Постанова

від 11.06.2019 по справі 826/16002/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА Іменем України 11 червня 2019 року Київ справа №826/16002/14 касаційне провадження №К/9901/9292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М.,  Хохуляка В.В., розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі – Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2014 (суддя Кармазін О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 (головуючий суддя – Губська О.А., судді – Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пазл-Строй» (далі – Товариство) накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в установі банку, УСТАНОВИВ: Інспекція 17.10.2014 звернулась до суду із позовом до Товариства, у якому просила накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться в банківських установах, на суму податкового боргу у розмірі 628900,43 грн. На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція послалася на те, що станом на 03.10.2014 у Товариства обліковується податковий борг перед державним бюджетом у загальній сумі 628900,43 грн. (у тому числі: 572507,18 грн. – із податку на додану вартість, 56393,25 грн. – із єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів), який не був самостійно погашений чи оскаржений платником податків у адміністративному чи судовому порядку, а балансова вартість майна Товариства менша суми податкового боргу, оскільки за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно та АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України у Товариства відсутнє нерухоме майно та транспортні засоби. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014, у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що: відповідно до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій; оскільки податкова вимога № 8994-25 від 02.10.2014 була надіслана на адресу Товариства лише 03.10.2014, то станом на день розгляду даної справи у податкового органу не виникло право на стягнення з Товариства податкового боргу, що, свою чергу, вказує на передчасність звернення до суду з позовом про арешт коштів платника податків; Інспекцією не надано належних доказів (як-то зворотного боку облікової картки платника податків) на підтвердження існування у Товариства податкового боргу саме у розмірі 628900,43 грн. станом на день звернення до суду із вказаним позовом; Інспекцією не надано доказів відсутності у Товариства додаткових джерел погашення податкового боргу у вигляді дебіторської заборгованості. Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 15.01.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що: у Товариства обліковується податковий борг, який виник внаслідок самостійного узгодження платником податків податкових зобов'язань; сума податкового боргу, а також податкова вимога не оскаржувались Товариством у адміністративному чи судовому порядку; в силу положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України єдиною необхідною умовою застосування арешту грошових коштів платника податків у цьому випадку є відсутність у нього майна або балансова вартість якого є меншою суми податкового боргу. Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 21.05.2019. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, Товариство подало до Інспекції декларації з податку на додану вартість за квітень, травень, червень та липень 2014 року, у рядках 25 та 25.1 яких задекларувало суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до загального / спеціального фонду державного бюджету у сумах 15625,00 грн., 162994,00 грн., 107189,00 грн. та 302278,00 грн. відповідно. Також Товариством були подані звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень – липень, у рядку 8 яких задекларувало суму єдиного внеску, що підлягає сплаті у розмірі 11338,65 грн. за кожен місяць. Наказом Інспекції № 2446 від 18.08.2014 Товариству був призначений податковий керуючий згідно статті 91 Податкового кодексу України. 05.05.2014 Інспекцією була виставлена Товариству вимога № Ю-2080-25, у якій вказано, що сума боргу платника єдиного внеску станом на 30.04.2014 становить 11338,65 грн. Зазначена вимога була отримана Товариством 02.06.2014. 02.10.2014 Інспекція сформувала податкову вимогу № 8994-25, якою повідомила Товариство, що станом на 01.10.2014 сума його податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями із податку на додану вартість становить 163040,18 грн. 02.10.2014 в.о. заступника начальника Інспекції прийняв рішення про опис майна Товариства у податкову заставу. З огляду на несплату у визначені законодавством строки самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість (з урахуванням наявної у Товариства станом на 30.05.2014 переплати з податку на додану вартість у розмірі 15578,82 грн.) та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також з огляду на відсутність у Товариства транспортних засобів та нерухомого майна, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України. Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту. Водночас чинне законодавство розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків. Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) накладається за рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Наведені норми кореспондуються з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків, тобто компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення контролюючого органу. При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування – або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків. Отже, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. Водночас Податковим кодексом України передбачені також додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу. Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час звернення контролюючого органу до суду з позовом) контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання. Вона регулює питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. Таким чином, обставини щодо відсутності у платника податків майна та/або наявності майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу, та/або коли таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, входять до предмету доказування та повинні бути обов'язково підтверджені належними та допустимими доказами під час судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій. Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанції зазначених обставин із посиланням на докази, які підтверджують зазначені обставини, не встановили, а також не надали будь-якої оцінки інформації, наведеній у  Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України. Поверховий підхід та неповнота при з'ясуванні обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом. Згідно частини другої статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на викладене, касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 підлягають скасуванню направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, – ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду                                                                       Л.І. Бившева                                                                                                     В.В. Хохуляк                                                                                                      Т.М. Шипуліна