Рішення

від 26.06.2019 по справі 826/14514/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2019 року № 826/14514/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БК ТЕККОМБУД ПЛЮС

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю БК ТЕККОМБУД ПЛЮС звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.06.2018р. № 73726151401, № 73826151401, № 73926151401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень. Так, позивач зазначив, що проведене за результатами перевірки зменшення витрат та зменшення податкового кредиту ґрунтується виключно на порушеннях податкового та іншого законодавства, допущених іншими платниками податків, а не безпосередньо позивачем. Акт перевірки не містить доказів відсутності руху активів в процесі провадження позивачем господарської діяльності, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкові зобов`язання донараховані позивачеві за результатом дослідження первинних документів та бухгалтерського обліку позивача, а позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві , на підставі направлень від 19.03.2018р. та від 20.03.2018р. проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ БК ТЕККОМБУД ПЛЮС (код 39390427) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., валютного за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 11.09.2014р. по 31.12.2017р.

За результатами перевірки був складений Акт про результати документальної планової виїзної перевірки № 229/26-15-14-01-03/39390427 від 16.04.2018р. (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення:

- п.44.1 ст.44, п.п.134,1.1, п.134.1, ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст. 4, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами і доповненнями), п.п.2.1, п.п.2.4.,п.п. 2.5 п. 2 „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (із змінами і доповненнями), п.5, п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.01.2000 N 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за N 85/4306п.6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, у загальній сумі 146204 грн., утому числі: у 2015 році на 146204 гривень;

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI (із змінами і доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 162449 грн., в тому числі за листопад 2015 у сумі 43382 грн., за грудень 2015 у сумі 119067 гривень;

- на підставі підпункту 54.3.1. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями) та відповідно до пп. 14.1.156. п. 14.1 ст. 14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.1, ПІ98.2,198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями) перевіркою визначено грошові зобов`язання з податку на додану вартість усього у сумі 49787 гривень, у тому числі за липень 2015 у сумі 22810 гривень, за жовтень 2015 у сумі 26977 гривень;

- п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами і доповненнями), не подання податкової звітності, а саме, податковим органом не визнана як податкова звітність податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2015, за жовтень 2015.

01 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 73726151401 , яким позивачу було нараховане податкове зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 146 204,00 грн., у тому числі 146 204,00 грн. за основним платежем.

01 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 73826151401 , яким позивачу було нараховано штрафні санкції у сумі 340,00 грн. за платежем податок на додану вартість

Також, 01 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі вказаного Акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення № 73926151401 , яким позивачу було збільшене грошове зобов`язання зі плати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 265 296,00 грн., з яких 212 236,00 грн. за податковим зобов`язанням, 53 060,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період витрати підприємства були визначені, як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України було визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу(п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Пунктом 139.1.1 та 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України у новій редакції визначено, що фінансовий результат до оподаткування: збільшується на суму витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Зменшується на суму використання створених забезпечень (резервів) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), сформованого відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму коригування (зменшення) забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) на відпустки працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вбачається, що фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах з подібним предметом спору, зокрема, у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.

В свою чергу, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредит у позивачем.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та збільшення позивачу суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість, з податку на прибуток і відповідно застосування штрафних санкцій з цих податків стали господарські операції позивача з ТОВ ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ .

Так, перевіркою встановлено, що ТОВ БК ТЕККОМБУД ПЛЮС у перевіряємому періоді мало взаємовідносини з ТОВ ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ на підставі договорів підряду № 14-с від 17.09.2015р., № 24-с від 01.12.2015р., № 16-с від 23.09.2015р., № 17-с від 30.09.2015р., № 20-с від 12.10.2015р., № 23-с від 01.12.2015р. Аналізуючи надані для перевірки документи відповідач дійшов висновку про не підтвердженість реальних проведених ТОВ "БК ТЕККОМБУД ПЛЮС" господарських операцій з ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ", встановлено недостовірність даних, відображених в паперових носіях за формою первинних документів ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" для ТОВ "БК ТЕККОМБУД ПЛЮС", формальний підхід до їх оформлення, документи підписані невстановленими особами та, як наслідок, встановлена їх юридична дефектність.

Перевіркою встановлено неможливість фактичного здійснення операцій з виконання ремонтно-будівельних робіт ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" з огляду на наступне:

- відсутність у ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" працюючих осіб, які б могли забезпечити галізацію робіт, зазначених в первинних документах, задекларованих в звітності види, обсяги реалізації, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, економічно необхідних суб`єкту господарювання для здійснення господарських операцій, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб`єктами господарювання вищезазначених господарських операцій. ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

- згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних, на адресу ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" за період 2015 року податкові накладні з постачання: комплекс робіт по влаштуванню стінових та покрівельних сандвіч панелей на об`єкті: Будівництво офісу та лабораторії за адресою: Київська обл., м. Вишгород ; роботи по влаштуванню утеплення та оздоблення стін фасаду на Об`єкті "Будівництво багатоквартирної житлової забудови на тер. 3-го мікрорайону в м. Бровари" та інш. не реєструвались;

- наявність вироку суду по кримінальній справі № 760/5928/16-к від 24.05.2016р. щодо визнання директора та засновника ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205-1 КК України.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в Акті перевірки, згідно Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що вироком Солом`янського районного суду м. Києва по кримінальній справі № 760/5928/16-к від 24.05.2016р. директора та засновника ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 205-1 КК України.

Зокрема, у вказаному вироку встановлено, що ОСОБА_1 вчинила фіктивне підприємництво, тобто придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності і його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 205 КК України.

Також у вироку зазначено, що суд вважає вину обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, доведеною, її дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст.205 -1 КК України оскільки вона вчинила внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, а також умисно подала документи, які містять завідомо неправдиві відомості для проведення такої реєстрації, за ч.2 ст.205-1 КК України оскільки вчинила повторне внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей.

Виходячи з обставин, встановлених у вироку суду, ОСОБА_1 придбала вказане та ряд інших підприємств без наміру здійснення господарської діяльності, пов`язаної з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг, а виключно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених досудовим розслідуванням осіб.

Придбання ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" та перереєстрація його в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи - назви, юридичної адреси, даних службової особи товариства та інших, надало можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам під виглядом зовні законної діяльності здійснювати незаконні фінансові операції шляхом конвертації безготівкових коштів в готівку, тим самим сприяти фізичним особам та службовим особам підприємств - фактичних платників податку в ухиленні від сплати податків до державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КК України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 820/13301/14.

Ця обставина не може залишатися неврахованою, оскільки факт участі особи, яка підписала первинні документи, у діяльності фіктивного підприємства, несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Вироком у кримінальній справі діяння ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 та ч.2 статті 205 КК України, як умисні протиправні дії, що виразились у фіктивному підприємництві, тобто придбанні суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Враховуючи викладене первинні документи підписані від імені директора ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" в особі ОСОБА_1 , підписані особою, яка заперечує свою фактичну участь в управлінні підприємством, суд приходить до висновку про те, що такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, та як наслідок не визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Відтак, всі первинні документи видані контрагентом позивача ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ", є неприйнятними за об`єктивним та суб`єктивним критеріями. Об`єктивний критерій полягає у встановленні в межах кримінального провадження обставин того, що це підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, а суб`єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: викладеною в постанові від 15.05.2018 у справі № 826/10170/17 адміністративне провадження №К/9901/46301/18.

В свою чергу, у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2018 у справі № 2а-1870/5800/12 зазначено, що обвинувачення особи, що підписує первинні документи від імені підприємства контрагента, у вчиненні злочинів, пов`язаних з фіктивністю підприємства, навіть за умови застосування до такої особи амністії (звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав) виключає належність таких документів встановленим вимогам законодавства та унеможливлює прийняття їх до податкового обліку.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження або спростування фіктивності вказаних правовідносин між ТОВ "БК ТЕККОМБУД ПЛЮС" та ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" ухвалою від 16.05.2019р. суд зобов`язував позивача надати суду належним чином засвідчені копії договорів підряду укладених між ТОВ "БК ТЕККОМБУД ПЛЮС" та ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ", а саме: № 14-с від 17.09.2015р., № 24-с від 01.12.2015р., № 16-с від 23.09.2015р., № 17-с від 30.09.2015р., № 20-с від 12.10.2015р., № 23-с від 01.12.2015р. Також позивача було зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх документів що були складені на виконання зазначених договорів.

10.06.2019р. позивачем на виконання вимог ухвали суду від 16.05.2019р. була надано договори підряду № 14-с від 17.09.2015р., № 24-с від 01.12.2015р., № 16-с від 23.09.2015р., № 17-с від 30.09.2015р., № 20-с від 12.10.2015р., № 23-с від 01.12.2015р. Також позивачем до вказаних договорів було додано довідки про вартість виконаних будівельних робі та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні.

Судом встановлено, що всі зазначені вище договори підряду № 14-с від 17.09.2015р., № 24-с від 01.12.2015р., № 16-с від 23.09.2015р., № 17-с від 30.09.2015р., № 20-с від 12.10.2015р., № 23-с від 01.12.2015р., а також довідки про вартість виконаних будівельних робі та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт, з боку ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" підписані ОСОБА_1

У той же час, за встановлення в судовому рішенні, прийнятого у межах кримінального провадження обставин фіктивності суб`єкта підприємницької діяльності, заперечення керівником такого суб`єкта свого відношення до його господарської діяльності та заперечення свого підпису у документах, підписаних від його імені, такі документи не можуть бути оцінені як доказ правомірності формування витрат та податкового кредиту на їх підставі.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця (замовника послуг) права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, надані позивачем, суд встановив відсутність документальних доказів руху на користь ТОВ "БК ТЕККОМБУД ПЛЮС" від контрагента ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ" матеріальних активів (товарів), зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків - позивача.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ "ІНВЕСТ ПАВЕРФУЛ") належними первинними документами, суд дійшов висновку про правомірність висновків відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість та відповідно донарахування контролюючим органом позивачу сум названого податку із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 06 червня 2018 року у справі №826/20003/14. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Позивачем не подано належних та допустимих доказів щодо спростування вказаних висновків.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Натомість позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних повідомлень-рішень, які, як приходить до висновку суд, є законними та обґрунтованими, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд вказує, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій