Рішення

від 27.06.2019 по справі 826/9998/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2019 року № 826/9998/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Представник приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) та просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 березня 2018 року № 00003231402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість 158 473,00 гривень, з яких сума за податковим зобов`язанням складає 126 778,00 гривень, штрафна санкція - 31 695,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві у період з 23 лютого по 01 березня 2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум (код ЄДРПОУ: 31753076) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансового-господарських взаємовідносин з ТОВ Юнівест-інвест за грудень 2016 року, ТОВ Дакстер Трен за травень 2016 року, ТОВ Константа Метал Трейдінг за травень 2016 року, ТОВ Калабрія Плюс за вересень 2016 року, ТОВ Дервік Капілат за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2016 року. За результатами перевірки 13 березня 2018 року контролюючим органом складено акт № 121/26-15-14-02-03/31753076, висновками якого встановлено порушення підприємством вимог чинного законодавства. Вказані обставини слугували підставами для винесення контролюючим органом 27 березня 2018 року податкового повідомлення-рішення.

Однак позивач не погоджується з рішенням контролюючого органу, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 04 липня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 04 липня 2018 року представником позивача подано через канцелярію суду заяву про усунення недоліків разом із позовною заявою, зокрема, надано документи, які підтверджують повноваження особи, яка підписала позов.

Ухвалою суду від 10 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/9998/18 (далі - справа) з одноособовим розглядом справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Водночас запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Роз`яснено учасникам справи, що позивач має право подати до суду відповідь на відзив (стаття 163 КАС України), відповідач - заперечення (стаття 164 КАС України) протягом дводенного строку, відлік якого починається, відповідно: для позивача - з моменту отримання відзиву на позов, для відповідача - з моменту отримання відповіді на відзив.

21 вересня 2018 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, та який обґрунтовано тим, що зважаючи на те, що перевіркою встановлено порушення приватним підприємством Науково-виробнича фірма Кворум вимог чинного законодавства, вказані обставини і слугували підставами для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому підстави для визнання його протиправним і скасування відсутні.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

На підставі направлень від 23 лютого 2018 року № 197/26-15-14-02-03, № 196/26-15-14-02-03 виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві та на підставі наказу від 23 лютого 2018 року № 2916 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум , відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України уповноваженими працівниками Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум з питань дотримання податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Юнівест-інвест за грудень 2016 року, ТОВ Дакстер Трен за травень 2016 року, ТОВ Константа Метал Трейдінг за травень 2016 року, ТОВ Калабрія Плюс за вересень 2016 року, ТОВ Дервік Капітал за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2016 року (а.с. - 146-152).

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено 13 березня 2018 року акт № 121/26-15-14-02-03/31753076 (а.с. - 25-44).

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення приватним підприємством Науково-виробнича фірма Кворум вимог чинного законодавства,а саме:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198,6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 126 778,20 гривень, в тому числі: квітень 2016 року на суму 21 647,44 гривень, травень 2016 на суму 36 963,91 гривень, червень 2016 на суму 29 807,55 гривень, липень 2016 на суму 7 790,30 гривень, серпень 2016 на суму 17 151,67 гривень, вересень 2016 року на суму 4 266,15 гривень, грудень 2016 на суму 9 151,18 гривень.

На підставі вищезазначеного акту перевірки контролюючим органом 27 березня 2018 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 00003231402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість 158 473,00 гривень, з яких сума за податковим зобов`язанням складає 126 778,00 гривень та штрафна санкція - 31 695,00 гривень. (а.с. - 56)

Вказане податкове повідомлення-рішення надійшло до підприємства 30 березня 2018 року.

06 квітня 2018 року представником позивача, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України, оскаржено винесене податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України (а.с. - 45-49).

Листом від 27 квітня 2018 року № 15059/6/99-99-11-01-01-25 строк розгляду скарги позивача продовжено до 09 червня 2018 року (а.с. - 50).

04 червня 2018 року позивачем отримало відповідь Державної фіскальної служби України № 18831/6199-99-11-01-01-25 від 30 травня 2018 року, відповідно до якої скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення контролюючого органу - без змін (а.с. - 51-54).

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його таким, що прийнято із порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з пунктом 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 58.1 статті 58 ПК України визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:

невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;

завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;

заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено статтею 78 ПК України.

Так, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

78.2. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

78.3. Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов`язані з веденням оперативно-розшукових справ або здійсненням кримінального провадження стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та в порядку, передбаченому Законом України Про оперативно-розшукову діяльність , Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

78.5. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченом статтею 79 цього Кодексу.

78.6. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

78.7. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

78.8. Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

78.9. Перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій проводиться з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 81.1 статті 88 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

У пункті 83.1 статті 83 ПК України зазначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформації, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;\

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік є обов`язковими видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Відповідно до статті 8 Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено також підпунктом 1.2 пункту 1 та підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення).

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи. Від імені яких складений документи, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судом встановлено, що не заперечується і відповідачем та знайшло своє відображення у акті перевірки, що приватне підприємство Науково-виробнича фірма Кворум зареєстровано Головним управлінням юстиції у місті Києві 26 жовтня 2001 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за № 7427. Взято на облік в контролюючих органах 30 жовтня 2001 року за № 2666 та станом на дату підписання акту перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Як вбачається з акту перевірки, ПП Науково-виробнича фірма Кворум протягом 2016 року мало господарські взаємовідносини з ТОВ Юнівест-інвест (код 31753076) за грудень 2016 року, ТОВ Дакстер Трен (код 40076727) за травень 2016 року, ТОВ Константа Метал Трейдінг (код 40084641) за травень 2016 року, ТОВ Калабрія Плюс (код 39929641) за вересень 2016 року, ТОВ Дервік Капітал (код 40221056) за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2016 року.

Однак, контролюючим органом встановлено, що названі підприємства фігурують у якості підприємств з ознаками фіктивності та є фігурантами у кримінальних провадженнях а також наявність у окремих випадках вироків суду стосовно керівників деяких контрагентів.

Контролюючим органом також взято до уваги відсутність у вказаних товариств необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, наявність яких являється обов`язковою для виконання покладених на себе зобов`язань перед контрагентом-покупцем ПП Науково-виробнича фірма Кворум для виконання яких необхідна відповідна кількість та кваліфікація трудового персоналу, наявність спеціалізованого обладнання, основних засобів. Перевіркою встановлено також невідповідність між наявним трудовим та технічним ресурсом та номенклатурою наданих послуг, визначених в податкових накладних.

Таким чином, реалізація товару на адресу позивача вказаними товариствами не підтверджується наданими на перевірку документами.

Вказане, на думку контролюючого органу свідчить про відсутність факту здійснення фінансово-господарських операцій за перевіряємий період.

Таким чином, з аналізу наведеного вбачається, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, суду належить з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ Юнівест-інвест (продавець) в особі заступника директора Ілясової В.С. укладено договір № 1416-12, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця матеріали виробничо-технічного призначення (а.с. - 83-84).

Реальність придбання вказаних товарів підтверджується видатковою накладною від 14 грудня 2016 року № 152 (а.с. - 69), актами звірки взаємних розрахунків за період з 01 грудня 2016 року по 01 лютого 2018 року станом на 01 лютого 2018 року (а.с. - 111-112) а також випискою руху оприбуткованого товару (а.с. - 100).

Окрім того, 24 травня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ Дакстер Трен (продавець) в особі директора Христенко Ю.Б. укладено договір № 240516-01, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця матеріали виробничо-технічного призначення (а.с. - 81-82).

Реальність придбання вказаних товарів підтверджується видатковими накладними від 24 травня 2016 року № 8 та від 25 травня № 9 (а.с. - 79-80) та рахунком-фактурою від 25 травня 2016 року № 1625 (а.с. - 85), а також випискою руху оприбуткованого товару від 24 травня 2016 року (а.с. - 98).

Також, 12 травня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ Константа Метал Трейдінг (продавець) в особі директора Довганя Б.Б. укладено договір № 0516-12, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця матеріали виробничо-технічного призначення (а.с. - 77-78).

Реальність придбання вказаних товарів підтверджується видатковою накладною від 12 травня 2016 року № 46 (а.с. - 76) та рахунком-фактурою від 12 травня 2016 року № 05/227 (а.с. - 85), а також актами звірки взаємних розрахунків за період з 01 травня 2016 року по 01 лютого 2018 року станом на 01 лютого 2018 року (а.с. - 106, 110).

12 вересня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ Калабрія Плюс (продавець) в особі директора Завадської Г.Ю. укладено договір № 0916-12, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця матеріали виробничо-технічного призначення (а.с. - 74-75).

Реальність придбання вказаних товарів підтверджується видатковими накладними від 13 вересня 2016 року № 42, від 12 вересня 2016 року № 41 (а.с. - 72-73), випискою руху оприбуткованого товару (а.с. - 99-100), а також актами звірки взаємних розрахунків за період з 01 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року станом на 01 лютого 2018 року (а.с. - 109).

13 квітня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ Дервік Капітал (продавець) в особі директора Щербаченко Д.Р. укладено договір № 130416-1, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця матеріали виробничо-технічного призначення (а.с. - 70-71).

Реальність придбання вказаних товарів підтверджується видатковими накладними від 14 квітня 2016 року № 39, від 13 квітня 2016 року № 40, від 18 квітня 2016 року № 63, від 05 травня 2016 року № 32, від 01 червня 2016 року № 11, від 09 червня 2016 року № 76, від 17 червня 2016 року № 107, від 14 липня 2016 року № 58, від 05 серпня 2016 року № 44, від 18 серпня 2016 року № 168, від 01 вересня 2016 року № 36, від 02 вересня 2016 року № 37 (а.с. - 57-68) та рахунком-фактурою від 18 квітня 2016 року № 18046, від 14 квітня 2016 року № 14046, від 13 квітня 2016 року № 13046, від 09 червня 2016 року № 9646, від 05 серпня 2016 року № 5816, від 01 вересня 2016 року № 0116, від 02 вересня 2016 року № 0216, від 01 червня 2016 року № 10646, від 14 липня 2016 року № 1476, від 17 червня 2016 року № 1716, від 05 травня 2016 року № 5056 (а.с. - 86-93, 95-97), випискою руху оприбуткованого товару (а.с. - 99-105), а також актами звірки взаємних розрахунків за період з 01 квітня 2016 року по 01 лютого 2018 року станом на 01 лютого 2018 року (а.с. - 107-108).

З доданих матеріалів судом встановлено, що позивач господарську діяльність з контрагентами ТОВ Юнівест-інвест (код 31753076) за грудень 2016 року, ТОВ Дакстер Трен (код 40076727) за травень 2016 року, ТОВ Константа Метал Трейдінг (код 40084641) за травень 2016 року, ТОВ Калабрія Плюс (код 39929641) за вересень 2016 року, ТОВ Дервік Капітал (код 40221056) за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2016 року здійснювало відповідно до норм чинного законодавства, між сторонами було укладено угоди, згідно з якими отримано товар.

Документальне оформлення договірних відносин з названими контрагентами, надані договори, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти звірки взаємних розрахунків, виписками руху оприбуткованого товару повною мірою відповідають вимогам чинного законодавства.

Первинні документи є належними документами, а саме такими, що фіксують факт здійснення господарських операцій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що господарській операції позивача у 2016 році були реальними.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що при виконанні договорів між позивачем та контрагентами було складено всі необхідні і передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні бухгалтерські, які було надано для перевірки на підтвердження здійсненних господарських операцій. Таким чином, реальність здійснених господарських операцій підтверджується первинними документами.

Таким чином, всі фінансово-господарські відносини між позивачем та його контрагентами відбувалися на повністю законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися вказаними правочинами, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства, а отже підприємство мало законне право на формування податкового кредиту за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за вказаний період.

При цьому, відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин. Висновки контролюючого органу про безтоварність здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Оформлення договірних відносин між суб`єктами господарювання регламентується Цивільний кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі - ЦК).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди, формування податкового кредиту (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Судом також зауважується на відсутності рішень суду щодо визнання недійними правочинів, укладених позивачем та його контрагентами, або встановлених судовими рішеннями нікчемності правочинів.

Доказів протилежного відповідачем під час судового розгляду не було надано.

В акті перевірки відповідачем належним чином не обґрунтовано належними та допустимими доказами те, що досліджені під час перевірки надані підприємством первинні документи є такими, що не відповідають дійсності, а саме те, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалась та те, що договори між позивачем та контрагентами укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту.

Висновки відповідача щодо нереальності здійснення фінансово-господарської діяльності зроблено на підставі виключно на підставі відсутності у перевіряючих інформації про наявність у контрагентів складських та офісних приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності та аналізу наявної податкової інформації у АС Податковий блок , Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту на рівні ДПА України , Єдиний реєстр податкових накладних .

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду також на наявність кримінальних проваджень по контрагентах позивача, а також протоколи допиту свідків (керівників контрагентів), згідно з яким, останні не причетні до ведення фінансово-господарської діяльності своїх підприємств, та наявності вироків суду стосовно керівників контрагентів, а саме стосовно керівника ТОВ Дакстер Трен Христенко Ю.Б. , та ТОВ Калабрія Плюс Завадської Г.Ю. відповідно до яких їх визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 205-1 КК України.

Однак, протоколи допиту свідка або їх пояснення не є допустимими або беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів та позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника.

Такі висновки викладено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 02 червня 2015 року у справі № К/800/59894/14.

Окрім того, судом також зауважується на тому, що і наявність вироків суду стосовно керівників контрагентів позивача не свідчить про відсутність фактичного виконання договорів та позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника.

Разом з тим, факт наявності злочину з боку самого позивача не встановлювався та фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами взагалі не досліджувалися, а тому вказані контролюючим органом вироки не можуть бути взято до уваги як доказ порушення позивачем податкового законодавства.

Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договору не були зареєстровані як платники ПДВ, не мали свідоцтва платника ПДВ.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Окрім того, встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб`єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІБ до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Будь яка неправомірна діяльність контрагента не впливає на результати діяльності суб`єкта господарювання і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

У пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року Європейським судом з прав людини зазначено: враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податку. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. У разі наявності у державних органів інформації про зловживання і системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України ).

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Визначальною умовою правовідносин формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року у справі № К/9991/15429/11 та ухвали вказаного суду від 05 жовтня 2011 року у справі № К/9991/14602/11.

Таким чином, висновок акту перевірки, не містить жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Викладені відповідачем доводи та аргументи є безпідставними та відхиляються судом.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 березня 2018 року № 00003231402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість 158 473,00 гривень, з яких сума за податковим зобов`язанням складає 126 778,00 гривень, штрафна санкція - 31 695,00 гривень.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 20 червня 2018 року № 704 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2 377,10 гривень, який підлягає відшкодуванню на його користь.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-262 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити у повному обсязі адміністративний позов приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, 9, кімн. 414, код ЄДРПОУ: 31753076) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19,код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 березня 2018 року № 00003231402 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість 158 473,00 гривень, з яких сума за податковим зобов`язанням складає 126 778,00 гривень, штрафна санкція - 31 695,00 гривень.

Стягнути судові витрати в сумі 2 377 дві тисячі триста сімдесят сім) гривень 10 копійок на користь приватного підприємства Науково-виробнича фірма Кворум (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, 9, кімн. 414, код ЄДРПОУ: 31753076) шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19,код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда