Постанова

від 20.06.2019 по справі 640/12063/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Харків

справа № 640/12063/18

провадження № 22-ц/818/3334/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Шанс

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Шанс про зміну формулювання причин звільнення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2019 року, постановлене під головуванням судді Бородіної Н.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 10 квітня 2019 року), -

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шанс про зміну формулювання причин звільнення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що 26 березня 2018 року вона звернулася до відповідача із заявою про звільнення, відпрацювала строк, необхідний для проведення інвентаризації та, вважаючи себе звільненою, покинула місце роботи. При цьому її було звільнено з ТОВ Шанс за статтею, що передбачає ініціативу роботодавця щодо звільнення працівника, в той час, як ініціатива звільнення була подана нею самою. Вважає, що при формулюванні причин її звільнення з ТОВ Шанс має бути зазначено звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України .

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для задоволення позову щодо зміни формулювання причини звільнення позивача на звільнення за власним бажанням, не вбачається, оскільки позивачка продовжувала працювати ще чотири дні після спливу двотижневого строку, передбаченого ч.1 ст.38 КЗпП , роботи не залишила та не вимагала розірвання трудового договору впродовж цих чотирьох днів, внаслідок чого відповідач не мав права звільнити позивача за поданою раніше заявою 06 червня 2018 року.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що наказом директора ТОВ Шанс від 02.09.2015 року №35, ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідуючої Аптеки №1 з 03.09.2015 року згідно штатного розкладу (а.с.23,56).

26.03.2018 року на адресу ТОВ Шанс позивачкою було направлено заяву про звільнення за власним бажанням з посади завідуючої аптеки №1 (а.с.16), отримання вказаної заяви підтверджуються квитанцію про направлення та даними про вручення із офіційного сайту Укрпошти .

Наказом директора ТОВ Шанс від 06.06.2018 року №27 ОСОБА_1 було звільнено з посади завідуючого аптеки №1 у зв`язку з втратою довіри п.2 ст. 41 КЗпП України. В цей же день ОСОБА_1 отримала трудову книжку, розрахунок належних сум при звільненні, що підтверджується її заявою (а.с.76).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 26 березня 2018 року вона подала до директора ТОВ Шанс заяву про звільнення, пояснила, що планує відпрацювати два тижні. З 26.03.2018 року по 14.04.2018 року вона знаходилась на підприємстві кожен день. Наказом директора ТОВ Шанс від 06.04.2018 року була призначена інвентаризація. Після закінчення інвентаризації з наступного робочого дня, з 16.04.2018 року, на роботу не виходила. При цьому наполягала на розірванні трудового договору на підставі заяви від 26.03.2018 року. 10.05.2018 року написала ще одну заяву з вимогою про видачу трудової книжки. 23.05.2018 року направила листа з вимогою повернення трудової книжки. І лише 06.06.2018 року вона отримала трудову книжку, в якій зазначено причину звільнення п.2 ст.41 КЗпП - винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Позивач зазначає, що при її звільнені не було обґрунтовано в чому саме полягала втрата довіри та підстави такої втрати, в чому полягають її вині дії. Вважає, що наявні підстави для зміни формулювання причини її звільнення з роботи у ТОВ Шанс із звільнити з посади завідуючої Аптеки №1 у зв`язку з втратою довіри, згідно п.2 ст. 41 КЗпП України на звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України .

Статтею 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 статті 36).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина 2 статі 38).

За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Разом з тим, в разі, якщо працівник після строку попередження продовжує працювати та не наполягає на звільненні, у роботодавця відсутнє право звільнити його за раніше поданою заявою.

Строк попередження про звільнення з роботи має певне юридичне значення як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівника.

Матеріали справи свідчать про те, що строк попередження про звільнення за заявою позивачки від 26.03.2018 року закінчився 09.04.2018 року. Проте після спливу строку попередження ОСОБА_1 продовжувала працювати по 13.04.2018 року включно.

Даних про те, що у зазначений період вона вимагала розірвання трудового договору за її заявою від 26.03.2018 року матеріали справи не містять.

Тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивачки за ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема, винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов:

1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);

2) винна дія працівника;

3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-100цс16.

Для звільнення працівників на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України роботодавець повинен мати відповідні підстави, а саме вчинення працівником винних дій, які призвели до втрати до нього довір`я з боку роботодавця. Вина може бути виражена як у формі умислу, так і необережних дій працівника. Але факт правопорушення та наявність вини працівника роботодавець повинен довести перед його звільненням або у суді. При цьому, роботодавець зобов`язаний довести не загальні факти правопорушень (розкрадання, нестачі тощо), а вину конкретного працівника.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що наказом директора ТОВ Шанс від 06.04.2018 року №12 було розпочато проведення повної інвентаризації нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 13.04.2018 року. Зазначеним наказом було створено робочу групу для проведення інвентаризації до складу яку входила і позивач ОСОБА_1 , як завідуюча аптекою №1.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_1 , як завідуюча аптекою №1, з 06.04.2018 року по 13.04.2018 року брала участь в інвентаризації, що проводилась за наказом від 06.04.2018 року.

16.04.2018 року за наслідками проведеної інвентаризації було складено акт №1, яким встановлено розходження товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів Аптеки №1 на суму 624 709,08 грн.

16.04.2018 року головним бухгалтером підприємства було складено доповідну записку та акт щодо відсутності завідуючої Аптеки №1 ОСОБА_1 на робочому місця.

Наказом директора ТОВ Шанс від 16.04.2018 року №12/2 було утворено комісію з розшуку ОСОБА_1

10.05.2018 року ТОВ Шанс направлено листа ОСОБА_1 , в якому просять останню терміново з`явитись до ТОВ Шанс .

10.05.2018 року ОСОБА_1 подала відповідачеві заяву із вимогою звільнити її за заявою від 26.04.2018 року, видати трудову книжку та здійснити розрахунок.

Натомість 06.06.2018 року позивачку звільнено з роботи за п.2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачка просила суд змінити формулювання причини її звільнення. Тоді як вимоги про зміну дати звільнення або про визнання наказу про звільнення незаконним, ОСОБА_1 не заявляла.

Суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що після спливу строку попередження про звільнення ОСОБА_1 не покинула роботу, продовжувала працювати на займаній посаді, не наполягала на звільненні, що унеможливило її звільнення за ст. 38 КЗпП України за заявою від 26.03.2018 року.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що заява про звільнення за власним бажанням з посади завідуючої аптеки №1 була направлена на адресу ТОВ Шанс позивачкою 26.03.2018 року (а.с.16). Останнім робочим днем позивачки мав стати - 09.04.2018 року. Натомість фактично ОСОБА_1 припинила виходити на роботу 16.04.2018 року. ЇЇ звільнення, яке позивачка не оспорює, здійснено наказом директора ТОВ Шанс від 06.06.2018 року.

Зміна формулювання причини звільнення без зміни дати звільнення у спірних правовідносинах суперечить ефективному поновленню порушеного права позивачки та порушує принцип пропорційності захисту прав сторін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 21.06.2019 року.