Постанова

від 25.06.2019 по справі 911/2669/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2019 р. Справа№ 911/2669/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу Другий Будівельний 8А

на рішення Господарського суду Київської області

від 01.03.2019 (повний текст рішення складено 06.03.2019)

у справі № 911/2669/18 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої

прокуратури в інтересах держави в особі Білгородської

сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

до Житлово-будівельного кооперативу Другий Будівельний 8А

про стягнення 151 480, 56 грн.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - позивач) до Житлово-будівельного кооперативу Другий будівельний 8А (далі - ЖБК Другий будівельний 8А , відповідач) про стягнення 151 480, 56 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 3 від 01.09.2016 про пайову участь у розвитку інфраструктури сіл Білогородка та Шевченкове, яке призводить до зменшення фінансових надходжень до місцевого бюджету села, й веде до заподіяння шкоди інтересам держави, відтак просив стягнути з відповідача 133 422,90 грн. заборгованості зі сплати пайових внесків щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та 18 057,66 грн. пені.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову та не застосовувати до нього стягнення заборгованості та пені з огляду на відсутність заборгованості станом на момент складання заперечення. Також стверджував про наявність арешту коштів боржника, які не дозволили сплатити залишок боргу в розмірі 83 422,90 грн. вчасно, а тільки 27.12.2018. Крім цього, в наданих суду першої інстанції запереченнях відповідач зазначав про необхідність зменшення штрафних санкцій, оскільки на розрахункові рахунки відповідача накладено арешт, незважаючи на те, що штрафи було сплачено.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.03.2019 у справі № 911/2669/18 провадження у справі в частині вимог Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Житлово-будівельного кооперативу Другий будівельний 8А про стягнення 83 422,90 грн. заборгованості зі сплати пайових внесків щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури закрито. Решту вимог - задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу Другий будівельний 8А на користь Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 50 000, 00 грн. заборгованості зі сплати пайових внесків щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та 9 028, 83 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу Другий будівельний 8А на користь прокуратури Київської області 2 272, 21 грн. судового збору. У задоволенні решти позову - відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Житлово-будівельний кооператив Другий Будівельний 8А оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову про стягнення 151 480, 56 грн. відмовити повністю. В обґрунтуванням своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не встановлено чіткої суми пайового внеску, яка підлягала сплаті позивачем за умовами Договору. Додатковою угодою до Договору сторони визначили новий розмір пайового внеску в розмірі 133 422, 90 грн., при цьому, якщо виходити із висновків суду, розмір пайового внеску мав би складати 183 422, 90 грн. (50 000, 00 грн. врахованої сплати + 83 422, 90 грн. сплачених під час розгляду справи + 50 000, 00 грн. наявної у відповідача заборгованості). Однак такий розмір пайового внеску не підтверджується умовами Договору, такої суми немає в жодній з редакцій Договору (як на момент його укладення, так й після підписання Додаткової угоди). З огляду на наведене, апелянт вважає помилковими висновки суду про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 50 000, 00 грн. Оскільки в Додатковій угоді сторони погодили, що її умови розповсюджуються на правовідносини, які виникли між сторонами до її укладення, сплачені відповідачем 50 000, 00 грн. повинні бути враховані в погашення розміру пайового внесу, визначеного цією Додатковою угодою. Не оспорюючи застосування судом положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру пені вдвічі, апелянт вважає здійснений позивачем розрахунок пені нерівним, а за відсутності заборгованості в розмірі 50 000, 00 грн. - стягнення пені незаконним тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що приймаючи рішення про зменшення відповідачу розміру пайової участі до 0,5% від загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва ЖБК Другий будівельний 8А , на підставі якого було укладено Додаткову угоду від 30.12.2016, депутатами Білогородської сільської ради було враховано передачу відповідачем у комунальну власність Білогородської громади нежитлових приміщень та сплату 50 000, 00 грн. При цьому, сторонами було зазначено всі складові залишкової суми та визначено її кінцевий розмірі в сумі 133 422, 90 грн., будь-яких зауважень та/чи пропозицій щодо визначеної суми від відповідача не надходило. Крім цього, необґрунтованими, на думку позивача, є доводи апелянта щодо невірного розрахунку штрафних санкцій, за умовами Додаткової угоди від 30.12.2016 штрафні санкції нараховуються за кожен день несвоєчасної сплати коштів в розмірі 0,1 % від загальної суми пайової участі тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 25.06.2019 з`явились представники прокуратури та відповідача, представник позивача не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, з огляду на наявність клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову про стягнення 151 480, 56 грн. відмовити.

Представник прокуратури в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 01.09.2016 між Білогородською сільською радою (позивач, сільська рада) та ЖБК Другий будівельний 8А (відповідач, замовник за договором) укладено Договір № 3 про пайову участь у розвитку інфраструктури сіл Білогородка та Шевченкове (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого замовник зобов`язався прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури сіл Білогородка та Шевченкове та перерахувати до спеціального цільового фонду сіл Білогородка та Шевченкове на рахунок, відкритий в Управлінні Державної казначейської служби України в Київській область, грошові кошти у розмірі, визначеному у Розрахунку величини пайової участі в розвитку інфраструктури сіл Білогородка та Шевченкове, що є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору замовник зобов`язався перерахувати кошти в сумі, зазначеній у п. 1.1 розділу 1 та у відповідності до графіку (Додаток 2 до Договору, що є його невід`ємною частиною).

За змістом п.п 3.1, 3.2 Договору з моменту зарахування на рахунок цільового фонду коштів, передбачених Договором, замовник передає право володіння, користування та розпорядження вказаними коштами Білогородській сільській раді відповідно до їх цільового призначення, і ці кошти стають комунальною власністю територіальної громади. Об`єкти, майно та інші активи, придбані та/або створені за рахунок коштів, внесених замовником як пайова участь у розвитку інфраструктури сіл Білогородка та Шевченкове за Договором, є комунальною власністю територіальної громади.

Цей Договір згідно п. 6.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Додатком 1 до Договору погоджено розмір пайового внеску для ЖБК Другий будівельний 8А , а Додатком 2 - строк (графік) сплати пайової участі.

Рішенням № 163 від 23.12.2016 Про встановлення розміру пайової участі замовникам будівництва ЖБК Другий будівельний 6 та ЖБК Другий будівельний 8А встановлено розмір сплати пайової участі у розвиток інфраструктури села Білогородка в розмірі 0,5 % від загальної кошторисної вартості об`єктів будівництва новозбудованих будинків за Договором, за Договором № 4 від 01.09.2016 між ЖБК Другий будівельний 6 та Білогородською сільською радою, за Договором № 5 від 01.09.2016 між ЖБК Другий будівельний 6 та Білогородською сільською радою.

30.12.2016 між Білогородською сільською радою (позивач, сільська рада) та ЖБК Другий будівельний 8А (відповідач, замовник за договором) укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторони на виконання рішення 12 сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 163 від 23.12.2016, вирішили внести зміни в Додаток № 1 до Договору та погодили, що розмір пайового внеску для ЖБК Другий будівельний 8А складає 133 422,90 грн.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди сторони внесли зміни до п. 2.1 Договору, виклавши його в наступній редакції: 2.1 Замовник зобов`язується перерахувати кошти в сумі зазначеній у п. 1.1 розділу І не пізніше 31.07.2017 року .

Решту умов Договору залишено незмінними.

За матеріалами справи, постановою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № 3-1708/3-10/10-31/1708/06/01 від 17.08.2016 ЖБК Другий будівельний 8А визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та накладено на нього штраф в сумі 14 500, 00 грн.

Постановою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області № 3-0209/3-Ю/Ю-62/0209/06/01 від 02.09.2016 ЖБК Другий будівельний 8А визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та накладено штраф в сумі 14 500, 00 грн.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.ч. 2, 5 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 згаданого Закону).

Положеннями ч. 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вище загадувалось, 30.12.2016 між Білогородською сільською радою (позивач, сільська рада) та ЖБК Другий будівельний 8А (відповідач, замовник за договором) укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторони на виконання рішення 12 сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 163 від 23.12.2016 вирішили внести зміни в Додаток № 1 до Договору та погодили погодили, що розмір пайового внеску для ЖБК Другий будівельний 8А складає 133 422,90 грн.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди сторони внесли зміни до п. 2.1 Договору, виклавши його в наступній редакції: 2.1 Замовник зобов`язується перерахувати кошти в сумі, зазначеній у п. 1.1 розділу І не пізніше 31.07.2017 року .

Проте, як встановлено матеріалами справи, відповідач своїх зобов`язань щодо сплати пайових внесків у визначеному Додатковою угодою розмірі належним чином не виконував, що й стало підставою для звернення із позовом про стягнення 133 422,90 грн. заборгованості зі сплати пайових внесків щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та 18 057,66 грн. пені.

З приводу заперечень відповідача (апелянта) про відсутність у ЖБК Другий будівельний 8А заборгованості в розмірі 50 000, 00 грн., адже ці кошти сплачені відповідачем ще 02.09.2016, станом на момент укладення Додаткової угоди заборгованість відповідача перед позивачем становила 83 422,90 грн., а не 133 422,90 грн., слід зазначити, що відповідно до Розділу І Договору замовник зобов`язався взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Білогородка та с. Шевченкове та перерахувати до спеціального цільового фонду цих сіл на спеціальний рахунок сільського бюджету грошові кошти у розмірі, визначеному в Додатку 1 до Договору, зокрема, в сумі 1 067 383,20 грн.

Таким чином, на виконання умов Договору саме щодо сплати вказаної суми відповідачем 02.09.2016 й було перераховано позивачу 50 000, 00 грн.

В подальшому, на підставі рішення сільради № 163 від 23.12.2016 між Білогородською сільською радою та ЖБК Другий будівельний 8А укладено Додаткову угоду від 30.12.2016 до Договору, якою передбачено зменшення розміру пайової участі в зв`язку з передачею у комунальну власність с. Білогородка нежитлових приміщень № 1, 2, 10 загальною площею 269,4 кв.м. на загальну суму 2 690 тис. грн. та враховуючи оплату 50 000 грн (лист позивача № 306/1/02-26 від 16.05.2018).

Відповідно до п. п. 1, 2 Додаткової угоди № 1 сторони погодили розмір пайового внеску для ЖБК Другий будівельний 8А в сумі 133 422,90 грн. (Додаток № 1 в новій редакції) та необхідність його перерахування не пізніше 31.07.2017 (п. 2.1 Договору в новій редакції).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сплачені відповідачем 50 000, 00 грн. до укладення згаданої Додаткової угоди були враховані сторонами при її укладенні.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем при підписанні цієї Додаткової угоди не було надано жодних претензій та/чи зауважень щодо визначеного розмірі пайової участі в сумі 133 422,90 грн., як і щодо сплачених ним до її укладення 50 000, 00 грн. Вказані умови Додаткової угоди також не були оскаржені відповідачем в судовому порядку, отже з момент укладенні цієї Додаткової угоди у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу до 31.07.2017 пайовий внесок в розмірі 133 422, 90 грн.

Разом з цим, як встановлено матеріалами справи, 27.12.2018 на виконання Договору(в редакції Додаткової угоди № 3) відповідачем сплачено позивачу 83 422,90 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською квитанцією від 27.12.2018 (а.с. 59). Ця обставина не оспорюється сторонами.

Відтак, станом на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення заборгованість відповідача перед позивачем за Договором (в редакції Додаткової угоди № 3) складала 50 000, 00 грн. (133 422, 90 грн. - 83 422,90 грн.).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки після відкриття провадження у справі (05.12.2018) відповідач сплатив позивачу 83 422,90 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською квитанцією від 27.12.2018 (а.с.59), провадження у справі в частині вимог про стягнення 83 422,90 грн. заборгованості зі сплати пайових внесків щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури підлягає закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Відповідно в решті вимог щодо стягнення 50 000, 00 грн. заборгованості, яка не погашена на час прийняття судового рішення, позов слід задовольнити.

Крім цього, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 18 057,66 грн пені (за період з 01.08.2017 по 01.02.2018 на суму боргу 133 422,90 грн.).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями за приписами господарсько-процесуального законодавства визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Положеннями ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань ), передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.2 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі в розвитку інфраструктури населених пунктів, замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від загальної суми пайової участі, визначеної п. 1.1 розділу 2 Договору, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення виконання зобов`язання.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, апеляційний суд визнав висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 18 058,66 грн. Відповідно доводи апелянта щодо невірного розрахунку пені не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані.

Разом з цим, під час розгляду справи місцевим судом, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення цієї норми закону свідчить, що нею не передбачено вимог щодо обов`язкової одночасної наявності двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розміру, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 згаданої статті).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази та те, що на підставі постанов Департаменту ДАБІ у Київській області № 3-1708/3-10/10-31/1708/06/01 від 17.08.2016 та № 3-0209/3-Ю/Ю-62/0209/06/01 від 02.09.2016 накладено арешт на розрахункові рахунки відповідача, рахунки не розблоковані, відтак у відповідача була відсутня можливість сплатити заборгованість вчасно. З огляду на сплату відповідачем в добровільному порядку 83 422,90 грн., необхідність забезпечення збереження господарської діяльності відповідача, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про можливість зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 9 028,83 грн пені. Відповідно в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування судом першої інстанції приписів матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу Другий Будівельний 8А залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2019 у справі № 911/2669/18 - без змін.

Матеріали справи № 911/2669/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.06.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук