Постанова

від 25.06.2019 по справі 521/11367/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/346/19

Номер справи місцевого суду: 521/11367/15-ц

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Півнєві Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський банк розвитку в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ ВБР на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський банк розвитку до Товариства з обмеженою відповідальністю Мебельман , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

15 липня 2015 року ПАТ Всеукраїнський банк розвитку звернулось до суду із позовом до ТОВ Мебельман , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 11 грудня 2013 року між ПАТ Всеукраїнський банк розвитку - з однієї сторони, та ТОВ Мебельбан - з іншої сторони, був укладений кредитний договір №MKKU2.6306.010, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 300 000 доларів США з розрахунку 20% річних на поповнення обігових коштів строком до 10 грудня 2015 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останнє в свою чергу - зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

В якості забезпечення виконання зобов`язань, 11 грудня 2013 року між ПАТ Всеукраїнський банк розвитку , ТОВ Мебельбан , та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки, згідно якого поручитель ОСОБА_1 бере на себе прямі зобов`язання відповідати перед кредитором по зобов`язанням боржника ТОВ Мебельбан .

Також 11 грудня 2013 року між ТОВ Мебельбан та ПАТ Всеукраїнський банк розвитку був укладений договір застави товару в обороті, згідно якого поручитель ТОВ Мебельбан передає в заставу банку товарів, погодженою сторонами вартістю 798 683,99 гривень.

Однак відповідачі взятих на себе зобов`язань не виконують, суму кредиту не повертають та проценти не сплачують, у зв`язку з чим банк звернувся з позовом до суду, в якому, просив суд стягнути з боржника ТОВ Мебельбан та поручителя ОСОБА_1 на користь банку суми заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та штрафних санкцій в загальному розмірі 372 061,51 гривень.

Справа розглянута за відсутності відповідачів.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Мебельбан на користь ПАТ Всеукраїнський банк розвитку суму заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів - у загальному розмірі 126 895,52 гривень та судовий збір у розмірі 1 903,43 гривень.

В апеляційній скарзі ПАТ Всеукраїнський банк розвитку в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ ВБР просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно. Місцезнаходження відповідача ТОВ Мебельман відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Донецьк вул. Артема, 114 к. 17.

Відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях , а також Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 №1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (зі змінами), у м. Донецьк АТ Укрпошта не здійснює пересилання пошти.

На підставі зазначеного, судову повістку було надіслано на адресу засновника юридичної особи, ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 .

Однак, від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із непередбачуваними сімейними обставинами, однак дане клопотання не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 25.06.2019 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України, що набрав чинності з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Всеукраїнський банк розвитку та Товариство з обмеженою відповідальністю Мебельбан в особі директора ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №MKKU2.6306.010, за яким Банк надав позичальникові кредит у розмірі 300 000,00 грн. на поповнення обігових коштів строком до 10 грудня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% річних з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із Графіком, а саме, 15 269,00 грн. щомісяця, а останнє в свою чергу - зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором (т.1, а. с. 192-197, 198).

На забезпечення виконання основного зобов`язання, 11 грудня 2013 року між ПАТ Всеукраїнський банк розвитку , ТОВ Мебельбан , та ОСОБА_1 , був укладений договір поруки №РХ029031.6339.008, за яким поручитель ОСОБА_1 бере на себе прямі зобов`язання відповідати перед кредитором по зобов`язанням боржника ТОВ Мебельбан в повному обсязі (т. 1, а. с. 199, 200).

Одночасно, на забезпечення виконання основного зобов`язання, 11 грудня 2013 року між ТОВ Мебельбан та ПАТ Всеукраїнський банк розвитку був укладений договір застави товару в обороті №ZXD019500.6306.011, за яким поручитель ТОВ Мебельбан передає в заставу Банку товарів згідно опису, погодженою сторонами вартістю 798 683,99 гривень (т. 1, а. с. 202-210).

В порушення вимог кредитного договору, відповідач ТОВ Мебельман умови кредитного договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує, тому станом на 18 листопада 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 372 061,51 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2 670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту - 113966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам - 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 10191,91 гривень; заборгованість по комісії - 0,00 гривень; сума пені - 5 560,79 гривень; сума штрафу в розмірі 30 відсотків від вартості предмету застави в сумі 239 605,20 гривень за порушення ст. 19 договору застави товару в обороті, а саме, не виконання пунктів 18.1, 18.4, 18.5, 18.6 договору щодо не переукладання договору страхування предмету застави.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позичальник, ТОВ Мебельбан , не виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договором, задовольнив позов частково та стягнув з відповідача ТОВ Мебельбан на користь Банку суму боргу в загальному розмірі 126 895,52 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2 670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту - 113966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам - 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 10 191,91 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 5 560,79 гривень; та штрафу в розмірі 239 605,20 гривень, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем безпідставно нарахована у якості заборгованості за кредитним договором пеня та штраф.

Посилання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладу фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ ВБР Міхно С.С. в апеляційній сказі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки Банком не доведено правильність нарахування у якості заборгованості за кредитним договором пені та штрафу, не приймаються до уваги за таких підстав.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у ст. ст. 10, 60 ЦПК України, 2004 року, який був чинний на час розгляду справи.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у ст. 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитним договором пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Проте, в порушення вказаних принципів цивільного процесу позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин..

Так, в матеріалах справи відсутній будь-який обґрунтований та такий, що відповідає дійсності, розрахунок пені та штрафу, проведений у в порядку та у відповідності з умовами кредитного договору та нормативно-правовими актами Національного банку України (ст. 55 Закону України Про банки та банківську діяльність ), зокрема п. 1.18, 1.22 постанови правління НБУ Про затвердження правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України від 18 червня 2003 року № 255, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 липня 2003 року за № 583/7904 (з відповідними змінами).

Обґрунтовуючи сума штрафу в розмірі 30 відсотків від вартості предмету застави в сумі 239 605,20 гривень, позивач послався на порушення ст. 19 договору застави товару в обороті, а саме, не виконання пунктів 18.1, 18.4, 18.5, 18.6 договору щодо не переукладання договору страхування предмету застави.

Однак, згідно договору №000311/02/15-ОД добровільного страхування майна від 11 грудня 2015 року, укладеного між ПрАТ CK Страхові гарантії та TOB Мебельбан , застраховано товар в обороті згідно з переліком (додатком 2 до договору страхування), та ПАТ Всеукраїнський банк розвитку визначений вигодонабувачем, якому належить право на отримання страхового відшкодування в межах прямого збитку в частині заборгованості страхувальника за договором №МККИ2.6306.010 від 11 грудня 2013 року (т. 2, а. с. 64-72).

Згідно ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02 вересня 2014 року №1669-VІІ, що набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02 грудня 2015 року Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України , затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та згідно з додатком до таких населених пунктів віднесено місто Донецьк (ч. 1 п. 1 переліку).

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АД №067788, ТОВ Мебельбан (ідентифікаційний код юридичної особи 36380112) зареєстроване за адресою: місто Донецьк, вулиця Артема, будинок №114, кімната №17.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (до ст. ч. 1 614 ЦК України).

Частиною 1 статті 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування ПАТ ВБР неустойки за відповідним кредитним договором суперечить положенням вказаного закону.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постановах №6-2159цс15 від 11.11.2015 року, №6-364цс16 від 23.03.2016 року, №6-365цс16 від 23.03.2016 року, №6-948цс16 від 25.05.2016 року.

Отже, вимоги позивача про стягнення неустойки є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи в частині задоволення позову частково в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 126895,52 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту - 113966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам - 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 10191,91 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя солідарно, суд першої інстанції виходив з того, що Банк скористався правом дострокової вимоги повернення кредиту, тому в даному випадку строк основного зобов`язання слід розцінювати як такий, що встановлений моментом пред`явлення вимоги. У зв`язку з цим, кредитором пропущений встановлений законом річний строк звернення з вимогами до поручителя боржника, що обчислюється з моменту укладення договору поруки (ст. 559 ч.4 ЦК України).

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

В порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в цій частині позову, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Порука є видом забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов`язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов`язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У пункті 24 постанови № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

У п. 14 договору поруки від 11 грудня 2013 року зазначено, що сторони погодили, що договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором (т.1, а. с. 179).

Однак у відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Тому у даному випадку порука на підставі ч. 4 статі 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року №6-190цс14 зазначав, що Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати .

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі за №6-68цс11, у справі за №-48цс11 від 21 травня 2012 року, у справі №6-33цс12, від 23 травня 2012 року, у справі №6-3цс13 від 13 лютого 2013 року.

Згідно пп. 7 та 8 договору поруки від 11 грудня 2013 року, у випадку невиконання позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого кредитним договором, Банк направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (-ь). Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені у письмовій вимозі Банка, на протязі п`яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 7 договору (т. 1, а. с. 179).

В матеріалах справи міститься копія письмової вимоги Банку до поручителя ОСОБА_1 №3324 від 17 червня 2015 року про погашення суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 195343,16 грн., яка виникла станом на 14 червня 2015 року, не пізніше 7 календарних днів з дати отримання цього повідомлення, але в матеріалах відсутні відомості про її відправлення до поручителя (т.1, а. с. 13).

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором Банк звернувся до суду 15 липня 2015 року (т. 1, а. с. 1).

Таким чином, Банком змінено строк виконання кредитного договору, а саме на 15 липня 2015 року, тому шестимісячний строк дії даної поруки не сплив.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що, поручитель, відповідач ОСОБА_1 , не виконав взяті на себе зобов`язання за договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачених вказаним договором. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку в розмірі 126 895,52 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2 670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту - 113 966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам - 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 10 191,91 гривень.

Отже вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку є законними, обґрунтованим й підлягають задоволенню частково.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та матеріального права, ч. 4 ст. 559 ЦК України, у відповідності до п. п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до поручителя й ухвалення нового рішення про задоволення позову в цій частині позову, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст . 367, 368, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПКУкраїни, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський банк розвитку в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ ВБР задовольнити частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року змінити.

Резолютивну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2016 року викласти в наступній редакції:

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Мебельбан , код ЄДРПОУ 36380112, місцезнаходження: 83048, м. Донецьк, Київський район, вул. Артема, буд. 114, кв. АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський банк розвитку , код ЄДРПОУ 36470620, місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. Чорновола В`ячеслава, буд. 25, заборгованість за кредитним договором №MKKU2.6306.010 від 11 грудня 2013 року в розмірі 126 895,52 гривень, з яких: поточна заборгованість по тілу кредиту - 2 670,04 гривень; прострочена заборгованість по тілу кредиту - 113 966,90 гривень; поточна заборгованість по процентам - 66,67 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 10 191,91 гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 25 червня 2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

П.М.Черевко