Постанова

від 07.10.2019 по справі 826/3717/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3717/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Лічевецького І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2019 у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Приватного підприємства "Бренд" про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Бренд" про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках відповідача з підстав недопуску посадових осіб позивача до проведення фактичної перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом першої інстанції невірно застосовано положення Податкового кодексу України, а вимоги Головного управління ДФС у м. Києві є обгрунтованими та відповідають закону.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДФС позивачем видано накази від 01 березня 2017 року №1394 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 7, №1393 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою м. Київ, пров. Карельський, 7/2, №1392 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 12-а, №1391 "Про проведення фактичної перевірки ПП "Бренд" за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 8 щодо дотримання норм законодавства з питань здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів з 03 березня 2017 року тривалістю 10 діб з 03 березня 2017 року по 12 березня 2017 року.

На підставі зазначених наказів позивачем видано направлення на перевірку від 01 березня 2017 року №1338/26-15-40-01, №1339/26-15-40-01, №1340/26-15-40-01, №1341/26-15-40-01, №1342/26-15-40-01, №1343/26-15-40-01, №1345/26-15-40-01, №1346/26-15-40-01.

Під час спроби вручення копій наказів про проведення фактичної перевірки відповідача та ознайомлення з направленнями на проведення перевірки та пред'явлення службових посвідчень осіб, які зазначені в даних направленнях, 03 березня 2018 року при здійсненні виїзду за фактичними адресами місцезнаходження об'єкта платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8 особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень відмовилися від ознайомлення з направленнями на проведення перевірки та від отримання наказів на проведення фактичної перевірки, про що складено акти від 03 березня 2017 року про відмову від ознайомлення з направленнями на проведення перевірки №60/26-15-40-01, б/н, про відмову від отримання наказу на проведення фактичної перевірки та підпису у направленнях на перевірку №69/26-15-40-01-14, №66/26-15-40-01-14.

Крім того, при здійсненні спроби проведення фактичної перевірки за адресами місцезнаходження об'єкта платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8 особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень не допустили працівників ГУ ДФС в приміщення для проведення перевірки, про що складено акти від 03 березня 2017 року №67/26-15-40-01-14, №70/26-15-40-01-14, №64/26-15-40-01-14, №61/26-15-40-01-14 про відмову від допуску до перевірки.

Також особи, які здійснюють розрахункові операції на АЗС не представилися та без пояснень відмовилися від ознайомлення та отримання актів відмови у допуску до проведення фактичної перевірки від 03 березня 2017 року за фактичними адресами місцезнаходження об'єкта оподаткування платника податків: м. Київ, вул. Промислова, 7, м. Київ, пров. Карельський, 7/2, м. Київ, вул. Уманська, 12-а, м. Київ, вул. Уманська, 8, про що посадовими особами позивача складено відповідні акти від 03 березня 2017 року №62/26-15-40-01-14, №65/26-15-40-01-14, №71/26-15-40-01-14, №68/26-15-40-01-14.

У зв'язку з недопуском посадових осіб позивача до проведення фактичної перевірки начальнику ГУ ДФС складено доповідну записку від 06 березня 2017 року №225/26-15-40-01-26 з пропозицією надати дозвіл на застосування умовного арешту майна відповідача.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Підстави застосування адміністративного арешту майна та порядок його застосування визначені ст. 94 Податкового кодексу України.

Пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, арешт майна платника є наслідком дій платника та може бути застосовано з двох підстав: якщо платник податків відмовляється від проведення фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або якщо платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.6 статті 94 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Як вказано вище, наказами Головного управління ДФС у м. Києві від 01.03.2017 № 1391, №1392, №1393, 1394, відповідно до п. 80.5 ст.80 ПК України було прийняте рішення про проведення фактичної перевірки ПП Бренд , від проведення якої відмовились працівники відповідача, не допустивши до проведення фактичної перевірки.

Пунктом 85.4. ст. 85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 20.1.13. п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються дня отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

Підпунктом 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню, патентуванню та/або сертифікації) від проведення такої інвентаризації або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу.

Частиною 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України визначено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням адміністративного арешту коштів відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та статті 94 ПК України, на підставі пункту 4 частини першої статті 32 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Виший адміністративний суд України, інформаційним листом від 29.04.2013 № 642/12/13-13 Щодо застосування адміністративного арешту коштів надав роз'яснення про деякі аспекти застосування арешту розрахункових рахунків за зверненням податкових органів.

Зокрема, в інформаційному листі було визначено, що відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПКУ (після внесення змін до ст.20 ПК України) органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, які знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Викладене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не протирічать одна одній, позаяк регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Як вбачається із змісту позовної заяви, ГУ ДФС у м. Києві звернулось до суду з позовом про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках ПП Бренд на підставах визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, а саме у зв'язку з відмовою у допуску посадових осіб до проведення перевірки.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 2а/0570/3824/11 колегія суддів зробила висновок, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу). Разом з тим, підстави його застосування, що визначені п.94.2. ст.94 ПК України, є загальними як для керівника податкового органу, так і для суду.

Так, згідно з п. 94.2. ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.06.2019 у справі № 826/16002/14, серед іншого, вказав, що визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними.

Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Отже, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

В даному випадку підставами для звернення до суду щодо застосування адміністративного арешту коштів є факт відмови у допуску посадових осіб до проведення перевірки, що є підставою для застосування адміністративного арешту коштів платника та, в свою чергу, свідчить про обгрунтованість доводів апелянта та наявність підстав для задоволення вимог Головного управління ДФС у м. Києві.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що позивачем належно підтверджено правомірність своїх вимог та доведено їх обгрунтованість, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позовна заява - задоволенню.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2019 скасувати, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов Головного управління ДФС у м. Києві до Приватного підприємства "Бренд".

Застосувати адміністративний арешт коштів на рахунках ПП Бренд (ідентифікаційний код 31984595), а саме: № НОМЕР_1, відкритого у ПЕЧЕРСЬКА Ф.ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , м. Київ (МФО 300711), № НОМЕР_2, відкритого у АБ УКРГАЗБАНК (МФО 320478), № НОМЕР_3, відкритого у Ф-Я КИЇВСІТІ ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , м. Київ (МФО 380775), № 37616100067663, відкритого у Казначейство України (ел.адм.подат.) (МФО 899998), № 37512000067663, відкритого у Казначейство України (ел.адм.подат.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Т.Р. Вівдиченко

Суддя І.О. Лічевецький