Постанова

від 04.06.2019 по справі 826/7595/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7595/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Лисенко І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рома-М" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рома-М" до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування припису№ 395-п від 25.05.2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рома-М (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування припису №395-п від 25.05.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення від 27 листопада 2018 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про незаконність припису № 395 від 25.07.2017 оскільки складений за результатами незаконно проведеної перевірки у травні 2017 року, що була проведена не у спосіб та не у порядку передбаченому чинним законодавством.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, спеціалістами відділу інспекції державного контролю об'єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління збереження історичного середовища та охорони об'єктів культурної спадщини Департаменту здійснено виїзд за адресою бульвар Т.Шевченка, 32, 32-а м.Києв та проведено огляд земельної ділянки розташованої за вказаною адресою у Центральному історичному ареалі міста Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804) і в зоні забудови першої категорії (відповідно до діючого Генерального плану міста Києва та його приміської зони на період до 2020 року (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979). Поруч із земельною ділянкою розташована міська садиба, яка складається з особняка 1874-1875 pp., який є пам'яткою архітектури місцевого значення (рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 21.01.1986 № 49, охоронний № 110, та флігеля 1874 р., який є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини (наказ Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 02 04.1998 № 15).

За підсумками проведеного огляду встановлено, що пам'ятка на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини перебуває у незадовільному стані та потребує проведення реставраційних робіт. Наявні пошкодження тинькування, замокання та локальні тріщини на фасадах будівель.

При цьому, встановлено, що поруч з пам'яткою, на суміжній земельній ділянці за адресою: бул. Шевченка, 32, 32-А, Київ, проводяться будівельні та земляні роботи. Майданчик огороджено будівельним парканом. На будівельний майданчик потрапити не вдалось, однак, огороджену територію частково було видно через паркан.

На паркані розміщено Інформаційний стенд об'єкта будівництва, згідно з яким назва об'єкту Будівництво офісно-готельного комплексу з житловими апартаментами, об'єктами торгівлі, харчування з влаштуванням проїзду, підземним паркінгом за адресою: бул. Т.Шевченка, 32 : 32-а . Дозвіл на виконання будівельних робіт виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України від 24.03.2017 №19115132670300. Замовником робіт ТОВ РОМА-М (код ЄДРПОУ: 30707102), підрядник - Будівельна компаній ІНТЕГРАЛ-БУД .

Проектом встановлено, що внаслідок проведення зазначених будівельних робіт виникло пошкодження деяких елементів щойно виявленого об'єкта культура спадщини. На стінах фасадів будівлі зафіксовано вертикальні тріщини та пошкодження тиньку. До того ж проведення земляних робіт без відповідного археологічного нагляду знищує культурний шар Центрального історичною ареалу міста Києва.

Вказані пошкодження виникли внаслідок проведення будівельних робіт на суміжній земельній ділянці, які негативно впливають на технічний стан щойно виявленого об'єкту культурної спадщини.

Станом на день здійснення огляду, Департаментом не погоджувалась науково-проектна документація та не надавався дозвіл на виконання вказаних робіт. Тобто, за висновками відповідача, наявні ознаки порушення статті 24 Закону України Про охорону культурної спадщини .

До Департаменту не надходив для відповідної реєстрації дозвіл Міністерства культури України на виконання земляних робіт на вказаному об'єкті, що є ознаками порушення абзацу першого частини першої статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини .

За результатами здійснено заходу відповідачем винесено припис №395/П від 25.05.2017, яким зобов'язано позивача:

1) припинити виконання (будівельних) земляних робіт з дня отримання припису до реєстрації відповідного дозволу Мінкультури в Департамент;

2) в п'ятиденний термін з дня отримання припису надати до Департаменту:

- науково-проектну документацію на виконання робіт за вказаною адресою;

- висновки і рекомендації відповідної експертної організації щодо вжиття відповідних заходів для збереження об'єкта культурної спадщини при виконанні будівельних робіт у безпосередній близькості до вказаної памятки;

- документи, які підтверджують право власності на земельну ділянку.

Не погоджуючись з зазначеними вимогами припису, вважаючи його таким, що порушує права та законні інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України Про охорону культурної спадщини .

Положеннями статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Частиною 1 статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 9 частини 2 статті 6 Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону України Про охорону культурної спадщини органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Розпорядженням від 15.06.2015 року №575 Про затвердження змін до Положення про Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначено, що Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству культури України.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства культури України та інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови і виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Основними завданнями Департаменту є, зокрема, видавати розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини дозволів або з відхиленням від них.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було здійснено охоронюваний захід (візуальне спостереження), пов'язаний із перевіркою стану збереження пам'ятки архітектури місцевого значення - міської садиби, яка складається з особняка 1874-1875 р.р. (рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 21.01.1986 № 49, охорон. № 110) та флігеля 1874р., який є щойно виявленим об'єктом культурної спадщини (наказ Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15), що розташовані за адресою: бул. Т.Шевченка, 34, на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень наданих Законом України Про охорону культурної спадщини та Положенням про Департамент, затвердженим Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.06.2015 №575.

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що оскаржуваний припис винесений Департаментом не в порядку здійснення контролю (нагляду) у сфері господарської діяльності позивача, а в межах виконання функцій щодо державного управління у сфері охорони культурної спадщини, що у розумінні статті 1 Закону визначається як система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини, що спростовує доводи позивача про порушення відповідачем під час перевірки приписів Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відтак, положення Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності застосуванню не підлягають, а Закон України Про охорону культурної спадщини є в даному випадку спеціальним.

За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта обґрунтовані проведенням перевірки відповідачем не у спосіб та не у порядку передбаченому чинним законодавством.

У відповідності до абзацу 14 частини другої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.

Згідно з пунктом 17 частини другої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить також надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №495, Міністерство видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Частиною першою статті 37 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 24 Закону України Про охорону культурної спадщини забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами інформації отриманої з електронної бази даних документообігу Міністерства культури України, про що зазначено в листі від 15.05.2017 №400/10/55-17, погоджень історико-містобудівних обґрунтувань, проектів будівництв, дозволів на проведення земляних робіт за вказаною адресою Міністерством не надавалось.

За наведених обставин колегія суддів підтримує висновок Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що будівництво за адресою бульвар Т.Шевченка, 32, 32-а м.Києві ведеться позивачем з порушенням законодавства у сфері охорони культурної спадщини без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини історико-містобудівного обґрунтування та без дозволу на проведення робіт.

Посилання апелянта на те, що позивачем на час проведення огляду відповідачем, будь-які роботи не проводились, спростовуються наявними у справі доказами (а.с.45-48, 120-129).

Посилання скаржника на звіт ДП НДІБК від 2013 року, яким встановлено непридатний стан садиби до експлуатації, колегія суддів відхиляє, оскільки по-перше, роботи щодо проведення візуального обстеження технічного стану будівель здійснені Державним підприємством ще у 2013 році, по-друге, не звільняє позивача від обов'язку отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини та дозволу на проведення відповідних робіт.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рома-М" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 10.06.2019 року.