Ухвала

від 26.06.2019 по справі 1340/4719/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 червня 2019 року

Київ

справа №1340/4719/18

адміністративне провадження №К/9901/17141/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної фіскальної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Апогей Агро до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Апогей Агро звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України від 22 грудня 2017 року № 475401/36763424 про відмову у реєстрації податкової накладної від 13 грудня 2017 року № 134 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 13 грудня 2017 року № 134, подану ТОВ Апогей Агро у день набрання законної сили рішення суду про її реєстрацію.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

15 травня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі № 1340/4719/18 - без змін.

19 червня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (п. 83).

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54) (п. 86).

Крім того, Європейський суд з прав людини 09 жовтня 2018 року постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов`язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.

Так, суди попередніх інстанцій, встановили, що між позивачем та його контрагентом укладено договір поставки білої дрібної квасолі урожаю 2017 року від 28 листопада 2017 року № 28/11/17, на виконання вимог якого позивач здійснив поставку товару, на підтвердження чого складені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, та податкова накладна від 13 грудня 2017 року № 134.

Подавши податкову накладну для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач отримав квитанцію, якою зупинено реєстрацію податкової накладної з підстав її відповідності критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Комісія ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, отримавши надіслані позивачем копії документів про підтвердження реальності здійснення операцій по податковій накладній, прийняла рішення від 22 грудня 2017 року №475401/36763424 про відмову у реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 13 грудня 2017 року № 134.

Зазначаючи про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого позивачем рішення, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення контролюючим органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання контролюючим органом загального посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

З огляду на те, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної не було вказано ані конкретного виду критерію оцінки ступеня ризику, ані конкретного переліку документів та, зважаючи на надання ТОВ Апогей Агро документів, які підтверджують реальність операцій з поставки білої дрібної квасолі урожаю 2017 року суди, першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2018 року по справі №822/1817/18 та від 04 грудня 2018 року по справі №821/1173/17.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Апогей Агро до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною п`ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Апогей Агро до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л.Желтобрюх