подальшому було вручене за довіреністю 29.10.2018.

31.10.2018 заява про припинення дії договору від 31.10.2018 за вих. № 827/7-01.01.-23 була повторно направлена відповідачу (а.с.38-41) та отримана останнім 02.11.2018.

У відповідь на вищезазначену заяву (від 31.10.2018 за № 827/7-01.01.-23) відповідач листом від 08.11.2018 № 102 зазначив про відсутність підстав для припинення дії договору, мотивуючи тим, що ним належним чином виконуються умови договору оренди, і до 02.11.2018 до нього не надходило жодних повідомлень від орендодавця про небажання продовжити дію договору (а.с.27-28).

Предметом спору у даній справі є вимога Департамента зобов'язати Громадську організацію повернути орендоване нерухоме майно шляхом виселення та підписання відповідного акту приймання-передачі з підстав закінчення терміну дії договору оренди, своєчасним повідомлення орендаря про небажання продовжувати строк його дії на новий термін та протиправним і безпідставним користуванням орендарем нерухомим майном.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що термін дії договору закінчився 12.09.2018, орендодавець вчасно (листом за вих. №730/7-01.01-23 від 10.10.2018) повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договори оренди, а останній в порушення ч. 1 ст. 27 України “Про оренду державного та комунального майна” не звільнив орендоване приміщення та не передав його орендодавцю за відповідним актом приймання-передачі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 763, 764 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ст. 795 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 4 ст. 284 ГК України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами 2, 4 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи вищевикладене, а також умови п. 10.1. договору, його термін закінчився 12.09.2018.

Як вже зазначалось раніше, позивач 11.10.2018 направив відповідачу заяву від (10.10.2018 за вих. №730/7-01.01-23) про припинення дії договору оренди, а її направлення саме 11.10.2018 підтверджується відповідними доказами (описом вкладення до цінного листа (а.с.35), фіскальним чеком від 11.10.2018 (а.с.36) та поштовою накладною (а.с.37)).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орендодавець вчасно (до закінчення місячного строку на заявлення однією із сторін договору про припинення його дії) повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договори оренди.

Щодо доводів скаржника про те, що відповідна заява про припинення дії договору повинна бути не лише направлена орендодавцем вчасно, а і бути отримана орендарем в період місячного терміну після закінчення його дії, колегія суддів зазначає, що норми ЦК України, ГК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містять вказівки про необхідність саме отримання такого повідомлення орендарем у строк, а також про зобов'язання власника перевіряти вчасність надходження кореспонденції до адресата, а зазначається лише про обов'язок власника письмово попередити орендаря.

Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Доводи скаржника про те, що у серпні 2018 року між сторонами погоджено продовження строку дії договору, Департамент зобов'язав Громадську організацію провести оцінку орендованої частини приміщення для збільшення розміру орендної плати після продовження дії договору, а також про те, що позивач взяв на себе зобов'язання підготувати відповідну додаткову угоду, згідно з якою договір оренди продовжить свою дію, із збільшеною орендною платою, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки такі доводи в порушення норм статтей 73, 74 ГПК України не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Також не приймаються до уваги доводи скаржника, про відсутність підстав для припинення дії договору, оскільки на виконання умов п. 5.16 договору ним здійснено оцінку об'єкта оренди.

Відповідно до п. 5.16 договору орендар зобов'язаний провести оцінку об'єкта оренди у разі, якщо на момент продовження (поновлення) дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш, як три роки тому.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що відповідна оцінка об'єкта оренди ним замовлялась за дорученням позивача.

У будь-якому випадку, замовлення орендарем оцінки орендованого майна не є безумовною підставою для продовження дії договору оренди.

Щодо доводів скаржника про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права не відповідає нормам ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, оскільки неможливо повернути орендоване майно шляхом виселення, а також про те, що не передбачено такого способу захисту свого права, як зобов'язання підписати Акт приймання-передачі, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до числа яких належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням наведеного, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який має бути ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 923/695/18).

Встановивши у даній справі, що відповідач без правових підстав займає належне позивачу нерухоме майно чим порушує права останнього, вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, вимога на захист цивільного права відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, а також закінчення терміну дії договору оренди, своєчасним повідомлення орендаря про небажання продовжувати строк його дії на новий термін та протиправним і безпідставним користуванням орендарем нерухомим майном, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2019 у справі №915/1872/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на скаржника

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283

ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2019 у справі №915/1872/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Громадської організації «Миколаївський центр журналістських розслідувань» залишити без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Громадську організацію «Миколаївський центр журналістських розслідувань».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.06.2019

Головуючий суддя                                                  Л.О. Будішевська

Суддя                                                                      С.В. Таран

Суддя                                                                      М.А. Мишкіна