Рішення

від 21.06.2019 по справі 826/3717/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

21 червня 2019 року справа №826/3717/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС) доПриватного підприємства "Бренд" (далі по тексту - відповідач, ПП "Бренд") прозастосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав протиправного недопуску відповідачем посадових осіб позивача до проведення фактичної перевірки, призначеної у відповідності до норм Податкового кодексу України

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2017 року відкрито скорочене провадження в адміністративній справі №826/3717/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року адміністративну справу №826/3717/17 призначено до судового розгляду.

Відповідач письмового заперечення проти позову та відповідних доказів до суду не надав.

Зважаючи на неявку представників сторін та подане позивачем клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження у судовому засіданні 12 лютого 2018 року на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

На підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДФС позивачем видано накази від 01 березня 2017 року №1394 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 7, №1393 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою м. Київ, пров. Карельський, 7/2, №1392 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 12-а, №1391 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 8 щодо дотримання норм законодавства з питань здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів з 03 березня 2017 року тривалістю 10 діб з 03 березня 2017 року по 12 березня 2017 року.

На підставі зазначених наказів позивачем видано направлення на перевірку від 01 березня 2017 року №1338/26-15-40-01, №1339/26-15-40-01, №1340/26-15-40-01, №1341/26-15-40-01, №1342/26-15-40-01, №1343/26-15-40-01, №1345/26-15-40-01, №1346/26-15-40-01.

Під час спроби вручення копій наказів про проведення фактичної перевірки відповідача та ознайомлення з направленнями на проведення перевірки та пред'явлення службових посвідчень осіб, які зазначені в даних направленнях, 03 березня 2018 року при здійсненні виїзду за фактичними адресами місцезнаходження об'єкта платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8 особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень відмовилися від ознайомлення з направленнями на проведення перевірки та від отримання наказів на проведення фактичної перевірки, про що складено акти від 03 березня 2017 року про відмову від ознайомлення з направленнями на проведення перевірки №60/26-15-40-01, б/н, про відмову від отримання наказу на проведення фактичної перевірки та підпису у направленнях на перевірку №69/26-15-40-01-14, №66/26-15-40-01-14.

Крім того, при здійсненні спроби проведення фактичної перевірки за адресами місцезнаходження об'єкта платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8 особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень не допустили працівників ГУ ДФС в приміщення для проведення перевірки, про що складено акти від 03 березня 2017 року №67/26-15-40-01-14, №70/26-15-40-01-14, №64/26-15-40-01-14, №61/26-15-40-01-14 про відмову від допуску до перевірки.

Також особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень відмовилися від ознайомлення та отримання актів відмови у допуску до проведення фактичної перевірки від 03 березня 2017 року за фактичними адресами місцезнаходження об'єкта оподаткування платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8, про що посадовими особами позивача складено відповідні акти від 03 березня 2017 року №62/26-15-40-01-14, №65/26-15-40-01-14, №71/26-15-40-01-14, №68/26-15-40-01-14.

У зв'язку з недопуском посадових осіб позивача до проведення фактичної перевірки начальнику ГУ ДФС складено доповідну записку від 06 березня 2017 року №225/26-15-40-01-26 з пропозицією надати дозвіл на застосування умовного арешту майна відповідача.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить із наступних міркувань.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Підстави застосування адміністративного арешту майна та порядок його застосування визначені ст.94 Податкового кодексу України.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, арешт майна платника є наслідком дій платника та може бути застосовано з двох підстав: якщо платник податків відмовляється від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або якщо платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, законність вимоги щодо арешту коштів на рахунках платника податку на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України пов'язана з наявністю, правомірністю та обґрунтованістю рішення керівника контролюючого органу щодо застосування арешту майна платника податків.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Підпунктом 94.19.1 пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення контролюючий орган в такому разі не приймає.

Враховуючи положення статті 94 Податкового кодексу України, що визначає вимоги для арешту коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, яка відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

При цьому, арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Крім того, як зазначив Вищий адміністративний суду України у своєму листі від 02 лютого 2011 року № 149/11/13-11, перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач, на якого покладено тягар доказування, не надав суду будь-яких доказів на підтвердження прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків станом на дату звернення до суду з даним позовом. Крім того, контролюючим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг.

Суд зазначає, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші шляхи погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності.

Крім того, доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачає частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог та не підтверджено їх належними доказами, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГУ ДФС не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і позивач є суб'єктом владних повноважень, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені адміністративного позову Головному управлінню ДФС у м. Києві відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980);

Приватне підприємство "Бренд" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 17; ідентифікаційний код 31984595).

Суддя В.А. Кузьменко