Рішення

від 24.06.2019 по справі 759/20236/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/3860/19

Справа № 759/20236/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Україна Молода , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Україна Молода , ОСОБА_2 , в якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 року (випуск НОМЕР_3) на веб-сайті Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 , що належить Приватному підприємству Україна Молода та ОСОБА_2 , у статті ОСОБА_3 під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступного змісту ОСОБА_4 (агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 ) .

Також, позивач просить зобов`язати Приватне підприємство Україна Молода , якому належить веб-сайт Україна Молода , протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 року на веб-сайті Приватного підприємства Україна Молода в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом розміщення на веб-сайті Україна Молода , який належить Приватному підприємству Україна Молода в мережі Інтернет резолютивної частини рішення суду у цій справі.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року на веб-сайті Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 (випуск НОМЕР_3 за ІНФОРМАЦІЯ_2), у статті ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 було поширено недостовірну інформацію про позивача наступного змісту: ОСОБА_4 (агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 ) .

Також, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що 15.11.2018 представник позивача звернувся на адресу Приватного підприємства Україна Молода , якому належить сайт та ОСОБА_2 з заявою (вимогою) про спростування недостовірної інформації протягом семи днів з дня її отримання, поширеної на веб-сайті Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 (випуск НОМЕР_3), у статті ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2.

Разом з тим, відповідачами не було виконано вимогу позивача, викладену в заяві від 15.11.2018 та не спростовано недостовірну інформацію.

Позивач вважає, що зазначена інформація, що поширена про позивача є такою що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просить позов задовольнити у визначений ним спосіб.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.12.2018 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Україна Молода , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації, направлено за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва.

18.01.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Сторонам було направлено копію ухвали від 21.01.2019, також відповідачам було направлено копію позовної заяви із додатками.

Відзив на позовну заяву відповідачами не подано.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Загальною декларацією прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань ( стаття 12).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року визначено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

В силу статей 21, 28 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до Конституції України, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Верховний суд України у п. 18 Постанови Пленуму Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27.02.2009 №1 роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За змістом вимог ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року на веб-сайті Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 (випуск НОМЕР_3 за ІНФОРМАЦІЯ_2), у статті ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 було поширено інформацію про позивача наступного змісту: ОСОБА_4 (агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 ) .

Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою з веб-сайту Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 статті ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.а.с. 14-25).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що поширена відповідачем інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує його особисті немайнові права.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Також, у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи вказано, що судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Встановлено, що інформація поширена у статті ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 стосується позивача, оскільки у фразі наступного змісту: ОСОБА_4 (агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 ) , прямо згадується його прізвище.

Як вказує у позові позивач, відповідач ОСОБА_2 у своїй статті у стверджувальній формі повідомив про те, що позивач агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 , що є недостовірною та неправдивою інформацією про позивача, так як сприймається в Україні негативно, зокрема, після засудження комуністичного тоталітарного режиму на законодавчому рівні.

Так, Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини, беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1096 (1996) від 27.06.1996 щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, №1481 (2006) від 26.01.2006 щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, прийняла Закон України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки , який засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні.

Згідно ст. 2 Закону Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв`язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.

Відповідно до ст. 1 Закону пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів - публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, що містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

При цьому, згідно ст. 1 Закону радянські органи державної безпеки це, зокрема, Комітет державної безпеки, їхні територіальні, функціональні, структурні підрозділи.

Враховуючи те, що тоталітарний режим та діяльність органів державної безпеки СРСР були законом визнано злочинним, висловлювання відповідача про те, що позивач агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 в сучасні Україні сприймається негативно та свідчить про нібито здійснення ОСОБА_4 морально та законодавчо засуджуваної діяльності, а тому суд погоджується з доводами позивача про те, що віднесення позивача до особи, яка була агентом КДБ вказує на поширення недостовірної та негативної інформації у відношенні позивача, що порушує його особисті немайнові права.

Слід зазначити, що представником позивача було направлено заяву (клопотання) від 08.02.2019 до Галузевого державного архіву Служби безпеки України та до Служби безпеки України, для отримання інформації, поширеної відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті телеканалу Прямий в статі під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 , та документів, а саме облікової картки агента КДБ ОСОБА_4 .

Листом № 24/5-К-423/1, К-423 від 12.02.2019 Галузевий державний архів Служби безпеки України повідомив представника позивача про те, що … в ГДА СБУ будь-яких документів про співробітництво з органами державної безпеки СРСР-УРСР ОСОБА_1 не виявлено .

Листом №24/5-К-850 від 28.03.2019 Галузевий державний архів Служби безпеки України повідомив представника позивача про те, що … в ГДА СБУ будь-яких документів про співробітництво ОСОБА_1 з органами державної безпеки СРСР-УРСР не виявлено .

Таким чином з наведених даних вбачається, що позивач ОСОБА_1 не був агентом КДБ СРСР з оперативним псевдонімом ОСОБА_4 та не співпрацював з органами державної безпеки СРСР-УРСР, а поширена інформація про позивача не відповідає дійсності, а тому є недостовірною.

Оскільки інформація сформульована відповідачами способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, суд визнає її як недостовірну, таку, що порушує особисті немайнові права позивача.

Судом не встановлено, а відповідачами не доведено, що поширена інформація є такою, що відповідає дійсності, тому суд приходить до висновку, що відбулося поширення недостовірної та неправдивої інформації про позивача.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

За таких обставин, суд вважає, що спірна інформація містить саме недостовірні дані, а не оціночні судження, оскільки, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо.

Крім того, аналіз вказаної інформації вказує на те, що у ній висловлено не оціночне суб`єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до неї, а стверджується щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевіреними.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій,сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При цьому, необхідно враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між фактами та оціночними судженнями, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами при розгляді справ, як джерело права.

Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 по справі Лінгенс проти Австрії та від 25.06.1992 по справі Торгейр Торгейрсон проти Ісландії вказано, що слід чітко розрізняти факти та оцінні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

З урахуванням викладеного вище, суд вбачає, що відносно позивача була повідомлена недостовірна інформація, яка нічим не підтверджена, та якої на момент розповсюдження інформації не існувало і, яка не могла бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Поширюючи негативну та недостовірну інформацію про позивача, відповідачі не зробили належного посилання на те, що інформація ними отримана з офіційних джерел, а тому є достатні підстави стверджувати, що інформація про ОСОБА_1 поширена на веб-сайті Україна Молода є неправдивою, недостовірною та носить негативний характер щодо нього.

Разом з цим, суд вважає, що вищевикладена інформація не має статусу офіційної та не підтверджена належними доказами.

Суд вважає, що поширення відповідачами неправдивої інформації про ОСОБА_1 як наслідок, може вплинути на широке коло людей, у яких може скластися негативне уявлення про позивача, як недобросовісної, нечесної людини.

Разом з цим, суд вважає, що вказана інформація, завдає шкоди діловій репутації позивача.

При цьому, достатнім доказом порушення права ОСОБА_1 на честь, гідність та ділову репутацію, відповідачем ОСОБА_2 на веб-сайті Україна Молода , слід вважати, факт розповсюдження неправдивої інформації.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009, спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Кабінету Міністрів України, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами

Законодавець не звільняє від відповідальності за розголошення та поширення недостовірної інформації. Наведена спірна інформація, поширена відповідачами стосовно позивача, є недостовірною на момент її поширення, а тому відповідачі не можуть бути звільненими за її поширення.

Статтею 32 Конституції України закріплено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

З огляду на викладенен вище, суд вважає, що спірна інформація містить саме недостовірні дані, а не оціночні судження, оскільки, не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо.

Крім того, аналіз вказаної інформації вказує на те, що у ній висловлено не оціночне суб`єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до неї, а стверджується щодо об`єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевіреними.

Оспорювана інформація не відповідає дійсності, не підтверджується зібраними по справі доказами, є негативною, створює негативне уявлення про позивача та безпосередньо порушує його особисті немайнові права і завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: честь, гідність і ділова репутація (ст. 201 ЦК України).

Виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства, яким регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відносно позивача було поширено відомості, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, мають виражений негативний характер, а також принижують ділову репутацію останнього, тобто порушують немайнові права позивача, а тому підлягають визнанню такими, що не відповідають дійсності.

Загальні способи захисту порушених прав та інтересів, у тому числі - честі, гідності та ділової репутації, визначені ст. 16 ЦК України, а спеціальні - ст. ст. 277, 278 ЦК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 299 ЦК України визначає, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації належить позивачеві. При цьому можливо використовувати як загальні способи захисту прав, визначені цивільним законодавством, так і спеціальні з урахуванням усіх обставин складу даного правопорушення, пов`язаного із порушенням особистих немайнових прав позивача - його честі, гідності та ділової репутації.

Спосіб захисту має відповідати змісту особистого немайнового права способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту.

За приписами ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до принципу змагальності сторін, закріпленого у ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статей 77,78 ЦПК України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила, у такий же спосіб у який вона була поширена.

У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію (пункт 25 Постанови).

Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, суд вважає, що способом спростування поширеної відповідачем інформації, який би сприяв найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивача, є зобов`язання відповідача Приватне підприємство Україна Молода , якому належить веб-сайт Україна Молода , протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 року на веб-сайті Приватного підприємства Україна Молода в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом розміщення на веб-сайті Україна Молода , який належить Приватному підприємству Україна Молода в мережі Інтернет резолютивної частини рішення суду у цій справі.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вбачається, що позивачем було заявлено дві вимоги немайнового характеру,при цьому останнійм сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352 , 40 грн. з кожного.

Крім того, з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 352, 80 грн. з кожного.

Керуючись ст. 201,277, 297 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Україна Молода , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації, задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 року (випуск НОМЕР_3) на веб-сайті Україна Молода ІНФОРМАЦІЯ_3 , що належить Приватному підприємству Україна Молода та ОСОБА_2 , у статті ОСОБА_3 під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступного змісту ОСОБА_4 (агент КДБ під псевдонімом ОСОБА_4 ) .

Зобов`язати Приватне підприємство Україна Молода , якому належить веб-сайт Україна Молода , протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 року на веб-сайті Приватного підприємства Україна Молода в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом розміщення на веб-сайті Україна Молода , який належить Приватному підприємству Україна Молода в мережі Інтернет резолютивної частини рішення суду у цій справі.

Стягнути з ОСОБА_2 та Приватного підприємства Україна Молода на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 352, 40 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Букіна