Постанова

від 27.06.2019 по справі 400/485/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/485/19 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника 3 особи - Орла А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ Державний експортно - імпортний банк України про визнання протиправним дії, скасування реєстраційного запису

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( позивач) звернулась до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ( відповідач), треті особи : ОСОБА_2 , ПАТ Державний експортно - імпортний банк України , з позовом, в якому просила: 1) визнати протиправними дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Кириляна С.С., щодо внесення запису про державну реєстрацію обтяження №29417439 від 13.12.2018 о 10:38:03 год. про арешт нерухомого майна нежитлових будівель, які складаються з: матеріальний склад з рампою за літ.М-1 (цегла, з/бетон, загальною площею 260,2 кв.м.) мазутосховище за літ.Ш, заглиблений склад за літ. Хпд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 , внесеному на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Власенка В.В. про арешт майна боржника ОСОБА_2 №56218656 від 19.10.2018; 2) скасувати реєстраційний запис про державну реєстрацію обтяження №29417439 від 13.12.2018 о 10:38:03 про арешт нерухомого майна: нежитлових будівель, які складаються з матеріальний склад з рампою за літ.М-1 (цегла, з/бетон, загальною площею 260,2 кв.м.) мазутосховище за літ.Ш, заглиблений склад за літ.Хпд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 , внесеному на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Власенко В.В. про арешт майна боржника ОСОБА_2 №56218656 від 19.10.2018.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є добросовісним власником нежитлових будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з 28.11.2017, яке нею було придбано у ТОВ Оптима евіс групп у 2017 році. В січні 2019 вона намагалася розпорядитися зазначеним майном, але дізналася про те, що державним виконавцем Центрального відділу ДВС внесено запис про його обтяження на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу ДВС про арешт майна боржника від 19.10.2018 р., а саме : нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Позивачка вважає, що оскільки вона з листопада 2017 року є власником майна, то не може відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 , а тому накладення арешту на її майно є протиправним. Державний виконавець повинен був пересвідчитися, кому належить майно перед внесенням запису про його обтяження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 20.03.2019 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала, що Державний виконавець, який виконував функцію реєстратора не виконав вищезазначені вимоги Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не перевірив відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах та безпідставно вніс в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про накладення арешту на нежитлові будівлі, які боржнику не належать, чим на даний час порушені майнові права апелянта щодо розпорядження власністю. Крім того, зазначила, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб`єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права власності на нерухоме майно у разі наявного зареєстрованого права за іншої особою на ту саму нерухомість. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 /3 як і питання, пов`язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останніми цивільно-правових угод перед судом не порушувалось.

У відзиві на апеляційну скаргу, Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, зазначив, що на виконанні у Центральному відділі ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області знаходиться виконавче провадження ВП № 66556218656 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-1322/11, виданого 08.02.2012 Центральним районним судом м. Миколаєва. Виконавчим документом по справі № 2-1322/11 визначено порядок та спосіб виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 , тому державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень у точній відповідності із Законом.

У відзиві на апеляційну скаргу, третя особа - ПАТ Державний експортно - імпортний банк України , вказав, що дії Центрального ВДВС по накладенню обтяження відповідно до реєстраційного запису № 29417439 від 13.12.2018 р. є законними, обґрунтованими та такими що повністю відповідають чинному законодавству, оскільки ОСОБА_1 відповідно до ст. 23 Закону України Про іпотеку є іпотекодавцем, і має всі права і несе всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

23.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України (08.05.2009 року змінено назву на Публічне акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України ) (надалі - Банк, Позивач) та приватним підприємством Олімп - Агро (ідентифікаційний код - 31264157) укладено Кредитний договір № 6207К13 (надалі - Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору банк надав ПП Олімп - Агро кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 1 000 000,00 (один мільйон) гривень, строком погашення 22.07.2009 року.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП Оліпм-Агро за Кредитним договором, майновим поручителем ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку згідно Іпотечного договору № 6207Z24, посвідченого 23.07.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Курганською В.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1581 нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2011 у справі № 2-1322/11 задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

08.02.2012 Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-1322/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Протягом 2012-2018 років, виконавчий лист неодноразово пред`являвся до виконання в органи державної виконавчої служби.

05.10.2017 між ТОВ Оптима евіс групп та ОСОБА_1 був підписаний акт приймання-передачі майна, відповідно до якого позивачка отримала нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , в якості сплати вартості частки в статутному капіталі.

09.10.2017 державним реєстратором, на підставі акту приймання-передачі від 05.10.2017 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

19.04.2018 державним виконавцем Центрального відділу ДВС міста Миколаїв відкрито виконавче провадження №56218656 про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Стягувач - ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , боржник - ОСОБА_2

19.10.2018 р. державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Власенко В.В. винесено постанову№56218656 про арешт майна боржника ОСОБА_2 , а саме: нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем Кириляном С.С., як державним реєстратором, внесено запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяження №29417439 від 13.12.2018 о 10:38:03 год. про арешт нерухомого майна нежитлових будівель, які складаються з: матеріальний склад з рампою за літ.М-1 (цегла, з/бетон, загальною площею 260,2 кв.м.) мазутосховище за літ.Ш, заглиблений склад за літ. Хпд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1 .

Вважаючи рішення відповідача про внесення запису про обтяження протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є саме дії Центрального відділу ДВС, як державного реєстратора про внесення запису про обтяження майна позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не як органу, який здійснює примусове виконання судових рішень. В межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень під час проведення реєстраційних дій, оскільки для внесення такого запису було відповідне рішення державного виконавця - постанова від 19.10.2018 про арешт майна.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на протиправності рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на підставі постанови державного виконавця. Таким чином, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень.

Тобто вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що даний предмет позову підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак, такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, яким внесено в Реєстр запис про державну реєстрацію обтяження №29417439 від 13.12.2018 о 10:38:03 год. , а саме: арешт нерухомого майна нежитлових будівель.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав, а саме: встановлюючи обтяження на майно, не мав публічно-правових відносин з позивачем.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора щодо внесення запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є захистом прав позивача на спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 від їх порушення іншою особою.

З матеріалів справи слідує, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , на думку учасників справи, є предметом права вимоги ПАТ Державний експортно-імпортний банк України , що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, адже існує невирішений спір про право між учасниками цієї справи.

Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Отже, у цій справі вирішується спір про цивільне право між особою, яка вимагає скасування реєстраційної дії, й особою, в інтересах якої вчинена така дія, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 р. у справі № 804/6365/17.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей позов може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС України . Тому рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

Згідно ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу , суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись ст. 338, 319, 32, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ Державний експортно - імпортний банк України про визнання протиправним дії, скасування реєстраційного запису - скасувати.

Провадження у справі - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 27.06.2019р

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.