Рішення

від 26.06.2019 по справі 475/929/17

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Доманівський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/929/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.06.2019смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді: Вадовської А.В.,

за участю секретаря: Кравець Л.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

26.09.2017 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що раніше, у березні 2016 р., позивач ОСОБА_3 звертався до Доманівського районного суду Миколаївської області з позовом до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27.09.2016 р. у справі №475/196/16-ц його позовні вимоги частково задоволені: встановлений факт постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та визнане право власності на земельні ділянки, у встановлені факту прийняття спадщини відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21.09.2017 р. скасоване рішення Доманівського районного суду Миколаївської області у справі №475/196/16-ц та постановлене нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилаючись на те, що вказане рішення Доманівського районного суду Миколаївської області апеляційною інстанцією скасоване через пред`явлення позову до неналежного відповідача, а саме не залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 , Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що позивач є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 .

За життя ОСОБА_5 23.05.2008 р. та 19.08.2008 р. склав два заповіти, посвідчені нотаріально секретарем виконавчого комітету Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, якими заповів позивачу ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.

Позивач ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем усього спадкового майна, що належало ОСОБА_5 , спадщину після смерті батька прийняв у встановленому законом порядку, проте посилається на неможливість оформлення частини спадкового майна після смерті батька в позасудовому порядку.

Так, 02.10.2014 р. ОСОБА_3 звернувся до Доманівської державної нотаріальної контори для оформлення спадкових прав після смерті батька та отримання свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус ОСОБА_6 під час заведення спадкової справи зазначила, що позивач зможе оформити лише майно, яке було зареєстроване на ОСОБА_5 Питання оформлення майна після смерті ОСОБА_7 є спірним та підлягає вирішенню в судовому порядку.

Його батько ОСОБА_5 згідно заповіту своєї тітки ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого секретарем виконкому Маринівської сільської ради народних депутатів 26.12.2000 р., отримав у спадщину земельні ділянки розміром 7,57 га та 0,611 га, що належали ОСОБА_7 на підставі Державних актів на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 і серія НОМЕР_2 відповідно.

За життя ОСОБА_5 не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті тітки ОСОБА_7 .

Не оформлення батьком спадщини після смерті ОСОБА_7 є перешкодою в нотаріальному оформленні спадкових прав позивача після смерті ОСОБА_5 на належні ОСОБА_7 земельні ділянки та успадковані, але не оформлені батьком позивача ОСОБА_5 .

Позивач ОСОБА_3 посилається на те, що згідно довідки Маринівської сільської ради №96 від 07.02.2013 р. ОСОБА_7 на день смерті була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 . Померлий ОСОБА_5 є племінником ОСОБА_7 , і проживав у сусідньому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, фактично вказані будинки не були сусідніми - вони мали спільний двір та спільні погосподарські споруди.

В останні роки життя ОСОБА_7 сильно хворіла, їй був необхідний постійний догляд. Крім того, її будинок АДРЕСА_1 почав руйнуватися. З цих причин з 2004 року фактично ОСОБА_7 проживала у будинку АДРЕСА_2 , що належав ОСОБА_5 .

При цьому ОСОБА_7 в силу віку та тяжкого стану здоров`я не могла змінити реєстрацію за місцем свого фактичного проживання НОМЕР_3 по АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_3 посилається на те, що його батько ОСОБА_5 здійснював постійний нагляд за померлою ОСОБА_7 , всіляко їй допомагав, проживав із нею на день смерті та поховав її.

Після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_5 вчиняв дії щодо розпорядження спадщиною. Звертався до ТОВ «Обласний земельно-кадастровий центр» з приводу виготовлення технічної документації на належні ОСОБА_7 земельні ділянки, а тому ОСОБА_5 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7

Посилаючись на положення статтей 29, 392, 1216, 1218, 1223, 1233, 1236, 1254, 1268, 1270, 1296, 1297, 1299 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» , Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. за №24-753/0/4-13, позивач ОСОБА_3 просив:

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 разом із ОСОБА_7 на час відкриття спадщини;

- встановити факт прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_7 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 7,57 га, яка розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий № НОМЕР_4 у порядку спадкування за законом;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,611 га, яка розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий № НОМЕР_5 у порядку спадкування за законом.

Представник відповідача Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області участі у розгляді справи не брав, відзив на позовну заяву не надав. У письмових заявах сільський голова ОСОБА_8 просив справу розглядати без участі представника, проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Відповідач ОСОБА_4 надала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача. Заперечення мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_4 , як і померлий ОСОБА_5 , є спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 , а тому спадщина після її смерті має бути порівну розподілена між позивачем та ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_4 посилається на недоведеність доказами факту постійного проживання ОСОБА_5 на день смерті з ОСОБА_7 На її думку, факт спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є достатнім доказом постійного спільного проживання. Проживання в одному дворі не може вважатися спільним проживанням. Також відповідач посилається на безпідставність доводів позивача щодо здійснення ОСОБА_5 догляду за ОСОБА_7 , оскільки вони не підтверджені допустимими доказами та не впливають на право на спадщину.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 не погодилася з доводами відповідача ОСОБА_4 Зазначила, що відповідач ОСОБА_4 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 , а тому не може претендувати на спадщину після її смерті. ОСОБА_1 наполягала на доведеності доказами факту спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_7 на час відкриття спадщини після смерті останньої. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 особистої участі не приймав, його представник ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити у повному обсязі. По суті заявлених вимог дала пояснення, аналогічні обставинам, викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив відповідача ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_4 також особистої участі у розгляді справи не приймала, її представник ОСОБА_2 позов не визнала, заперечувала проти його задоволення. При цьому посилалася на те, що вимога про встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, оскільки такі факти можуть встановлюватися лише щодо спадщини, яка відкрилася до 2004 р., зважаючи, що ОСОБА_7 померла у 2005 р., такий факт встановленим бути не може. Щодо вимоги про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем представник ОСОБА_2 посилалася на те, що позивач не довів факт постійного спільного проживання ОСОБА_7 з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 На її думку, позивач, зокрема поясненнями свідків, довів факт тимчасового перебування ОСОБА_7 у будинку ОСОБА_5 , що не може вважатися постійним проживанням. Представник вважала недопустимим доказом проживання ОСОБА_7 з ОСОБА_5 надану позивачем індивідуальну картку амбулаторного хворого, оскільки виправлення у ній адреси не засвідчене належним чином. З цих підстав вважала позовну вимогу про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем задоволенню такою, що не підлягає задоволенню, як така, що не доведена доказами. Позовні вимоги щодо визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування не підлягають задоволенню, оскільки не доведений факт спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_7 на день смерті останньої.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , досліивши письмові докази, суд встановив наступне.

З копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 (а.с.169-190), встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 Після його смерті позивач прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом - земельну ділянку розміром 6,3553 га, яка належала померлому.

Також на підставі рішення Доманівського районного суду Миколаївської області у справі №475/531/16-ц від 13.10.2016 р. за позивачем визнане в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,597 га, кадастровий № НОМЕР_6 , житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.40).

З копії матеріалів спадкової справи, заведеної за заявою ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 (а.с.157-168), вбачається, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Маринівка Доманівського району Миколаївської області (а.с.15, 158).

У встановлений законом шестимісячний строк з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 ніхто, в тому числі ОСОБА_5 , не звертався. ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулася 09.01.2018 р. (а.с.157)

Відповідно до заповіту від 26.12.2000 року, ОСОБА_7 заповіла своєму племіннику ОСОБА_5 земельну частку (пай) згідно державного акту, що належить їй за законом в КСП Батьківщина (а.с.16, 168).

ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Маринівською сільською радою 01.07.2005 року, згідно рішення виконавчого комітету Маринівської сільської ради від 28.04.2000 року № 5, належала земельна ділянка площею 7,57 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а.с.18, 167).

Також відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Доманівською райдержадміністрацією 05.09.2006 року на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15.03.2006 року № 122, ОСОБА_7 належала земельна ділянка площею 0,611 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а.с.20, 165).

Дослідивши зазначені письмові докази, суд дійшов висновку, що позовна вимога про встановлення факту прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_7 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Маринівка Доманівського району Миколаївської області.

Згідно абзацу 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилася 04 квітня 2005 р., тобто після 1 січня 2004 р.

Із вступом в дію ЦК України 2003 року факти про прийняття спадщини, яка відкрилась після вступу його в дію, тобто після 1 січня 2004 р., судом не розглядаються.

На підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_7 на час відкриття спадщини позивачем надані письмові докази та допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_7 і її племінник ОСОБА_5 жили поруч. Фактично їх будинки мали спільний двір. ОСОБА_7 була дуже близькою з ОСОБА_5 , вона більше бувала у нього вдома, чим у себе. Коли ОСОБА_7 захворіла, то жила у ОСОБА_5 десь з 2004 р. до смерті. У будинку ОСОБА_5 вона не була, але бачила ОСОБА_7 саме біля його будинку та знає, що саме ОСОБА_13 її доглядав. Хоронили ОСОБА_7 з її власного будинку.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що з вересня 2004 р. вона працювала вчителем у Маринівській школі. З учасниками шкільного волонтерського загону вона приходила наприкінці осені 2004 р. до ОСОБА_7 за місцем її проживання з метою збирання відомостей про голодомор. На той час ОСОБА_7 проживала у власному будинку. Пізніше, можливо на початку 2005 р., стан здоров`я ОСОБА_7 погіршився, то вона її бачила у подвір`ї ОСОБА_5 , в самому будинку ОСОБА_5 свідок не була.

Свідок ОСОБА_11 , яка була дружиною померлого дядька позивача, суду пояснила, що будинки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 фактично були одним домоволодінням. ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_5 ставилася як до сина, такого ставлення з її боку не було більше до будь-кого з родичів. ОСОБА_7 могла поратися по господарству у ОСОБА_5 у його відсутність. З 2004 р. ОСОБА_7 фактично проживала у будинку ОСОБА_5 , оскільки у неї з віком вже були такі розлади здоров`я, що потребували стороннього догляду. Вона неодноразово, проходячи повз будинки, бачила, що будинок ОСОБА_7 зачинений на навісний замок. ОСОБА_7 померла в будинку племінника.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що з 2000 р. по 2009 р. вона співмешкала з ОСОБА_5 З січня 2004 р. до дня смерті з ними проживала тітка ОСОБА_7 Померла вона у їхньому будинку, але хоронили її з її будинку, що знаходиться по сусідству, оскільки так розпорядилася перед смертю ОСОБА_7 На той час будинок ОСОБА_7 ще був. Коли ОСОБА_7 проживала з ними, вона постійно ночувала в окремій кімнаті в їхньому будинку, а вдень могла ходити до свого, оскільки будинки по суті розташовані на одному подвір`ї.

На підтвердження постійного проживання ОСОБА_7 з ОСОБА_5 позивачем надані письмові докази, а саме:

- копія довідки Маринівської сільської ради за №764 від 17.05.16 (а.с.31), в якій зазначено про те, що в житловому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , згідно погосподарських книг за 2001-2005 р.р., проживала ОСОБА_7 , але за станом здоров`я, зі слів свідків (сусіди) останні роки з 2004 по квітень 2005 року проживала з ОСОБА_5 , який здійснював за нею догляд, за адресою АДРЕСА_2 ;

- копія довідки за №240 від 25.05.2016 р. (а.с.32), виданої Маринівською амбулаторією ЗПСМ, у тому що ОСОБА_7 , жителька АДРЕСА_2 , з 05.01.2004 р. по 16.03.2004 р. та 22.07.2004 р. спостерігалася лікарем терапевтом за місцем проживання у зв`язку з хворобою.

- копія акту про спільне проживання від 28.04.2016 р. (а.с.33), складеного ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , справжність підписів яких засвідчена секретарем виконавчого комітету Маринівської сільської ради ОСОБА_16 , в якому вказані особи підтвердили, що ОСОБА_5 , його цивільна дружина ОСОБА_12 , тітка ОСОБА_7 з 2004 р. по травень 2005 р. проживали по АДРЕСА_2 та вели спільне господарство;

- фотознімок житлових забудов ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а.с.39);

- копія рішення Доманівського районного суду у справі №475/196/16-ц від 27.09.2016 р. (а.с.41);

- копія рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21.09.2017 р. (а.с.51-54).

На спростування доводів позивача відповідачем ОСОБА_4 надані копії, засвідчені Маринівською сільською радою, а саме:

- довідки Маринівської сільської ради за №32 від 19.01.16 (а.с.126, зворотна сторона а.с.157), виданої ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_7 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 а/з № НОМЕР_7 , була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 та знята з реєстраційного обліку в зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 . На день смерті з померлою ніхто не був зареєстрований та не проживав;

- наказу №10 від 17.01.2005 р. начальника УПСЗН Доманівської РДА Курчака Р.М. «Про зняття з обслуговування одиноких непрацездатних пенсіонерів» (а.с.127), в якому на підставі особистої заяви (забрали родичі) з 29.01.2005 р. знята з обслуговування ОСОБА_7 ;

- виписки з Журналу контролю за роботою соціальних робітників (а.с.128-129), з якої вбачається, що 26.01.2005 р. при перевірці ОСОБА_7 племінник підопічної повідомив, що збирається доглядати тітку сам і подасть заяву про відмову від обслуговування.

Заслухавши пояснення сторін та зазначених свідків, оцінивши надані сторонами докази як окремо, так і в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини з наступних підстав.

Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч.2 ст.95 ЦПК України).

Через недотримання позивачем положень ч.2 ст.95 ЦПК України суд відповідно до ч.1 ст.78 ЦПК України не бере до уваги надані позивачем копії: довідки Маринівської сільської ради за №764 від 17.05.16 (а.с.31), довідки за №240 від 25.05.2016 р. (а.с.32), акту про спільне проживання від 28.04.2016 р. (а.с.33), складеного ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

Посилання представника позивача ОСОБА_1 про неможливість надання цих доказів в оригіналі, оскільки оригінали містяться в матеріалах справи №475/196/16-ц, суд вважає неспроможними, оскільки позивач не мав перешкод для посвідчення копій цих документів органом, який їх видавав - Маринівською сільською радою.

Крім цього, суд не бере до уваги копію довідки Маринівської сільської ради за №764 від 17.05.16 (а.с.31), оскільки її зміст викладений зі слів свідків (сусідів) без зазначення їхніх прізвищ, тобто ґрунтується на припущеннях, також суперечить довідці Маринівської сільської ради за №32 від 19.01.16 (а.с.126, зворотна сторона а.с.157).

Акт про спільне проживання від 28.04.2016 р. (а.с.33), складений мешканцями с.Маринівка ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , також є недопустимим доказом, оскільки в ньому вказані особи без зазначення джерела обізнаності щодо факту спільного проживання засвідчили, що ОСОБА_5 , його цивільна дружина ОСОБА_12 , тітка ОСОБА_7 з 2004 р. по травень 2005 р. проживали по АДРЕСА_2 та вели спільне господарство.

З зазначених в акті осіб в судовому засіданні була допитана лише свідок ОСОБА_9 , яка пояснила, що бачила ОСОБА_7 в дворі у ОСОБА_5 , у будинку останнього вона не була.

Клопотання про допит ОСОБА_14 позивачем не заявлялося, а клопотання про допит ОСОБА_15 залишене без розгляду за клопотанням представника позивача.

За такого посвідчений вказаними особами факт викликає у суду обґрунтований сумнів у достовірності, а тому з урахуванням положень ст.90 ЦПК України не є доказом.

Разом з тим, суд з пояснень сторін та свідків та письмових доказів дійшов висновку, що ОСОБА_7 з 29 січня 2005 р. та до дня смерті періодично проживала у будинку ОСОБА_5 .

Такого висновку суд дійшов з пояснень свідка ОСОБА_17 , яка вказувала, що восени 2004 р. ОСОБА_7 проживала ще у власному будинку, а з початку 2005 р. у ОСОБА_5

Її пояснення узгоджуються з письмовими доказами, наданими відповідачем ОСОБА_4 , а саме: наказом №10 від 17.01.2005 р. начальника УПСЗН Доманівської РДА Курчака Р.М. «Про зняття з обслуговування одиноких непрацездатних пенсіонерів» (а.с.127), в якому на підставі особистої заяви (забрали родичі) з 29.01.2005 р. знята з обслуговування ОСОБА_7 , випискою з Журналу контролю за роботою соціальних робітників (а.с.128-129), з якої вбачається, що 26.01.2005 р. при перевірці ОСОБА_7 племінник підопічної повідомив, що збирається доглядати тітку сам і подасть заяву про відмову від обслуговування.

Судом не встановлені підстави ставити під сумнів зазначені пояснення свідка та письмові докази, оскільки вони узгоджуються між собою, а вказані письмові докази ще й виготовлені за життя ОСОБА_7

Надана позивачем індивідуальна картка амбулаторного хворого не може бути доказом того, що з 2004 р. ОСОБА_7 проживала не за місцем реєстрації, а по АДРЕСА_2 , оскільки навіть з візуального огляду титульної сторінки вказаної картки вбачається, що записи щодо адреси місця проживання хворого внесені відмінним від основних записів почерком та барвником без зазначення відомостей про час внесення змін та особу, що вносила виправлення.

Крім цього, медична документація є інформацією з обмеженим доступом, а тому надання її безпосередньо стороною позивача без підтвердження законності отримання, дає підстави для обґрунтованого сумніву в достовірності викладеної в ній інформації.

Викладена в амбулаторній картці інформація є сумнівною ще й з огляду на те, що у посмертному епікризі зазначено про те, що смерть ОСОБА_7 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2

Настання смерті ОСОБА_7 у будинку ОСОБА_5 не оспорюється сторонами та підтверджене свідченнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , проте смерть особи в певному місці не є підтвердженням її місця проживання в місці настання смерті.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі статтею 29 ЦК України (в редакції станом на 04.04.2005 р. - дату смерті ОСОБА_7 ) є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає, постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України (в редакції станом на 04.10.2005 р. - кінцевий строк подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 ) спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини третьої ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, прийняття спадщини або відмова у прийнятті спадщини - це дія спадкоємця, яка засвідчує про його згоду або незгоду вступити в спадкові права.

При цьому, за відсутності реєстрації спадкоємця за місцем проживання спадкодавця, обставини, передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України можуть підтверджуватися достатністю інших належних і допустимих доказів у справі.

За змістом пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, чинної на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи. (Лист, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.05.2013, № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").

З письмових доказів встановлено, що ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала з 1913 р. до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1 (а.с.126, 157 - зворотна сторона).

ОСОБА_5 був зареєстрований з 1953 р. до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_2 (а.с.171 - зворотна сторона).

Докази фактичного проживання без реєстрації у будинку ОСОБА_5 ОСОБА_7 по АДРЕСА_2 суду не надані, а показаннями допитаних у справі свідків та визнаних судом допустимими письмовими доказами підтверджено лише обставину того, що ОСОБА_5 доглядав та допомагав тітці упродовж останніх трьох місяців її життя - з січня 2005 р. по день її смерті.

У статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Акцентування в поясненнях представника позивача ОСОБА_1 на те, що виникнення у ОСОБА_5 права на спадкування після смерті ОСОБА_7 залежить виключно від встановлення факту спільного проживання лише на момент (день) відкриття спадщини, є помилковим, оскільки відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України у особи виникає право на спадкування лише за умови постійності такого проживання зі спадкодавцем.

Відповідно до вищезазначеного положення Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні постійним є проживання особи в житлі, де вона проживає 6 і більше місяців.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_7 у будинку ОСОБА_5 постійно в розумінні чинного на той час законодавства не проживала.

Більш того, як вказала у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , цивільна дружина ОСОБА_5 , яка була безпосереднім очевидцем подій, що підлягають доказуванню, ОСОБА_7 ночувала у їхньому будинку, а вдень могла ходити і ходила до себе додому.

Зазначене свідчить про те, що фактично ОСОБА_7 своє житло не полишила, а у будинку племінника тимчасово перебувала.

Неспроможними є доводи позивача про тяжкий стан здоров`я ОСОБА_7 та руйнування її будинку, у зв`язку з чим вона проживала у будинку племінника, оскільки вони є недоведеними, а доводи щодо стану будинку ОСОБА_7 спростовані поясненнями свідків, які вказували, що ОСОБА_7 хоронили саме з її будинку.

За такого суд дійшов висновку про недоведеність достатніми доказами факту постійного проживання ОСОБА_7 до своєї смерті разом з ОСОБА_5 , що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на належні ОСОБА_7 земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 обґрунтовані перешкодою в нотаріальному оформленні через неоформлення їх за життя ОСОБА_5 та не підтвердження спільного проживання ОСОБА_7 і ОСОБА_5

Тобто позовні вимоги в частині визнання права власності на земельні ділянки є похідними від вимоги про встановлення факту постійного проживання спадкодавця зі спадкоємцем.

Відмова у задоволенні основної позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_7 на час відкриття спадщини має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки.

Крім цього, оскільки спадкодавець позивача ОСОБА_5 не набув права власності на земельні ділянки після смерті ОСОБА_7 , то відсутні підстави для визнання права власності за позивачем на земельні ділянки, що належали ОСОБА_7

Через відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у повному обсязі у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

Рішення набирає чинності через 30 днів, якщо не буде оскаржене.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у 30-денний строк безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Доманівський районний суд Миколаївської області.

Повний текст рішення складений 26 червня 2019 р.

Суддя : А. В. Вадовська