Постанова

від 25.06.2019 по справі 1740/2266/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/4867/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Луців І.І.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Карпець О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2019р. в адміністративній справі за позовом Приватної виробничо-сервісної фірми Алекс до Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській обл. Сиротинського Олександра Олександровича, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення щодо скасування дії містобудівних умов та обмежень (суддя суду І інстанції: Дорошенко Н.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 58 хв. 27.02.2019р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 12.03.2019р.),-

В С Т А Н О В И В:

30.08.2018р. позивач Приватна виробничо-сервісна фірма /ПВСФ/ Алекс звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття рішення Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській обл. Сиротинського О.О. № 78 від 04.04.2018р., яким скасовано дію містобудівних умов та обмежень № 32/М від 07.10.2017р., виданих Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради; судові витрати покласти на відповідача (а.с.5-8).

Ухвалою суду від 31.08.2018р. залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради (а.с.1-3).

Протокольною ухвалою суду від 26.09.2018р. задоволено клопотання представника позивача від 26.09.2018р. та залучено до участі у справі співвідповідача Державну архітектурно-будівельну інспекцію /ДАБІ/ України (а.с.54, 55-56).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2019р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Рівненській обл. Сиротинського О.О. № 78 від 04.04.2018р. про скасування дії містобудівних умов та обмежень № 32/М від 07.10.2017р.; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДАБІ України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 грн. (а.с.194-206).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив співвідповідач ДАБІ в особі Управління ДАБІ у Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (а.с.215-222).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проведення позапланової перевірки Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради було виявлено, що проектування та забудова земельної ділянки площею 0,28 га по вул. АДРЕСА_1 Сковороди АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ПВСФ Алекс , проводиться згідно містобудівних умов та обмежень № 32/М від 04.10.2017р. не у межах цільового призначення земельної ділянки, що є порушенням абз.2 ч.2 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Зокрема, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 14312905 від 10.12.2013р. вказано цільове призначення згаданої ділянки - для обслуговування виробничої бази , а у виданих містобудівних умовах та обмеженнях міститься застереження щодо необхідності приведення цільового призначення до відповідності намірів забудови.

Також апелянт вважає, що шляхом скасування спірного рішення № 78 від 04.04.2018р. судом порушені дискреційні повноваження відповідача.

Окрім цього, судом не було задоволено клопотання представника відповідача від 27.02.2019р. про відкладення розгляду справи через перебування останнього на лікарняному, що позбавило можливості надати обґрунтовані заперечення на пояснення позивача.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів ухвалила відхилити клопотання позивача, що надійшло електронною поштою до апеляційного суду 25.06.2019р., про відкладення апеляційного розгляду справи через зайнятість представника в іншому судовому засіданні, оскільки із змісту такого неможливо зрозуміти, який саме представник позивача є зайнятим, а також до клопотання не долучено достовірних доказів на підтвердження вказаних у ньому обставин.

Також позивач, будучи завчасно повідомленим про час та місце апеляційного розгляду справи (10.06.2019р.) через вказані у позовній заяві засоби зв`язку, не був позбавлений можливості скерування до апеляційного суду іншого представника.

Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 157795058, сформованої станом на 27.02.2019р., позивачу ПВСФ Алекс на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,28 га, цільове призначення: для обслуговування виробничої бази, яка розташована за адресою: Рівненська обл., м.Рівне АДРЕСА_2 земельна АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 237034556101. Підстава виникнення права власності: державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер НОМЕР_2 , виданий Рівненською міською радою 20.03.2008р. (а.с.183-184).

На вказаній земельній ділянці розташований належний на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 237119156101, - незавершене будівництво, багатоповерховий житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 1046,1 кв.м; відсоток готовності становить 17 відсотків (а.с.185-188).

У зв`язку із відмовою Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради видати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул.Григорія Сковороди (Бахарєва),4 в м.Рівне, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської обл. від 14.07.2017р. у справі № 569/6774/17 позовні вимоги ПВСФ Алекс до Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради задоволено; визнано неправомірною бездіяльність Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо ненадання ПВСФ Алекс на заяву від 27.03.2017р. містобудівних умов та обмежень; зобов`язано Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради прийняти рішення про надання ПВСФ Алекс містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,28 га, яка розташована по вул.Григорія Сковороди (Бахарєва АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , для реконструкції об`єкта незавершеного будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (а.с.14-16, 121-128).

Відповідно до ухвали Рівненського міського суду Рівненської обл. від 20.09.2017р. роз`яснено вищевказану постанову суду в частині надання ПВСФ АЛЕКС містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,28 га, цільове призначення - обслуговування виробничої бази, яка розташована по вул.Григорія Сковороди (Бахарєва), 4 у м. АДРЕСА_2 , для будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (а.с.129-131).

Згідно ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 у справі № 569/6774/17 визнано неповажними наведені Заступником керівника Рівненської місцевої прокуратури причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Рівненського міського суду Рівненської обл. від 14.07.2017р., залишено заяву про поновлення цього строку без задоволення та відмовлено у відкритті апеляційного провадження (а.с.132-134).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.06.2018р. у справі №569/6774/17 касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської обл. в інтересах держави в особі Рівненської міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018р. - без змін (а.с.135-137).

У подальшому на виконання вказаних судових рішень замовнику ПВСФ Алекс були видані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення (продовження будівництва) , які затверджені наказом Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 32/М від 04.10.2017р. (а.с.13).

В п.3 розділу Загальні дані вищевказаних містобудівних умов та обмежень зазначено цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування виробничої бази згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 14312905 від 10.12.2013р., кадастровий номер 5610100000:01:015:0085 (привести цільове призначення відповідно до намірів забудови); функціональне призначення земельної ділянки - зона багатоквартирних житлових будинків Ж-4 з кількістю поверхів від 4 до 9, відповідно до генплану міста Рівного, затв. рішенням сесії Рівненської міської ради № 1411 від 11.04.2008р., та плану зонування території.

Відповідно до наказу ДАБІ України № 253 від 01.03.2018р. на підставі результатів документальної перевірки від 23.02.2018р. та направлення на проведення позапланової перевірки № 10 від 15.03.2018р. Головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Рівненській обл. Сиротинським О.О. проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 10 від 04.04.2018р. перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (а.с.10-11).

Під час проведення перевірки наданих містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 32/М від 04.10.2017р. виявлені відомості про ознаки вчинення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а саме: в п.3 Розділу Загальні дані містобудівних умов та обмежень № 32/М від 04.10.2017р. у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 14312905 від 10.12.2013р., визначено цільове призначення (використання) земельної ділянки - для обслуговування виробничої бази, та вказано привести цільове призначення до відповідності намірів забудови.

За таких обставин проектування та забудова вищевказаної земельної ділянки здійснюється не в межах цільового призначення, що є порушенням абз.2 ч.2 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

04.04.2018р. на підставі зазначеного Акту перевірки Головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування управління ДАБІ у Рівненській обл. Сиротинським О.О. прийнято рішення № 78 про скасування дії містобудівних умов та обмежень № 32/М від 04.10.2017р., виданих Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради (а.с.9-10).

Розглядувані правовідносини регулюються приписами Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затв. постановою КМ України № 698 від 19.08.2015р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст.41-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому КМ України.

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно пп.6 п.5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затв. постановою КМ України № 698 від 19.08.2015р., у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

Виходячи з наведеного убачається, що головні інспектори будівельного нагляду вправі перевіряти законність у сфері містобудівної діяльності, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства.

В частині порушення спірним рішенням прав та інтересів позивача колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої ст.55 Конституції України, ст.ст.2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірне рішення Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування управління ДАБІ у Рівненській обл. Сиротинського О.О. № 78 від 04.04.2018р. про скасування дії містобудівних умов та обмежень № 32/М від 04.10.2017р., виданих Управлінням містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, є актом індивідуальної дії. Його видання зачіпає конкретні права позивача, який вжив заходів для виконання скасованих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Щодо виявлених порушень під час проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Статтею 29 цього Закону передбачено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам; 3) за рішенням суду.

Відповідно до п.1.2 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затв. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07.07.2011р., (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин та в частині, яка не суперечить ст.29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні (п.2.4 цього Порядку).

Згідно ч.1 ст.16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Із змісту п.3 виданих позивачу містобудівних умов та обмеження для проектування об`єкта будівництва № 32/М від 04.10.2017р., слідує, що такі містять покликання на Генеральний план м.Рівного, затверджений рішенням сесії Рівненської міської ради № 1411 від 11.04.2008р., та план зонування території, затверджений рішенням Рівненської міської ради № 1421 від 22.12.2011р. (а.с.13).

Відповідно до Генерального плану м.Рівного та згідно з Планом зонування території м.Рівного належна позивачу земельна ділянка по вул.Григорія Сковороди ( АДРЕСА_2 ), 4 у м.Рівне, розташована в межах земель, віднесених до зони Ж-4 (зона змішаної багатоквартирної забудови та громадська забудова) (а.с.162).

Переважні види використання земельних ділянок зони Ж-4: 1. Багатоквартирні житлові будинки з кількістю поверхів від 4 до 9; 2. Гуртожитки; 3. Бібліотеки; 4. Клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення; 5. Приміщення для занять спортом; 6. Дитячі дошкільні установи; 7. Загальноосвітні школи; 8. Поліклініки, центри народної медицини, аптеки; 9. Кабінети лікарів, що займаються практикою; 10. Виставкові зали, музеї; 11. Поштові відділення, телефон, телеграф; 12 Торгові комплекси; 13. Підприємства громадського харчування; 14. Перукарні; 15. Приймальні пункти пральні та хімчистки; 16. Банківські відділення.

Допустимі види використання земельних ділянок зони Ж-4: 1. Вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки. 2. Відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку, що проводиться відповідно до ДБН 360-92**.

Умовно допустимі види використання земельних ділянок зони Ж-4 (потребують спеціального дозволу або узгодження): 1. Житлові будинки з кількістю поверхів 10 і більше (відповідно до розробленої містобудівної документації, в якості архітектурних акцентів і домінант). 2. Спортивні зали, басейни. 3. Лікарні, госпіталі, станції швидкої медичної допомоги. 4. Навчальні заклади І - II та III - IV рівнів акредитації. 5. Адміністративні споруди, офіси. 6. Культові споруди. 7. Готелі. 8. Тимчасові споруди для роздрібної торгівлі.

При цьому, відповідно до Генерального плану м.Рівного та Плану зонування території м.Рівного в межах зони Ж-4, на території якої розташована належна позивачу земельна ділянка, не визначено право використання земельних ділянок із функціональним призначенням (видом використання) для обслуговування виробничої бази (а.с.163-164).

З огляду на наведене, здійснення позивачем проектування забудови земельної ділянки відповідно до містобудівних умови та обмежень № 32/М від 04.10.2017р. відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.

Згідно з абз.2 ч.2 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу /ЗК/ України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Разом з тим, частиною 5 ст.20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, власник земельної ділянки може самостійно вибирати вид використання земельної ділянки в межах встановленої для неї категорії та з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 38 ЗК України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно з ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3, 1.4 Розділу І Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затв. наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010р., код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Розділом II даної Класифікації визначено коди КВЦПЗ; у секції В Землі житлової та громадської забудови розділ 02 Землі житлової забудови визначений відповідний код КВЦПЗ, зокрема 02.0, - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Відповідно до Генерального плану м.Рівного та Плану зонування території м.Рівного основним цільовим призначенням території, на якій знаходиться належна позивачу на праві приватної власності земельна ділянка, є землі житлової та громадської забудови зони Ж-4 (для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків). Наведені обставини дають підстави для висновку, що проектування позивачем будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення відповідає містобудівній документації та не суперечить вимогам земельного та містобудівного законодавства.

Отже, наміри позивача щодо проектування забудови належної йому земельної ділянки відповідають положенням містобудівної документації.

Відповідно до п.2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затв. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07.07.2011р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин та в частині, яка не суперечить ст.29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Однак, наміри позивача щодо забудови земельної ділянки відповідали положенням містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, Генерального плану м.Рівного та Плану зонування території м.Рівного, відповідно до яких належна позивачу земельна ділянка по вул.Григорія Сковороди (Бахарєва), 4 у м.Рівне, розташована в межах земель, віднесених до зони Ж-4 (зона змішаної багатоквартирної забудови та громадська забудова).

Враховуючи те, що наміри забудовника відповідали положенням містобудівної документації, тому в третьої особи не було підстав для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Також у розглядуваній ситуації скасування рішення об`єкта нагляду є крайнім заходом, спрямованим на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Цей захід застосовується у випадках, коли у контролюючого органу відсутні інші можливості до забезпечення дотримання вимог у сфері містобудівної діяльності, зокрема, у випадку неможливості усунення виявлених порушень під час перевірки.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва № 32/М від 04.10.2017р., вони містять всі визначені відомості, їх зміст та форма відповідають законодавчо встановленому додатку.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Рисовський проти України зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70).

Принцип належного урядування , як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення Москаль проти Польщі ). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див. mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки ). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються .

За усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Відповідачі не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Щодо відхилення клопотання представника ДАБІ України № 1017-495-19 від 27.02.2019р. про відкладення розгляду справи колегія суддів враховує, що мотиви вказаного клопотання не можна вважати поважними, оскільки відповідач вправі забезпечити явку іншого представника до суду, мав можливість надати письмові пояснення в судове засідання від 27.02.2019р., при цьому розгляд справи за відсутності представника відповідача не призвів до неправильного вирішення справи (а.с.181-182).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обгрунтованість заявлених вимог, а тому розглядуваний позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ДАБІ України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2019р. в адміністративній справі № 1740/2266/18 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 26.06.2019р.