Постанова

від 24.06.2019 по справі 909/24/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2019 р. Справа № 909/24/19

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М.,

Матущак О.І.,

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика", вих.№1501-1 від 15 березня 2019 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2019 року (підписане 26.02.2019 року), суддя Шкіндер П.А.

у справі №909/24/19

за позовом Приватного підприємства "Теплобуденерго", м. Калуш, Івано-Франківська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика", м. Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в сумі 28 469,25 грн.

в с т а н о в и в :

03.01.2019 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшов позов Приватного підприємства "Теплобуденерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" про стягнення 28 469,25 грн заборгованості за невиконані зобов`язання по оплаті виконаних робіт за договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017. (а.с. 4-50).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2019 року у справі №909/24/19 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" на користь Приватного підприємства "Теплобуденерго" 28 469,25 грн, з яких 23938,68 грн. основного боргу, 3513,57 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1017,00 грн, 1762 грн. витрат по сплаті судового збору та 3900 грн. грн. витрат на професійну правничу допомогу. Видано наказ.

Рішення суду мотивоване тим, що судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором підряду № 18/17 від 01.07.2017 року в повному обсязі та прийняття відповідачем виконаних робіт на суму 23 938,68 грн., через що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем щодо оплати отриманих послуг на суму 23938,68 грн основного боргу, при цьому судом перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних в розмірі 1017,00 грн та інфляційні втрати в сумі 3513,57 грн через порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання. Оскільки станом на день постановлення судом рішення відповідач доказів погашення заборгованості не надав та доводи позивача не спростував, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог. Також, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем судових витрат у розмірі 3900,00 грн саме при розгляді справи №909/24/19 відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 27-5-18 від 15.05.2018.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківської області від 26 лютого 2019 року у справі №909/24/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим внаслідок неповноти встановлення (з`ясування) обставин, які мають значення для справи, неподання відповідачем доказів з поважних причин та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у призначенні платіжного доручення №760 від 21.12.2018 зазначено: за надання правової допомоги у розмірі 3900,00 грн ПП "Теплобуденерго" в особі Іванчука А.В. , однак не зазначено згідно якого договору та у якій саме справі, враховуючи той факт, що станом на час подання позовної заяви та відкриття провадження адвокатом Форович М.Й. було підготовлено та подано до суду три позовні заяви у справах №909/24/19, №909/23/19, №909/14/19. Тому скаржник вважає, що не доведено факт проплати послуги за надання правової допомоги саме у справі №909/24/19.

Апелянт зазначає в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 не мав права підписувати договір №18/17 від 01.07.20.2017 від імені ТзОВ "Брикетна фабрика" через те, що був на посаді директора ТзОВ "Брикетна фабрика" з 18.07.2017-20.08.2019, а станом на момент укладення договору №18/17 - 01.07.20.2017 директором ТзОВ "Брикетна фабрика" був ОСОБА_2 І.А ОСОБА_3 , тому апелянт вважає, що договір підряду №18/17 від 01.07.20.2017 є неукладеним, та вважає, що ТзОВ "Брикетна фабрика" не було стороною (учасником) правовідносин згідно з договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017.

Крім того, апелянт заперечує факт виконання робіт за договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017, адже на сьогодні неможливо визначити та встановити чи зазначені роботи по капітальному ремонту електрики ТзОВ "Брикетна фабрика" виконувалися, а договір та акти приймання виконаних робіт, кошторис, довідки форми КБ-3 були підписані не уповноваженою особою Матолою А.П.

Апелянт в скарзі вказує, що директор ТзОВ "Брикетна фабрика" перебував у відпустці, а з 18.02.2019 був звільнений, тому у ТзОВ "Брикетна фабрика" не було уповноваженої особи на підписання та подання відзиву та подання суду першої інстанції доказів у підтвердження вказаних обставин, а саме: наказів про прийняття та звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , копії Статуту ТзОВ "Брикетна фабрика", Витягу з ЄДР станом на 01.07.20.2017, копії договорів про надання правової допомоги у справах №909/24/19, №909/23/19, №909/14/19.

Також, апелянт вважає, що акт приймання виконаних робіт №18 є неналежним доказом з тих підстав, що згідно з зазначеною датою акт був підписаний ОСОБА_1 20.07.2017, а перша претензія була надіслана замовником 16.05.2018, тобто майже через рік після підписання акту та вже після звільнення ОСОБА_1 . Разом з тим, апелянт повідомляє, що за заявою власника ТзОВ "Брикетна фабрика" відкрито кримінальне провадження щодо колишнього директора ОСОБА_1 за ч.1 ст. 191 КК України, ця обставина викликає у апелянта сумніви щодо відповідності підпису ОСОБА_1 на акті приймання виконаних робіт №18 та викликає підозри, що акт був підписаний з метою формування заборгованості підприємствами перед третіми особами.

ПП "Теплобуденерго" подало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/3025/19 від 13.05.2019 року), в якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника про підготовку адвокатом Форович М.Й. трьох позовних заяв у справах №909/24/19, №909/23/19, №909/14/19, позивач зазначив, що по кожній із них було сплачено витрати за надання правової допомоги згідно окремо укладених договорів та платіжних доручень №758, 759, 760 від 21.12.2018, які у підтвердження цих обставин додає до відзиву на апеляційну скаргу, крім того додає копію виписки особового рахунку ПП "Теплобуденерго" №26009254714 за період з 01.12.2018 по 31.12.2018, у якій вказано про сплату судових зборів та витрат на правову допомогу по кожному позову і договору окремо, та копію виписки особового рахунку адвоката Форовича М.Й. №262093041079 про отримання вказаних коштів.

Щодо доводів скаржника про те, що договір підряду був неукладений з тих причин, що був підписаний неуповноваженою особою, зазначає, що проект договору підряду №18/17 датований 01.07.2017 разом з дефектним актом та локальним кошторисом після визначення об`ємів робіт та кошторисної вартості між сторонами та був переданий для підпису керівнику ТзОВ "Брикетна фабрика" ОСОБА_4 , який на той час по сумісництву виконував обов`язки директора. По ініціативі ОСОБА_4 у відповідності зі спільною домовленістю позивач розпочав роботу по ремонту електрики, які були закінчені 20.07.2017. Під час виконання робіт пройшла зміна в керівництві ТзОВ "Брикетна фабрика" і договір підряду №18/17 від 01.07.20.2017, дефектний акт, локальний кошторис, акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) були належним чином оформлені та підписані новопризначеним директором Матолою А.П. відповідно до п. 17.6.1 статуту, який був призначений на цю посаду 17.07.2017 (за три дні до завершення ремонтних робіт). Позивач вважає названі апелянтом обставини, які перешкоджали йому у поданні доказів та відзиву на позовну заяву у підтвердження вказаних обставини у апеляційній скарзі, надуманими, оскільки претензія ПП "Теплобуденерго" щодо виконання договірних зобов`язань, вручення позовної заяви та додатків до неї своєчасно були доставлені керівництву ТзОВ "Брикетна фабрика", а умисне неодноразове ухилення від явки у суд першої інстанції при розгляді справи свідчить про свідоме ігнорування вимог закону відповідачем.

Стосовно сумнівів апелянта щодо відповідності підпису ОСОБА_1 на акті приймання виконаних робіт №18 та підозр щодо формування заборгованості підприємствами перед третіми особами, зазначає, що допустимі докази повинні грунтуватися на об`єктивних даних, а не припущеннях, тому не можуть бути визнані судом.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №909/24/19, витребувано з Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи.

02 травня 2019 року з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №909/24/19.

Ухвалою суду від 10 травня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Ухвала суду від 10 травня 2019 року отримана сторонами 13 травня 2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, від сторін до суду не надходило.

У апеляційній скарзі апелянт просить долучити докази у підтвердження доводів апеляційної скарги, а саме: накази про прийняття та звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , копії Статуту ТзОВ "Брикетна фабрика", витяг з ЄДР станом на 01.07.20.2017, копії договорів про надання правової допомоги у справах №909/24/19, №909/23/19, №909/14/19,

Апелянт обґрунтовує неможливість подання доказів у підтвердження обставин вказаних у апеляційній скарзі тим, що станом на час розгляду першою інстанцією справи №909/24/19 директор ТзОВ "Брикетна фабрика" перебував у відпустці, а з 18.02.2019 був звільнений у ТзОВ "Брикетна фабрика", тому не було уповноваженої особи на підписання та подання відзиву та подання відповідних доказів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2019 про відкриття провадження у справі №909/24/19 було надано відповідачу 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - апелянта).

У силу ст. 120 ГПК України Господарський суд Івано-Франківської області при розгляді справи №909/24/19 вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Однак, як вбачається із матеріалів справи під час розгляду Господарським судом Івано-Франківської області справи №909/24/19 відповідач не скористався своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів, зокрема: не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника, не подав відзиву на позовну заяву, не повідомляв суду про причини неявки, не подавав клопотань про відкладення розгляду справи для подання відзиву та відповідних доказів, хоча був повідомлений належним чином про час та дату судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду від 04.01.2019 та від 05.02.2019.(а.с. 53, 61).

Крім того, додані до апеляційної скарги записка №02 про надання оплачуваної (щорічної) відпустки т.в.о директору ТзОВ "Брикетна фабрика" Буркалу І.І. з 16.11.2018-15.02.2019 та наказ №03-к від 15.02.2019 про звільнення з роботи т.в.о директора ТзОВ "Брикетна фабрика" Буркала І.І. з 15.02.2019 не можуть бути належними доказами, оскільки на період відсутності тимчасово виконуючого обов`язки директора ТзОВ "Брикетна фабрика" Буркала І.І. реалізацію його функцій, зокрема повноваження вчиняти дії від імені товариства повинні були бути покладена наказом на іншого працівника товариства. Відомостей про те, що товариство не здійснювало своєї діяльності на період відсутності тимчасово виконуючого обов`язки директора ТзОВ "Брикетна фабрика" Буркала І.І. апелянт не надавав.

З огляду на наведене, оскільки докази, які подав апелянт не були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням оцінки тим фактичним обставинам, на яких ґрунтуються апеляційні вимоги, відповідно такі докази не можуть бути прийнятими судом апеляційної інстанції. Крім того, скаржник не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього у порядку передбаченому ст. 269 ГПК України, а наведені обставини неподання відповідачем доказів суду першої інстанції не можуть бути визнані судом поважними, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання апелянта про долучення доказів не підлягає задоволенню.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ПП "Теплобуденерго" (підрядник) в особі Іванчука А.В. та ТзОВ "Брикетна фабрика" (замовник) в особі Матоли А.П. уклали договір підряду № 18/17 від 01.07.2017 року (надалі - договір ), згідно якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання виконати власними силами та засобами у відповідності до умов договору роботи по капітальному ремонту електрики ТзОВ Брикетна фабрика , розташованого в м. Калуші по вул. Заводська, буд.1. (а.с.29-30).

Відповідно до п.1.3 договору замовник до початку робіт передає підряднику необхідну для виконання доручених робіт кошторисну документацію

Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт, які доручаються замовником підряднику, становила 23 938,68 грн. (п.3.1 договору). Розрахунок вартості будівельно-монтажних робіт визначається твердою договірною ціною. (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, замовник здійснює розрахунки за виконані роботи щомісячно на підставі оформлених підрядником у встановленому порядку актів виконаних робіт форми № КБ-2в і довідок форми № КБ-3 на протязі п`яти днів з дня їх підписання. При проведенні розрахунків сторони керуються нормативно-правовими документами Держбуду України.

Пунктом 4.3. договору зазначено, що розрахунки проводяться у безготівковому вигляді за формою платіжного доручення.

Згідно п.6.1. Договору, замовник зобов`язаний забезпечити оплату за виконані роботи після підписання форми актів виконаних робіт КБ-2в та довідки КБ-3 протягом п`яти днів.

Місцевим господарським судом встановлено, що підрядник (позивач) виконав свої зобов`язання за договором підряду № 18/17 від 01.07.2017 року в повному обсязі, а замовник (відповідач) прийняв виконані роботи на суму 23 938,68 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №18 форма КБ-2в від 20.07.2017 року, який завірений печатками сторін. (а.с.37-41).

Сума вартості виконаних робіт узгоджена сторонами та підтверджена довідкою завіреною печатками сторін про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КВ -3 від 20.07.2017 року). (а.с.46).

Оскільки в порушення п 4.1 договору відповідач не виконав зобов`язання з оплати за договором за надані послуги протягом п`яти днів з дня підписання актів виконаних робіт форми № КБ-2в і довідок форми № КБ-3, позивач звернувся з претензією від 16.05.2018 року до відповідача з вимогою погасити заборгованість у сумі 23 938,68 грн, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти та рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення від 17.05.2018 року та 18.05.2018 року. (а.с.24-26).

З огляду на те, що станом на 25.12.2018 року відповідач не відповів на претензію та не погасив заборгованість у сумі 23 938,68 грн основного боргу, позивач звернувся з позовом до суду, також позивач нарахував за весь час прострочення виконання зобов`язання (26.07.2017-25.12.2018) 3513,57 грн. інфляційних втрат, 1017,00 грн 3% річних. (а.с.47-48).

До позовної заяви у підтвердження позовних вимог, крім договору підряду № 18/17 від 01.07.2017 року, додано підписана та завірена печатками сторін договірна ціна на будівництво Брикетна фабрика, що здійснюється в 2018 році, підписаний сторонами локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1 та підписаний і завірений печатками сторін 20.07.2017 акт приймання виконаних будівельних робіт №18 форма КБ-2в від 20.07.2017 року, підписана сторонами підсумкова відомість ресурсів, підписана та завірена печатками сторін довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КВ -3) від 20.07.2017 року, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 26.07.2017 по 25.12.2018. (а.с.31-48).

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спірний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Судова колегія апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманих послуг за договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 23938,68 грн основного боргу підлягає задоволенню, також позивачем правомірно нараховано за період прострочення виконання зобов`язання з 26.07.2017 по 25.12.2018 3513,57 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1017,00 грн. Крім того, підтверджено матеріалами справи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3900,00 грн.

Безпідставними є посилання скаржника на те, що договір поставки з позивачем не був укладений з тих причин, що договір підряду №18/17 підписаний 01.07.20.2017 неуповноваженою особою вчиняти дії від імені товариства і укладати договори ОСОБА_1 , адже останній був на посаді директора ТзОВ "Брикетна фабрика" з 18.07.2017 до 14.02.2018, тоді як на момент укладення договору ОСОБА_4 був на посаді директора ТзОВ "Брикетна фабрика" з 21.06.2017 до 17.07.2017, що підтверджується наказом №15-к від 20.06.2017 про призначення ОСОБА_4 з 21.06.2017 на посаду директора ТзОВ "Брикетна фабрика" за сумісництвом з наділенням підпису на всіх платіжно-фінансових документах та з повноваженнями бухгалтера ТзОВ "Брикетна фабрика"(а.с. 146); наказом №16/1-к від 17.07.2017 про звільнення ОСОБА_4 з 17.07.2017 з посади директора ТзОВ "Брикетна фабрика"(а.с. 147); наказом №17-к від 18.07.2017 про призначення ОСОБА_1 з 18.07.2017 на посаду директора ТзОВ "Брикетна фабрика" з наділенням підпису на всіх платіжно-фінансових документах та з повноваженнями бухгалтера ТзОВ "Брикетна фабрика"(а.с. 144); наказом №46-к від 14.02.2018 про звільнення ОСОБА_1 з 14.02.2018 з посаду директора ТзОВ "Брикетна фабрика".(а.с. 145).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи те, що дані докази не були предметом розгляду першої інстанції в межах справи №909/24/19, крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач не відповів на претензію позивача, не обґрунтував причини невиконання зобов`язань за договором, також відсутні у матеріалах справи причини залишення без відповіді претензії позивача; відповідач не повідомив суд першої інстанції про зміну керівництва товариства, не подав клопотань про відкладення розгляду справу для подання відповідних доказів, відповідно колегія суддів не дає оцінки доводам, які не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Щодо заперечення апелянтом факту виконання робіт за договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017 та сумнівів апелянта щодо відповідності підпису ОСОБА_1 на акті приймання виконаних робіт №18, то вони спростовуються наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт №18 від 01.0.7.2017 форма КБ-2в на суму 23 938,68 грн. (а.с.37-41). Крім того, акт приймання виконаних будівельних робіт №18 від 01.0.7.2017 форма КБ-2в на суму 23 938,68 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 01.0.7.2017 форма КВ -3, які датовані 20.07.2017 року, є підписані та завірені печатками сторін. (а.с.46).

Колегія суддів звертає увагу на те, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання робіт, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, від імені відповідача договір підписано Матолою А.П., разом з тим на договорі міститься відтиск печатки відповідача.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивач своїми діями фактично прийняв до виконання умови договору, а саме підписання та завірення печатками акту приймання відповідачем виконаних будівельних робіт №18 від 01.0.7.2017 форма КБ-2в, крім того факт наявності у Матоли А ОСОБА_5 . повноважень на момент підписання акту приймання робіт апелянтом не заперечувалося. Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 мав у своєму правомірному володінні не лише печатку, а й інші документи відповідача, а тому і здійснював юридично значимі дії від імені товариства.

У апеляційній скарзі відповідач лише ставить під сумнів підпис ОСОБА_1 на акті приймання виконаних робіт №18, однак така недійсність не була встановлена в судовому порядку. Адже до суду не було подано відповідного позову. Крім того, щодо підписання договору підряду до суду не було подано позову про визнання цього договору недійсним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як убачається з цього положення закону, існує два види неправомірних правочинів: нікчемні та оспорювані. При чому оспорюваними є ті правочини, недійсність яких визначається судом на вимогу заінтересованої сторони. До моменту визнання правочину недійсним останній вважається таким, що відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене колегія суддів констатує, що відповідач своїми конклюдентними діями схвалив вчинений від його імені правочин - договір підярду, а тому між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, що спростовує аргумент скаржника про відсутність зобов`язань перед позивачем за договором підряду.

Стосовно сумнівів відповідача щодо відповідності підпису ОСОБА_1 на акті приймання виконаних робіт №18 підозр про те, що акт був підписаний з метою формування заборгованості підприємствами перед третіми особами, посилаючись на те, що за заявою власника ТзОВ "Брикетна фабрика" відкрито кримінальне провадження щодо колишнього директора ОСОБА_1 за ч.1 ст. 191 КК України спростовується наступним:

Згідно з ч.6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, сама лише наявність зареєстрованого кримінального провадження щодо колишнього директора ОСОБА_1 не може бути доказом того, що акт був підписаний з метою формування заборгованості підприємствами перед третіми особами внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 на час його перебування на посаді директора, як і не може бути доказом відсутності у відповідача обов`язку перед позивачем виконання зобов`язань за договором підряду.

Щодо доводів апелянта про недоведеність факту проплати послуги за надання правової допомоги саме у справі №909/24/19, колегією суддів не береться до уваги, оскільки правовідносини між адвокатом і позивачем не стосуються предмету спору справи №909/24/19.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Факт надання правової допомоги вірно встановлений судом першої інстанції на підставі поданих позивачем договору про надання правової допомоги №27-05-18 від 15.05.2018, відповідно до п.1.1. якого Форович М.Й. (адвокат) бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу у веденні справ ПП "Теплобуденерго" (замовника) щодо стягнення з ТзОВ "Брикетна фабрика" заборгованості згідно договору підряду № 18/17 від 01.07.2017 року в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, застосовує всі способи до покладання сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. Пунктом 2.1 передбачено винагорода у сумі 3900,00 грн. (а.с.12).

До позовної заяви також додано платіжне доручення №760 від 21.12.2018, у якому вказано призначення платежу: за надання правової допомоги у розмірі 3900,00 грн ПП "Теплобуденерго" в особі Іванчука А.В. (а.с.50). Разом з попереднім розрахунком витрат на правову допомогу всього у сумі 3900 грн. (а.с.67).

Пунктом 2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з нормами ч. ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Враховуючи наведене, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3900,00 грн. підтверджені матеріалами справи та є співрозмірними до проведеної роботи із захисту інтересів позивача.

Відтак апеляційний суд відхиляє ці доводи скаржника.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" на користь Приватного підприємства "Теплобуденерго" 28 469,25 грн. заборгованості за невиконані зобов`язання по оплаті виконаних робіт за договором підряду №18/17 від 01.07.20.2017.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог. Крім того, доводи та вимоги апеляційної скарги не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, відтак, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про правильне вирішення місцевим господарським судом цього спору, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2019 року у справі №909/24/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брикетна фабрика" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №909/24/19 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області .

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Матущак О.І.