Постанова

від 27.06.2019 по справі 820/4873/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №820/4873/18

адміністративне провадження №К/9901/11340/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року (судді: Бартош Н.С. (головуючий), Григоров А.М., Подобайло З.Г.)

у справі № 820/4873/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НПП Постача

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю НПП Постача звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2018 року № 00000611412.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 07 серпня 2018 року адміністративний позов Товариства задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 17 травня 2018 року № 00000611412.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 03 вересня 2018 року подав апеляційну скаргу.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у Харківській області залишив без руху у зв`язку з необхідністю подання до суду документа про сплату судового збору. При цьому ухвалою від 05 жовтня 2018 року суд апеляційної інстанції продовжував скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 жовтня 2018 року у задоволенні клопотання ГУ ДФС у Харківській області про відстрочення сплати судового збору відмовив та повторно направив ухвалу від 19 вересня 2018 року про залишення без руху апеляційної скарги ГУ ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року.

22 листопада 2018 року Харківський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДФС у Харківській області про продовження строку на усунення недоліків поданої апеляційної скарги та повернув її скаржнику.

21 грудня 2018 року відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Другий апеляційний адміністративний суд ухвалами від 25 лютого 2019 року в задоволенні клопотання ГУ ДФС у Харківській області про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовив та залишив апеляційну скаргу без руху, надавши строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом направлення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин такого пропуску та надання відповідних доказів.

19 березня 2019 року Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДФС у Харківській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Вказана ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не надано у встановлений судом строк клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин такого пропуску та докази на його обґрунтування.

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив скасувати вищезазначену ухвалу суду апеляційної інстанції і передати справу для продовження розгляду до Другого апеляційного адміністративного суду.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган зазначив, що обставини щодо своєчасного звернення з апеляційною скаргою вперше, відсутності фінансування на сплату судового збору, відмови в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, щодо звернення з апеляційною скаргою вдруге в розумні строки, котрі не перебільшують максимально встановлені, а також те, що єдиною метою відповідача є виправлення помилок, допущених судом першої інстанції, в сукупності вказують на об`єктивність, а відповідно й поважність причин пропуску процесуального строку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відтак, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставою для його поновлення є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження ГУ ДФС у Харківській області, враховуючи наступне.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Пунктом шостим частини п`ятої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою і так далі.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Пунктом 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.

Згідно з положеннями Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року №3674-VІ органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Органи доходів і зборів є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб`єктами, що реалізують свою владну компетенцію.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Таким чином, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Крім того, у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії суд звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу .

У справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що …у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб… .

Тобто, виходячи з принципу належного урядування , державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Отже, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно зі статтею 299 КАС України, оскільки відповідачем у встановлений судом строк не надано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин такого пропуску та докази на його обґрунтування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова