Постанова

від 27.09.2019 по справі 475/929/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.09.19

22-ц/812/1369/19

Справа № 475/929/17

Провадження № 22ц/812/1369/19 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Нікітіною Юлією Валеріївною

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Вадовської А.В. о 08 год. 14 хв. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який за життя у 2008 році склав два заповіти, посвідчені секретарем Маринівської сільської ради, якими заповів йому все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а саме: земельну ділянку розміром 6,36 га для ведення сільськогосподарського виробництва та житловий будинок АДРЕСА_1 .

Крім того, батькова тітка ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 була власницею земельних ділянок 7,57га та 0,611га. та 26 грудня 2000 року, ще за життя, склала на користь ОСОБА_3 заповіт, посвідчений секретарем Маринівської сільради, яким заповіла батькові земельну частку (пай) згідно державного акту, що належить їй по закону в КСП Батьківщина відповідно до державних актів на право приватної власності на землю.

Його батько ще за життя спадщину прийняв, оскільки постійно проживав разом із ОСОБА_4 , але не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину після померлої тітки тому, що помер.

ОСОБА_1 будучи єдиним спадкоємцем першої черги за законом після померлого батька ОСОБА_3 прийняв спадщину в установлений законом строк, у жовтні 2014 року звернувся до нотаріальної контори однак, не може оформити спадщину на дві земельні ділянки, які заповіла батькові тітка ОСОБА_4 , оскільки батько не встиг за життя отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивач вказує, що за життя батько і його тітка постійно проживали в будинку АДРЕСА_1 , але починаючи з 2004 року тітка проживала разом із сім`єю батька у батьковому будинку, оскільки вона була самотньою людиною, через похилий вік та стан здоров`я потребувала сторонньої допомоги та нагляду, крім того її будинок АДРЕСА_2 почав руйнуватися.

Також вказує, що батько ОСОБА_3 здійснював постійний нагляд за померлою ОСОБА_4 , всіляко їй допомагав, проживав із нею на день смерті та поховав її.

Після смерті ОСОБА_4 батько вчиняв дії щодо розпорядження спадщиною. Звертався до ТОВ Обласний земельно-кадастровий центр з приводу виготовлення технічної документації на належні ОСОБА_4 земельні ділянки, а тому ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Посилаючись на викладене позивач просив суд: встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 на час відкриття спадщини; встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 7,57 га, яка розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий №4822783200:08:000:0059 у порядку спадкування за законом; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,611 га, яка розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, кадастровий №4822783200:13:000:0498 у порядку спадкування за законом.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що докази фактичного проживання ОСОБА_4 у будинку ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 суду не надані, а показами свідків та визнаних судом допустимими доказами підтверджено лише ту обставину, що ОСОБА_3 доглядав та допомагав тітці упродовж трьох місяців її життя - з січня 2005 року по день смерті. Суд виходив з недоведеності достатніми доказами факту постійного проживання ОСОБА_4 до своєї смерті разом з ОСОБА_3 . Позовні вимоги в частині визнання права власності на земельні ділянки є похідними від вимоги про встановлення факту постійного проживання спадкодавця зі спадкоємцем

Не погодившись із рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Нікітіна Ю.В. подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом фактично допущено однобічність у дослідженні доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог. Не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, аналогічна заява надійшла від Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає.

Як встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , після смерті якого позивач прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку розміром 6,3553 га, яка розташована в межах території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с.169-190).

Відповідно до заповіту від 26 грудня 2000 року ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіла своєму племіннику ОСОБА_3 земельну частку (пай) згідно з державним актом, що належить їй за законом у КСП Батьківщина (т. 1 а.с.15, 16,18).

На підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Маринівською сільською радою 01 липня 2005 року, згідно рішення виконавчого комітету Маринівської сільської ради від 28 квітня 2000 року № 5, ОСОБА_4 передана у приватну власність земельна ділянка площею 7,57 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

Також відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Доманівською райдержадміністрацією 05 вересня 2006 року на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15 березня 2006 року № 122, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,611 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (т. 1 а.с.20, 165).

Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2016 року ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, який рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2016 року задоволено частково: встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із тіткою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 , уродженцем с. Маринівка, Доманівського району, Миколаївської області право власності в порядку спадкування за законом: на земельну ділянку, розташовану на території Маринівської сільської ради, Доманівського району, Миколаївської області, площею 7,57га, вартістю 169011,32грн., право на яку належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , згідно державного акту на право приватної власності на землю серія МК №3581 (реєстраційний №72) від 01.07.2005 року, виданого на підставі рішення виконкому Маринівської сільської ради від 28.04.2000р. зава №6, кадастровий номер 4822783200:08:000:0059; на земельну ділянку, розташовану на території Маринівської сільської ради Доманівського району, Миколаївської області, площею 0,611 га вартістю 25344,70 грн., право на яку належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №838906, (реєстраційний №010601300074) від 05.06.2006 року, виданого на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15.03.2006р. №122,кадастровий номер 4822783200:13:000:0498. У встановленні факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 відмовлено (т. 1 а.с.51-54).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 вказане рішення місцевого суду в частині задоволення вимог було скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Маринівської сільської ради про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, в іншій частині - залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалюючи нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.

Апеляційний суд зауважив, що у матеріалах справи відсутня інформація чи була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 та хто прийняв спадщину після її смерті. Доказів того, що позивач звертався до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно та отримав відмову у цьому позивач суду не надав, як не надав і доказів того, що відповідач порушив його права, свободи чи інтереси.

Крім того, в заповіті, складеному ОСОБА_4 26 грудня 2000 року, не зазначено розмір земельної ділянки, відсутні дані про державний акт, на підставі якого їй належить право власності на земельну ділянку, в той час як у справі містяться копії двох державних актів на право власності на землю, видані ОСОБА_4 26 вересня 2000 року та 05 ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Також, задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, суд не врахував, що такі заяви підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи, разом із тим, будь-яких доказів того, де був зареєстрований ОСОБА_3 на час смерті ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Не зважаючи на вказівки Апеляційного суду Миколаївської області, 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 звертається до суду з аналогічним позовом до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області та ОСОБА_2 з тих самих підстав не усунивши зазначені недоліки.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України Про доступ до судових рішень , суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року, опублікованої в Єдиному державному Реєстрі Судових Рішень, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Верховний Суд залишаючи без змін рішення апеляційного суду виходив з того, що позивачем - ОСОБА_1 не доведений факт проживання його батька разом із ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини, та як наслідок прийняття ним спадщини після смерті останньої відповідно до положень частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України .

При цьому, позивачем також не доведено належними та допустимими доказами факт звернення його батька в установленому законом порядку до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його тітки ОСОБА_4 в порядку частини першої статті 1269 ЦК України.

Отже, наведене свідчить проте, що спір між тими самими сторонами - ОСОБА_1 та Маринівської сільською радою Казанківського району Миколаївської області про той самий предмет із тих самих підстав вже вирішено, про що є таке що набрало законної сили рішення суду.

За положеннями статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу.

Закриття провадження у справі з підстави, зокрема, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

За таких обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про закриття провадження у справі в цій частині.

Що стосується вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 то колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволені вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з недоведеності факту проживання батька позивача з тіткою ОСОБА_4 , разом з тим суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.

За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідні роз`яснення містяться і в Постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року №7.

За положеннями ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст.1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання такої заяви.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини відмовлено, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишено без змін (т. 1 а.с.259-264).

Наведе свідчить про те, що ОСОБА_2 є такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , а відтак є неналежним відповідачем у даній справі.

За таких обставин, рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині обґрунтування правової підстави відмови у задоволенні цих вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вказаних вище обставин та положень норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду в повному обсязі та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 376, 377, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргуОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Нікітіною Юлією Валеріївною задовольнити частково.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 29 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі в цій частині.

Вказане рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом змінити в частині обґрунтування правової підстави відмови у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 27 вересня 2019 року.