Рішення

від 09.02.2010 по справі 17/99-2298

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2010 р.

Справа № 17/99-2298

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.             

при секретарі судового засідання Кулагіній  Т.В.         

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК", м. Львів

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль

за участю представників від:

позивача:  не з'явився;

відповідача: не з'явився

За відсутності відповідного клопотання фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК", м. Львів звернувся до господарського суду Тернопільської області 09.12.2008р. (згідно штампу на поштовому конверті) з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Тернопіль, про стягнення 112073,04 грн. заборгованості на підставі укладеного між сторонами договору поставки №04/09 від 04.03.09р., з яких: 79987,50 грн. основного боргу, 5939,27 грн. –пені, 1670,13 грн. - 3 % річних, 19996,87 грн. штрафу та 4479,27 грн. інфляційних нарахувань.

Позов обґрунтовується копією договору поставки № 04/09 від 04.03.09 р..; копією видаткової накладної №109/4 від 05.03.09 р., копіями вимог № 371, 374  від 22 і 23 вересня 2009 р., та № 411  від 23.11.2009 р.; розрахунком суми боргу та штрафних санкцій;  іншими матеріалами.

Одночасно, з позовною заявою позивачем подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України шляхом накладення арешту на транспортні засоби, що належать відповідачу у справі (згідно переліку) та заборони підприємцю вчиняти дії щодо будь-якого відчуження чи передачі в заставу таких транспортних засобів.

Ухвалою від 21.12.2010р. відмовлено у задоволені клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову за безпідставністю та необґрунтованістю.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2009р. порушено провадження у справі № 17/99-2298 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 21.01.2010р.

Позивач в судовому засіданні 21.01.2010р. подав заяву №435/10 від 08.01.2010р. про уточнення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 79987,50 грн. боргу, 19996,87 грн. штрафу, 1657,34 грн. - 3% річних, 4479,27 - інфляційних нарахувань та 5939,27 грн. –пені, посилаючись на невірна проведений розрахунок 3% річних.

Вказана заява прийнята судом до розгляду як така, що відповідає правам сторони в господарському процесі, визначеним ст. 22 ГПК України, тому розгляд справи здійснюється з урахуванням уточнених позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання 09.02.2010р. не з'явилися. Від позивача надійшло клопотання № 447 від 26.01.2010 р. про розгляд справи без участі його представника. Окрім того, позивачем згідно листа №446 від 26.01.2010р. надано суду додатково копію акту здачі-приймання юридичних послуг від 21.01.2010р. на підтвердження понесених Товариством витрат на послуги адвоката в розмірі 12 000 грн.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, витребуваних документів не представив, клопотань про відкладення судового засідання не заявив. Разом з тим, процесуальні документи, які надсилалися господарським судом за юридичною адресою підприємця, зазначеною у позовній заяві №417/09 від 01.12.09р. та адресою, зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №186228 від 06.01.2010р., а саме: АДРЕСА_1, повернуті 11-им відділенням поштового зв’язку м. Тернопіль без вручення із зазначенням причини: "За зазначеною адресою не проживає". Утім, враховуючи п. 26.4.71 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. „Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого господарського суду України”, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином про час, дату та місце слухання справи у відповідності до ст. 64 ГПК України, у зв’язку з чим справа розглядається за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними у ній документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

04 березня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тропік”, як Постачальником та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Покупцем, укладено договір поставки №04/09 (далі - Договір), згідно умов якого Постачальник зобов’язався до 10.03.2009р. передати у власність Покупця Товар, вказаний у п. 1.2. Договору (фрукти) на загальну суму 79987,50 грн., а Покупець, в свою чергу, зобов’язався прийняти Товар та оплатити за нього грошову суму відповідно до умов, передбачених договором (п.п. 1.1.,  4.2.1 договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється шляхом його самовивозу Покупцем. Факт поставки товару Сторони підтверджують шляхом оформлення видаткових накладних із зазначенням найменування, кількості та вартості товару (п. 1.3. договору поставки).

Як стверджує позивач і це випливає з матеріалів справи, на виконання умов Договору №04/09 04.03.2009р. позивач згідно видаткової накладної №109/4 від 05.03.2009р. передав, а відповідач отримав Товар (фрукти) на суму 79987,50 грн. (з ПДВ). Факт отримання товару підтверджується підписом відповідача на накладній, який скріплений печаткою підприємця, належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Розділом 3 договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків за поставлений товар.

Так, згідно 3.2. цього договору, оплата товару Покупцем здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з дати здійснення поставки шляхом перерахування повної вартості партії Товару на розрахунковий рахунок Постачальника. Датою поставки вважається дата одержання Покупцем обумовленого в договорі товару згідно підписаних сторонами видаткових накладних (п. 3.3.).

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача стосовно того, що ТОВ “Тропік” свої зобов’язання по договору виконало в повній мірі, однак відповідач порушив свої договірні зобов’язання, не провівши оплати за отриманий товар, внаслідок чого станом на 01.12.2009р. заборгованість останнього за Договором поставки №04/09 від 04.03.2009р. становить 79987,50 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарський суд вважає, що  викладені умови договору, права та обов'язки  сторін, порядок виконання договору,  дають підстави вважати, що фактично між сторонами у справі виникли цивільні правовідносини з договору поставки, які регулюються нормами ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, в силу яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін. Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

Відповідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Спір виник внаслідок невиконання відповідачем зобов"язань по оплаті отриманого ним товару на суму 79987,50 грн.

Укладений між сторонами договір № 04/09 та норми діючого законодавства не містять підстав для  звільнення  відповідача від  обов'язку виконати зобов'язання в частині оплати  отриманого товару.

Договір вступив в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання Сторонами договірних зобов"язань.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. В силу вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання по Договору виконав, передавши у власність зазначений в договорі товар (фрукти) на загальну суму 79987,50 грн. відповідачу у справі, що підтверджується доказами, представленими позивачем.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Надіслані на адресу відповідача листи-вимоги № 371 від 22.09.2009р. (надіслана 23.09.2009р.), №374 від 29.09.2009р. (надіслана 29.09.2009р.) та № 411 від 23.11.2009р. з вимогою в семиденний термін від дати отримання товару оплатити суму боргу в розмірі 79 987,50 грн., залишені підприємцем без відповіді та задоволення.

Згідно приписів ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що Товар на загальну суму 79 987,50 грн. був переданий відповідачу, але ним, в установлений договором поставки строк, вартість купленого товару не сплачено, що є порушенням умов договору, ст. 527 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основного боргу –79987,50 грн. є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Як слідує з п. 5.2. Договору належне виконання грошових зобов’язань Покупцем забезпечено у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від невиконаного зобов’язання за кожний день прострочення. Також даним пунктом Договору для Покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати понад 20 (двадцять) календарних днів у вигляді штрафу в розмірі 25 % від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції  застосовуються  в розмірі,  передбаченому договором.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені, та подані розрахунки пені за період з 13.03.09р. по 01.09.09р. (182 дні), виходячи з розміру простроченого платежу, суд вважає дані вимоги такими, що відповідають приписам ч.6 ст. 232 ГК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та п. 5.2. договору, відтак, підлягають до задоволення.

Окрім того, господарський суд вважає, що до задоволення підлягають вимоги про стягнення штрафу, нарахованого на підставі п. 5.2. Договору, в розмірі 25% від суми заборгованості за порушення терміну оплати понад 20 (двадцять) календарних днів, розмір яких за підрахунками позивача становить 19 996,87 грн., як такі, що відповідають вимогам ст.ст. 230-232 ГК України та умовам укладеного договору.

При цьому суд вважає, що положення пункту 5.2. договору не суперечать нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу, виходячи з кількості днів прострочення виконання зобов’язань, і є відмінним від щоденного нарахування пені за весь період неналежного виконання грошового зобов’язання.

Така ж правова позиція щодо стягнення штрафних санкцій та пені за невиконання господарського зобов’язання викладена у постановах Вищого господарського суду України №44/406 від 25.05.2006р. та №16/136-08 (39/171-07) від 20.11.2008р.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних у розмірі 1657,34 грн. (за період з 13.03.2009р. по 30.11.2009р.) та інфляційних нарахувань в розмірі 4479,27 грн. (за період з 13.03.2009р. по 30.11.2009р.), суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені і є такими, що відповідають встановленим Держкомстатом України індексам інфляції за період з березня 2009 р. по  листопад 2009 року включно та вимогам закону, оскільки ні договір, ні закон, не встановлюють іншого розміру процентів, ніж той, що передбачено нормами ЦК України.

Також, правомірними, такими, що ґрунтуються на положеннях статті 44, ч. 5 ст. 49 ГПК України є вимоги про стягнення з відповідача судових витрат в розмірі 12000,00 грн., понесених за надання юридичних послуг адвокатом ОСОБА_2 по складанню позовної заяви до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та представництву інтересів позивача в господарському суді Тернопільської області по розгляду даної справи.

Статтею 59 Конституції України гарантується можливість отримання правової допомоги, що пов'язується з вільним вибором “захи сника своїх прав”. Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуаль ного кодексу України до складу судових витрат у господарсь кому судочинстві можуть включатися витрати на оплату послуг лише адвоката. Подібний статус мають виключно особи, визначені у ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, зокре ма ті, хто одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування позивачу сум в якості судових витрат, які були сплачені ним за отримання послуг адвоката.

З матеріалів справи випливає, що правова допомога по оформленню даного позову надавалася позивачу адвокатом ОСОБА_2 (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 20.11.2008р.), згідно договору про надання правової допомоги №23/11/09 від 23.11.09р., факт надання послуг та вартість понесених Товариством витрат в сумі 12000,00 грн. підтверджується наданим суду актом здачі-приймання правової допомоги від 21.01.2010р. та платіжним дорученням №3828 від 04.12.09р., тому оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд вважає, що розмір понесених витрат є співрозмірним з ціною позову, відтак, понесені витрати слід включити до складу судових витрат по даній справі, котрі підлягають відшкодуванню з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

У зв’язку з наведеним, позовні вимоги, як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі та підтверджені матеріалами справи, підлягають до задоволення в заявленому розмірі 112060,25 грн. (з урахуванням поданої 13.01.2010 р. заяви №435/10 від 08.01.2010р. про уточнення позовних вимог), в тому числі: 79 987,50 грн. основного боргу, 19 996,87 грн. штрафу, 5939,27 грн. –пені, 1657,34 грн. –3% річних та 4479,27 грн. інфляційних нарахувань.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача у справі.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 536, 610-612, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42–47, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82 - 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

Вирішив:

1.  Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОПІК", м. Львів вул. Некрасова, 35А/12, ідентифікаційний код 20831737 –79987,50 грн. основного боргу, 19996,87 грн. штрафу, 5939,27 грн. –пені, 1657,34 грн. –3% річних, 4479,27 грн. інфляційних нарахувань та 13356,60 грн. в повернення сплачених судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) „12” лютого 2010 р. рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя