Постанова

від 25.06.2019 по справі 289/712/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/712/18 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 23 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №289/712/18 за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про розірвання договорів оренди землі, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 2 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицького І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що 19 лютого 2015 року ОСОБА_1 уклав з ТзОВ «Вишевичі» договори оренди належних йому земельних ділянок: площею 0,3981 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та площею 1,2690 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), які розташовані на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, строком на десять років. Договори оренди зареєстровані у встановленому законом порядку.

Умовами даних договорів передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі до 31 грудня поточного року. Проте відповідач, в порушення договірних зобов`язань, жодного разу не сплатив орендну плату, що підтверджується відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України.

Оскільки орендарем допущені систематичні порушення умов договору оренди землі, представник позивача, посилаючись на положення ст.141 ЗК України, просила розірвати цей договір.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 2 травня 2018 року позов задоволено.

Розірвано договори оренди земельних ділянок, площею 0,3981 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та площею 1,2690 га (кадастровий номер НОМЕР_3 0136), які розташовані на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області та призначені для ведення селянського господарства, укладені між сторонами 19 лютого 2015 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення та закрити провадження у справі.

Зокрема, зазначає, що даний спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду Житомирської області від 6 березня 2017 року порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Вишевичі» . Ухвалою цього ж суду від 26 жовтня 2017 припинено процедуру розпорядження майном товариства та введено процедуру санації. На підставі ухвали суду від 15 травня 2018 року процедуру санації продовжено до 26 жовтня 2018 року.

Вказана обставина свідчить про те, що спірні правовідносини належить розглядати в порядку, передбаченому ГПК України, оскільки всі майнові вимоги до юридичних осіб, щодо яких порушено справу про банкрутство, підлягають вирішенню господарським судом в межах справи про банкрутство.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року ( справа №372/3584/16-ц.

Окрім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника ТзОВ «Вишевичі» , яке не було належним чином повідомлене про час та місце проведення судового засідання. Внаслідок цього порушено принцип рівності та змагальності сторін, адже відповідач був позбавлений можливості надати докази на спростування позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначила, що критерієм розмежування судової юрисдикції є не лише суб`єктний склад сторін, а й характер спірних правовідносин та предмет спору. Окрім того, вказівка щодо виду судочинства може міститися також в певному законі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, врегульовано правовідносини, пов`язані не лише з виконанням договору, а також з майновими вимогами до боржника. Таким чином, даний правовий висновок не може бути врахований судом при вирішенні цієї справи, оскільки позивач не пред`являє жодних майнових вимог до ТзОВ «Вишевичі» . Відповідач не вказує про обробіток переданої в оренду земельної ділянки, здійснення будь-яких вкладень під час її використання, а саме по собі право оренди землі за своєю правовою природою не є активом юридичної особи та не може бути включене до ліквідаційної маси банкрута. Відтак відсутні підстави стверджувати про підвідомчість даного спору господарському суду.

В письмових пояснення представник відповідача також пояснила, що урожай та сільськогосподарська продукція, зібрані та виготовлені в результаті обробітку орендованої земельної ділянки, включаються до активів боржника, за рахунок яких може здійснюватись погашення грошових вимог кредиторів.

Окрім того, після порушення справи про банкрутство ТзОВ «Вишевичі» вимоги позивача можуть бути задоволені виключно в порядку, передбаченому Законом України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» . На даний час існують інвестори, зацікавлені у відновленні фінансового стану товариства, й розгляд цієї справи господарським судом відповідатиме вимогам законодавства та буде сприяти дотриманню прав як позивача, так й інших кредиторів боржника.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки: площею 0,3981 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та площею 1,2690 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), які розташовані на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області та призначені для ведення селянського господарства.

19 лютого 2015 року між сторонами укладені договори оренди земельних ділянок, за умовами яких ОСОБА_1 передав в оренду ТзОВ «Вишевичі» вказані земельні ділянки, строком на десять років.

Зазначені обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями договорів оренди ( а.с.199-206, т.1).

Пунктами 9,11,12 договорів передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі до 31 грудня поточного року.

Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.

Згідно з п.29,39 договорів орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Дія договорів припиняється, зокрема, шляхом їх розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Вказані договори зареєстровані у реєстраційній службі Малинського районного управління юстиції у Житомирській області 13 травня 2015 року.

Частиною 1 ст.2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом ст.ст. 525,526,629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Окрім того, відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статями 24 і 25 цього Закону.

Аналіз змісту ст.ст.1,13 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання ним орендної плати у строки та розміри, передбачені договором.

Серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, визначених у п.д ч.1 ст.141 ЗК України, передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Оскільки відповідачем не сплачувалась орендна плата протягом 2015-2017 років, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про розірвання договорів оренди землі.

За правилами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обґрунтовуючи вимоги, представник позивача посилалась на відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утримання податків за період з 1 січня 2013 року по 30 червня 2017 рік, у яких відсутня інформацію про отримання ОСОБА_1 . орендної плати за даними договорами оренди землі.

Однак, сама по собі відсутність зазначеної інформації у відомостях з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України не є беззаперечним доказом того, що орендна плата систематично не виплачувалась позивачеві.

Разом з тим, спірними угодами та законодавством не передбачено обов`язкової наявності у орендодавця документів, які б підтверджували факт сплати чи несплати коштів за договором оренди, або передачі продукції, надання послуг в рахунок орендної плати. Зазначені документи ( відомості, акти приймання-передачі продукції, надання послуг) зберігаються в орендаря. Відтак, заперечуючи проти позову, відповідач мав можливість спростувати вимоги позивача, надавши відповідні документи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, вирішуючи спір, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання.

За правилами п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі, якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про задоволення позову, однак розглянув справу за відсутності доказів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, й це порушення вимог процесуального закону є одним із доводів апеляційної скарги, рішення слід скасувати та постановити нове,- про задоволення позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки даний спір підлягає розгляду господарським судом, є необґрунтованим.

Так, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 6 березня 2017 року порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Вишевичі» . Ухвалами цього ж суду від 26 жовтня 2017 року та 15 травня 2018 року введено процедуру санації товариства по 26 квітня 2018 року та продовжено процедуру санації по 26 жовтня 2018 року.

Частиною 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою ( стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналогічна норма закріплена й у п.8 ч.1 ст.20 ГПК України.

Підвідомчість всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, встановлюється з метою усунення правової невизначеності та захисту прав кредиторів, які можуть реалізувати своєчасно свої права та задовольнити свої вимоги.

Отже, при вирішенні питання до юрисдикції якого суду належить розгляд спору про розірвання договору оренди землі, слід з`ясувати, яким чином вирішення цього спору впливатиме на здійснення процедури банкрутства відповідача, на формування обсягу майнових активів боржника, за рахунок яких буде можливо задовольнити вимоги кредиторів, яким чином орендні правовідносини між сторонами даного спору впливають на права та законні інтереси кредиторів відповідача у справі про банкрутство.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів ( майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, крім грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку умовного зберігання (ескроу) банкрута, об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, у комунальну власність відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Частинами 3, 8 вказаної норми також передбачено, що індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси.

Майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Отже, право оренди за спірною угодою не є різновидом майнових активів відповідача, передана йому в оренду земельна ділянка також не може бути включена до майнових активів боржника й, відповідно, не входить до ліквідаційної маси.

Таким чином, розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства жодним чином не впливає на формування обсягу майнових активів відповідача та здійснення процедури банкрутства.

Обґрунтовуючи підвідомчість даного спору господарському суду, представник відповідача послалась на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду України, який міститься у постанові від 26 червня 2018 року в справі №372/3584/16-ц.

Спірні правовідносини у цій справі стосувались майнових прав на проінвестований об`єкт нерухомості.

Розглядаючи справу, Верховний Суд прийшов до висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку ЦПК України, оскільки господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство відповідача й позовні вимоги є майновими.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що крім указаних у статті 10 Закону №4212-VI справ у спорах, пов`язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, а також спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Отже, зазначена правова позиція повинна застосовуватись при розгляді майнових вимог до боржника.

Оскільки вимоги про розірвання договору оренди землі не є майновими, підстави для закриття провадження відсутні.

Колегія суддів також враховує ту обставину, що порушення провадження у справі про банкрутство орендаря не звільняє останнього від обов`язку сплачувати позивачеві орендну плату, оскільки за правилами ч.5 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 2 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 0,3981 га, кадастровий номер НОМЕР_4 0118, укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 1,2690 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі ( 12214, Житомирська область, Радомишльський район, с. Вишевичі, вул. Леніна, №42, ідентифікаційний код юридичної особи 39333809) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) 1409 грн. 60 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча : Судді:

Повний текст постанови складений 26 червня 2019 року.